Політична демократія

У XX ст. слово "демократія" було, мабуть, найбільш популярним, особливо в нових незалежних державах. Сьогодні немає жодного політичного руху, який не претендував би на здійснення демократії або не використовував цей термін у своїх, нерідко далеких від його дійсного змісту цілях.

Що таке демократія і чому вона така популярна?

У сучасній політичній мові слово "демократія" має декілька значень. Найперше, основоположне з них, пов'язане з етимологією, походженням цього терміна. "Демократія" перекладається з давньогрецької як "народовладдя" (demos — народ і kratos — влада). Ідея демократії зародилася в античному полісі. Автором цього поняття вважається "батько" історії Геродот.

Похідною від етимологічного розуміння демократи є більш широке тлумачення її як форми устрою будь-якої організації, що ґрунтується на рівноправній участі її членів в управлінні та прийнятті рішень за більшістю. У цьому розумінні мова може йти про партійну, профспілкову, виробничу і навіть сімейну демократію. Вона може бути всюди, де є організація, влада та управління.

В іншому трактуванні демократія — це певний ідеал суспільного устрою і відповідний йому світогляд, що ґрунтується на певній системі цінностей. Складовими цього ідеалу можуть бути свобода, рівність, братерство, солідарність, права людини, народний суверенітет, повага до людської гідності тощо.

Демократія розглядається також як соціально-політичний рух за народовладдя, досягнення прогресивних цілей та ідеалів. Цей рух виник у Європі під гаслом боротьби з абсолютизмом за звільнення та рівноправність третього стану (буржуазії) і в ході історії постійно розширює діапазон своїх цілей і учасників. Сучасні демократичні рухи включають у себе: ліберальні, християнські, соціал-демократичні, республіканські, соціалістичні та інші течії.

Розглядаючи демократію як певну форму правління, можна назвати такі її характерні риси:

1. Юридичне визнання та інституціональний вираз суверенітету, верховної влади народу. Це випливає з формального визнання народу як джерела влади. Народ, а не Бог, монарх, аристократія, духовенство, бюрократія чи натовп виступає фактичним (офіційним) джерелом влади, її сувереном. Суверенітет народу безпосередньо полягає в тому, що йому належить установча, конституційна влада в державі, що він обирає своїх представників і може періодично змінювати їх, а в багатьох країнах має також право брати безпосередню участь у розробці та прийнятті законів шляхом народних ініціатив та референдумів.

2. Періодична виборність основних органів держави. Демократичною може бути лише та держава, в якій особи, що здійснюють верховну владу, обираються на певний, обмежений термін. Так, в Україні глава держави — президент обирається на п'ять років і не може займати цієї посади більш як два терміни підряд. У США — на чотири роки і два терміни підряд. Парламент України (Верховна Рада) обирається строком на чотири роки, але без обмеження кількості термінів для окремого депутата. Ця традиція притаманна більшості країн світу і походить ще з давніх часів. У минулому багато народів також обирали собі царів, але ті мали право на пожиттєве правління і навіть на спадкову передачу цього права. У античних греків виборна монархія називалася "есимнетія". Але в даному випадку власне демократії ще не було.

3. Рівність прав громадян щодо участі в управлінні державою. Цей принцип передбачає рівність виборчих прав незалежно від майнових, статевих, релігійних, расових чи національних ознак. Нині в складних політичних системах ним передбачаються також свобода створювати політичні партії та інші об'єднання, свобода думки, права на інформацію, на зайняття керівних державних посад на конкурсних засадах тощо.

4. Прийняття рішень більшістю і підпорядкування меншості більшості при реалізації цих рішень.

Формування в сучасних суспільно-політичних системах органів влади та державного управління шляхом вільного й загального волевиявлення громадян стали нормою і зафіксовані в низці міжнародно-правових документів. Так, стаття 21 "Загальної декларації прав людини" (прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня. 1948 р.) проголошує: "1. Кожна людина має право брати участь в управлінні своєю державою безпосередньо або через вільно обраних представників. 2. Кожна людина має право рівного доступу до державної служби у своїй країні. 3. Воля народу має бути основою діяльності уряду; ця воля має виявлятися у періодичних і несфальсифікованих виборах, які повинні проводитися при загальному і рівному виборчому праві шляхом таємного голосування або через інші рівнозначні форми, що забезпечують свободу голосування".

Забезпечення цих мінімальних умов дає підстави судити про наявність демократичних форм правління в тій чи іншій країні. Однак реальні політичні системи, які ґрунтуються на загальних принципах демократії, досить істотно відрізняються одна від одної, наприклад, антична і сучасна демократії, американська і швейцарська політичні системи та ін.

Демократія означає ще й згоду народу жити за умов існуючої влади, дотримуватися її настанов. Демократичність влади полягає у її відповідності сутності народу. Ось чому демократичність політичного режиму може втілюватися у різних, не тільки республіканських, формах державного правління (приміром, цілком демократичними вважаються парламентарні монархії у Великобританії, Швеції, Нідерландах).

На сьогодні політичний демократизм, окрім іншого, означає ще й таке:

• особисту, індивідуальну свободу людини, визнання її прав;

• спосіб управління суспільними справами, певний режим, порядок здійснення влади;

• суспільну активність, участь громади у житті держави, у розв'язанні соціальних проблем.

Демократія дає окремій особистості певну міру свободи, право діяти на власний розсуд в особистому житті, свободу вибору при обранні носіїв влади, свободу слова тощо. Сучасний демократизм — це такий порядок у державі, який ґрунтується на визнанні та здійсненні прав людини. Стосовно цього демократія — це безсумнівна цінність, яка не припускає ніяких обмежень.

Отже, демократія — не лише вільні вибори і верховенство народу, не лише плюралізм політичних інтересів, а й жорстка система державної субординації з чітким розподілом повноважень, що дотримуються не тільки завдяки декретам і постановам, а й через силові структури верховних органів, обраних народом і підтримуваних ним.

Дата добавления: 2014-11-29