Радіаційний і хімічний захист

Радіаційний і хімічний захист (РХЗ) населення організовується з метою запобігання ураження людей радіоактивними випромінюваннями РВ і сильно діючими отруйними речовинами. Радіаційний і хімічний захист населення покладається на службу РХЗ.

РХЗ населення – це комплекс заходів ЦО по запобіганню і послабленню дії на людей радіоактивних випромінювань, ОР і НХР.

Мета РХЗ – не допустити або максимально послабити дію РВ, ОР, НХР на людей, с/г тварин, продуктів і таке інше і тим самим виключити або зменшити їх втрати.

Цей захист включає заходи щодо виявлення і оцінки радіаційної та хімічної обстановки, організацію і здійснення дозиметричного і хімічно­го контролю, розроблення типових режимів радіаційного захисту, забез­печення засобами індивідуального захисту, організацію і проведення спеціальної обробки.

Виконання вимог даного виду захисту досягається:

·завчасним накопиченням і підтримкою в готовності засобів індивідуального захисту і приладів радіаційної і хімічної розвідки та контролю, обсяги і місця зберігання яких визначаються диференційова­но, відповідно до встановлених зон небезпеки; забезпеченням зазначе­ними засобами перш за все особово­го складу формувань, який бере участь у проведенні рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження, а також персоналу радіаційно і хімічно небезпечних об'єктів економіки і населення, яке мешкає в зонах небезпечного зара­ження навколо них;

·своєчасним впровадженням за­собів, способів і методів виявлення і оцінки масштабів і наслідків засто­сування агресором зброї масового ураження і аварій (руйнувань) на радіаційне та хімічно небезпечних об'єктах господарювання, у тому числі літаків (вертольотів) цивільної авіації, для ведення повітряної радіаційної розвідки місцевості;

·створенням уніфікованих засобів захисту, приладів і комплектів радіаційної, хімічної розвідки та до­зиметричного контролю як для воєнного, так і для мирного часу;

·наданням населенню можливо­стей придбати у встановленому порядку в особисте користування засоби індивідуального захисту і дозиметрів;

·розробленням типових режимів радіаційного захисту населення і функціонування об'єктів господа­рювання в умовах зараження місцевості;

·завчасним пристосуванням об'єктів комунально-побутового обслугову­вання і транспортних підприємств для проведення санітарної обробки людей та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

·розробленням загальних критеріїв, методів та методик радіаційної та хімічної розвідки і спостережень.

8. Сутність, планування та організація евакуаційних заходів

В умовах неповного забезпечен­ня захисними спорудами в містах та інших населених пунктах, які мають об'єкти підвищеної небезпеки, а та­кож у воєнний час основним спосо­бом захисту населення є евакуація і розміщення його у заміській зоні.

Сутність цього способу захисту полягає в пересуванні значної кількості людей з населених пунктів та районів, що підпали під вплив великих аварій, катастроф, стихійних лих, зараження території радіоактивними речовинами в мирний час, а також в пересуванні матеріальних запасів та виробничих фондів з категорованих міст в заміську зону при загрозі НС та нападу агресора.

Евакуація — комплекс заходів щодо організованого вивезення (виведення) населення з районів (місць), зон можливого впливу наслідків надзвичайних ситуацій і розміщення його у безпечних районах (місцях) у разі виникнення безпосередньої загрози життю та заподіяння шкоди здоров'ю людей. Безпечний район — придатний для життєдіяльності район розміщення евакуйованого населення, який визначається рішенням відповідного органу виконавчої, влади за межами зон можливого зруйнування, хімічного зараження, катастрофічного затоплення, масових лісових і торф'яних пожеж, а також небезпечного радіоактивного забруднення.

Евакуації підлягає населення, яке проживає в населених пунктах, що містяться у зонах можливого катаст­рофічного затоплення, небезпечного радіоактивного забруднення, хімічного ураження, в районах про­гнозованого виникнення локальних збройних конфліктів у 50-кілометровій прикордонній смузі, в районах виникнення стихійного лиха, великих аварій і катастроф (якщо виникає безпосередня загроза життю та за­подіяння шкоди здоров'ю людини).

Залежно від обстановки, яка склала­ся на час надзвичайної ситуації, може бути проведено загальну або часткову евакуацію населення тимчасового або безповоротного характеру.

Загальна евакуація в особливий період проводиться в окремих регіонах за рішенням Кабінету Міністрів України для всіх категорій населення і планується на випадок:

- небезпечного радіоактивного за­бруднення навколо АЕС (якщо вини­кає безпосередня загроза життю та заподіяння шкоди здоров'ю населен­ня, яке проживає в зоні ураження);

- загрози катастрофічного затоплен­ня місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі;

- загрози або виникнення збройного конфлікту в районах 50-кілометрової прикордонної смуги.

Часткова евакуація здійснюється, як правило, в умовах переведення, за рішенням Кабінету Міністрів України, системи захисту населення і тери­торій на воєнний стан до початку за­стосування агресором сучасних за­собів ураження, а в мирний час – у разі загрози або виникнення стихійного лиха, аварії, катастрофи.

Під час проведення часткової евакуації завчасно вивозиться не зайня­те у виробництві і сфері обслугову­вання населення: студенти, учні нав­чальних закладів, вихованці дитячих будинків, пенсіонери та інваліди, які утримуються у будинках для осіб по­хилого віку, разом з викладачами та вихователями, обслуговуючим персо­налом і членами їхніх сімей.

У мирний час евакуація населення планується на випадок:

- загальної аварії на атомній елект­ростанції;

- усіх видів аварій з викидом силь­нодіючих отруйних речовин;

- загрози катастрофічного затоплен­ня місцевості;

- великих лісових і торф'яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геофізич­них і гідрометеорологічних явищ з тяжкими наслідками, що загрожують населеним пунктам.

Здійснення організованої еваку­ації, запобігання проявам паніки і не­допущення загибелі людей своєчасно забезпечується шляхом:

- планування евакуації населення;

- визначення зон, придатних для розміщення евакуйованих з по­тенційно небезпечних зон;

- підготовки уповноважених органів управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту насе­лення до виконання евакуаційних заходів;

- організації оповіщення керівного складу і населення про початок евакуації;

- організації управління евакуацією;

- всебічного життєзабезпечення ева­куйованого населення у районах заміської зони;

- навчанням населення дій під час проведення евакуації.

Метою планування і здійснення евакуаційних заходів є:

- зменшення ймовірних втрат на­селення;

- збереження кваліфікованих кадрів спеціалістів;

- забезпечення стійкого функціону­вання об'єктів економіки;

- створення угруповань сил і за­собів захисту в заміській зоні з ме­тою проведення рятувальних та інших невідкладних робіт в осеред­ках надзвичайних ситуацій в особ­ливий період.

Евакуаційні заходи здійснюються за рішенням місцевих органів виконав­чої влади, виконавчих органів рад, уповноважених органів з питань над­звичайних ситуацій та цивільного за­хисту населення відповідного рівня.

Кінцева мета цього способу захисту населення – гостро знизити щільність населення в районах можливих уражень і, отже, значно зменшити його втрати (збільшується можливість більш повного захисту населення, що залишилось на небезпечній території). Евакуація населення здійснюється організовано та в обмежений термін. Вона повинна розпочатись не пізніше

4-х годин після отримання розпорядження та закінчитися у такий термін:

- з міст з населенням до 500 тис. чол. – за 12 годин;

- з міст з населенням до 1 млн. чол. не більш ніж за 20 годин;

- з міст з населенням понад 1 млн. чол. протягом доби.

Для визначення порядку та черги вивозу (виводу) людей з міст у призначені для них райони у заміський зоні (та на випадок завчасної евакуації) все населення розподіляється на 3 групи:

- до першої групи належать робітники та службовці ОГД, що не припиняють роботу в місті в умовах НС та забезпечують його життєдіяльність, а також члени їх сімей;

- до другої групи належать робітники та службовці важливих науково-дослідницьких інститутів, конструкторських бюро (КБ), медичних закладів, підприємств, що припиняють свою діяльність у містах в умовах НС або переносять її в заміську зону, а також члени їх сімей;

- до третьої групи належить непрацездатне та не зайняте в виробництві населення (учні, студенти, домогосподарки, пенсіонери та інші).

Евакуація населення може здійснюватися трьома способами:

1. Вивіз населення з використанням всіх видів громадського транспорту (залізничного, водного, автомобільного), а також транспортом індивідуального користування.

2. Вивід населення пішки.

3. Комбінований спосіб, коли масовий вивід населення пішки поєднується з вивозом його всіма видами транспорту.

При загрозі НС в найбільш стислий термін евакуацію населення можна провести тільки комбінованим способом. Перевага комбінованого способу в тому, що він забезпечує досягнення основною частиною населення безпечної зони в порівняно короткий термін.

При комбінованому способі транспортом вивозяться:

- населення, що належить до І групи (для забезпечення безперервності виробництва ОГД, що продовжують діяльність в містах);

- частина населення, що належить до ІІ групи (для підготовки пунктів управління і бази для евакуйованих ОГД);

- частина населення, що належить до ІІІ групи, яка не може пересуватися пішки (люди похилого віку, інваліди, хворі, вагітні жінки, жінки з дітьми до 10-річного віку);

- особистий склад формувань ЦО підвищеної готовності (для підтримки їх в стані до негайного ведення РІНР);

- персонал медичних закладів.

Інша частина населення виводиться пішки. Якщо бракує транспортних засобів, пішки може виводитись і інша категорія населення, включаючи й робітничі зміни І групи (на відстані 20...40 км – однодобовий перехід, V = 4 км/год.)

Евакуація населення здійснюється за виробничо-територіальним принципом: робітники, службовці, студенти та інші – через ОГД, навчальні заклади і таке інше; інша частина населення – через житлово-експлуатаційні контори за місцем мешкання, як правило, в одні райони заміської зони своєї області (виняток для великих міст). Райони для розміщення населення в заміській зоні визначаються виконкомами місцевих рад. При цьому враховуються всі місцеві фактори для забезпечення продовження виробничої діяльності населення та створення для нього необхідних житлово-побутових умов. При розподілі районів заміської зони в найближчій від міста безпечній зоні розміщується населення І групи (те, що продовжує роботу в містах та одночасно входить в склад формувань ЦО). Ця група розміщується поблизу залізниці, водних та автомобільних магістралей з таким розрахунком, щоб час на їх переїзд у місто і повернення не був більше 4-х годин. За цими районами розміщується населення ІІ групи (що переносить роботу в заміську зону) поблизу існуючих або утворюваних виробничих баз. Нарешті, у найвіддаленіших районах розміщується евакуйоване населення ІІІ групи (не пов’язане з виробництвом). Населення, евакуйоване з зон можливого катастрофічного затоплення, розміщується в районах поблизу цих зон.

Планування, організація та проведення евакуації населення доручається управлінням та відділам з НС та ЦЗ всіх ступенів та евакокомісіям. Для організаційного проведення евакуації населення, робітників та службовців на допомогу управлінням та відділам з НС та ЦЗ рішенням місцевих рад створюються спеціальні евакуаційні органи. В обласних містах та міських районах до них належать евакокомісії:

- обласні (міські, районні) евакокомісії на чолі з відповідними заступниками голів виконкомів;

- об’єктові евакокомісії на чолі з заступником керівника ОГД;

- цехові евакокомісії (на великих ОГД) на чолі з заступником начальника цеху.

В сільській місцевості – районні евакоприймальні комісії на чолі з заступником голови райвиконкому.

Зазначені комісії для безпосереднього проведення евакуації населення створюють:

а) збірні евакуаційні пункти (ЗЕП).

ЗЕП призначені для збору, реєстрації та відправки населення за маршрутами евакуації. Вони розміщуються в будь-якому місці поблизу пунктів посадки, якщо населення відправляється транспортом; на околицях міста поблизу кінцевих зупинок міського транспорту та початкових пунктів пішохідних маршрутів, якщо населення пересувається пішки.

В пунктах прийому евакуйованих на місцях.

б) проміжні пункти евакуації (ППЕ).

ППЕ призначені для прийому, обліку, організації відпочинку та подальшої відправки населення за маршрутом (транспортом або пішки). ППЕ розміщуються на маршрутах евакуації населення. В склад ЗЕП та ППЕ входять: працівники виконкому місцевої ради, на території якого розташовано цей пункт, представники управлінь та відділів з НС та ЦЗ району, з якого здійснюється евакуація, відповідальні працівники ОГД, житлово-експлуатаційних контор (ЖЕК), інших закладів, що беруть участь в проведенні евакуації.

в) приймальні евакуаційні пункти (ПЕП).

ПЕП призначені для прийому, реєстрації, розподілу та відправки евакуйованих в кінцеві пункти розміщення. ПЕП розміщуються в будь-якому місці поблизу пунктів висадки.

На території кожного евакопункту або поблизу нього повинні бути захисні споруди з розрахунку розміщення в них людей, що знаходяться на евакопункті. Для забезпечення безперервного руху на шляхах евакуації на кожний маршрут призначається начальник маршруту з групою управління.

В цілому організація та проведення евакуації населення забезпечується низкою спеціальних заходів ЦО, до яких належать:

· транспортне забезпечення: вивіз населення та матеріальних цінностей, перевіз робочих змін в місто та повернення в заміську зону;

· матеріальне забезпечення постачання евакуйованому населенню продуктів та предметів першої необхідності (на маршрутах та в місцях розміщення), організацію харчування робочих змін в місті, постачання води;

· медичне обслуговування евакуйованого населення забезпечується в евакопунктах, ешелонах, колонах, місцях розміщення, а також на об’єктах ОГД, що продовжують працювати. Сільські медичні заклади посилюються за рахунок евакуйованих міських.

· інженерне забезпечення: дотримання та ремонт доріг і дорожних споруд, упорядкування пунктів посадки та висадки, захисних споруд, переходів на водних перешкодах, шляхів для пішохідних колон тощо;

· протирадіаційне, протихімічне та протибактеріальне забезпечення: проведення розвідки, контроль та спостереження за радіаційним, хімічним та бактеріальним станом, забезпечення засобами індивідуального захисту, підготовка засобів дезактивації, дегазації, санітарної обробки і знезараження, встановлення режимів захисту населення та виробничої діяльності ОГД тощо.

Безпосереднє проведення евакуації починається за наказом управлінь і відділів з НС та ЦЗ після отримання ними розпорядження встановленим порядком. Про початок евакуації населення оповіщується за допомогою підприємств, закладів, ЖЕКів та органів міліції. Після отримання повідомлення громадяни у встановлений термін прибувають на зазначені ЗЕП, звідки відправляються в заміську зону. С прибуттям на ПЕП евакуйованих розподіляють по населених пунктах, куди вони і прямують. Евакуйоване населення розміщується як в житлових приміщеннях місцевих мешканців, так і в громадських будівлях. Норми розміщення в житлових приміщеннях, як правило 1:1 до однієї сім’ї додається друга, а в громадських будівлях – з розрахунку 2-3 м² на 1 людину. Якщо житлового фонду бракує, евакуйоване населення тимчасово може розміщуватись в наметах, землянках, лісі тощо. Місцеві органи влади, а також керівники сільськогосподарських та інших підприємств вживають необхідних заходів з працевлаштування та всебічного забезпечення евакуйованого населення.

Питання 2. Характеристика, порядок забезпечення та використання ЗІЗ

Одним з основних способів захисту населення при аваріях на ОГД, АЕС, ХНО, які використовують НХР в умовах мирного часу, а також у випадках застосування агресором зброї масового ураження (ЗМУ) є використання населенням засобів індивідуального захисту органів дихання, шкіри та медичних засобів захисту. Для цього існують спеціальні засоби.

Дата добавления: 2014-11-29