Показники оцінки технічного рівня підприємств

Ознаки групування показників	Показники
Ступінь технічної оснащеності праці	- Фондоозброєність праці - Енергоозброєність праці
Рівень прогресивності технології	- Структура технологічних процесів за трудомісткістю - Частка нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції - Середній вік застосовуваних технологічних процесів - Коефіцієнт використання сировини і матеріалів
Технічний рівень устаткування	- Продуктивність (потужність) - Надійність, довговічність - Питома металомісткість - Середній строк експлуатації - Частка прогресивних видів обладнання в загальній кількості - Частка технічно та економічно застарілого обладнання в загальному парку
Рівень механізації та автоматизації виробництва	- Ступінь охоплення робітників механізованою працею - Частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобів праці

Основні етапи і планування технічного розвитку підприємства:

У зв'язку з визначальним впливом технічного розвитку на результати господарської діяльності, а також у зв'язку з його багато спрямованістю і великою складністю важливе практичне значення має постійно здійснювана і збалансована за всіма елементами система економічного управління технічним розвитком підприємства. Процес економічного управління технічним розвитком на підприємстві звичайно включає такі основні етапи:

1. установлення цілей — визначення, ранжирування, виокремлення пріоритетів;

2. підготовчий етап — аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;

3. варіантний вибір рішень — розробка, вибір критерію й оцінка ефективності можливих варіантів;

4. програмування (планування) робіт — узгодження обраних і прийнятих рішень, їхнє інтегрування в єдиний комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємства на найближчу та віддалену перспективу;

5. супроводження реалізації програми — контроль за виконанням передбачених програмою заходів, здійснення необхідного коректування програми.

Цілі та пріоритети технічного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією підприємства на тому чи тому етапі його функціонування. Конкретні стратегічні напрямки технічного розвитку підприємства можуть бути зв'язані з вирішенням проблем:

ü кардинального підвищення якості продукції, забезпечення її конкурентноздатності на світовому і вітчизняному ринках;

ü розробки й широке впровадження ресурсосберігаючих (насамперед енергозберігаючих) технологій;

ü скорочення до максимально можливого рівня витрат ручної праці, поліпшення її умов і безпеки;

ü здійснення всебічної экологізації виробництва згідно із сучасними вимогами до охорони навколишнього середовища тощо.

Головним недоліком чинного нині в Україні порядку розробки програм (планів) технічного розвитку підприємства є механічне «підсумовування» різних пропозицій, брак їхньої реальної інтеграції в єдиний цілеспрямований комплекс заходів. Подолати цей недолік дає змогу попереднє опрацювання програми (плану) технічного розвитку в так званому режимі групової роботи. Мета такої роботи полягає в ретельному перегляді та узгодженні пропозицій, що рекомендуються для включення до проекту програми (плану). Саму роботу бажано, приводити у вигляді проблемної наради, учасниками якого мають бути керівники підприємств і група експертів, включаючи незалежних. Це певною мірою забезпечує здійснення конкурсного відбору конкретних об'єктів і напрямків технічного розвитку підприємств.

Розвиток техніко-технологічної бази виробництва (діяльності), який за належних умов господарювання має супроводжуватися систематичним її оновленням, потребує значних інвестиційних ресурсів. Проте сучасний етап розвитку економіки України для переважної більшості суб'єктів господарювання позначений спадом або припиненням інвестування виробництва (діяльності) за рахунок власних коштів. Тому у випадку тимчасової відсутності або недоліку власних інвестицій і сучасних засобів праці підприємства та організації можуть скористатися для відновлення і розвитку своєї технічної бази таким поширеним у світі методом фінансування, як лізинг (оренда на тривалий термін рухомого й нерухомого майна).

Відповідно до Закону України «Про лізинг», введеним у дію 10 січня 1998 р., лізинг — це підприємницька діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, і яка полягає в наданні лізингодавцем (юридичною особою або індивідуальним підприємцем, що здійснюють лізингову діяльність) у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу (особі, котра одержує майно за договором лізингу) майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність (з доручення і за погодженням з лізингоодержувачем) у продавця (постачальника-виробника майна) за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме й рухоме майно, що належить до основних фондів, у тому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій і т.п., стосовно яких немає обмежень права передачі їх у лізинг (оренду). Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки, мисливські угіддя, ліси, водоймища і т.п.

Можливі види лізингу по визначених класифікаційних ознаках зведені в таблиці 11.2.

Таблиця 11.2

Дата добавления: 2014-11-29