Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Активний і пасивний доступ до інформації в адміністративній процедурі





Закон про доступ до публічної інформації передбачає два аспекти отримання інформації від публічних розпорядників — активний і пасивний. Міжнародні стандарти, на яких базується і український закон, розглядають пасивний і активний доступ[1] у контексті забезпечення органом влади чи іншим розпорядником доступу до інформації.
Пасивний аспект доступу передбачає відповідь органу на запит від особи/групи осіб, забезпечення їхньої участі в засіданні колегіальних органів, надання можливості ознайомитися з публічною інформацією в органі влади.
Активний аспект доступу — обов'язок органу влади оприлюднювати інформацію про свою діяльність, ухвалені документи та проекти, що готуються, реєстр публічної інформації тощо в один або кілька способів — публікувати в ЗМІ, розміщувати на офіційних веб-сайтах, вивішувати на інформаційних стендах тощо.

Активний і пасивний аспекти доступу до публічної інформації містять своєрідний компроміс: з одного боку, на орган влади покладається оприлюднення значної частини публічної інформації, а з іншого — особа може отримати додаткову інформацію, щодо якої немає обов'язку оприлюднення, але яка за своїм статусом є публічною.

На рівні закону про інформацію до 9 травня 2011 року активний і пасивний аспекти доступу було закріплено обов'язком органів державної влади та місцевого і регіонального самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення шляхом публікації в офіційних друкованих ЗМІ, створенням інформаційних служб, забезпеченням вільного доступу до архівних, статистичних бібліотечних та музейних фондів. На додачу особи мали право надсилати інформаційні запити щодо доступу до офіційних документів та запити щодо інформації про діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади України, їхніх посадових осіб з окремих питань.
Новий Закон України «Про доступ до публічної інформації» (далі — ЗДПІ) удосконалив право на доступ і зобов'язав розпорядників:
-оприлюднювати і надавати інформацію, крім визначених законом випадків,
-максимально спростити процедуру подання запиту та отримання інформації,
-визначити відповідальних за доступ до інформації осіб або підрозділів,
-забезпечити доступ засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім визначених законом випадків,
Також закон гарантує доступ шляхом здійснення парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації та встановлення юридичної відповідальності за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Пасивний аспект доступу
пасивний аспект доступу передбачає надання інформації розпорядником лише у разі надходження запиту від особи чи групи осіб.
Пасивний аспект передбачає доступ шляхом:
-подання інформаційного запиту,
-ознайомлення з документами безпосередньо в приміщенні органу,
-проведення громадських експертиз.
Перевага такого доступу полягає в тому, що особа може отримати інформацію в досить стислі строки. Окрім того, такий спосіб дозволяє отримати документацію, щодо оприлюднення якої немає прямих вимог. Це може бути службове листування (за умови закінчення прийняття рішення або відсутності обмежень у доступі), інформація про профілактичні заходи на підприємствах щодо убезпечення екологічних ризиків тощо. Недолік такого способу полягає в тому, що особі доведеться відшкодувати фактичні витрати на копіювання/друк запитуваних матеріалів, а за певних обставин чекати обробку запиту або фінального оприлюднення документу, який, приміром, було ухвалено на засіданні колегіального органу.
Отже, пасивний аспект доступу передбачає надання всієї відкритої публічної інформації, яка підлягає оприлюдненню. Окрім того, за запитами надається:
- інформація з обмеженим доступом, оприлюднена відповідним розпорядником раніше, за умови, якщо таке оприлюднення було правомірним;
- інформація з обмеженим доступом, якщо немає законних підстав для обмеження у доступі до такої інформації, які існували раніше,
- інформація з обмеженим доступом, якщо її не було обмежено за трискладовим тестом;
- інформація про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, у тому числі:
◦ копії відповідних документів,
◦ умови отримання цих коштів чи майна,
◦ прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно,за умови, що доступ до такої інформації не завдає шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину;
-інформація, яка втратила статус службової або таємної в силу завершення виконання рішення, проекту або розкриття інформації на підставі рішення уповноваженої особи;
- інша публічна інформація, щодо якої не передбачено обов'язку оприлюднення.
Слід зауважити, що за невеликий час існування закону виник прецедент хибного тлумачення публічної інформації та оприлюдненої інформації. Публічна інформація — це інформація, яка перш за все перебуває у володінні чи розпорядженні суб'єктів публічного права, суб'єктів, яким делеговано повноваження суб'єктів публічного права, або суб'єктів приватного права, які володіють інформацією, що становить суспільний (а отже й публічний) інтерес. Однак за режимами доступу публічна інформація може бути відкрита або з обмеженим доступом (про це піде мова в наступному уроці). Тож факт оприлюднення інформації є лише способом доступу до такої інформації і ніяк не впливає на її публічний статус.



 

Види організаційних форм адміністративної діяльності.У сучасній державознавчій літературі висловлено багато підходів до класифікації неправових форм діяльності органів державної влади. Зокрема, російський теоретик М.І.Байтін пропонує виділяти три такі форми: організаційно-регламентуючу, організаційно-господарську й організаційно-ідеологічну, російські фахівці з адміністративного права Д.Н.Бахрах, А.П.Альохін, А.А.Кармолицький, Ю.М.Козлов – власне організаційну діяльність і здійснення матеріально-технічних операцій. Відомий український державознавець О.Ф.Фрицький поряд із правовою, матеріально-технічною і організаційною формами виділяє проміжні організаційно-правові форми . На наш погляд, неправові форми діяльності органів публічної влади найбільш доцільно поділяти на організаційні й матеріально-технічні. Організаційна діяльність у цілому є підзаконною. Вона здійснюється в рамках чинного законодавства й у межах компетенції органу. Однак правом тут регламентується лише загальна процедура вчинення дій. Організаційні дії найчастіше проводяться в порядку поточної управлінської діяльності. Організаційні форми діяльності поділяються на основні та допоміжні.



Основні організаційні форми діяльності – сесія Верховної Ради України, Верховної Ради АРК, і місцевих рад, засідання Кабінету Міністрів України і Ради міністрів АРК, засідання тимчасових спеціальних і слідчих комісій, підкомісій і робочих груп, комітетів Верховної Ради України, депутатських груп і фракцій, Погоджувальної ради депутатських груп і фракцій, самостійна робота депутатів у виборчих округах і т.д. Допоміжні організаційні форми діяльності – проведення координаційних нарад, науково-практичних конференцій, офіційні візити за кордон і робочі поїздки по країні, прес-конференції, інтерв’ю, індивідуальний прийом громадян і посадових осіб, телефонні переговори і т.д. Організаційні форми, за виразом Г.В.Атаманчука, можна охарактеризувати як «способи вільного колективного пошуку оптимального варіанта вирішення якоїсь управлінської проблеми». Такого роду дії або передують реалізації влади, або є наслідком, що випливає з процесу такої реалізації, а сама їх роль – винятково допоміжна. Кожна така дія не викликає безпосередніх юридичних наслідків, однак вносить свою певну частку в кінцевий правовий результат. Доцільно відзначити, що конкретний перелік таких форм обумовлюється специфікою правової форми, конкретним змістом реалізованої компетенції, а також особливостями структури і персонального складу компетентного органу. До видів матеріально-технічних операцій належать робота з депутатськими запитами і зверненнями, різними інформаційними запитами, діловодство, експедиція, охорона, збір і опрацювання інформації, проведення вимірів, розробка прогнозів, програм, методичних рекомендацій, здійснення бухгалтерського і статистичного обліку і т.д. Вони здійснюються переважно управлінським апаратом. До організаційних заходів належать: розробка програм в різній сфері управлінської діяльності, планування, проведення оперативних нарад, контроль, перевірка виконання, роз'яснення тих чи інших завдань або заходів, навчання, координація та забезпечення взаємодії, вивчення і узагальнення передового досвіду роботи, підбір і розстановка кадрів і т.п. Організаційні заходи щодо впорядкування та узгодження дій суб'єктів і об'єктів органів виконавчої влади, державного управління, адміністрацій органів МСУ - це найважливіша повсякденна діяльність покликана забезпечити їх ефективну діяльність з предметів відання, в обсязі їх повноважень та порядку визначеному законом. Не менш важливою, ніж організаційні форми в діяльності органу виконавчої влади, державного управління, є питання фінансування і матеріально-технічного забезпечення. Вони носять допоміжний або забезпечує характер в процесі організації управлінської діяльності. Це відноситься, перш за все, до фінансування заходів, ведення діловодства, реєстрації пропозицій, заяв і скарг громадян, складання різних довідок, аналітичних оглядів, звітів, робота з інформацією, у тому числі з комп'ютерною інформацією та іншими видами допоміжних робіт, без яких неможливо здійснення управлінської діяльності взагалі. Робота з інформацією останнім часом набула особливу актуальність і значимість, без застосування кількісних методів, сучасних комп'ютерних засобів і нових інформаційних технологій проблематично вирішувати питання підвищення ефективності управлінської діяльності у державі та суспільстві в цілому. В зв'язку з цим необхідно вести постійну дослідницьку роботу з вдосконалення різних форм управлінської діяльності органів державної влади як основного гаранта забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб як суб'єктів адміністративного права.

 

Види форм державного правління та їх ознаки.

Розрізняють дві основні форми державного правління: монархію і республіку.

Монархія — це форма державного правління, при якій вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи і передається, як правило, у спадок.

Монархії поділяються на дві групи — обмежені та необмежені. Необмежена монархія — це така монархія, в якій влада монарха не обмежена ні законом, ні будь-яким представницьким органом влади.

В рамках необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди:

деспотична монархія, в якій влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством або напівбожеством. Цей різновид необмеженої монархії був характерним для рабовласницьких країн Сходу в древні часи — Вавилон, Асірія, Єгипет, Китай;

абсолютна монархія характеризується тим, що, хоча в ній монарх і не визнається надлюдиною, але за ним визнається необмежена влада, що обумовлюється його приналежністю до правлячої династії. Цей вид монархії характерний для нових часів. Прикладом такої монархії може бути Російська імперія десь до 1905 року, у сучасний період це Саудівська Аравія.

Обмежена монархія — це монархія, в якій влада монарха, тією чи іншою мірою, обмежується повноваженням і наявністю певних державних органів.

Розрізняють наступні види обмеженої монархії:

дуалістична монархія — це така монархія, в якій монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і по своїй волі формує уряд, який відповідальний і підзвітний йому, а не парламенту;

парламентарна (конституційна) монархія — це така монархія, в якій влада монарха суттєво обмежена у всіх сферах здійснення державної влади, і за яким тільки формально зберігається статус глави держави, але, як правило, виключно з представницькими повноваженнями. Виконавча влада належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний. Абсолютна більшість сучасних монархій — це монархії парламентарні. Їхнє існування обумовлене національними традиціями, монарх виступає в них, як символ єдності нації, як символ держави, наприклад королева в Англії, мікадо (імператор) в Японії.

 

Республіка (від лат. — справа народу) — форма державного правління, при якій всі вищі державні органи обираються населенням на певний строк.

Розрізняють наступні види республік:

президентська республіка — це така республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і голови уряду, належать президенту, який обирається непарламентським шляхом (прямими чи непрямими виборами населення) і формує уряд, що не несе, як правило, відповідальності перед парламентом (США, Франція, Аргентина).

парламентська республіка — це така республіка, в якій здійснюється принцип верховенства парламенту, що обирається населенням країни і формує відповідальний перед ним уряд (Італія, Греція, Індія). Слід мати на увазі, що і в парламентській республіці можливе існування поста президента. Але, на відміну від президентської республіки, він обирається не населенням, а парламентом, йому підзвітний і має виключно представницькі функції (ФРН, Індія).

Деякі вчені виділяють ще й третій вид — напівпрезидентська, або президентсько-парламентська республіка — така республіка, в якій глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який підлягає обов'язковому затвердженню всім парламентом.

 

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой




Дата добавления: 2014-12-16; Просмотров: 2843; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.028 сек.