Теоретична частина. Питання для самоконтролю

ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ № 2

Питання для самоконтролю

1 Які акти загальною законодавства України містять, норми щодо захисту права інтелектуальної власності;

2 Які норми щодо захисту права інтелектуальної власності містить Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода TRIPS);

3 Дайте перелік законів України, що містять норми щодо захисту права інтелектуальної власності;

4 Дайте перелік міжнародних договорів, учасником яких є Україна і які містять норми щодо захисту права інтелектуальної власності;

5 Як використовуються норми щодо захисту авторського права і суміжних прав, які містять міжнародні договори у сфері інтелектуальної власності, учасником яких є Україна;

6 Охарактеризуйте механізми захисту права інтелектуальної власності в розвинутих країнах світу;

7 Яка інфраструктура створена в Україні для забезпечення реалізації норм законодавства щодо захисту права інтелектуальної власності.

8 Основні міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності;

9 Паризька конвенція з охорони промислової власності;

10 Міжнародні конвенції про охорону авторського права і суміжних прав;

11 Міжнародні угоди про охорону засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів і послуг;

12 Перелічіть інші міжнародні угоди у сфері інтелектуальної власності.

"Економіка інтелектуальної власності. Розрахунок вартості

об'єкта права інтелектуальної власності"

Мета: закріпити у студентів теоретичні знання та розвинути практи­чні навички розрахунку вартості об'єкта права інтелектуальної власності.

Три теореми економіки права.

За останній час із загальної теорії і теорії права інтелектуальної власності виросла нова теорія - теорія економіки права. Оскільки об'єктами оцінки вартості у сфері інтелектуальної власності є не самі об'єкти ІВ, а права на них, то теорія економіки права добре узгоджується із завданнями комерціалізації ОІВ.

Раціональна поведінка суб'єктів права ІВ може трактуватися з позицій трьох теорем теорії права. А саме, раціональна поведінка зацікавлених осіб відносно ОІВ при корпоративних трансакціях, тобто при операціях і організаційних заходах, пов'язаних із зміною статусу і структури корпорацій (акціонерних товариств) або інших юридичних осіб, зокрема, з поглинанням і злиттям юридичних осіб, приватизацією підприємств, перетворенням приватних фірм в корпорації, створенням нових фірм - в основному описує теорема Р. Коуза. Раціональна поведінка сторін при вільній купівлі-продажі патентів і ліцензій - теорема А. Сміта. А раціональна поведінка судів при ухваленні рішень по спорах про права ІВ - теорема Р. Познера. Застосування цих теорем має природне обгрунтування, оскільки емпіричною підставою для економіки права служать, в основному, реальні договори між господарюючими суб'єктами, а також судові процеси по господарських справах.

Теорема Р. Коуза свідчить: "Якщо права власності чітко визначені і трансакційними витрати рівні нулю, то структура виробництва залишатиметься незмінною незалежно від змін в розподілі прав власності, якщо відвернутися від ефекту доходу".

Під трансакційними витратами (або витратами трансакцій) теоретики права власності об'єднують п'ять різних витрат:

- Витрати пошуку інформації;

- Витрати ведення переговорів;

- Витрати вимірювання;

- Витрати специфікації і захисту прав власності;

- Витрати опортуністичної поведінки.

При цьому під витратами специфікації прав власності розуміють витрати, пов'язані із закріпленням кожної конкретної правомочності за визначеним, як правило, фізичною особою. Опортуністична поведінка - це: недотримання договорів, ухилення від своїх обов'язків, порушення чужих прав і ін.

Сам Р. Коуз з цієї теореми зробив висновок про те, що при нульових витратах трансакції ефективність виробництва (у грошовому виразі) буде найбільшою. Він вважав також, що при нульових витратах трансакцій монополії будуть вимушені діяти як конкурентні фірми. Інше виведення Р. Коуза: "За відсутності витрат трансакцій забезпечується максимум можливого доходу". Тобто люди завжди можуть домовлятися про придбання, розділення і комбінування має право, так щоб в результаті збільшилася ефективність їх виробництва, не несучи при цьому ніяких витрат.

Теоремою А. Сміта прийнято називати твердження про те, що ринкові обміни здійснюються лише тоді, коли вони вигідні обом сторонам, що беруть участь в обміні. При цьому вигода, що отримується в результаті операції, повинна бути більше, ніж трансакційні витрати на її здійснення, і ця умова повинна виконуватися для кожної із сторін. Виконання цих умов і повинно забезпечувати функціонування ринку. Тут слід звернути увагу на специфічних для ОІВ трансакційні витрачання, такі як витрати на ідентифікацію і охорону прав власності.

Теорема Р. Познера не має якого-небудь чіткого формулювання. Це швидше система поглядів, яка затверджує принцип доцільності, що простежується в судових рішеннях і законодавчих актах, тобто принцип здорового глузду. Підхід Р. Познера корисний при розгляді проблеми введення ОІВ в господарський оборот. При цьому дуже небагато економістів, державні службовці і навіть керівники великих наукових центрів України розуміють, що багато проблем комерціалізації технологій породжено відсутністю законодавчої бази, що забезпечує чіткий розподіл прав на них.

Всі три перераховані "теореми" не є строгими. Вони швидше визначають систему поглядів і носять теоретичний характер. Проте, немає нічого практичнішого, ніж хороша теорія. Тому вони можуть служити керівництву для ухвалення тих або інших практичних рішень в досить складній сфері економіки права.

Товар - це продукт праці, що виготовлений для продажу. Цей продукт стає товаром, якщо на нього визна­чена ціна. Відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" можуть оцінюватися "... нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності...". Таким чином, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності мають ознаки товару, тому що вони е продуктом праці і можуть мати ціну.

До основних властивостей будь-якого ринкового то­вару відносяться:

а) корисність;

б) рідкість - властивість, протилежна загальнодосту­пності;

в) універсальність - придатність до обміну на гроші або на будь-які інші ринкові товари.

Корисність розуміється як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто якщо об'єкт інтелектуальної влас­ності нікому не потрібний, то він не може стати товаром.

Найважливішою є властивість рідкості, що перетво­рює корисність продукту в комерційну цінність, а сам про­дукт - у товар.

В Україні до об'єктів права інтелектуальної власності відносяться об'єкти права промислової власності та об'єкти авторського права.

Об'єктами права промислової власності в Україні визнаються:

P винаходи, які засвідчені патентами. Об'єктом винаходу може бути продукт, пристрій, речовина, спосіб;

P корисні моделі, які засвідчені патентами. Об'єктом корисної моде­лі може бути конструктивне використання пристрою, механізму, машини, тощо;

P промислові зразки, які засвідчені патентами. Об'єктом промисло­вого зразка може бути форма або малюнок, які визначають зовнішній ви­гляд промислового виробу, деталі, машини тощо;

P знаки для товарів і послуг, які засвідчені свідоцтвами. Об'єктом права власності на знак можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення, виконані в будь-якому кольорі;

P сорти рослин, які засвідчені патентами.

Власником даних об'єктів права визнається той, хто першим заявив про це, подавши заявку до Державного департаменту інтелектуальної вла­сності України.

Об'єктами авторського права в Україні визнаються:

P літературні письмові твори (книги, брошури, статті тощо);

P виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

P музичні, драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні твори, аудіовізуальні твори тощо;

P твори архітектури та прикладного мистецтва;

P фотографії, ілюстрації, карти, плани, ескізи, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури;

P скульптури, картини, малюнки, фотографії, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва;

P сценічні обробки творів, переклади тощо (без заподіяння шкоди оригінальним творам);

P фірмове найменування, яке має кожна юридична особа;

P програми для ЕОМ;

P база даних, тобто сукупність інформації (статей, розрахунків, пока­зників тощо), яка систематизована для пошуку й обробки за допомогою ЕОМ;

P науково-технічна інформація, тобто результати науково-технічних, виробничих робіт та іншої науково-технічної діяльності, що зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.

Власником даних об'єктів права визнається та особа, прізвище якої зазначено на примірнику твору, якщо суд не доведе іншого.

Рідкість для об'єктів інтелектуальної власності реа­лізується ідеально тому, що за визначенням об'єкт інтелектуальної власності повинен бути новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для матеріальних об'єктів звичайно майже автоматично забезпечує третю. Але для права інтелектуальної власнос­ті ця властивість має суттєві відмінності.

З третьою властивістю товару - універсальністю - ті­сно пов'язана його оборотоспроможність, що припускає відчуження прав інтелектуальної власності як від індивіду­ума, так і від підприємства. Тільки у цьому випадку права на об'єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як товар у його звичайному розумінні.

За принципом "відокремлюваності" права інтелекту­альної власності можна поділити на три групи:

а) права, що відокремлюються як від індивідуума, так і від підприємства;

б) права, що не відокремлюються від індивідуума;

г) права, що не відокремлюються від підприємства.

До першої групи відносяться права на об'єкти права інтелектуальної власності, такі як: винаходи, торговельні марки, твори літератури і мистецтва, аудіо- та відеограми тощо.

До невідокремлюваної від індивідуума інтелектуа­льної власності відносяться: знання, уміння, творчі здібно­сті людей тощо, які зайняті розробленням об'єктів інтелек­туальної власності. У сукупності - це так званий людський капітал, що не може бути відокремлений від його носія -людини, тобто не може бути товаром у звичайному розу­мінні.

Від підприємства не можна відокремити: системи і методи функціонування, що розроблені як складові части­ни діючого підприємства; наявність підготовленого персо­налу; досягнення в галузі маркетингу власної продукції, ді­лову репутацію підприємства тощо.

З цієї причини невідокремлювані від індивідуума чи від підприємства результати творчої діяльності не можуть виступати як товар. Але вони можуть продаватися (пере­даватися) разом з підприємством чи індивідуумом. Напри­клад, не можна передати видатні організаторські здібності директора одного підприємства директору іншого підпри­ємства. Можна тільки запросити талановитого директора на інше підприємство, запропонувавши йому більш вигідні умови праці, тобто "купити" його разом з його якостями.

Дата добавления: 2014-12-17