Г па в а 5

Соціоекологія

Сьогодні можна стверджувати, що зв'язки людей із природ­ним середовищем викривлені, порушена традиція природокорис­тування, а це згубно вплинуло не тільки на природу, а й на всі сфери людського буття, насамперед на культуру. Практичні знан­ня нині випереджають духовний розвиток людини — звідси й

Рис. 5.1

Бізон. Скульптура (фото музею національних старожитностеи Сен-Жермен-ан-Лен, Франція)

спад культури, що виразно простежується. А трагедія України полягає ще й у тому, що тоталітарна система породила псевдо­культуру «соціалістичного реалізму», а справжню культуру українського народу безжалісно нищила.

Українському народові здавна було притаманне ставлення до природи, як до чогось материнського, рідного. Ось, наприклад, текст замовлянь язичницьких часів: «Добрий день тобі, сонечко ясне! Ти святе, ти ясне-прекрасне; ти чисте, величаве й поважа­не; ти освітлюєш гори й долини, й високі могили — освіти й мене перед усім світом: добротою, красою, любощами й милостями... Яке ти ясне, величне, прекрасне, щоб і я такою була ясною, величною, прекрасною перед усім світом». Образ природи злитий із душею української нації, тому відродження нації — це і є відро­дженням природи.

282

Про величезне значення зв'язку природа—людина попереджа­ли й релігії. Так, зороастризм — релігія давніх народів Середньої Азії, Азербайджану, Афганістану та Ірану, що виникла в першо­му тисячолітті до нашої ери й реформувалася Заратустрою в VI ст. до н. є., містила в собі елементи екологічної етики. Вона проповідувала охорону ґрунтів, ро­зумний випас худоби, охорону лісів від вирубування. Заратустра вчив, шо весь матеріальний світ — гори, озера, земля, небо, вітер і річки — священний. Віл, як і людина, має ду­шу, що прагне справедливості. Лю­дина й тварина нерозривно пов'язані між собою: страждання одних поро­джують страждання інших. Згідно з його вченням, Бог створив людину, щоб вона оцінила красу природи, полюбила її й перейнялася до неї повагою. Людина має злитися з при­родою, щоб знайти безсмертя.

Рис. 5.2 Голівка дівчинки, вирізана з мамонтової кістки (знайдена в Чехії)

Біблія провіщає такі Божі кари, як вигнання з раю, потоп, розділен­ня єдиної людської душі, віддалення народів один від одного через наділення їх різними мовами. А в Об'явленнях св. Івана Богослова пророкуються страшні природні ка-таклізми: «...і велика зоря спала з не­ба, палаючи, як смолоскип. І спала вона на третину річок та на водні джерела. А ймення зорі тій Полин. І стала третина води, як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона...» (чи не про чорно­бильську біду йдеться?), «...і померла третина морського створіння, що мають життя...», «...І дано йому (сонцю) палити людей огнем. І спека велика палила людей...» (руйнування озоно­вого шару?), «...і висохла вода в річці...» й т. д.

Найвеличніший і наймогутніший із законів Природи — це за­кон гармонії. На ньому тримається грандіозна будова Космосу.

283

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

Навіть стихійні, жорстокі за своїми наслідками природні катаст­рофи виникають через тяжіння Природи до рівноваги, до гар­монії. Втручання людини в цю гармонію не завжди дає позитивні результати й не завжди має розумний характер. Воно стало особ­ливо небезпечним у наш час. Людині часто невтямки, що кожна жива істота, цілий Всесвіт підвладні єдиним строго визначеним космічним ритму й порядку. Порушення їх (навіть незначне) призводить до великих, а часом і фатальних помилок, за які всі ми згодом тяжко розплачуємося. Недопустимо порушувати цю гармонію, сутність якої розкривають для людей у Біблії десять заповідей і Нагірна проповідь Ісуса Христа.

І у витворах Природи — хай то буде сніжинка, чи кристал, чи рослинка, чи струмок, який тече між трав'янистими берегами, — криється краса гармонії. Божественну гармонію краси несуть у собі й шедеври людської культури — і Парфенон, і Тадж-Махал, і вірші великих поетів, і гімалайські пейзажі М. К. Реріха. Йому, до речі, належить безсмертний вислів «Краса врятує світ».

Цілковитим невігласом постає людина, котра говорить із приводу якоїсь тварини чи рослини: «Що в ній хорошого?» Якщо природний механізм хороший у цілому, то й кожна його частина хороша, розуміємо ми це чи ні... Гармонія з Природою схожа на гармонію з другом — ви не можете потискувати йому праву руку й рубати ліву.

Л. Олдо

Вірні християни вважають, що нині, на початку третього ти­сячоліття, наблизився час другого пришестя Ісуса Христа. Дехто з видатних релігійних мислителів говорить, що цей великий день може настати швидше, ніж ми гадаємо! Сьогодні кожна осо­бистість мусить знайти й посісти своє, відведене саме їй місце в будівлі світової гармонії, відчути себе індивідуальністю, а не без­ликою істотою серед юрби собі подібних.

Нині дедалі більшого значення для людства набуває екологічна етика як самостійний і особливий елемент духовної культури кожної особистості. Без додержання вимог екологічної етики неможливі екологічно правильне регулювання взаємозв'язків людства та природи, екологічна культура людини.

Основою екологічної етики є екологічні мислення та світо­гляд, які, своєю чергою, формуються в процесі екологічної освіти й виховання. Екологічна освіта — одна з найважливіших галузей педагогіки — будується на базі цілісної системи уявлень про при-

284

Г л а в a 5

Соціоекологія

роду, біосферу, про умови її збереження та раціональне викорис­тання. Вплив цієї системи на кожну людину має тривати все її життя. Тоді в кожної людини з'явиться екологічна компетент­ність — знання екологічних законів, правил і норм, принципів поведінки в довкіллі, які утримають її від екологічно аморальних учинків, спрямують її природоохоронну діяльність.

Сенс людського життя — в досягненні краси, гармонії, в самовираженні. Якщо кожний із нас щодня робитиме щось досконаліше, ніж учора, й робитиме це свідомо, то це його зосередження неминуче відобразиться в його свідомості, а сума зосередженостей змінить його поведінку на краще. Всі наші вчинки несуть відбиток наших думок, тому ми відповідальні у своїх думках — не лише перед собою, а й перед людьми. Тому необхідно намагатися позбутися поганих думок, не допускати їх, а навпаки, прагнути позитивних. Спробуйте — насправді це дуже просто.

С. М. Реріх,

російський художник

Екологічна етика сьогодні — це самостійний розділ етики, присвячений моральному кодексові природокористування, моральним нормам взаємин людини й природи з урахуванням знань екологічних законів. Це — одна з основ раціонального управління процесами, шо відбуваються в біосфері, для її збе­реження.

Еколого-етичні знання сприяють розумінню того, як впливає на долю особистості й суспільства науково-технічний прогрес, а також усвідомленню місця людини й усього людства в біосфері та Космосі.

Сьогодні виникло нове, дещо незвичне поняття — екологія душі. Під ним розуміють виховання з раннього дитинства гуман­ного ставлення до всього навколо, до Матері-Природи, відрод­ження найкращих народних звичаїв, обрядів, любов до рідної мови, пісні, поетичного слова. Десятиліттями тоталітарна систе­ма нещадно витравлювала найкращі риси українського народу: почуття господаря рідної землі, любов до Батьківщини, поважан­ня вікових традицій і звичаїв. Для цієї системи патріот України становив загрозу, їй потрібне було стадо манкуртів, безликих ви­конавців волі «керівної й спрямовуючої» сили. В результаті маємо покалічену мову-суржик, спустошені й зарослі бур'яном храми, зведені до примітиву «культурні запити» деякої частини молоді,

285

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

Г п а в а 5

Соціоекологія

що обмежуються придбанням модного одягу та записів чергового шлягера чергової ж поп-зірки.

Могутність країни не в самому пише матеріальному багатстві, а й у душі народу. Чим ширша, вільніша ця душа, тим більшої величі й сили досягає держава. А що виховує широчінь духу, як не ця дивовижна природа? її потрібно берегти, як ми бережемо саме життя людини.

П. І. Чайковський,

великий російський композитор

Отже, відновлення природи й виховання нової людини — це дві взаємопов'язані проблеми сьогодення.

§ 5.6..^ Урбоекологія

Велике місто — це місце, де й переваги, й вади сучасної техно­логічної цивілізації виступають зримо й найсильніше.

П. Селф,

американський еколог

Д'

'о найхарактерніших рис розвитку людської ци­вілізації належить урбанізація (від лат. urbanus — міський), що проявляється в зростанні населення міст і відпо­відному зменшенні чисельності сільського населення. Ця фаза розвитку людства, яку можна назвати індустріально-міською, триває всього 200—300 років, а техногенне перетворення ланд­шафтів у містах досягло вже критичного рівня. Доміські екосис­теми за цей час максимально перероблені й антропозовані. На початку XX ст. в містах проживало 13 % населення Землі, в се­редині століття — 28 %, а на початку XXI ст.— вже близько 50 %. Швидко зростає кількість міст-«мільйонерів», а чисельність жи­телів у найбільших із них — мегаполісах — сьогодні становить: у Мехіко — 27,5 млн, Шанхаї — 25,8, агломерації Токіо—Йоко­гама - 23,8, Пекіні — 22,8, Сан-Паулу — 21,5, Нью-Йорку — 19,5 млн. У великих містах зараз проживає більшість міського населення (в Росії, наприклад, 71,3 %).

В Україні міське населення становить 68 %. Понад третина (33,7 %) усіх міських жителів України зосереджена в чотирьох

286

областях: Донецькій, Луганській, Дніпропетровській і Запо­різькій. Частка мешканців Києва в міському населенні України — 7,8 %.

Ніде суперечність між людиною та природою не досягає такої глибини, як у великому місті. Російський еколог М. Гершензон пише: «...великі міста донині є лише паразитами біосфери, якщо поціновувати їх з погляду того, що називається "життєвими ресурсами" (вода, повітря, їжа)». Причому чим більше місто, тим більшої шкоди воно завдає Матері-Природі. Неконтрольоване зростання населення мегаполісів супроводжується істотним зни­женням якості життя в них (зменшення кількості та зниження якості послуг, погіршення водопостачання, збільшення кількості неочищених стоків і твердих відходів, зростання забрудненості повітря й т. д.). Особливо це стосується великих міст у країнах, що розвиваються (Калькутта, Карачі, Бомбей, Лагос, Мехіко та ін.).

Проблемами міст, міського населення опікується особлива га­лузь екології — урбоекологія.

Як же пояснюється нестримне зростання міст, особливо вели­ких? Чому люди тягнуться до міста? Вчені гадають, що це зумов­лено передусім соціально-економічними факторами. У великих містах сконцентровано матеріально-технічне виробництво, вони є місцями нагромадження й розподілу речовини, енергії та інфор­мації, центрами духовного життя суспільства. У великих містах створюються кращі можливості для задоволення індивідуальних матеріальних і духовних запитів, причому чим більше місто, тим ширший спектр послуг, які воно може надати людині.

Водночас у місті, як ніде, людина відокремлена й у просторі, й духовно від інших членів суспільства. Міський житель може десятки років жити в одному й тому самому багатоквартирному будинку й не бути знайомим із сусідами. Людина у великому місті, за образним висловом Джека Лондона, перебуває в «людській пустелі».

Таке поєднання протилежних рис великого міста відображує протилежність начал людської психології. З одного боку, людині притаманні крайній індивідуалізм, здатність бачити опору лише у власному «Я», а з іншого — подолання відчуження людини від суспільства, розкриття її здібностей та їх розвиток можливі лише в процесі спілкування з іншими людьми, участі у спільній справі. Така двоєдність різних начал є фундаментальною властивістю живої природи, вона характерна не тільки для міських поселень

287

Розділ І Сучасні підходи в науці про довкілля

Г п а в а 5

Соціоекологія

людей, а й для популяцій суспільних комах і колоніальних тва­рин, таких як мурашки, терміти, бджоли, ховрахи, піщанки та ін. Тому урбоекологи часто використовують «міські» поселення термітів, мурашок або піщанок як моделі для вивчення особли­востей розвитку великих людських поселень.

Дата добавления: 2014-11-29