Стійкість геосистем. Типи стійкості

Розділ 11 Стійкість геосистеми до антропогенного тиску. Самоочищення

Стійкість – здатність геосистем активно зберігати свою структуру і характер функціонування у просторі та часі при дії змінних умов зовнішнього середовища.

У відповідь на зовнішні дії геосистеми можуть:

а) не реагувати на дії;

б) змінюватися, але в межах інваріанта (інваріантний – незмінний);

в) зазнавати порушення структури і виходити за межі інваріанта.

Після виходу за межі інваріанта геосистема в одних випадках може відновити свій колишній стан, в інших це повернення неможливе.

Відсутність реакції геосистеми на зовнішню дію може бути пов’язана з її низькою чутливістю до цього виду дії через слабкі внутрішньосистемні зв’язки або значний незбіг характерного часу чинника, що впливає на геосистеми, і самої геосис­теми. У цьому разі логічніше говорити не про стійкість геосистем (таку форму стій­кості іноді називають інертністю), а псевдостійкість, оскільки геосистема залиша­ється незмінною, тому що вона просто не випробовує дій.

Якщо геосистема залишається в межах інваріанта, можна говорити про стійкість у класичному вигляді. Коли геосистема виходить за межі інваріанта, то надалі вона повертається в колишній стан або перестає існувати в колишньому вигляді, оскіль­ки зміна інваріанта – це формування нової геосистеми.

Стійкість у класичному виразі ділиться на два типи: пружність і відновлюваність.

Пружність – здатність геосистем протистояти зовнішнім діям, зберіга­ючи структуру і характерні риси функціонування. Організованість геосистем збері­гається в одних випадках за рахунок внутрішніх ресурсів, пов’язаних з буферними системами, в інших – за рахунок зовнішніх меж, мембран, бар’єрів. Тому можна розрізняти буферну пружність і бар’єрну пружність. Хоча треба зазначити, що не зав­жди можна провести між ними чіткі межі.

Відновлюваність – це здатність геосистеми повертатися до первинного стану після виходу з нього під впливом зовнішнього чинника. Час відновлення первинного ста­ну геосистеми може бути різним: від кількох годин (наприклад, відновлення нор­мального стану атмосфери після залпового атмосферного викиду забруднювальних речовин) до багатьох сотень років (наприклад, відновлення ландшафтів субполяр­ного поясу після їхньої антропогенної деградації).

Якщо відновлення геосистеми не відбувається, це означає, що її запас стійкості був недостатнім.

Особливий характер має такий вид стійкості геосистем, як здатність до самоочищення від забруднення. Він вирізняється не за характером, механізмами стійкості, а за виглядом дії. Здатність до самоочищення від забруднень може бути віднесена до пружності (якщо забруднення не зумовило великих перебудов у геосистемі) або до відновлюваності (якщо забруднення призвело до виходу геосистеми за межі інваріанта).

Виокремлені форми і види стійкості геосистем посідають певне місце в системі складних механізмів забезпечення стійкості геосистем під час дії зовнішнього чинника, а також відіграють певну роль у формуванні стійкості кожної конкретної геосистеми. Тобто можна говорити про існування співвідношення між формами стійкості геосистем і зовнішніми навантаженнями.

Ці закономірності мають велике значення під час завдання норм антропогенних дій і їх екологічного контролю. Норми повинні бути диференційовані залежно від того, яку форму (вигляд) стійкості треба зберегти (реалізувати) при певному виду функціо­нального використання геосистеми.

Дата добавления: 2014-11-29