Сутність, види і функції спілкування

Основні типи міжнародних комунікацій

Комунікація як функція міжнародного менеджменту.

Особливості міжнародних комунікацій

· Розміщення окремих елементів комунікацій в різних частинах світу

· Віддаленість

· Вплив різних культур

· Різниця в часі

· Значні затрати

Зовнішні міжнародні комунікації

Приклад. Комунікації між урядами у зв’язку з дотриманням угод про міжнародну торгівлю

Внутрішні міжнародні комунікації

Приклад. Спілкування в даній країні менеджера з іншої країни.

Американські менеджери щоденно роблять у США 37 телефонних дзвінків, а в Японії – 34. Японські менеджери роблять в Японії щоденно в середньому 35 телефонних дзвінків, а в США лише 30.

Висхідні комунікації (upward communication)

· зворотній зв’язок

· допомога менеджерам нижчого рівня від вищих менеджерів

Низхідні комунікації (downward communication)

· встановлення завдань

· надання інформації

Термін „комунікація” походить від лат. слова „communico”, що означає „узагальнюю, поєдную”. Сучасне значення пов’язано з англійським словом „communication” – зв’язок, спілкування.

Існує чимало визначень терміну „комунікація” в залежності від того, у яких галузях діяльності вони зустрічаються (в економіці, психології, соціології, техніці тощо).

У загальному розумінні, комунікація – це процес, що пов’язує будь-які дії: передача думок, виробництво товарів та їх реалізація, передача розпоряджень керівництва та їх виконання робітниками тощо. Іншими словами, комунікація – це процес обміну інформаційними потоками у внутрішньому середовищі організації, у зовнішньому середовищі організації та між ними з метою адаптації організації до змін внутрішнього середовища і досягнення поставлених цілей. При цьому інформаційні потоки можуть передаватись на вербальному рівні (за допомогою слів), так і невербальному (за допомогою жестів, рухів, міміки, манери поведінки, кольорів, інтонацій голосу тощо). Таким чином, комунікація – це важлива сполучна ланка у загальній системі управління організацією.

Вперше схему комунікативного процесу було запропоновано Клодом Шенноном (рис. 7.3).

Рис. 7.3. Модель процесу комунікації К. Шеннона

Наведена на рис. 7.3 модель процесу комунікації містить джерело інформації, яке надає повідомлення, передавач, канал і приймач, який безпосередньо пов’язаний з адресатом. Повідомлення від джерела інформації надходить до передавача, з нього по каналу зв’язку спрямовується до приймача, з якого безпосередньо надходить до адресата. Крім того, К Шеннон увів поняття „шум”, що впливає на інформаційний потік між передавачем і приймачем. Джерела шуму можуть бути різними (фізичними, механічними, психологічними), але вони суттєво впливають на зміст повідомлення, що надходить до адресата у порівнянні з повідомленням, що вийшло від джерела інформації.

З часом модель К. Шеннона було доповнено. Так, Норберт Вінер запропонував ввести до даної моделі зворотний зв’язок, завдяки якому можна було судити про ефективність роботи всієї системи.

На сучасному етапі у системі менеджменту використовується модель комунікативного процесу, що запропонована М. Месконом (рис. 7.4). В ній можна виділити чотири основні елементи: відправник, повідомлення, канал, одержувач.

Відправник – це сторона, від якої виходить інформація.

Відправником повідомлення є організація, яка визначає цілі комунікації та цільову аудиторію.

Повідомлення – це інформація, яка надходить від відправника у закодованому вигляді.

Кодування – це передача повідомлення у вигляді текстів, символів, образів.

При формуванні повідомлень використовуються як вербальні, так і невербальні форми комунікації. При цьому слід враховувати соціально-культурні особливості середовища, у якому знаходиться цільова аудиторія.

Наприклад, показ засніжених гірських вершин в рекламі прального порошку асоціюється з білосніжною білизною, яка буде такою після застосування даного засобу.

Дата добавления: 2014-11-29