Елементи інтенсивної технології вирощування гороху

Завдання:

1. Ознайомитися з основними елементами інтенсивної технології гороху.

2. Законспектувати головні положення технології вирощування гороху.

3. Дати відповіді на питання для самоконтролю та розв’язати задачі.

Агротехнічне значення гороху полягає в тому, що він збагачує ґрунт цінною органічною масою і азотом, поповнює орний шар фос­фором, калієм, кальцієм, є добрим фітосанітаром, покращує структуру ґрунту і підвищує його родючість. Залежно від рівня врожайності залишає з соломою і рослинними рештками орієнтовно 60-90 кг/ га азоту, 15-25 кг/га фосфору, 20-30 кг/га калію. Коренева система гороху характеризується високою засвоювальною здатністю, використовує елементи живлення з важкорозчинних сполук. Горох підвищує рухомість фосфору в ґрунті, а це поліпшує фосфорне живлення наступних культур. Він є одним з кращих попередників для більшості культур сівозміни і цінним сидеральним добривом.

Горох можна вирощувати без застосування азотних добрив, на долю яких припадає до 30% енергозатрат в інтенсивних технологіях. Необхідно враховувати, що коефіцієнт використання азоту з мінеральних добрив становить лише 50-80 %, тобто значна частина їх забруднює нітратами ґрунтові води, а біологічний азот повністю утилізується живими організмами. З урожаєм зерна гороху 30 ц/га виноситься з ґрунту 150 кг азоту. Оскільки азотні добрива не вносяться, то таким чином економиться понад 4 ц аміачної селітри.

Симбіотична азотфіксація. Переважна частина білка в зерні і зеленій масі рослин утворюється за рахунок азоту повітря, який фіксується за допомогою бульбочкових бактерій, що розміщуються на кореневій системі. Бактерії являють собою палочки, у вільному стані аероби, що не здатні фіксувати азот. Фіксація азоту в природі відбувається внаслідок складного процесу взаємодії між бактеріями і рослиною. Рослина за допомогою фотосинтезу акумулює сонячну енергію і у вигляді хімічно зв'язаної енергії вуглеводів постачає нею бактерії, які, в свою чергу, забезпечують 50-90% потреби рослини в азоті.

Встановлено, що на одному гектарі зернових бобових культур фіксується від 100 до 400 кг азоту повітря. Найбільш продуктивно засвоює атмосферний азот люпин - 300-
400 кг/га, кормові боби і соя - до 250 кг/га, горох - 100-200 кг/га, чина і сочевиця - 90-
120 кг/га, квасоля і нут - 30-50 кг/га. Є дані вегетаційних дослідів, де фіксація азоту зростала до 800 кг/га. Засвоєний азот виноситься урожаєм зерна, але 25-40 % азоту залишається в ґрунті з органічними рештками рослин.

Для того, щоб бульбочкові бактерії працювали найефективніше, необхідно створити їм оптимальні умови життєдіяльності. Вони наступні:

1. Симбіоз дуже чутливий до реакції ґрунтового розчину. На кислих ґрунтах (рН < 5,0) бульбочки формуються погано. Дещо стійкіші до кислого середовища бактерії люпину. Вапнування є важливим заходом інтенсифікації азотфіксації. Разом з тим лужне середовище засолених ґрунтів теж несприятливо впливає на симбіоз. Найбільш сприятливі (за винятком люпину) для бульбочкових бактерій ґрунти з рН = 6,0-7,4.

2. Умовифосфорного і калійного живлення теж сильно впливають на симбіоз. Нестача калію, і особливо фосфору, різко зни­жує азотфіксацію. Необхідно дотримуватись правильного співвідношення фосфору і калію, вносити ці елементи для забезпечення запланованого врожаю. Надмірна кількість азоту в ґрунті пригні­чує як формування бульбочок, так і азотфіксацію.

Горох може не формувати бульбочки, якщо сіяти його після інтенсивно удобрених цукрових буряків чи кукурудзи, по удобреному чорному пару. В таких умовах рослини використовують мі­неральний азот з ґрунту.

Необхідно відмітити, що при внесенні мінерального азоту, ро­слини залюбки переходять на його споживання і бульбочки не утворюються. Азот мінеральних добрив є інгібітором азотфіксації. Тому рекомендації щодо внесення більших чи менших норм добрив при вирощуванні зернобобових культур є д­сить суперечливими. Навіть стартові дози азоту можуть негативно впливати на формування бульбочок. Необхідно повністю використати надзвичайно важливу природню властивість бобових до симбіозу, що дасть змогу вирішити важливі економі­чні та екологічні проблеми.

3. Необхідно створити оптимальні умови для аерації ґрунту і забезпечення вологою. Важкі, запливаючі глинисті ґрунти малопридатні для вирощування зернобобових культур. Бульбочки не утворюються у сухому ґрунті, коли вологість на початку вегетації менша 50-60 % від повної польової вологоємкості. Нестача вологи у пізніші фази росту може призвести до відмирання бульбочок. Надлишкова вологість, за винятком тривалого затоплення, менш шкідлива, ніж нестача вологи. Оптимальний інтервал вологості для розвитку бульбочок і азотфіксації перебуває в межах 60-80 % від повної вологоємкості ґрунту.

4. Важливо забезпечити потребу рослин у мікроелементах. Вони входять до складу ферментної системи, що забезпечує симбіоз. Найбільше необхідні молібден, бор, магній, залізо, кобальт. Так, молібденові добрива сприяють збільшенню кількості і розмірів бульбочок, можуть підвищувати інтенсивність азотфіксації у десятки разів в розрахунку на одну рослину.

5. У ґрунті, де висівається бобова культура, повинна міститись достатня кількість бульбочкових бактерій, специфічних для даного виду. Якщо бактерії в ґрунті відсутні, необхідно насіння обробляти спеціальними бактеріальними препаратами (ризоторфін, нітрагін, бактеріальне добриво). Нітрагінізація зерно­бобових культур особливо ефективна при висіві їх у нових районах вирощування, або після тривалої перерви в їх висіванні. Приріст урожаю від обробітку бактеріальними добривами сягає 30-40 %, особливо якщо не вносити азотні добрива.

Якщо створити добрі умови для азотфіксації, бульбочки набувають рожевого забарвлення. Якщо бульбочки мають сіре чи зеленкувате забарвлення, то азотфіксація в них не відбувається. Бульбочки починають формуватися при утворенні другої пари листочків. До цього часу рослина використовує азот з сім’ядолей насінини і рухомі сполуки його в ґрунті. У фазі двох-трьох листків починається симбіотична фіксація атмосферного азоту, максимуму вона досягає у фазі бутонізації - початку цвітіння і сповільнюється до фази наливу зерна.

Етапи органогенезу. Фазам росту і розвитку відповідають певні етапи органогенезу, всього їх дванадцять (за Ф.М. Куперман і Е.І.Ржановою, 1982).

Перший етап (фаза проростання насіння) триває від сівби до появи сходів. Агротехнічними заходами можна підвищити польо­ву схожість, густоту стояння рослин. Для цього необхідно посіяти в оптимальні строки високоякісним насінням, на необхідну глиби­ну у вологий ґрунт з встановленою (залежно від сорту, маси 1000 насінин, лабораторної схожості) нормою висіву.

Другий етап (фаза сходів) характеризується формуванням і розвитком листків і міжвузлів, ростом їх у довжину. Починається з появою сходів, закладаються бокові бруньки у пазухах листків (табл. 19). У цій фазі важливо провести боротьбу з бур'янами і шкідниками, зокрема з бульбочковим довгоносиком. Під час про­ростання горох не виносить сім'ядолі на поверхню ґрунту.

Третій етап (фаза інтенсивного росту). Рослини швидко рос­туть, закладаються меристемні горбики майбутніх суцвіть.

Четвертий етап (фаза інтенсивного росту). У пазухах лист­ків формуються зачатки суцвіття і квіток. За сприятливих умов росту утворюється максимальна кількість суцвіть та квіток.

П'ятий етап. Квіткові горбики поступово перетворюються у квітки. Формуються органи квітки. Розмір бутонів в кінці етапу 0,20-0,25 см. Орієнтовно цей етап починається на 17-20-й день після по­яви сходів. Важливо провести захист рослин від шкідників та хвороб.

Дата добавления: 2014-12-17