Концепції конкурентоспроможності та їх еволюція

В економічну науку і практику термін «конкурентоспроможність» запроваджено у 70-х роках ХХ ст. в процесі дослідження новітніх тенденцій і змін в механізмі міжнародної конкуренції.

Проте, слід констатувати, що дотепер не тільки не існує теорії конкурентоспроможності як цілісного і системного знання, а й відповіді на базове запитання: «Що насправді являє собою конкурентоспроможність як наукове поняття, а головне – як теоретичний конструкт, який визначає особливості сучасних управлінських моделей і на основі яких порівнюються результати функціонування економічних систем?». Діапазон визначень конкурентоспроможності є надзвичайно широким – від ототожнювання з іншими поняттями (ефективність, продуктивність, якість тощо) до ідеологічно-орієнтованих дискурсів (табл.2.1).

Сутнісне визначення конкурентоспроможності в сучасній економічній літературі

№	Літературні джерела	Визначення поняття
	Michael E. Porter, Jeffrey D. Sachs, and Andrew M. Warner. Executive Summary: Current Competitiveness and Growth Competitiveness, in The Global Competitiveness Report 2000. – Oxford: Oxford University Press. – 2000. – p.14	Конкурентоспроможність – це здатність країни підтримувати високі показники зростання та зайнятості протягом тривалого проміжку часу
	Інститут менеджменту і розвитку (IMD) World Competitiveness Yearbook 2000, IMD www.imd.ch/wcy/ranking	Конкурентоспроможність - реальна і потенційна можливість фірм за існуючих умов проектувати, виготовляти, збувати товари, які за ціновими характеристиками привабливіші для споживачів, ніж товари їх конкурентів
	Всесвітній економічний форум (WEF) The Global Competitiveness Report. – Oxford University, 2001. www.weforum.org	Конкурентоспроможність – здатність країни досягати постійних високих темпів зростання ВВП на душу населення
	Фатхутдинов Ф. Конкурентоспособность: экономика, стратегия, управление. – М.: Инфра-М. – 2000. – с.23	Конкурентоспроможність – властивість об’єкта, що характеризується ступінню реального або потенційного задоволення ним конкретної потреби у порівнянні з аналогічними об’єктами, які представлені на даному ринку
	Качалина Л.Н. Конкурентоспособный менеджмент. – М., - 2002 г. Изд. 2. – с.11	Конкурентоспроможність – це властивість об’єкта…, яка характеризує ступінь відповідності техніко-функціональних, економічних, організаційних та інших характеристик об’єкта вимогам споживачів, визначає частку ринку, яка належить даному об’єкту, і перешкоджає перерозподілу цього ринку на користь інших об’єктів
Продовження табл.2.1
№	Літературні джерела	Визначення поняття
	Лифиц И.М. Теория и практика оценки конкурентоспособности товаров и услуг. – М.: Юрайт-М, - 2001. – с.11	Конкурентоспроможність – це властивість продукції відповідати вимогам даного ринку у даний час
	Конкурентоспособность регионов: теоретико-прикладные аспекты / Под. ред. проф., д.э.н. Ю.К. Перского. – М.: ТЕИС. – 2003. – с.12	Конкурентоспроможність – це спроможність досягати успіху в економічному суперництві
	Емельянов С.В. США: международная конкурентоспособность национальной промышленности. 90-е годы ХХ века. Монография. – М.: «Международные отношения». – 2001. – с.24	Конкурентоспроможність виробника – це його потенційна або реалізована спроможність забезпечувати залучення у господарський обіг (експлуатацію) власних або залучених активів (цінностей), які можуть стати конкурентними перевагами
	Юданов А.Ю. Конкуренция: теория и практика. – М.: Издательство ГНОМ и Д. – 2001. – с.38	Конкурентоспроможність – це ступінь привабливості даного продукту для здійснюючого реальну купівлю споживача
	Гельвановский М., Жукова В., та. Ін.Конкурентоспособность в микро-, мезо- и макроуровневом измерениях	Конкурентоспроможність– це обладання властивостями, які створюють переваги для суб’єкта економічного змагання
	Хейвуд. Дж. Брайан. Аутсорсинг: в поисках конкурентных преимуществ.: Пер. с. англ. – М.: Издательский дом «Вильямс». – 2002. – с.26	Конкурентоспроможність являє собою деяку суміш якості, рівня обслуговування, швидкості виконання роботи та зниження витрат
	Нємцов В.Д., Довгань А.Є. Стратегічний менеджмент. – ТОВ „УВПК „ЕксОб». – 2002. – с.220	Конкурентоспроможність – це здатність об’єкта, що характеризується ступінню реального чи потенційного задоволення ним певної потреби у порівнянні з аналогічними об’єктами, представленими на даному ринку
	Воронкова А.Э. Стратегическое управление конкурентоспособным потенциалом предприятия: диагностика и организация. Монография. – 2-е изд. – Луганск: Изд-во Восточноукраинского национального университета имени Владимира Даля. – 2004. – с.23	Універсальноконкурентоспроможність можна визначити як іманентну економічному об’єкту здатність (стан) до участі у ринковій економіці в умовах конкуренції
	Розвиток секторів і товарних ринків України: НАН України, Інститут економічного прогнозування. – За ред. проф., д.е.н. В.О. Точиліна – Ужгород: УВА. – 2001. – с.80	Конкурентоспроможність – це обумовлені економічними, соціальними й політичними факторами позиції країни або товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках
	Білорус О., Мацейко Ю. Конкурентоспроможність у сучасному глобальному світі // Економічний часопис ХХІ. – 2002. - №9. – с.12	Конкурентоспроможність – це динамічний процес, де кожний, власне конкурує з кожним
	Гибсон Дж.Л., Иванцевич Д.М., Донелли Д.Х.-мл. Организации: поведение, структура, процессы: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-М. – 2000. – с.39	Конкурентоспроможність – це вміння організації зберігати свої позиції на обраних нею ринках
	Иванов Ю.Б.Конкурентоспособность предприятия: оценка, диагностика, стратегия. Научное издание / Колл. авторов. – Харьков: Изд. ХНЕУ, 2004. – с. 45	Конкурентоспроможність – це властивість виробничо-економічних систем змінювати траєкторію руху або режим функціонування в процесі адаптації до зовнішнього середовища
Продовження табл.2.1
№	Літературні джерела	Визначення поняття
	Миргородская Е.О.Конкурентоспособность как интегральное свойство рыночной системы хозяйствования // Философия хозяйства. 2005. № 4-5. – с. 205	Конкурентоспроможністьможна визначити як потенції, якими володіє економічний суб’єкт і які створюють йому переваги у конкретній боротьбі
	Піддубна Л.І. Конкурентоспроможність економічних систем: теорія, механізм регулювання та управління: Монографія. – Х.: ВД «ІНЖЕК», 2007. с. 87	Конкурентоспроможність – це інтегрована властивість економічної системи, яка зумовлює реалізацію мети та досягнення результатів функціонування, необхідних і достатніх для активного позиціювання системи в конкурентному ринковому середовищі

Наведені у табл. 2.1 підходи до інтерпретації конкурентоспроможності за методологічною ознакою можуть бути визначені як: 1). суб’єктивно-біхевіористичний (поведінковий); 2). економіко-техноло-гічний; 3). просторовий; 4). системний, що у формі матриці парадигм конкурентоспроможності представлено на рис.2.3.

1. Поведінково-результативна	2. Економіко-технологічна
3. Просторова	4. Системна

Рис.2.3 Матриця парадигм конкурентоспроможності

Поведінкова парадигма конкурентоспроможності. Зародження теорії конкурентоспроможності як напряму наукової думки співпадає з активізацією досліджень проблем міжнародної конкуренції у другій половині ХХ ст.. (Й. Шумпетер, Ф. Хайек, І. Кірцнер та інших.)

Концептуальну основу теорії конкурентоспроможності в неокласичній її версії складають три базові положення, згідно з якими: «конкуренція в галузях економіки» є об’єктом [30,с.12]; «принципи діяльності в умовах конкуренції» [30,с.12] – предметом дослідження, а «детальний аналіз конкуренції, включаючи сегментацію ринків, диференціацію товарів, технологічні відмінності та ефекту масштабу» [30,с.38], є завданням теорії конкурентоспроможності. Тобто, об’єкт-предметне поле теорії конкурентоспроможності є тотожним теорії конкуренції, а її науковий статус визначав «детальний аналіз» конкуренції на основі включення в дослідницький процес більшої кількості змінних величин.

Головною вадою теорії конкурентоспроможності в неокласичній її версії є «антисистемна» методологія аналізу, яка спрямовує її у русло дослідження внутрішніх ринково-конкурентних процесів і механізмів досягнення переваг в закритих ринкових структурах. Підприємство як система з її багатоманітними характеристиками, виробництво як доринковий процес, зовнішнє середовище як простір руху системи і взагалі, все, що виходить за межі «внутрішнього погляду» на ринкову систему, є «екзогенно» заданим, тобто, не є предметом аналізу.

Економіко-технологічна парадигма конкурентоспроможності. ЇЇ характерною особливістю є виділення та опис тих техніко-економічних, фізичних, екологічних, ергономічних, естетичних та інших ознак, які відрізняють конкурентоспроможний об’єкт від неконкурентоспроможного. Обґрунтування цих ознак здійснюється за допомогою «багатокутників», «радарів» і «модифікованих матриць» конкурентоспроможності [76; 118], в яких ознаки конкурентоспроможності «розчинені» в штуках, кілограмах, метрах, швидкості тощо і в просторі яких осмислити сутнісний бік конкурентоспроможності неможливо.

Різновидом економіко-технологічного підходу є опис конкурентоспроможності як «певної суміші якості, швидкості та витрат» [122, с.26]. Реальністю є те, що не існує ані «конкурентоспроможної» якості, ані «конкурентоспроможної» швидкості, ані «конкурентоспроможних» витрат як персоніфікації конкурентних переваг. Тільки суб’єкт конкуренції є носієм нових знань та під «дамокловим мечем» жорстких обмежень і вимог ринку приймає рішення щодо якості, швидкості та витрат і створює нові товари, нові системи збуту, нові системи постачання тощо. І вплетена в реальну тканину ринкових відносин та об’єктивних економічних явищ результативність цих рішень виступає як конкурентоспроможність суб’єкта за якістю, за швидкістю, за витратами, за товарами, за системою збуту тощо.

Отже, економіко-технологічний опис конкурентоспроможності є фрагментованим знанням, значущість якого зберігається лише в межах певної реальності – надійного автомобіля «Тойота», багатофункціонального верстату «Singer» чи унікальної системи постачання «Катерпіллер». Але він не забезпечує формування сутнісно-змістовної бази теорії конкурентоспроможності – її фундаментального начала.

За просторовою парадигмою конкурентоспроможність визначається як «позиція на ринку суб’єкта конкуренції – країни чи товаровиробника, – яка обумовлюється економічними, соціальними і політичними факторами» [101, c. 80].

Просторовий аналіз конкурентоспроможнос ті ґрунтується на виявленні особливого сенсу простору крізь такі поняття як: «актуальний простір», «простір готовності» тощо. Методологія формування цих понять бере свій початок у працях основоположника російської школи вікової психології Л.С.Виготського, який при вирішенні практичних питань виховання й навчання дитини розрізняв актуальний рівень розвитку і зону (область) ближчого розвитку [49, c. 246].

Сучасні дослідження [19; 79; 90] підтверджують існування простору готовності та актуального рівня розвитку не тільки в кожній окремій особистості, а й у будь-якого господарюючого суб’єкта (економічної системи), що у вигляді схеми наведено на рис. 2.4.

Рис. 2.4. Дезагрегація простору готовності економічної системи

Наведений на рис. 2.4 простір конкурентоспроможності економічної системи містить такі елементи.

1. Простір актуального рівня готовності до взаємодії з іншими системами, в межах якого рівень конкурентоспроможності системи повністю відповідає вимогам зовнішнього середовища.

2. Простір оптимального рівня готовності, в межах якого підтримка рівня конкурентоспроможності економічної системи вимагає напруження її внутрішніх сил і постійного пошуку нових джерел.

3. Простір домінування, в межах якого дія зовнішніх чинників впливу на систему є більш слабкою, ніж дія внутрішніх чинників, а механізмом підвищення рівня конкурентоспроможності виступає саморегуляція (самоорганізація) системи.

В межах кожного із підпросторів готовності (рис.2.4) рівень конкурентоспроможності системи визначається поняттям «радіус області адекватності» – внутрішнє коло, за межами якого суб’єкт взагалі не є готовим до адекватної поведінки у зовнішньому середовищі.

Саме в межах оптимального простору готовності відбувається прискорений розвиток за рахунок внутрішніх ресурсів та додаткової енергії ззовні. Проте, режим функціонування системи в межах цього простору вимагає напруження всіх сил та постійного пошуку нового. Ігнорування цих вимог спричинює наступ зони насичення, за межами якої ефективність внутрішніх зусиль починає знижуватися. Графічна ілюстрація критеріїв актуальності, оптимальності та домінування у функціонуванні систем наведена на рис. 2.5.

Рис. 2.5 ілюструє ситуацію, коли системи 1, 2, 3, 5 є адекватними (актуальними) за властивостями У₁ і У₂, а системи 1 і 3 є оптимальними за властивістю У₁. Система 3 є домінуючою, оскільки система 4 взагалі не є конкурентоспроможною в порівнянні з іншими системами.

Рис.2.5. Оцінка конкурентоспроможності економічних систем за

критеріями адекватності (актуальності, оптимальності та домінування)

Просторовий підхід дозволяє виявити проблемні ситуації, пов’-язані з досягненням нового рівня конкурентоспроможності (рис.2.6).

Простір готовності

Простір актуального рівня конкурнетоспроможності

Рис. 2.6. Різниця ефектів розширення простору готовності систем

Наведені на рис. 2.6 системи А і Б на початковому етапі мають однаковий актуальний рівень конкурентоспроможності та простір готовності. На другому етапі у кожній із систем відбулося розширення верхньої межі простору готовності. Але якщо в системі А це розширення відбувається за рахунок реального зростання актуального рівня конкурентоспроможності, то відносно системи Б можна говорити лише про зростання його потенційних можливостей, які виявилися так і нереалізованими. Зміна станів економічних систем А і Б та актуального рівня їх конкурентоспроможності вказує на різний ступінь готовності до розвитку та до сприйняття вимог середовища.

Економіка України відчуває виклик «простору» і, передусім, у структурному його аспекті, – у площині готовності секторів вітчизняної економіки до змагання з економічними системами інших країн. Поширена думка, згідно з якою головною вадою простору готовності економіки України є успадкована нею «важка» галузева структура, яка нібито не відповідає потребам соціально-економічного розвитку України, не достатньо адекватно відображає ситуацію. Економічна система України зазнає «просторової» проблеми внаслідок комплексу причин – як зовнішніх, так і внутрішніх. Головною серед зовнішніхпричин є якісні зміни в розвитку міжнародного поділу праці і, передусім, ті, які пов’язані з поступовим «стягуванням» економічних систем Заходу в «надсистеми» – інтеграційні угрупування країн із замкнутими відтворювальними циклами. Ці «надсистеми», як зазначають окремі автори, вже сьогодні функціонують «у режимі самодостатності», а отже, зі «звуженим» інтересом до решти країн світу [66]. Якщо раніше на світових ринках українські підприємства вступали у взаємодію із самостійними економічними суб’єктами інших країн, то на початку ХХІ століття ця взаємодія виявляє себе в більш складній формі. Формування потужних інтеграційних угрупувань у світі висуває нові додаткові вимоги для суб’єктів міжнародної економічної діяльності та для економіки України в цілому.

Просторовий підхід суттєво розширює теоретичну базу конкурентоспроможності і має велике пізнавальне значення. Проте, він акцентує увагу не на сутнісний бік, а на прийняття стратегічних рішень в управлінні конкурентоспроможністю, а звідси – не дозволяє виявити глибинну сутність конкурентоспроможності.