Види режимів праці і відпочинку

Режим праці і відпочинку – це встановлений для кожного виду робіт порядок чергування і тривалість періодів роботи і відпочинку. Розрізняють наступні види режимів праці і відпочинку:

Þ змінний;

Þ добовий;

Þ тижневий;

Þ місячний;

Þ річний.

Головними елементами, що складають змінний режим праці і відпочинку, є встановлена загальна тривалість робочого дня, час початку і закінчення роботи, час надання і тривалість обідньої перерви, періодичність і тривалість інших регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці і відпочинку передбачає встановлення кількості і чергування змін, початку і закінчення роботи в змінах, перерв на відпочинок і сон.

Режим праці і відпочинку протягом тижня (місяця) визначається встановленою кількістю робочих днів і годин у тиждень (місяць), порядком чергування робочих днів і днів відпочинку, а також чергування роботи в різні зміни.

Річний режим праці і відпочинку обумовлений загальною кількістю годин і днів роботи за рік, установленою періодичністю і тривалістю основних і додаткових відпусток.

Теоретична основа розробки раціональних режимів праці івідпочинку – це сучасні представлення про фізіологію трудових процесів. Трудова діяльність людини здійснюється в порядку спільного функціонування різних систем організму, що направляються створеними в центральній нервовій системі організму за час його попередньої діяльності динамічним стереотипом і домінантами. Наявність динамічного стереотипу і домінант установлює визначений рівень працездатності організму, час підтримки якого залежить від ваги і напруженості трудової діяльності, а також від існуючих умов праці, від змінності роботи.

Раціональна, фізіологічно виправдана організація режиму праці і відпочинку протягом доби може бути забезпечена, якщо враховувати добову періодику фізіологічних функцій.

Дослідження стану фізіологічних функцій людини і динаміки працездатності за виробничими показниками (за інших рівних умов) у процесі роботи дозволяють виявити певну закономірність протягом робочої зміни. Вона зводиться в основному до наступного: у початковий період спостерігається фаза входження в роботу, потім – фаза стійкої працездатності і, нарешті, фаза зниження працездатності, що настає в результаті наростаючої втоми.

Рис.2.11 Типова крива працездатності протягом зміни

а) входження в роботу; б) стійка працездатність; в) зниження працездатності (розвинення втоми).

Перша фаза, входження в роботу або наростаючої працездатності, відповідає початковому періоду роботи, коли робочий динамічний стереотип удосконалюється, усталюється за рахунок підкріплення правильних (тобто тих що ведуть до вирішення трудової задачі при найменших витратах часу й енергії) варіантів погодженої діяльності різних функціональних компонентів рефлекторної системи.

Важливим фактором зміцнення й уточнення робочого динамічного стереотипу в процесі входження в роботу є формування домінанти, що забезпечує нормальне протікання виконуваної роботи.

У результаті дії вищевказаних механізмів, у процесі входження в роботу, рівень працездатності поступово підвищується в порівнянні з початковим. Це призводить до поліпшення психофізіологічних показників і результатів праці.

У залежності від характеру праці й індивідуальних особливостей людини ця фаза триває від декількох хвилин до 1,5години, а іноді і більше.

Для другої фази високої стійкої працездатності характерне поеднання високих показників результатів праці з відносною стабільністю або навіть деяким зниженням напруженості фізіологічних функцій. У залежності від ступеня ваги праці, фаза стійкої працездатності може утримуватися протягом 2 годин і більше.

У третій фазі, в результаті прогресуючої втоми, знижується функціональна працездатність основних систем організму людини, і працездатність починає зменшуватися. Зниження працездатності виявляється в збільшенні часу протікання рефлексів, притупленні уваги, появі зайвих рухів, помилкових реакцій, уповільненні швидкості вирішення задач, погіршенні стану серцево-судинної системи. Одночасно з цим погіршуються, звичайно, і виробничі показники.

Таким чином, динаміка працездатності за зміну графічно представляє собою криву, що наростає протягом перших годин, потім підтримується на досягнутому високому рівні й спадає до обідньої перерви. Описані фази працездатності повторюються і після обіду. Але при цьому після обіду фаза входження в роботу протікає швидше, а фаза стійкої працездатності менш тривала, ніж до обіду. В другій половині зміни зниження працездатності настає раніше і розвивається швидше, в зв’язку з більш глибокою втомою.

Нерідко в кінці робочого дня можна спостерігати явище "кінцевого" емоційного пориву, яке пояснюється психологічними причинами: думка про кінець роботи і близький відпочинок дозволяє людині зусиллям волі мобілізувати резерви сил що в нього залишились.

Характер кривої працездатності залежить від швидкості появи і глибини втоми, що визначається особливостями праці. Тому на практиці зустрічаються відхилення від типової класичної кривої працездатності, що виявляються в більшій або меншій виразності фаз, іноді з повною відсутністю якої-небудь з них.

Наявність різких коливань працездатності і короткочасність високої стійкої її фази – ознака підвищеної ваги праці, для якої характерно рання втома.

Науково обґрунтовані режими праці і відпочинку повинні бути спрямовані на те, щоб процес входження в роботу відбувався досить швидко, період стійкої працездатності займав би максимум робочої зміни, а спад працездатності був відсунутий до її завершення. Варто прагнути до стабілізації високого рівня працездатності протягом робочого дня. Це один з найважливіших загальних принципів розробки раціональних режимів праці і відпочинку – принцип “вирівнювання” кривої працездатності.

Другий принцип – врахування специфіки виробництва стверджує: при виборі оптимального режиму праці і відпочинку потрібно також виходити з необхідності кращого використання виробничих фондів і забезпечення найвищої ефективності виробництва. Режими праці і відпочинку повинні будуватися відповідно до найбільш раціонального виробничого режиму, для того, щоб забезпечити нормальний плин технологічного процесу, досягнення загально організаційних цілей. Так, на тих підприємствах, які повинні функціонувати протягом цілої доби і протягом усіх календарних днів, установлюється безупинний режим роботи. Він передбачає тризмінну і навіть чотиризмінну роботу, що не може не позначитися на інших сторонах режиму праці і відпочинку працівників. Перервний режим роботи може бути одно-, дво- і тризмінним.

Третій принцип розробки раціональних режимів праці і відпочинку – врахування характеру, ваги і напруженості праці, особливостей зміни працездатності людини в різних виробничих умовах.

Четвертий принцип – поєднання корпоративних і особистих інтересів – передбачає врахування і задоволення деякою мірою особистих інтересів працівників, окремих категорій працівників (жінок, молоді, учнів і т.д.) і персоналу в цілому.

Дата добавления: 2014-11-29