Теоретичні основи економічної політики

Тема 11. Економічна політика перехідних суспільств

11.1. Теоретичні основи економічної політики

11.2. Моделі ринкової трансформації

Економічна політика перехідних суспільств базується, з одного боку, на загальних принципах, а з іншого — на врахуванні цілої низки специфічних особливостей, що притаманні господарствам трансформаційного типу. її суть полягає у визначенні цілей, засобів та механізмів системних перетворень у колишніх соціалістичних країнах. Економічна політика, спрямована на фундаментальні зміни, дістала назву політики реформ.

Крім того, розрізняють якісну політику, яка супроводжується структурними перетвореннями, і кількісну, що зумовлюється тільки динамікою вартісних змінних.

Визначальною особливістю політики реформ є необхідність одночасного, узгодженого здійснення системної трансформації та Вирішення поточних соціально-економічних питань (економічне зростання, соціальні проблеми, збереження довкілля тощо). За такої ситуації дуже часто спостерігається дисбаланс між цілями економічної політики й реальними засобами та механізмами їхньоїреалізації. До того ж у перехідних суспільствах виникає і дискутується проблема адекватного формулювання самих цілей економічної політики, що пов'язане з певними політико-економічними пріоритетами, а зрештою — з вибором відповідної моделі соціально-економічного устрою країни.

В загальнотеоретичному плані цілі економічної політики поділяються на дві великі категорії: самостійні та інструментальні. Самостійні цілі являють собою інтегральні суспільні цінності, що об'єктивно існують у суспільстві, і урядові інституції намагаються їх реалізувати засобами економічної політики. Це можуть бути максимізація суспільного багатства, підвищення економічної ефективності виробничих ресурсів, забезпечення соціальної справедливості та ін.

Інструментальні цілі не мають самодостатнього характеру і підпорядковуються, як правило, досягненню самостійних цілей. Дане дерево цілей спрямоване насамперед на отримання різноманітних ресурсів (політичних, фінансових, інтелектуальних, організаційних тощо) задля витіснення самостійних (стратегічних) цілей. Інструментальні цілі, таким чином, є водночас обмеженнями, які звужують коло самостійних, спонукають до пошуку альтернативних варіантів економічної політики. Важливим принципом є також пошук компромісу між окремими цілями.

Цілі економічної політики можуть бути кінцевими і проміжними. Кінцеві цілі означають отримання завершених результатів чи досягнення кінцевих станів, на які спрямована економічна політика. Проміжні цілі ґрунтуються на побудові чи визначенні засобів досягнення кінцевих результатів.

Ранжирування цілей у трансформаційній економіці, коли здійснюється політика реформ, становить досить складне завдання. Основоположною метою є досягнення якісно нового стану економіки з погляду її внутрішнього змісту (власність, матеріально-технічна база, галузева й територіальна структура, система управління на макро- та мікрорівні тощо).

Водночас самостійне значення мають забезпечення економічного зростання, вирішення соціальних питань, розбудова системи ринкових інститутів, охорона довкілля. Інструментальними, чи проміжними, цілями виступають приватизація власності, лібералізація економічних процесів, запровадження власної грошової одиниці, фінансова стабілізація, макроекономічна рівновага.

Подібний чи близький набір рекомендацій пропонувався постсоціалістичним країнам міжнародними фінансовими організаціями під умовною назвою «вашингтонського консенсусу». Малось на увазі, що така сукупність економічних заходів та їх певна логічна послідовність узгоджені між такими вашингтонськими установами, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк,

Всеамериканский банк розвитку, Міністерство фінансів США та Американська агенція міжнародного розвитку (USAID).

Важливим завданням є вибір оптимальної стратегії ринкових реформ. Загальні принципи і форми їх реалізації мають ураховувати особливості кожної країни, що зумовлюються історичними, культурними, географічними та багатьма іншими чинниками. Однак за всіх відмінностей колишні соціалістичні країни на старті ринкових перетворень мали багато спільного: низьку ефективність виробництва, глибокі диспропорції в структурі економіки, ресурсний дефіцит, високу інфляцію, зовнішню заборгованість та ін. Тому й завдання, що постали перед постсоціалістичними країнами, мали багато спільного, а отже вимагали адекватних заходів економічної політики, які об'єднують у три головні блоки: інституціональні перетворення, макроекономічна стабілізація та мікроекономічна лібералізація.

Інституціональні перетворення є головним чинником системної трансформації. її базу складають формування підприємництва, конкурентного середовища, здійснення структурних реформ в економіці. Це передбачає зміни відносин власності, проведення приватизації та аграрної реформи, формування ринків праці й капіталів, розвиток антимонопольного законодавства та фінансової інфраструктури, створення податкової служби, судової та правоохоронної системи.

Структурні перетворення спрямовуються на пристосування національних економік до змін внутрішнього та зовнішнього ринків. Більшості країн з перехідною економікою необхідно було здійснити конверсію військової промисловості, запровадити політику ресурсозбереження, підсилити експортний потенціал та конкурентоспроможність виробництва.

Особливість інституціональних змін полягає в тому, що кожен процес має свою траєкторію руху в просторі й часі, певні оптимальні темпи, які вимірюються мінімальним часом, що має минути від започаткування заходу до отримання очікуваного результату.

Макроекономічна (фінансова) стабілізація залишається предметом гострих дискусій серед фахівців. Одні з них вважають, що вона мас завершувати перший етап трансформаційного процесу, інші переконані в тому, що макроекономічна (фінансова) стабілізація с передумовою, визначальною, первинною фазою ринкової трансформації. Практика ринкових перетворень свідчить, що макроекономічна стабілізація становить одне з першочергових, першорядних завдань трансформаційного процесу. Це пов'язане, з одно-

го боку, з тим, що на попередніх етапах у колишніх соціалістичних країнах сформувались глибокі макроекономічні диспропорції. З іншого боку, макроекономічна нестабільність посилювалася внаслідок розпаду народногосподарського комплексу СРСР та розриву зв'язків між країнами Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ).

Політика макроекономічної стабілізації в перехідних суспільствах реалізується шляхом використання фіскальних та грошових інструментів, управління обмінним курсом, контролю за заробітною платою тощо.

Важливими завданнями макроекономічної стабілізації є вгаму-вання інфляції, скорочення бюджетного дефіциту, стабілізація обмінного курсу національних грошей, подолання платіжної кризи.

Домінанта мікроекономічної лібералізації полягає у вивільненні всіх видів ресурсів, у ліквідації правових та бюрократичних обмежень господарської діяльності, розширенні коридору економічної свободи. Програма лібералізації створює необхідний вододіл між командно-адміністративною і ринковою економікою. На цій основі формується нова система ціноутворення, стимулюються позитивні структурні зміни в економіці.

Дата добавления: 2014-11-29