Міжнародна валютна система. Міжнародні валютно-фінансові організації

Тестові завдання третього рівня складності

1 Який з наведених нижче аргументів на користь проведення політики протекціонізму для національної економіки:

А) громадяни країни не будуть мати великого вибору у споживанні;

Б) продаж імпортних товарів на вітчизняних ринках збільшить доходи торгівельних підприємств, і держава отримує більше податків;

В) зростуть доходи вітчизняних виробників і держава отримає більше податків;

Г) зростуть доходи Держбюджету за рахунок сплати покупцями непрямих податків (ПДВ, акциз, мито);

Д) зросте рівень життя за рахунок появи біль якісних імпортних товарів.

2 Який з наведених аргументів не на користь проведення політики протекціонізму для національної економіки:

А) збільшаться обсяги виробництва і продажу вітчизняних товарів;

Б) громадяни країни не будуть мати великого вибору у споживанні;

В) будуть створені нові вітчизняні підприємства і зросте зайнятість;

Г) зменшиться економічна залежність країни від постачання товарів з-за кордону;

Д) зросте валовий внутрішній продукт країни.

3 Припустимо, що дві країни А і Б виробляють лише два товари: пшеницю і бавовну. В таблиці наведені дані про витрати на виробництво обох товарів в кожній з країн:

Країна	Витрати часу в годинах на виробництво 1т.
пшениці	бавовни
А
Б

Яка країна має порівняльні переваги у виробництві пшениці, а яка у виробництві бавовни?

А) альтернативна вартість виробництва 1т. бавовни нижча в країні А, а пшениці в країні Б;

Б) альтернативна вартість виробництва 1т. пшениці нижча в країні А, а бавовни в країні Б;

В) альтернативна вартість виробництва 1т. пшениці і 1т. бавовни нижча в країні А;

Г) альтернативна вартість виробництва 1т. пшениці і 1т. бавовни нижча в країні Б;

Д) правильна відповідь відсутня.

4 У країні позитивне сальдо торгового балансу за рік складає 30 тис. грошових одиниць. Відомо, що вартість імпорту на 30% менша від вартості експорту. Визначити обсяг експорту та імпорту країни.

А) експорт 100 тис. гр. од. імпорт 30 тис. гр. од.;

Б) експорт 30 тис. гр. од. імпорт 90 тис. гр. од.;

В) експорт 70 тис. гр. од. імпорт 100 тис. гр. од.;

Г) експорт 100 тис. гр. од. імпорт 70 тис. гр. од.;

Д) експорт 90 тис. гр. од. імпорт 27 тис. гр. од.

5 Визначте, у тисячах грошових одиниць надходження від експорту, якщо сальдо торгівельного балансу умовної країни є від'ємним і становить 15,3 тис. г. о., а виплати за імпорт становлять 184,3 тис. г. о.:

А) 199,6 тис. г. о.; Б) 169,9 тис. г. о.; В) 2819,8 тис. г. о.; Г) 12,1 тис. г. о.; Д) правильна відповідь відсутня.

1 Суть міжнародних валютних відносин.

2 Валютний курс та фактори, від яких він залежить.

3 Валютний ринок і види угод на ньому.

4 Міжнародна валютна система.

5 Міжнародні валютно-фінансові організації.

Суть міжнародних валютних відносин. Міжнародні валютні відносини – це сукупність економічних відносин між країнами, юридичними і приватними особами, міжнародними економічними, фінансово-кредитними організаціями з приводу функціонування і розвитку валюти.

Валюта – це грошова одиниця, що використовується для вимірювання величини вартості товарів. Розрізняють національну та іноземну валюту. Національна валюта – це встановлена законом грошова одиниця певної держави. Іноземна валюта – це грошові знаки іноземних держав і кредитні засоби обігу та платежу (векселі, чеки тощо), виражені в грошових одиницях іноземних держав та окремих міжнародних організацій, що використовуються в міжнародних розрахунках.

Одним з видів валюти є резервна валюта. Резервна валюта – національні кредитно-грошові ресурси провідних країн світу, що використовуються у міжнародних розрахунках у сфері зовнішньої торгівлі, для визначення цін на міжнародному ринку, при іноземних інвестиціях, а також є основою для визначення валютних курсів. Центральні банки накопичують і зберігають резервні валюти як кошти для міжнародних розрахунків.. У цій ролі використовують сьогодні долари США, євро, фунти стерлінгів і японську єну. Визнання таких валют, як резервних, покладає на економіку цих країн певні зобов’язання, а саме:

- необхідно підтримувати певну стабільність цієї валюти;

- уникати її девальвації;

- не допускати валютних та торгових обмежень.

Найважливішою характеристикою валюти є її конвертованість, тобто здатність обмінюватися на інші валюти. За рівнем конвертованості розрізняють:

- вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на будь-які іноземні валюти. У новій редакції Статуту Міжнародного валютного фонду (МВФ) зараз використовують поняття “вільно використовувана валюта”;

- частково конвертовані валюти – це валюти країн, де є певні валютні обмеження;

- не конвертовані (замкнуті) валюти – це гроші тих країн, де вільний обмін іноземних валют заборонено. Переважно це країни з командною економікою, де заборонені валютні операції як юридичним, так і фізичним особам.

Валютний курс та фактори, від яких він залежить. Валютний курс – це ціна грошової одиниці однієї держави, виражена в грошових одиницях іншої. Визначення валютного курсу необхідне при експорті та імпорті товарів, надходженні капіталів з-за кордону, міжнародних кредитах, коли виникає необхідність обміну національної валюти на іноземну. У сучасних умовах валютні курси бувають двох видів:

- фіксовані;

- плаваючі.

Фіксовані валютні курси встановлюються на основі міжнародних угод (фіксовані валютні курси, встановлені між грошовими одиницями країн і Європейського Союзу). Основою для їх встановлення є співвідношення реальної купівельної спроможності валют, яку визначають на основі вартості однакового набору товарів і послуг в різних країнах. Плаваючі валютні курси складаються на валютних ринках під впливом попиту і пропозиції.

Валютний курс залежить від багатьох чинників, а саме:

- стабільності економіки та рівня інфляції у країні;

- попиту і пропозиції на валютних ринках;

- співвідношення купівельної спроможності валют, які обмінюються;

- соціально-політичного становища в країні.

Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній валюті, визначення її ціни через іноземну валюту називають валютним котируванням. Розрізняють офіційне і ринкове котирування валют. За офіційним котируванням проводяться всі валютні операції в державі. Здійснюють його в основному Національні банки.

Існує ряд заходів, спрямованих проти падіння курсу і на утримання його на незмінному рівні, а саме:

- продаж валюти тієї країни, стосовно якої спостерігається падіння курсу, із офіційних резервів центрального банку. Це збільшить пропозицію цієї валюти і зменшить її курс;

- стримування імпорту та заохочення власного експорту;

- валютний контроль: вимога продажу заробленої експортерами валюти в державі. Пізніше держава розподілить отриману валюту між імпортерами. Однак такий захід може зменшити зацікавленість у виробництві та експорті;

- відсоток за інвестиціями, що його можуть отримати іноземні інвестори, вклавши капітал в економіку країни. Чим вищим є цей відсоток у порівнянні з відсотком, який можна отримати в інших країнах, тим національна економіка є більш привабливою для іноземних інвесторів. За умов більшої привабливості вони формуватимуть додатковий попит на національну валюту країни, у економіку якої вкладають капітал.

Слід додати, що крім національних валют, у міжнародних розрахунках використовують міжнародні валютні одиниці – SDR і євро. Спеціальні права запозичень (СПЗ), або SDR (Special Drawing Rights) – розрахункова одиниця, яка є безготівковими грошима у вигляді записів на спеціальному рахунку країни у МВФ. SDR виконує деякі функції міжнародних грошей і діє тільки в межах міждержавних економічних відносин країн-членів МВФ. Вартість SDR розраховують на основі стандартного “кошика”, куди входять основні світові валюти. Частку валюти певної країни у валютному “кошику” визначають за питомою вагою ВНП цієї країни у загальному ВНП країн, що беруть участь у розрахунках цього показника.

ЕКЮ (з’явилася у 1979 р.) – валютна одиниця Європейського Економічного Співтовариства, що існувало у вигляді безготівкових записів на рахунках країн-учасниць Європейської валютної системи. Для її створення банки європейських країн виділили 20% своїх золотих запасів і 20% доларових запасів. В обмін вони одержали спеціальні рахунки ЕКЮ, курс якого також визначається на базі “кошика валют”.

Євро – нова єдина європейська грошова одиниця, запроваджена 1 січня 1999р. Її запровадили замість ЕКЮ 11 країн ЄС: Німеччина, Франція, Австрія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Іспанія, Португалія, Італія, Фінляндія, Ірландія (1 ЕКЮ дорівнює 1 євро). Від 2002р. євро з’явився також у готівковому вигляді і замінив національні гроші цих національних країн.

Валютний ринок і види угод на ньому. Валютний ринок – це система міжнародних валютних відносин з приводу організації та купівлі – продажу національних та іноземних валют для забезпечення міжнародних платежів.

Суб’єктами міжнародних валютних відносин виступають фізичні та юридичні особи, які проводять зовнішньоекономічну діяльність; некомерційні банківські установи, що здійснюють валютне обслуговування зовнішніх зв’язків; посередники, які за свої операції отримують комісійну винагороду; державні установи (центральні банки окремих країн). Об’єктами валютного ринку є національні грошові одиниці, цінні папери, платіжні документи (чеки, векселі тощо) в іноземній валюті.

Валютний ринок – це найбільший фінансовий ринок у світі, на якому щодня укладаються угоди на десятки і сотні млрд. доларів. Найзначніші ринки валют розташовані в Лондоні, Нью-Йорку, Франкфурті-на-Майні, Токіо, Сінгапурі. У практиці функціонування валютного ринку використовується кілька видів валютних операцій:

- операції СПОТ (від англ. “spot” – місце) – валютні операції, згідно з якою угода укладається за поточним курсом на день підписання угоди, а обмін валют здійснюється наступного робочого дня (без урахування дня підписання угоди). Наприклад, якщо валюта була продана у середу, то на рахунок покупця вона має надійти у п’ятницю. Різниця в часі між підписанням валютної угоди і виплатою за нею визначена міжнародною практикою і пов’язана з необхідністю документального оформлення угоди (виписка первинних документів, підготовка платіжних доручень та ін.).

- форвардні операції (від англ. “forward” – вперед) – це вид строкових валютних угод, згідно з якими покупець і продавець погоджуються на постачання проданого товару на певну дату в майбутньому, а курс валюти встановлюється у момент укладання угоди. Найпоширеніший термін форвардних угод 1, 3, 6 і 12 місяців;

- ф’ючерсні операції (від англ. “future” – майбутнє) – здійснюються з поставкою валюти через певний термін (переважно 2-3 роки), при цьому ціна виконання контракту в майбутньому визначається в день укладання угоди. Це дає можливість сторонам у встановлені строки обміняти суму визначеної валюти на іншу за курсом, який встановлений на момент укладання угоди. До закінчення угоди вноситься невелика сума, яка певною мірою гарантує її виконання. Характерною особливістю ф’ючерсних операцій є те, що в них беруть участь не два, а три учасники. Третім учасником є біржа, точніше – її розрахункова палата як посередник між покупцями і продавцями контракту, що часто змінюється, оскільки контракти купуються і продаються;

- опціонні операції (від лат. “optio” – право що-небудь вимагати чи бажати).

Міжнародна валютна система. Міжнародна валютна система – це форма організації міжнародних валютних відносин, закріплена міждержавною домовленістю. Вона являє собою сукупність способів, інструментів і міждержавних організацій, за допомогою яких відбуваються платежі та розрахунки країн у межах світового господарства.

Елементами міжнародної валютної системи є:

- міжнародна ліквідність – це сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані у міжнародних розрахунках. Її утворюють золото, кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки та депозити), міжнародні або композитивні гроші (ЕКЮ, євро);

- валютний курс – кількісне співвідношення обміну однієї національної грошової одиниці на грошові одиниці інших країн;

- валютний ринок – складний економічний механізм, який забезпечує купівлю та продаж окремих валют, формування валютних курсів;

- міжнародні валютно-фінансові організації, серед яких провідними є Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Банк міжнародних розрахунків у Базелі, Європейський інвестиційний банк та інші.

Міжнародна валютна система у своєму розвитку пройшла три етапи:

- золотий стандарт;

- золото-доларовий стандарт;

- паперово-валютний стандарт.

Золотий стандарт – грошова система, що ґрунтується на виконанні золотом ролі загального еквівалента та її законодавчому закріпленні. Система золотого стандарту сформувалась на початку ХІХ ст. і функціонувала до 20-30-х років ХХ ст. вперше її було встановлено урядом Англії в 1816 р., у Німеччині – в 1871-1873 рр., у США – в 1873 р., у Франції – у 1878 р., а в Японії та Росії – у 1897 р.

Основними рисами системи золотого стандарту були:

- наявність фіксованих валютних курсів;

- функціонування золота, як світових грошей;

- встановлення певного золотого вмісту національних валют;

- підтримка країнами жорсткого співвідношення між своїми запасами золота і кількістю грошей в обігу;

- вільний експорт та імпорт золота.

До переваг системи золотого стандарту можна віднести наступні:

- стабільні валютні курси сприяли зниженню невизначеності та ризику в міждержавних відносинах, що стимулювало міжнародну торгівлю;

- дана система без втручання держави долала дефіцити платіжних балансів за рахунок міграції золота.

До недоліків системи золотого стандарту належить те, що:

- окремі країни позбавлялися можливості проведення незалежної державної політики. Якщо країна збільшувала паперову емісію грошей, тобто відбувалося знецінення грошей, то відбувався відплив золота за кордон і зменшення золотих запасів;

- під час економічних криз зниження рівня виробництва і платоспроможного попиту не супроводжувалося (внаслідок планування монополій) значним зниженням цін, що порушувало традиційний механізм функціонування економічної системи, поглиблювало економічну кризу.

- золотий стандарт може існувати до тих пір, поки один з учасників не вичерпає свої золоті запаси. До початку Другої світової війни практично всі країни заходу припинили обмін паперових грошей на золото.

У 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США) відбулася Міжнародна валютно-фінансова конференція, де було ухвалено рішення про утворення Міжнародного валютного фонду. Відповідно до статуту МВФ було визначено основні принципи нової валютної системи, яка дістала назву Бреттон-Вудської. Головні принципи її функціонування були такими:

- валюти держав-членів МВФ прикріплювалися до долара, який вважався повноправним представником благородного металу;

- долар прирівнювався до золота за визначеним паритетом, відповідно до ринкової ціни золота (офіційна ціна однієї унції золота становила 35 дол., а вміст долара дорівнював 0,88 г золота), але вільна (приватна) купівля-продаж золота заборонялися;

- фіксація ринкових курсів валют у межах не більше 1% в обидва боки від золотих або доларових пріоритетів;

- якщо країна не утримувала свій валютний курс або мала дефіцит торговельного балансу, угодою дозволялося здійснювати девальвацію (зниження курсу валюти) або ревальвацію (встановлення вищого курсу), але не більше, як на 10%;

- купівлю-продаж здійснювали тільки центральні банки за фіксованою ціною (35 дол. за унцію).

Однак, існування золото-доларової системи призвело до деяких недоліків, а саме:

- зменшився золотий резерв США;

- нагромадилися значні доларові запаси у інших країнах світу;

- виник дефіцит платіжного балансу США.

У 1971 р. золоті запаси США скоротилися до 10,5 млрд. дол. І становили лише 22% доларових активів. Інші країни-учасниці почали відмовлятись від долара (ним був наводнений міжнародний платіжний обіг), вимагаючи його обміну на золото. США відмінили обмін доларів на золото для іноземних урядів і центральних банків, що призвело до краху золото доларового стандарту.

Сучасна Ямайська валютна система почала діяти в 70-х роках ХХ ст. Її основи були визначені в 1976 р. в м. Кінгстоні на Ямайці і полягають в наступному:

- відмова від твердих паритетів і перехід до плаваючих валютних курсів. Ці курси досить гнучкі і відображають внутрішній стан економіки окремих країн;

- повна демонетизація (обмін валюти на золото) у сфері валютних відносин. Золото стає звичайним товаром, ціна його на світовому ринку визначається під впливом попиту і пропозиції;

- нова система заснована на кількох ключових валютах (долар США, фунт стерлінгів, єна, євро);

- зростання ролі міждержавного валютного регулювання, зокрема через МВФ, вплив на механізм “плаваючих” курсів.

Міжнародні валютно-фінансові організації. Серед провідних міжнародних валютно-фінансових організацій можна назвати наступні: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР).

Міжнародний валютний фонд почав працювати з 1 березня 1997 р., а штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.

Завданнями МВФ є:

- здійснення системи заходів щодо регулювання валютних курсів, сприяння конвертованості валют;

- надання короткострокових кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їхніх бюджетів;

- ліквідація валютних обмежень, організація консультативної допомоги.

У 1947 р. учасниками МВФ були 49 країн, а його основний капітал становив 7,7 млрд. дол. У 1996 р. до фонду входила 181 країна. Україна стала членом цієї організації в 1992 р. На сьогоднішній день статутний фонд МВФ становить близько 210 млрд.

Світовий банк – це багатостороння, неурядова, фінансово-кредитна установа, яка об’єднує 4 окремі фінансові установи: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК), Міжнародну асоціацію розвитку (МАР) та Багатостороннє агентство гарантування інвестицій (БАГІ).

МБРР – центральна ланка Світового банку, почав функціонувати з 25 червня 1946 року. Основне завдання банку - сприяти розвиткові економіки країн-членів через надання довгострокових кредитів. Банк одержує кошти як від внесків країн-учасниць, так і від випуску облігацій, що їх можуть купувати приватні фірми, установи, громадські і урядові організації. Більшість кредитів надається для розвитку інфраструктури, енергетичної бази, транспорту, промисловості, сільського господарства.

МФК розпочала роботу з 1956 р. з метою підтримки приватних підприємств у країнах, що розвиваються.

МАР існує від 1960 р. задля забезпечення на пільгових умовах фінансування країн, що розвиваються, які не мають кредитоспроможності для отримання позик у МБРР.

БАГІ створена в 1988 р. Дана організація повинна сприяти потокам прямих іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, забезпечуючи їм страхування від некомерційного (політичного) ризику.

ЄБРР – міжнародний банк, засновником якого є 42 держави та 2 міжнародні організації: Комісія ЄС та Європейський інвестиційний банк. Основна мета – сприяти економічним реформам у країнах Східної Європи та колишнього СРСР. ЄБРР сприяє формуванню в цих країнах сучасних ринкових структур, створенню законодавчої бази, порядкуванню валютного регулювання, переходу до конвертованості валют тощо. Цей банк розпочав фінансові операції у квітні 1991 р. Його основний капітал – близько 12 млрд. дол. США.

Європейський інвестиційний банк – кредитний заклад Європейського Союзу, заснований у 1957 р., діяльність розпочав в 1959 р. Банк надає довгострокові кредити для прискореного розвитку менш розвинутих регіонів, модернізації і створення нових підприємств тощо.

Європейський фонд валютного співробітництва (ЄФВС) – фінансово-кредитна організація у межах Європейської валютної системи (ЄВС), заснована в 1973 р. Фонд створений для надання кредитів країнам-членам ЄС з метою погашення тимчасового дефіциту їх бюджетів і підтримки валютних курсів.

Дата добавления: 2014-11-29