Сутність та значення поділу праці

Тема 3. Поділ та кооперування праці

Суспільний поділ праці - це процес, що постійно розвивається і поглиблюється. Доведено, що поглиблення і всебічний розвиток суспільного поділу праці є загальним економічним законом функціонування продуктивних сил суспільства.

Першим великим суспільним поділом праці було виділення пастуших племен і поділ сільськогосподарського вироб­ництва на землеробство й тваринництво. Другий великий суспільний поділ праці - відокремлення ремесла, яке раніше було підсобним знаряддям землеробства, від сільського господарства. Це сприяло подальшому зростанню продук­тивної сили праці, її спеціалізації і кооперації, поглибленню обміну виробничої діяльності людей у зв'язку з вироб­ництвом матеріальних і духовних цінностей, які вико­ристовує людина.

Вираженням прогресивного розвитку суспільного поділу праці стали галузева, територіальна і міжнародна спеціалізація виробництва, а також предметна, подетальна та вузлова (технологічна) спеціалізація, що досягла в сучасних умовах особливо глибоких масштабів. Досить сказати, що при виробництві відомого авіалайнера «Боїнг-747» викорис­товується майже 4,5 млн. деталей і вузлів, у виготовленні яких беруть участь 1500 компаній з різних країн світу.

Суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва є основою формування і розвитку товарних, у тому числі ринкових відносин.

Поділ праці це процес відокремлення різних видів діяльності, спеціалізація працівників на виконанні певного кола функцій, за якої окремі працівники виконують різні роботи або операції, що доповнюють одна одну.

Економісти завжди надавали поділу праці великого суспільно-економічного значення. Теоретичні основи поділу та кооперації праці розробили К. Маркс і Ф. Енгельс. Зокрема вони вважали, що рівень розвитку продуктивних сил нації безпосередньо залежить від того, в якій мірі розвинутий у неї поділ праці. Була запропонована класи­фікація видів поділу праці у сфері матеріального вироб­ництва, якої наші економісти дотримуються дотепер. Згідно з нею існує загальний поділ праці - відокремлення видів діяльності у межах всього суспільства (відокремлення про­мисловості, сільського господарства, транспорту тощо); частковий поділ - відокремлення видів діяльності всередині даної галузі (автомобіле- та верстатобудування у машинобудуванні, тваринництво і рослинництво в сільському госпо­дарстві); одиничний поділ - відокремлення видів робіт усередині підприємства (поділ на цехи, виробничі дільниці, бригади, розподіл робіт між окремими виконавцями).

Загальний та частковий поділ праці є предметом вивчення економічної теорії, економіки галузей народного господар­ства. Організація праці на підприємстві вивчає лише одиничний поділ, в якому виділяють чотири форми:

• технологічній;

• функціональній;

• професійній;

• кваліфікаційній.

Технологічний поділ праці здійснюється на основі розчленовування процесу виробництва на стадії (заготівельну, обробну, складальну), переділи (доменне, мартенівське, прокатне виробництво у металургії), фази, (кування, штампування, розмічування, зварювання, різання в обробній стадії машинобудування) з утво­ренням спеціалізованих дільниць, поточних ліній тощо. Фази у свою чергу складаються з виробничих операцій. У межах технологічного поділу праці відносно до окремих видів робіт, у залежності від ступеня диференціації трудових процесів, розрізняють поопераційний, подетальний і предметний поділ праці.

Поопераційний поділ праці передбачає розподіл і закріплення операцій технологічного процесу за певними працівниками, та розміщення їх, з метою забезпечення їх раціональної зайнятості і оптимального завантаження устаткування. Це досягається, поглиб­ленням спеціалізації працівників, що сприяє високому рівню про­дуктивності праці, формуванню стійкого динамічного стереотипу виконання трудових прийомів, використанню спеціалізованого оснащення й інструменту, механізації трудових процесів.

Поопераційний поділ у масовому, багатосерійному виробництві і на певному рівні розвитку продуктивних сил має значні переваги:

- спрощується і прискорюється підготовка робітників;

- скорочуються затрати часу на виготовлення продукції за рахунок зростання швидкості виконання нескладних операцій, прийомів та дій, котрі багато разів повторюються щогодини;

- спрощується механізація виробничих процесів;

Але поопераційний поділ не позбавлений певних вад: знижується можливість творчості для робітників, виникає монотонність праці і, як наслідок, швидка стомлюваність. Психологи та фізіологи праці вважають: коли тривалість операції не перевищує 30 с, то поопераційний поділ спричиняє зниження продуктивності праці, тобто втрачає сенс. З огляду на монотонність нормальною вважається робота, якщо повторюваність однома­нітних прийомів і дій не перевищує 180 протягом години. З соціаль­ної точки зору бажано, щоб структура виробничої операції давала змогу поєднувати функції фізичної і розумової праці, зберігала її змістовність і привабливість, давала задоволення працею.

Таким чином, надмірний поопераційний поділ праці пов'язаний з появою суперечності між продуктивністю праці та її змістовністю. У міру поглиблення спеціалізації звужу­ється коло обов'язків і можли­востей працівника, знижується змістовність праці, робота втрачає свою привабливість. А перехід деякої раціональної межі спеціалізації призводить до зворотного ефекту - припиняється зростання продуктив­ності праці, збільшується плинність персоналу, що призво­дить до додаткових затрат на підбір і підготовку нових працівників.

Графічну залежність між продуктивністю праці та її зміс­товністю (спеціалізацією) можна простежити на рис. 2.8, де вісь ОС - зміна рівня спеціалізації праці, вісь ОП - зміна рівня продуктивності праці.

Зі схеми видно, що в точці В встановився деякий вихідний рівень продуктивності праці П₁, що відповідає змістовності праці С₁. У міру поглиблення спеціалізації продуктивність праці буде підвищуватися до максимального значення П_м, яке на кривій позначено точкою М і відповідає оптимальному рівню спеціалізації С_м. Подальше поглиблення спеціалізації призведе до зниження продуктивності праці, що свідчить про недоцільність її подальшого поділу.

Рис. 2.8. Схема впливу спеціалізації праці на її продуктивність.

Предметний поділ праці передбачає закріплення за конкретним виконавцем комплексу робіт, що дозволяють цілком виготовити виріб (наприклад, складання електровимикача, електророзетки).

Подетальний поділ передбачає закріплення за виконавцем виготовлення закінченої частини виробу або деталі.

Функціональний поділ праці передбачає відокремлення різних видів трудової діяльності і виконання конкретних робіт відповідними групами працівників, що спеціалізуються на виконанні різних по змісту й економічному значенню виробничих або інших функцій. Відповідно до функціонального поділу праці, існує поділ усіх робітників на основних, зайнятих безпосереднім випуском продукції або виконанням основних робіт; допоміжних, котрі самі безпосередньо товарної продукції не виробляють, але забезпечують своєю працею роботу основних робітників; обслуговуючих, які своєю працею створюють умови для продуктивної роботи як основних, так і допоміжних робітників.

В окремі функціональні групи виділяють керівників, фахівців і службовців.

Таким чином, функціональний поділ праці передбачає поділ працівників на групи в залежності відїхньої спеціалізації по виконуваних функціях. Встановлення раціональних пропорцій між цими групами лежить в основі раціоналізації поділу праці.

У межах функціонального поділу праці виділяються професійний і кваліфікаційний поділ праці. Перший здійснюється в залежності від професійної спеціалізації працюючих і передбачає виконання на робочих місцях робіт у межах тієї або іншої професії. Виходячи з обсягів кожного виду цих робіт, можна визначити потребу в працівниках по професіях як у цілому по підприємству, так і по його структурних підрозділах.

Кваліфікаційний поділ праці обумовлений різною складністю робіт, що вимагає певного рівня знань і досвіду працівників. Для кожної професії встановлюється склад операцій або робіт різного ступеня складності, які групуються відповідно до встановлених тарифних розрядів або кваліфікаційних категорій. На цій основі визначається чисельність працівників по кожній професії, кваліфікаційним розрядам і категоріям.

Вибір найбільш раціональних форм поділу праці залежить від типу виробництва, обсягу продукції, що випускається, її складності й ін. Тому їхній пошук передбачає обов’язковий аналіз цих факторів і обґрунтування оптимальної межі поділу праці. Із соціальної точки зору, надмірний поділ праці збіднює його зміст, перетворює працівників у вузьких фахівців. З фізіологічної точки зору, надмірний поділ праці призводить до монотонності праці, викликає підвищену стомлюваність і, як наслідок, високу плинність працівників, зайнятих на таких роботах. У зв’язку з цим, виникають великі складності в організації виробничих процесів. Вимагаються більш детальні розрахунки і ретельна підготовка для ефективного поєднання в єдиному процесі вузькоспеціалізованих працівників.

З цих особливостей поділу праці випливають певні обмеження. Для вирішення практичних питань поділу праці використовують поняття "межі поділу" і "рівень поділу". Межі поділу - це нижня і верхня межа, нижче та вище яких, відповідно, поділ праці є недопустимим. Рівень поділу - це прийнята розрахункова або фактично досягнута величина, яка характеризує стан поділу праці.

Існують такі межі раціонального поділу праці: технологічні, економічні, психофізіологічні та соціальні.

Технологічні межі поділу праці визначаються існуючою технологією, що поділяє виробничий процес на операції. Нижньою межею формування змісту операції є трудовий прийом, що складається не менш, ніж із трьох трудових дій, які безупинно виконуються одна за одною і мають конкретне цільове призначення. Верхньою межею поділу праці буде виготовлення на одному робочому місці усього виробу цілком.

Економічні межі поділу праці обумовлюється рівнем завантаження робітників і тривалістю виробничого циклу. Поділ праці призводить до скорочення виробничого циклу за рахунок одночасного виконання операції, підвищенню продуктивності праці за рахунок спеціалізації знарядь праці і робочих місць, прискорення освоєння робітниками трудових прийомів і методів праці.

Однак надмірний поділ праці на основі дроблення окремих технологічних операцій призводить до порушення пропорцій у структурі витрат часу. При цьому, з одного боку, знижується час обробки, а з іншого боку – збільшуються такі елементи витрат, як час на установку і зняття деталей, міжопераційне транспортування предмета праці, міжопераційний контроль, підготовчо-заключний час. Таким чином, оптимальним може бути варіант, коли загальний вплив факторів, що знижують тривалість виробничого циклу, не більший загального впливу протилежних факторів.

Іншим економічним критерієм є повнота зайнятості робітника. Закріплення за робітниками вузькоспеціалізованих функцій не завжди забезпечує його повну зайнятість. Тому не обхі­дно знаходити такі варіанти формування виробничих операцій, при яких робітники не будуть простоювати в очікуванні роботи або під час автоматичного циклу функціонування устаткування. Особливе значення це зауваження здобуває в даний час, коли під впливом НТП йде процес перерозподілу функцій між робочими виконавчими органами і устаткуванням. У складі робочого часу зростає частка часу спостереження за роботою устаткування. У цих умовах система операційного поділу праці не дозволяє забезпечити повну зайнятість робітників під час зміни. Необхідне розширення зон обслуговування і виробничих функцій робітників.

Психофізіологічні межіподілу праці визначаються величиною фізичних і нервово-психічних навантажень на працівника протягом робочого дня. Для фізичних навантажень нижня межа становить витрати енергії у розмірі 2,5-3 ккал/хв., верхня межа - 4,5-5 ккал/хв. Для нервово-психічних навантажень нижня межа обмежується такими параметрами: число об’єктів спостереження, що визначають рівень напруження уваги, повинно бути не більше 5-ти; тривалість зосередженого спостереження не повинна пере вивищувати 25% змінного часу; темп роботи не може перевищувати 360 рухів на годину. Для верхньої межі ці параметри не повинні перевищувати відповідно: 25-ти об’єктів спостереження, 75% змінного часу на спостереження і 1080 рухів на годину.

Соціальні межі поділу праці поділу праці визначаються рівнем монотонності праці та плинності персоналу, ставленням пра­цівників до праці, станом міжособових стосунків. Моно­тонність праці регламентується тривалістю однорідних опе­рацій, що повторюються протягом робочого дня. Граничним значенням є тривалість таких операцій не менше, ніж 30 сек, частота повторюваності різнорідних елементів операції по­винна бути не менше від п'яти за 30 сек.

Ставлення працівників до праці виявляють за допомогою їх опитування. Думка працівників про ступінь задоволення працею, за прийнятими в соціології вимірами, може бути в інтервалі від 0,33 до 1,0. Плинність кадрів, як соціологічна межа, не повинна бути вищою від середньогалузевої або середньої по групі однорідних підприємств.

Якщо межі поділу визначають межі допустимих рішень щодо організації праці і виробництва, то для конкретної ви­робничої ситуації важливо знайти найкращий варіант, тобто оптимальний рівень поділу праці, який розраховується на основі використання економічних психофізіологічних і соціальних критеріїв.

До економічних критеріїв поділу праці відносять затрати робочого часу і матеріальні затрати на виконання робіт, рі­вень використання кваліфікації працівників, тривалість ви­робничого циклу виготовлення виробу, рівень продуктивності праці, витрати виробництва, прибуток підприємця. Психофізіологічними критеріями поділу праці є показники працездатності людини, яка залежить від санітарно-гігієнічних умов праці, ступеня важкості та напруження праці, поєднання фізичних навантажень з розумовими. Соціальними критеріями поділу праці є стабільність колективу, низька плинність персоналу, висока дисципліна праці, хороший стан міжособистих відносин між працівниками, задоволеність змістом і умовами праці.

Дата добавления: 2014-11-29