Відповідальність у виконавчому провадженні

Діяльність органів прокуратури.

Законодавством про виконавче провадження фактично не визначено місце, форми участі та правовий статус прокурора

при виконанні рішень судів та інших юрисдикційних органів. Його участь, на жаль, має епізодичний характер. Відповідно до п. 3.1 Інструкції про проведення виконавчих дій прокурор може звернутися із заявою про відкриття виконавчого провад­ження про виконання рішень у справах, в яких він виступав як представник у суді на виконання конституційної функції з представництва інтересів держави і людини (ст. 121 Конституції України). Обов'язковою є участь прокурора при виконанні ви­років, постанов та ухвал судів у кримінальних справах, причому відповідно до ст. 415 КПК розпорядження прокурора, що сто­суються виконання вироків, ухвал і постанов суду, обов'язкові для всіх* органів і посадових осіб, які їх виконують. Однак це не стосується інших рішень, передбачених ст. З Закону.

Відповідальність у виконавчому провадженні — це обоє 'язок його учасників зазнати певних негативних наслідків, передба­чених у законі, за невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків як суб'єктів виконавчих правовідносин:

За невиконання чи неналежне виконання своїх обов'язків учасників виконавчого провадження та осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, може бути притягнуто до кри­мінальної, адміністративної, дисциплінарної та цивільно-пра­вової відповідальності залежно від характеру правопорушення, яке вони вчинили, а також форми участі цих осіб у виконав­чому провадженні.

Залежно від форми участі особи у виконавчому проваджен­ні відповідальність можна поділити на такі види:

• відповідальність державного виконавця за невиконання чи неналежне виконання своїх посадових обов'язків;

• відповідальність сторін виконавчого провадження та інших осіб, які беруть участь у виконанні;

• відповідальність осіб, які залучаються до проведення вико­навчих дій.

Залежно від того, який об'єкт охороняється, встановлення того чи іншого виду відповідальності, заходи відповідальності поділяють на такі, що:

- спрямовані на гарантування виконання рішення;

- забезпечують недоторканність, безпеку та захист державно­го виконавця та інших учасників виконавчого провадження.

Особливості відповідальності державного виконавця.

Кримінальну відповідальність передбачено за вчинення служ­бових злочинів — зловживання владою або службовим стано­вищем (ст. 364), перевищення влади або службових повнова­жень (ст. 365), службове підроблення (ст. 366), службова не­дбалість (ст. 367), одержання хабара (ст. 368), провокація ха­бара (ст. 370 КК). За наявності у діях державного виконавця ознак іншого кримінально караного діяння, він підлягає притяг­ненню до кримінальної відповідальності у загальному порядку.

Загальні правила щодо адміністративної відповідальності державних виконавців встановлено й КпАП, їх може бути ви­знано суб'єктами корупційних правопорушень у порядку, вста­новленому Законом України "Про боротьбу з корупцією"¹ від.5 жовтня 1995 р.

Цивільно-правова відповідальність полягає у тому, що ст. 56 Конституції України гарантовано право кожного на від­шкодування майнової та моральної шкоди, яку заподіяно дер­жавними органами, органами місцевого самоврядування, служ­бовими та посадовими особами. Ст. 86 Закону передбачає, що збитки, завдані державним виконавцем громадянам чи юридич­ним особам при здійсненні виконавчого провадження, підляга­ють відшкодуванню, хоча конкретного механізму визначення шкоди та порядку його відшкодування чинне законодавство не передбачає. Підстави, умови та порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок неправомірної діяльності державного вико­навця та інших працівників ДВС, визначено ст.ст. 1173 і 1174 ЦК, відповідно до яких завдана майнова та моральна шкода шдлягає відшкодуванню державою незалежно від вини органів (осіб).

Дисциплінарна та матеріальна відповідальність можуть наставати за невиконання чи неналежне виконання службових (трудових обов'язків). Відповідно до положень ЦК у держави при здійсненні відшкодування у порядку ст.ст. 1173 і 1174 ЦК не виникає право регресу до відповідного органу чи службової особи. Тому не може бути покладено на винну посадову особу обов'язок відшкодувати шкоду.

Особливості застосування інших заходів відповідальності у виконавчому провадженні. Кримінальна відповідальність може наставати у таких випадках.

1. Вчинення діянь, спрямованих на невиконання чи недопу­щення виконання рішення:

• невиконання судового рішення (ст. 382 КК);

• приховування майна, що підлягає конфіскації або на яке на­кладено арешт чи яке описано (ст. 388 КК). Суб'єктом при­ховування майна, на яке накладено арешт чи яке описано, є особа, якій майно передано на зберігання відповідно до за­ кону;

• ухилення від покарання, не пов’язаного з позбавленням волі (ст. 389 КК), яке стосується ухилення від сплати штрафу особою, засудженою до цього виду покарання;

• невиконання або неналежне виконання собою, якій доруче­но зберігання чи охорону чужого майна, своїх обов’язків (ст. 197 КК). Така діяльність має ознаки кримінально кара­ного діяння, якщо вона спричинила тяжкі наслідки для влас­ника майна. Суб'єктом злочину може бути неслужбова осо­ба, яка досягла 16-річного віку і на яку на підставі трудо­вого договору чи спеціального доручення покладено юри­дичний обов'язок охороняти або зберігати чуже майно (охоронник, сторож, водій-експедитор, кур'єр, гардеробник, пастух тощо). Якщо таку поведінку допустили службові особи, то їх діяння можуть розглядатися як службова не­дбалість і за наявності інших ознак складу злочину кваліфі­куються за ст. 367 КК.

2. Вчинення діянь, спрямованих проти учасників виконавчого провадження.

Державний виконавець та працівники ДВС безпосередньо не вказані у ст. 1 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" як працівники правоохоронних органів. Однак вони здійснююсь правозастосовні та правоохоронні функції, тож їх має бути такими визнано.

КК передбачає такі склади злочину: опір представнику вла­ди, працівникові правоохоронного органу (ст. 342); втру­чання в діяльність працівника правоохоронного органу (ст. 343); погроза або насильство щодо працівника право­охоронного органу (ст. 345); умисне знищення або пошкод­ження майна працівника правоохоронного органу (ст. 347);

посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348); захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника (ст. 349); погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 350); умисне знищення або пошкодження майна службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок (ст. 352). На спеціальну правову охорону у виконавчому провадженні може заслуговувати представник, який здійснює правомірну діяльність з надання правової допомоги. КК передбачає та­кі склади злочинів: втручання в діяльність захисника чи представника особи (діяльність з надання правової допомо­ги, порушення встановлених законом гарантій їх діяльності, професійної таємниці) (ст. 397 КК); погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398 КК); умис­не знищення або пошкодження майна захисника чи пред­ставника особи (ст. 399 КК); посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги (ст. 400 КК). 3. Вчинення діянь учасниками виконавчого провадження. Проблемною щодо цього виду є норма кримінального зако­нодавства щодо кримінальної відповідальності експертів та перекладачів. Відповідно до ст. 14 Закону за відмову від дачі висновку чи за дачу завідомо неправильного висновку експерт несе кримінальну відповідальність, про що його має попередити державний виконавець. Таку саму норму визначено ст. 15 Закону щодо відповідальності перекладача за завідомо неправильний перекладка також за відмову ви­конати обов'язки перекладача.

Однак відповідно до ст. 384 КК (завідомо неправдиве пока­зання) встановлено відповідальність за завідомо неправди­вий висновок експерта під час провадження дізнання, досудового слідства або проведення розслідування чи проведен­ня розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекла­дачем у таких самих випадках. Ст. 385 КК (відмова свідка від давання показань або відмова експерта чи перекладача від виконання покладених на них обов'язків) визначає як

кримінально каране діяння відмову експерта чи переклада­ча без поважних причин від виконання покладених на них обов'язків у суді або під час провадження досудового слід­ства, розслідування тимчасовою слідчою чи тимчасовою спеціальною комісією Верховної Ради України чи дізнання. Тобто, незважаючи на вказівки ст.ст. 14 та 15 Закону кри­мінальної відповідальності за названі неправомірні дії екс­перта та перекладача у виконавчому провадженні не перед­бачено. Способом усунення такої прогалини слід визнати тільки внесення відповідних змін до кримінального законо­давства.

Адміністративну відповідальність у виконавчому прова­дженні встановлено за невиконання законних вимог державно­го виконавця щодо усунення порушень законодавства про ви­конавче провадження, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, неповідом­лення боржником про зміну місця роботи (перебування), а та­кож неявку без поважних причин за викликом державного ви­конавця (ст. 188¹³ КпАП). Такі діяння тягнуть за собою накла­дення штрафу від двох до десяти неоподатковуваних мініму­мів доходів громадян.

За ухилення від відшкодування майнової шкоди, заподіяної злочином підприємствам, установам, організаціям або грома­дянам, особі, зобов'язаній за вироком або рішенням суду від­шкодувати таку шкоду, відповідно до ст. 51^і КпАП може бути оголошено попередження, накладено штраф від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або присудже­но виправні роботи на строк до двох місяців із відрахуванням 20 відсотків заробітку.

Протоколи про адміністративні правопорушення у цих справах мають право складати державні виконавці (ст. 255 КпАП), а безпосередньо справи розглядає суд (ст. 221 КпАП). Санкції виконавчого провадження, які не віднесено до жод­ного з існуючих видів юридичної відповідальності, є подібними за правовою природою до адміністративної відповідальності. На особливий правовий характер цих санкцій вказує Пленум Верховного Суду України у постанові від 26 грудня 2003 р. № 14 (п. 19), відповідно до якої скарги на постанови держав­ного виконавця про накладення штрафу може бути оскаржено до суду в порядку гл. 31-Г ЦПК, а не гл. 31, яка регулює по-

рядок розгляду та вирішення справ про оскарження постанов про притягнення до адміністративної відповідальності.

За порушення вимог закону, невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами, втрату або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця роботи (перебування), якщо ці дії не мають ознак злочину, а також за неявку без поважних причин за ви­кликом державного виконавця на винних осіб за постановою начальника відповідного відділу ДВС накладають штраф від десяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян.

У разі невиконання у встановлений державним виконавцем строк без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які може виконати лише він, державний ви­конавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника-фізичну особу в розмірі від двох до десяти неоподатко­вуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб — від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів гро­мадян і на боржника-юридичну особу — від двадцяти до трид­цяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та при­значає новий строк для виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без по­важних причин державний виконавець у тому самому порядку накладає штраф на боржника у подвійному розмірі. За подаль­шого невиконання рішення боржником державний виконавець порушує клопотання перед судом про кримінальну відповідаль­ність боржника (ст. 87 Закону).

Видом санкцій виконавчого провадження є привід боржни­ка у разі, якщо останній не виконує свого обов'язку з'явитися на виклик державного виконавця. Таким правом наділений державний виконавець відповідно до ст. 5 Закону. Безпосеред­ній привід здійснюють органи внутрішніх справ відповідно до Інструкції про порядок взаємодії органів внутрішніх справ України та органів державної виконавчої служби при приму­совому виконанні рішень судів та інших органів (посадових осіб), яку затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України та Мінюсту від 25 червня 2002 р. № 607/56/5.

Спеціальним прикладом застосування цивільно-правової від­повідальності за невиконання чи неналежне виконання своїх

обов'язків учасниками виконавчого провадження можна назва­ти те, що підлягають відшкодування збитки, завдані сторонам неправильним висновком експерта або спеціаліста (ст. 14 За­кону).

Стягувач має право подати позов до юридичної особи, з вини якої не було стягнено кошти з боржника (ст. 86 Закону), при цьому він звільняється від сплати державного мита при зверненні до суду. За змістом цієї норми відповідальність юридичної особи може застосовуватись як за неможливості, так і за ускладнення виконання рішення з вини зазначеної осо­би. Вина юридичної особи в невиконанні рішення доводиться відповідно до положень ст. 30 ЦПК і може полягати у непроведенні стягнення коштів із боржника як навмисно, так і вна­слідок недбалості, в тому числі й у разі невиплати йому заро­бітку (доходу), на який звертається стягнення. Важливим при цьому є те, що до юридичної особи не переходять зобов'язан­ня боржника за виконавчим документом, оскільки присуджені з неї на користь стягувача кошти мають компенсаційний харак­тер (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 14). З іншого боку, сплата юридичною особою грошових коштів боржникові як відшкодування не звіль­няє боржника від виконання свого обов'язку, який вказано у виконавчому документі.

Глава 11. ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ З ІНОЗЕМНИМ ЕЛЕМЕНТОМ

Дата добавления: 2014-11-29