Цитування

Епігонство

Епігонство (грец. èmyovoÇ — народження, пізніше — нащадок) — наслідування, що характеризується несамо­стійністю художнього мислення, поверховим жалюгідним копіюванням певних літературних творів попередників. Епі­гонство тісно пов'язане з проблемами взаємодії традицій і новаторства в розвиткові світової літератури. Продовження кращих традицій, творчий підхід до засвоєння досягнень попередніх поколінь письменників є важливою ознакою про­гресу в літературному розвиткові. Епігони виявляються не здатними осягнути й продовжити усталені традиції, най­частіше вони йдуть шляхом зовнішнього копіювання форми літературного твору, повторення його проблематики, сюжет­ного й композиційного вирішення теми. При цьому за-

— 451 —

лишаються поза увагою обставини історичного та куль­турного життя нового часу.

В українській літературі об'єктами для епігонів найчасті­ше ставали фольклор, творчість І. Котляревського, Т. Шев­ченка, І. Франка. Епігонське наслідування фабули та стилю «Енеїди» І. Котляревського спостерігається в історичній пое­мі початку 40-х років -XIX століття «Харько, запорозький кошовий» Я. Кухаренка. Критики зауважували, що збірка «Разок намиста» М. Юркевича є епігонською щодо «Кобза­ря» Т. Шевченка, а вірші О. Луцького значною мірою на­гадують твори І. Франка та деяких польських поетів. Одно­бічним і досить поверховим засвоєнням окремих мотивів творчості великих письменників минулого епігони примен­шують і вульгаризують класику. «Це взагалі, — зазначав М. Салтиков-Щедрін, — доля всіх сильних і енергійних талантів — вести за собою довгий ряд наслідувачів і послі­довників, які охоче оволодівають пишною ризою багатого патрона, але, не будучи здатними упоратися з нею, роз­тягують її по шматках. Там, де патрон відгукується на чис­ленні й різноманітні запити життя, клієнти його обирають якийсь один мотив і притому, здебільшого, найслабкіший і, оволодівши ним, нівечать його вщент» [9, 385~386\.

Цитування (лат. citatum від cito — викликаю, проголо­шую, називаю) — це пряме художнє використання першо­джерела з посиланням на нього, введення тексту іншого автора до тексту власного твору, пряме, а іноді опосередко­ване запозичення окремих елементів і тем із літературного першоджерела. Зокрема, І. Франко в поемі «Лісова ідилія», присвяченій М. Вороному, вкладає в його уста такі слова:

Пісень давайте нам, поети, Без тенденційної прикмети, Без соціального змагання, Без усесвітнього страждання, Без нарікання над юрбою, Без гучних покликів до бою, Без сварів мудреців і дурнів, Без горожанських тих котурнів! Пісень свобідних і безпечних, Добутих із глибин сердечних, Де б той сучасник, горем битий, Душею хвильку міг спочити.

[12, III, 107\.

— 452 —

Це не є прямою цитатою з твору М. Вороного, однак ці рядки передають суть модерністських поглядів на мис­тецтво, які виявилися в публікаціях М. Вороного 1900—1903 років, а також в альманасі «З-над хмар і з долин» (Одеса, 1903), де поет надрукував свою відповідь І. Франкові, з якої видно, що його бачення розвитку мистецтва не змінилося, а отже, автор «Лісової ідилії» був правий, вклавши в його уста наведені вище рядки.

Набагато частіше зустрічається пряме цитування худож­нього твору іншого автора. Так, у гуморесці Остапа Вишні «Чукрен» є такі рядки: «А заслужена їх артистка вийшла на сцену в народнім театрі й проспівала художньо:

Віють вітри, Віють буйні, Аж-аж-аж дерева гнуться»,

що є злегка видозміненою цитатою з пісні, яку співає героїня п'єси «Наталка Полтавка» І. Котляревського. Вступ­ний вірш до збірки Є. Маланюка «Серпень» має анафору, що є цитатою з відомого латинського виразу «Ave Caesar, morituri te salutant»:

Ave Caesar, сліпучий серпень, Августійний владарю літ!

Ave Caesar, ще день твій сяє В колонаді гаїв, на форумі нив...

Ave Caesar, застиг на тропі, Ти — вже статуя, мармур, літ...

Пряме посилання одного письменника на іншого, циту­вання творів — це далеко не завжди є негативним явищем у літературі. Це передусім означає, що письменника за­цікавив той чи інший фрагмент із твору попередника чи сучасника й він включив його до свого твору, поставивши перед собою певну мету. Цитування є фактором взаємо­впливу в літературному процесі.

Дата добавления: 2014-11-28