ГлосаріЙ 1 страница

Світогляд - це сукупність уявлень про світ та місце і роль людини в ньому.Світогляд містить такі елементи як:знання (особистісні), переконання, емоції, почуття, віра, цінності, ідеали, програма дій (стратегія життя), унікальність.

Історичні типи світогляду - міфіологія, релігія, філософія.

Філософія – любов до мудрості (в дослівному перекладі);- це пошук першоначал та першопричин усього сущого (Аристотель); -наука, що вивчає найбільш загальні закони розвитку природи, суспільства та людини (її мислення);- наука, що вивчає загальне у взаємовідносинах людини і світу;- це епоха, що відображена в поняттях (Гегель);- форма суспільної свідомості (поряд з правом, релігією, мораллю тощо).Філософія - цевільне, раціональне, критичне осмислення світу і місця людини в ньому; -це спосіб побудування в свідомості людини картин, що фіксують його положення в світі і визначають можливості й напрями його активності, межі самореалізації „Я”, сенс та перспективи його життя. Філософія –це спроба людини і людства осмислити специфіку свого буття та віднайти сенс свого руху, який повинен бути р о з в и т к о м сутнісних сил людини та ш л я х о м до більшого масштабу свободи та творчості. Потреба в філософії виникає при намаганні знайти нетривіальні шляхи вирішення життєвих проблем, при спробі відірватися від рутини повсякденного, стереотипного, при бажанні знайти нові горизонти свого світобачення і нові конструктивні рішення „вічних” проблем. Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу.

Філософствування - невід’ємний атрибут людського існування, бо спроби знаходити „мудрі” технології вирішення нагальних проблем завжди супроводжували людство. Навчання мудрості неможливо без щоденних власних інтелектуальних зусиль з боку самої людини. Філософічність буття людини особливо актуалізується в „пограничних станах”, де втрачаються звичні „декорації” приватного та публічного буття.

Функції філософії: світоглядна, пізнавальна, методологічна, практично-діяльна.

Філософія принципово: толерантна (терпимість до іншої точки зору); - плюралістична (багато шкіл, течій, напрямків, підходів до вирішення філософських проблем); - діалогічна (веде діалог, дискусії з опонентами);- відкрита до новацій.

Структура філософії: 1. Онтологія – вчення про сутність буття. 2. Гносеологія – теорія пізнання. 3. Аксіологія – теорія цінностей. 4. Історія філософії.5. Соціальна філософія - теорія суспільства. 6. Етика – принципи взаємовідносин між людьм. 7. Естетика - наука про прекрасне (і потворне). 8. Логіка – наука про закони і форми мисленн. 9. Теорія розвитку (діалектика, синергетика, метафізика тощо).

Ринковий світогляд як передумова соціалізації сучасної людини базується на таких цінностях: гроші і технологія, проект (“схема”) їх отримання;- власність на засоби виробництва товарів та послуг;- здібність вірно аналізувати співвідношення попиту та пропозиції на локальному та глобальному ринках і пропонувати ефективні рішення;- престижний соціальний статус;креативність, прагнення до вдосконалення компетентності і вивчення передового світового досвіду у своїй професіональній сфері; - вміння бути конкурентоспроможним, “товаром”, на який є попит;- володіння інтелектуальним капіталом.

Релігія - світогляд, в рамках якого розуміння світу здійснюється через: - подвоєння світу на земний і небесний; -визнання існування надприродних сил та відведення їм головної ролі у світобудові та житті людей.Специфіка релігійного світогляду:- дотримування культу (обрядів та ритуалів); - віра в Бога і поклоніння Богу як вищій істоті; - фанатизм; - догматизм.

Міфологія -світогляд, в рамках якого розуміння світу здійснюється через:
- поєднання знання і віри, реальності та фантазії; - використання метафор (художніх засобів). Функції міфа: формування колективних уявлень, норм і цінностей; - розкриття тайни народження, смерті, розвитку.

Основне питання філософії (ОПФ)– точки зору щодо цієї проблеми:

а) Імануїл Кант (1724-1804)- Німеччина. ОПФ – це питання: 1.Що я можу знати?2. Що я повинний робити?3.На що я можу сподіватися?4. Що таке людина?

б ) Альберт Камю (1913-1960)- Франція. ОПФ – це питання чи варте життя бути прожитим?(в Україні кожен рік близько 5 тисяч вбивств і 17 тисяч самогубств).

в ) Марксистська точка зору: ОПФ – це питання про співвідношення матеріального і ідеального. Це питання має дві сторони: - що первинно - матерія чи свідомість? Чи пізнаваний світ?

Матеріалізм – напрямок у філософії, що визначає первинним матеріальне, природу.Субстанцією світу є вічна та нескінчена матерія.

Ідеалізм – напрямок в філософії, що визначає первинним ідеальне. Субстанцією світу є дух, ідеяВиокремлюють об’єктивний ідеалізм та суб’єктивний ідеалізм.

Людина –соціальна і біологічна істота, яка наділена свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. Людину слід розглядати як індивіда ( характеристика людини як представника людського роду з його психічними та фізіологічними особливостями ), особистість (соціальна характеристика людини – погляди, знання, моральні настанови, соціальний статус), індивідуальність( характеристика самобутнього, оригінального в людині ).

Сутнісними рисами людини є: - вміння виготовляти засоби праці;- свідомість, наявність потреб, інтересів, ідеалів, об'єктів поклоніння («тотем»);- соціальність (життя в суспільстві);- життєдіяльність людини не запрограмована її природою(як тварин), а має свідомий, вольовий характер;- знання моральних заборон («табу»).

Життя - форма існування матерії, найхарактернішими рисами якої є обмін речовин,розмноження, адаптація. Життя -явище природи, представлене у вигляді існування у Всесвіті живих систем. Життя на Землі з'явилось приблизно 2-3млрд. років тому.Існує кількагіпотез виникнення земного життя, з яких найбільш розповсюдженою є гіпотеза самозародження.

Ознаки життя поділяються на: 1) Біологічнi: а) обмін речовин; б) адаптація; в) розмноження. 2) Соціальнi: а) діяльність, праця; б) свобода; в) творчість; г) спілкування; д) емоційне відношення до навколишнього світу; е) дотримування загальнообовязкових правил (норм) суспільного життя.

Клонування - синонім копіювання будь-яких об'єктів. В біології має значения безстатевого розмноження.

Смерть - це припинення існування людини, яке може бути біологічним або соціальним. Неминучість біологічної смерті ставить перед людиною масу проблем, серед яких:-проблема права людини на вбивство іншої людини;-права на евтаназію (допомогти легко померти);-проблема смертної кари; -проблема права на самогубство.

Сенс життя - визначення мети існування, призначення людства,людини.Питання про сенс життя також може розумітися як суб'єктивна оцінка прожитого життя та відповідності досягнутих результатів початковим намірам, як розуміння людиною змісту та спрямованості свого життя, свого місця у світі, як проблема впливу людини на навколишню дійсністьта постановки людиною цілей, що виходять за рамки його життя. Уявлення про сенс життя складаються в процесі діяльності людей і залежать від їх соціального становища, змісту розв'язуваних проблем, способу життя, світорозуміння, конкретної історичної ситуації. У сприятливих умовах людина може бачити сенс свого життя в досягненні щастяі благополуччя; у ворожому середовищі існування, життя може втратити для неї свою цінність і сенс.«Життя до того, як ми його проживемо, — ніщо, але це від вас залежить надати йому сенс» (Жан-Поль Сартр).

Концепції сенсу життя людини: -раціонально-альтруїстична; - соціально-творча концепція; - демографічна концепція; - ігрова концепція; - престижна концепція;лідерська концепція; -гедоністична концепція; - конформістська концепція; - релігійна концепція.

Духовність - це характеристика соціального буття людини, її внутрішній духовний світ (в якому визначено сенс життя, цінності, норми, ідеали), її прагнення до самовдосконалення.Духовність передбачає прагнення: 1) до знань; 2) до добра, морального життя; 3) до краси.Духовність часто пов’язують з: 1) аскетизмом, тобто обмеженням самого себе;2) угамуванням своїх гордощів; 3) постійною працею над собою з метою самовдосконалення.

Бездуховність - це тваринне існування людини.Бездуховність знаходить свій вияв у: 1) відсутності віри в Бога, у світле майбутнє, в себе, свої сили та можливості; 2) скороченні сакральних (святих) зон у житті людини. Сакральна зона - це зона, в якій немає місця меркантильним відносинам, кощунству, сарказму, навіть гумору.

Субстанція (лат. substantia – сутність) – незмінна першооснова всього сущого. Згідно з уявленням прихильників субстанційної моделі світу субстанція породжує всі явища світу і є їх об’єднуючим початком. Матеріалісти вважали субстанцією матерію, ідеалісти – Бога. Субстанція - те, що лежить в основі усього існуючого.

Субстрат (від лат. substratum -основа, букв. підстилка)в філософському сенсі — загальна матеріальна основа різноманітних явищ; сукупність відносно простих якісно елементарних утворень.

Буття - це гранично широке поняття;фіксує характеристики та прояви світу через зіставлення з небуттям;найвища цінність для людини.Проблема буття — це передусім проблема: бути чи не бути?Некласична філософіязвернула увагу на те, що маємо підстави вести розмову не про буття як таке, а про те,що і як нам надано в контактах із дійсністю.

Види буття:- буття природи; - буття суспільства; - буття людини; - буття духовного (ідеального); - буття Бога

Монізм – розуміння буття як єдиного у своїй основі.

Дуалізм - визнання двох коренів буття - матеріального і духовного – рівноправними і взаємодіючими.

Плюралізм - розуміння буття як реально існуючою множини речей, якостей, процесів і явищ.

Організм - позиція, згідно з якою будова світу подібна до живого організму.

Матерія - філософська категорія, яка позначає об'єктивну реальність. Підходи до розуміння матерії в філософії: матерія – це субстанція, першопочаток всього існуючого (античність - вода у Фалеса, вогонь у Геракліта, атом у Демокрита); м атерія – все те, що має вагу, протяжність, є речовиною (Новий час); м атерія - це філософська категорія, яка позначає об'єктивну реальність, яку людина може відображати в своїх відчуттях, але яка існує незалежно від людини(діалектичний матеріалізм – В.І.Ленін).

Види матерії: 1. Р ечовина. 2. Поле – магнітне поле; поле ядерних сил; гравітаційне; електричне; радіохвилі; ультразвук; рентгенові промені; йонізуюче випромінювання тощо. Неречовинні види матерії не мають маси. 3) Антиречовина.

Структурні рівні матерії - неорганічний рівень – мікросвіт (з грецьк. – малий); макросвіт (з грецьк. – великий); мегасвіт (з грецьк. – надвелики, величезний); - органічний рівень – “живий комплекс”, сукупність рослин, тварин, мікроорганізмів, що населяють планету;- соціальний рівень – людина, особистість, сім’я, племя, народність, нація, соціальна група, суспільство.

Простір і час -це основні форми існування матерії.У тлумаченні простору та часу історично склалися два основні підходи: 1) субстанціональний підхід; 2) реляційний (атрибутивний) підхід. Перший окреслений лінією Демокріт-Ньютон, другий підхід вважає, що простір та час - це невід'ємні від матерії способи упорядкування її, - це форми її буття.

Простір – форма існування (буття) матерії, яка характеризується принаймні, двома суттєвими моментами, а саме: протяжністю матеріальних об’єктів та їх взаємодією.Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв’язку, коли є матеріальні об’єкти. Без них це поняття є безпредметним. Особливістю простору як філософської категорії є його трьохмірність, бо такі виміри мають матеріальні об’єкти (ширина, висота, довжина).

Час – теж форма існування матерії. Категорія “час” відображає тривалість існування матеріальних об’єктів і послідовність їх зміни. Так само, як і простір, час тез матеріальних об’єктів не існує. Особливістю часу є те, що він незворотний. Час повернути назад неможливо

Спільними моментами для простору і часу, як філософських категорій, є те, що вони: а) об’єктивні (існують незалежно від людини, її свідомості); б) пізнаванні (є об’єктами вивчення). Простір і час за своїм змістом суперечливі поняття. Ця суперечливість полягає в тому, що конкретні об’єкти є кінечними як речі Землі, а з іншого, нескінченними, як об’єкти Всесвіту.

Рух є атрибутом, способом існування матерії. Рух як атрибут матерії також є абсолютним. Разом з тим рух має відносний характер, оскільки проявляється через конкретні форми (види) матерії, які мають відносно сталу природу.Виокремлюють таки типи руху: 1. Механічний. 2. Фізичний. 3. Хімічний. 4.Біологічний. 5.Соціальний.В основу класифікації форм руху з позицій наукової раціональності покладені такі принципи:а) субстратний; б) функціональний; в) генетичний; г) антиредукціоністський. Рух включає в себе взаємодію різноманітних форм руху та їх взаємні перетворення. Рух є невичерпним, як і сама матерія.Рух визначає властивості, структурну організацію і характер існування матерії.

Відображення - це загальна властивість матеріальних тіл власними змінами відображати особливості взаємодіючих з ними інших матеріальних тіл.

Форми відображення: - відображення в неживій природі – фізико-хімічні зміни в природних об’єктах як результат впливу чи взаємодії (наприклад, ландшафт місцевості після землетрусу); - відображення в живій природі – наприклад, зникнення видів тварин після зміни клімату, поява психіки у тварин; - відображення в соціумі – індивідуальна та суспільна свідомість.

Свідомість - це властивість високоорганізованої матерії-людського мозку; - вища форма відображення дійсності в ідеальних образах; - продукт соціально-історичного розвитку; - регулятор поведінки людини.(З.Фрейд був проти останнього положення – він вважав, що «воно» (інстинкт) керую людиною).

Структура свідомості - знання;- мислення;- почуття, емоції;- пам’ять;- воля;- самосвідомість.

Теорії виникнення свідомості: концепція еволюції (можна представити в різних варіантах: а) за наявності сприятливих умов розсіяна по Всесвіту свідомість дає резуль­тат: розквіт форм життя і його свідомих проявів; б) у варіанті дарвінівської теорії стверджується, що внаслідок боротьби за існування та пристосування до умов довкілля відбувається удосконалення видів живих організмів, з'являються психіка та людська свідомість); - концепція єдиного інформаційного поля (наголошує на тезі: усі процеси світу супроводжуються обміном інформацією. Тому логічно припустити, що існує єдине поле інформації в усіх світових процесах та явищах. Людська свідомість —один із проявів інформаційних процесів, можливо, найяскравіший); - трудова концепція або концепція походження свідомості внаслідок розвит­ку праці(враховують археологія та антропологія, але ця концепція не пояснює, чому при наявності ''праці із знаряддями " історичний процес формування свідомості був загальмований на дуже тривалий час); - концепція активно-діяльного самопородження свідомості люди­ни або субстанційна (намагається подати свідомість як виявлення вихідної засади світу - духу, або ідеї, або світового розуму (інте­лекту).

Мислення - це процес опосередкованого і узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках та відношеннях; - здібність встановлювати зв’язок між явищами в поняттях.

Пам’ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та наступному відтворенні минулого досвіду, що дає можливість його повторного застосування в життєдіяльності людини. Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування: мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією; довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування. За характером переважаючої психічної активності:- рухова — пам'ять на рухи та їх системи; - емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності; - образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова; словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять. За тривалістю збереження інформації: - короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;- довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;- оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.

Почуття - це специфічні людські, узагальнені переживання ставлення до людських потреб, задоволення або незадоволення яких викликає позитивні або негативні емоції — радість, любов, гордість або сум, гнів, сором тощо.На відміну від емоцій і настроїв, почуття мають виражену об'єктивну прив'язку: вони виникають щодо чого або когось, а не ситуації в цілому. «Я боюсь цієї людини» — це почуття, а «Мені страшно» — це емоція. В якості почуття виявляється ставлення особистості до праці, подій, інших людей, до самої себе. За якістю переживань відрізняють одні емоції і почуття від інших, наприклад радість від гніву, сорому, обурення, любові тощо.

Пізнання - сукупність процесів, процедур і методів набуття знань про явища і закономірності об'єктивного світу; вища форма відображення об'єктивної дійсності, процес вироблення знань;– це процес надбання, зберігання та розповсюдження нових знань;спосіб існування свідомості.

Типи пізнання: наукове - процес отримання об'єктивного, істинного знання; художнє – відображення існуючої реальності через знаки, символи,ситуації, художні образи; релігійне - створення або уточнення системи уявлень про Бога (як вважається, для порятунку людини).

Структура пізнавального процесу: суб’єкт пізнання – людина, група, суспільство в цілому;–об’єкт пізнання - те, що пізнається (фрагмент навколишнього середовища);–результат пізнання може мати такий вигляд:об’єктивні знання; омана (не умисне викривлення дійсності);брехня (свідоме викривлення інформації).

Види знань - наукові;художні;релігійні;життєві.Цінується такий тип знання як „know how” – „знаю як”(знання технологій).

Агностизм – вчення, що заперечує повністю або частково можливість пізнаннясвіту. Однією з сучасних форм агностицизму є теорія ієрогліфів, згідно з якою людина пізнає не об’єктивні риси речей чи явищ, а символи, які не мають нічого спільного с предметами, які вони позначають.

Форми чуттєвого пізнання: – відчуття – суб’єктивний образ об’єктивного світу (дає знання про якусь одну характеристику предмета); – сприйняття – це цілісний образ предмета, що діє в певний момент на органи чуття; – уявлення - це конкретні образи предметів чи явищ, які раніше діяли на органи чуттів.

Форми раціонального пізнання: поняття – форма людського мислення, що відображає суттєві ознаки предметів, явищ об’єктивної реальності; – судження - це форма думки, в якій щось стверджується або заперечується. У судженнях виражається зв'язок між поняттями, розкривається їх зміст, дається визначення;
– умовивід - це така форма думки, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання.

Емпіризм (грецьк. - досвід) вважав чуттєве пізнання основним і вбачав головну мету у дослідному вивченні об'єктів. Емпіризм близький до сенсуалізму. Цієї точки зору дотримувались англійські філософи XVII ст. Ф. Бекон, Дж. Локк, Т. Гоббс, французькі матеріалісти XVIII ст.

Раціоналізм (від лат. rationalis - розумний) визнає розум основою пізнання і поведінки людей. Раціоналісти XVII-XVIII ст. (Р.Декарт, Б.Спіноза, Г.Лейбніц) визнають основою порядку нескінченний причинний ланцюг, то пронизує увесь світ.

Концепції істини: 1. Класична - істина – це вірне, адекватне відображення предмета в свідомості людини. 2. Конвенціональна (договірна) – істина – це результат договору, згоди людей щодо трактовки будь якого явища чи предмета. 3. Прагматична – істина – це все те, що приносить прибуток.4. Екзистенціональна – істина – це наявність свободи вибору та душевного комфорту.5. Релігійна – істина - це Бог, його настанови.6. Гегель - істина – це дійсність, що відповідає поняттю.7. Наше розуміння – істина – це поняття про світ та окремі речі, що відповідає дійсності.

Наука – це система об'єктивних знань про навколишній світ, що постійно розвивається; - це діяльність по виробництву, збереженню та розповсюдженню нових знань; - сукупність засобів, методів та прийомів пізнання.

Актуальні напрямки сучасної науки: - нанотехнології – управління властивостями речовини на атомному рівні; - розробка нових джерел відновлюваної енергії, нових способів зберігання та транспортування енергії; - молекулярна біологія: механізми спадковості, лікування захворювань на молекулярному і генному рівнях; екологія - способи збереження чистоти навколишнього середовища; - комп’ютерні технології.

Особливості наукового пізнання:з'ясування суті досліджуваних предметів, явищ, процесів та законів їх розвитку;логічна та концептуальна несуперечливість;системність, точність, обґрунтованість, перевірка практикою.

Псевдонаука, лженаука, паранаука, квазінаука — діяльність, що навмисне або помилково імітує науку, але по суті такою не є. Головна відмінність псевдонауки від науки — це використання не перевірених практикою та науковими методами помилкових даних і відомостей. Список псевдонаукових тем: Астрологія. Хіромантія. Знахарство. Магія (біла, чорна, сіра). Фізіогноміка. Парапсихологія (телепатія, левітація). Нейролінгвістичне програмування. Нетрадиційна медицина.

Методи емпіричного рівня наукового пізнання:- спостереження - це певна система фіксування та реєстрації властивостей і зв'язків досліджуваного об'єкта в природных умовах або в умовах експерименту; вимірювання – являє собою певну систему фіксації та реєстрації кількісних характеристик досліджуваного об'єкта за допомогою різноманітних вимірювальних приладів та апаратів; - експеримент - система пізнавальних операцій, пов'язаних з дослідженням об'єктів у спеціально створених для цього умовах, які сприяють виявленню, вимірюванню, порівнянню їхніх властивостей та зв'язків. Експеримент широко застосовують не лише в природничих науках, й у соціальній практиці, де він відіграє значну роль у пізнанні та управлінні суспільними процесами; опис.

Методи раціонального рівня наукового пізнання: - аналіз — це розчленуванняпредмета на його складові частини (сторони, ознаки, властивості, відношення) з метою їхнього всебічного вивчення; с интез — це об'єднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей; а бстрагування — це метод відволікання від деяких властивостей та відношень об'єкта і одночасно зосередження основної уваги на тих властивостях та відношеннях, які є безпосереднім предметом наукового дослідження; у загальнення – це метод наукового пізнання, який фіксує загальні ознаки та властивості певної групи об'єктів, здійснює перехід від одиничного до особливого і загального; індукція - метод наукового пізнання, на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. Дедукція - це метод наукового пізнання, коли на основі знання загального пізнається окреме. Ідеалізація - процес мисленнєвої побудови можливих ідеальних об’єктів. Межи ефективності ідеалізації визначаються п р а к т и к о ю. Історичний (відтворення логіки розвитку досліджуваного об'єкту) і логічний (відтворення сутності об'єкту в системі понять) методи.

Філософські категорії - найбільш загальні поняття, що відображають суттєві зв'язки та відносини навколишнього світу; це універсальніформи мислення і свідомості, які відображують загальні властивості і відношення об'єктивної дійсності, загальні закономірності розвитку усіх матеріальних, природних і духовних явищ. Категорії виникли і розвиваються на основі суспільної практики. За своїм змістом вони відображають існуючу поза ними дійсність, властивості й відношення об'єктивного світу. Завдяки категоріям одиничні речі сприймаються і осмислюються як часткові прояви загального; вони безперервно наповнюються новим змістом.

Сутність і явище – філософські категорії. Сутність — це внутрішня природа, внутрішній спосіб існування предметів і явищ дійсності, основне відношення, що існує в предметі і між предметами, внутрішня суперечність - тобто те, що являє собою джерело руху й розвитку предмета. Явище — це зовнішня, більш рухома сторона об'єктивної дійсності, яка є формою виразу сутності. Сутність і явище виступають як взаємопроникаючі сторони процесу розвитку, де сутність становить основу, а явище — його конкретну реалізацію через перерви поступовості. В цьому плані сфера сутності - це сфера загального, а сфера явища — прояв одиничного. Сутність і закон явища однопорядкові, оскільки виражають поглиблене пізнання людиною світу.

Зміст і форма -філософські категорії. Зміст – сукупність усіх елементів і взаємозв'язків між ними в предметі, явищі, процесі. Форма – спосіб організації змісту. Зміст та форма завжди взаємопов'язані. Зміст завжди оформлений, а форма - змістовна. Зміст відіграє головну роль. Розвиток змісту і форми відносно самостійний.

Необхідність визначає те, що закономірно витікає із внутрішнього, суттєвого зв'язку предметів, процесів та явищ, що обумовлено усім попереднім розвитком і в силу цього наступає чи повинно наступити. Необхідність – це суттєвий, усталений зв’язок явищ, процесів, предметів, що обумовлений всім попереднім їх розвитком. Необхідність є проявом закону розвитку.

Випадковість виражає те, що витікає із зовнішніх зв'язків між явищами.Випадковість - це те, що в даних умовах може мати місце (різних формах і проявах), а може й ні.Категорія “випадковість” корелює з поняттям “ймовірність”

Можливість і дійсність – філософські категорії. Дійсність – це актуальне буття. Можливість – це потенційне буття. 3 види можливостей: реальна – є умови і є тенденція (закон, процедура) розвитку; формальна – тільки при збігу обставин можливо здійснення; абстрактна – ні при яких обставинах, ніколи. Щоб дійсність перетворилася в можливість необхідно: 1. Наявність певних умов.2. Наявність відповідних тенденцій (законів, процедур).

Одиничне, особливе, загальне – філософські категорії. Одиничне – відображає неповторне, унікальне, оригінальне в предметі, явищі, процесі. Загальне - це типичне, повторювальне, наявне для множини предметів, явищ, процесів. Особливе - це спосіб поєднання одиничного й загального в предметі, процесі, явищі.

Причинність (каузальність) – взаємовідношення речей і процесів матеріального світу, за якого одні (причини) породжують інші (наслідок). Причинність основний принцип наукового пояснення світу, протистоїть диву (в релігії) – явищу, яке не має природних причин.

Категорії філософії постмодернізму – лабірінт, сімулякр, абсурд, реконструкція.

Лабірінт - категоріяї філософії постмодернізму; символ заплутаності, складності, багатоаспектності сучасної культури і всього людського буття. Особливою значимістю поняття лабіринту наповнюється в епоху глобальної комп'ютеризації. Фактично вже комп'ютерні бази даних (і їхня організація), а особливо мережі, типу Інтернету, являють собою величезний лабіринт, у якому можна блукати у всіляких напрямках, на самих різних рівнях. Життя сучасної людини – це блукання лабірінтом. Лабіринт "всесвітньої павутини" (www) приймає участь в активному глобальному переформуванні свідомості сучасної людини в напрямку орієнтації її від реального чуттєво-конкретного світу до віртуальної реальності. Лабіринт як структурний принцип організації символічної Бібліотеки культури займає центральне місце в романі У.Еко "Ім'я троянди».

Дата добавления: 2014-12-17