Визначення свого місцезнаходження різними способами

Визначення на карті точки свого стояння. Точка свого стояння визначається на карті за місцевими предметами, характерними формами і деталями рельєфу, що позначені на карті.

Найпростіший спосіб це зробити, коли перебуваєш поряд з таким об’єктом-орієнтиром: місце розташування його умовного знаку і буде вказувати на карті точку свого місцеперебування. В інших випадках точка стояння визначається одним із таких способів.

Окомірно за найближчими орієнтирами (рис.4.20 і 4.21).

Рисунок 4.20 – Визначення точки стояння за місцевими предметами

Рисунок 4.21 – Визначення точки стояння за рельєфом

Це найпростіший і основний спосіб наближеного визначення свого місцеположення під час перебування на місцевості з чітко вираженими формами рельєфу і багатої на орієнтири. Він полягає у такому. Орієнтують карту і розпізнають на ній і на місцевості один – два найближчих орієнтири. Потім, визначивши окомірно своє місцеположення стосовно них, наносять точку свого стояння на карту.

Проміром відстані, що пройдена. Даний спосіб використовується під час пересування по дорозі або по будь-якій іншій лінії місцевості, що позначена на карті (берег ріки, просіка у лісі і т.п.), а також під час руху по прямій у будь-якому визначеному напрямку (наприклад, на віддалений орієнтир, а за умов поганої видимості – у напрямку, що заданий азимутом). Особливо він корисний за умов поганої видимості і на закритій або бідній на орієнтири місцевості. За цим способом точку свого стояння визначають, відклавши на карті відповідно до масштабу або оцінивши окомірно відстань, яка пройдена від вихідної точки або будь-якого іншого відомого пункту, який надійно розпізнаний на місцевості і карті. Пройдений шлях вимірюють спідометром, часом руху або ж кроками, залежно від способу пересування.

Наприклад, (рис.4.22), пройшовши по дорозі 200 м від моста у напрямку на тригонометричний пункт, розвідник підійшов до куща, який на карті не позначений (на рис.4.22 точка А).

Рисунок 4.22 – Визначення точки стояння проміром

Відклавши пройдений шлях (200 м) від моста, він отримав на карті точку, яка і буде точкою стояння розвідника, а також місцем, де на карті повинен бути показаний кущ (на рис.135, точка Б).

Засічкою по орієнтирах. Цей спосіб не вимагає вимірювання відстаней і найчастіше використовується на відкритій місцевості в умовах доброї видимості. Розглянемо різновиди цього способу, які найчастіше використовуються у практиці військ.

Під час пересування по дорозі або вздовж будь-якого контуру засічка точки свого місцеположення виконується так, рис.4.23. Орієнтують карту і розпізнають на ній орієнтир, що спостерігається на місцевості з точки, що визначається. Потім прикладають на карту лінійку (або олівець) до зображення цього орієнтира і, не збиваючи орієнтування карти, спрямовують лінійку на орієнтир, повертаючи її для цього навколо його умовної позначки; точка пересічення лінії вздовж лінійки із зображенням дороги і буде на карті точкою стояння, яка відшукується.

Рисунок 4.23 – Визначення точки стояння засічкою під час пересування по дорозі

Визначення точки стояння спрощується, якщо обраний орієнтир перебуває на перпендикулярі до напрямку руху або у створі з будь-яким орієнтиром, теж позначеним на карті і видимим з точки, що визначається, рис.4.24. Точка стояння, що визначається, утвориться на карті у місці пересічення дороги або лінії контуру, на якій знаходимося, з прямою, що проведена через орієнтир перпендикулярно до лінії нашого руху, а у другому випадку – з прямою, що проходить через обидва орієнтири, які утворюють створ. Для проведення цих ліній не вимагається ні орієнтування карти, ні на орієнтири по лінійці.

Під час пересування поза дорогами і по напрямках, що не позначені на карті. У даному випадку засічка для визначення на карті точки свого стояння проводиться не менше ніж по двох орієнтирах. Така засічка виконується так, рис.4.25. Розпізнавши на карті вибрані орієнтири, карту орієнтують по компасу, а потім так, як і в попередньому випадку, візирують по черзі на кожний з них і прокреслюють за допомогою лінійки напрямки від орієнтирів на себе. Місце пересічення на карті цих напрямків і буде точкою нашого стояння. Для визначення точки стояння на карті достатньо двох напрямків; третій напрямок використовується для контролю.

Рисунок 4.25 – Визначення точки стояння засічкою

Під час використання способу засічок орієнтири слід обирати по можливості так, щоб напрямки, за якими визначається точка стояння, пересікалися під кутом не менше 30⁰ і не більше 150⁰. У протилежному разі точність засічки значно знижується.

Порівняння карти з місцевістю. Порівняти карту з місцевістю – це означає знайти на карті зображення розташованих навколо точки нашого стояння місцевих предметів і елементів рельєфу і, навпаки, розпізнати на місцевості об’єкти, показані на карті.

Порівнювати карту з місцевістю постійно доводиться під час орієнтування і при роботі з картою у польових умовах. Це дозволяє найбільш швидко і повно вивчати місцевість, виявляти зміни, що відбулися, уточнювати розташування цілей, які спостерігаються, орієнтирів та інших важливих об’єктів, визначати відстані до них.

Щоб знайти на карті зображення предмета, що спостерігається на місцевості, необхідно:

Ø орієнтувати карту і визначити на ній точку свого стояння;

Ø не порушуючи орієнтування карти, стати обличчям до предмета, що визначається, окомірно оцінити відстань до нього і в уяві відкласти цю відстань у масштабі на карті від точки свого стояння по напрямку на предмет;

Ø на відкладеній відстані знайти зображення предмета, що визначається.

Щоб вирішити протилежну задачу, тобто розпізнати на місцевості об’єкт, що позначений на карті, потрібно також орієнтувати карту і знайти на ній точку свого стояння; потім по карті окомірно визначити відстань до предмета, що визначається, напрямок на нього і за цими даними відшукати його на місцевості, рис.4.26.

Орієнтування по карті під час руху (на автомобілі, бронетранспортері). Впевнене орієнтування по карті і безпомилкове витримування на незнайомій місцевості шляху за заданим або обраним маршрутом у багатьох випадках залежить від ретельності підготовки до орієнтування. Основним завданням під час використання цього способу є попереднє вивчення умов орієнтування по маршруту руху і завчасна підготовка даних, необхідних для контролю правильності руху.

Підготовка до орієнтування по карті під час руху включає залежно від обстановки частково або повністю такі заходи: вивчення і уточнення маршруту руху, підйом його на карті; вимірювання довжини маршруту, розрахунок часу його проходження і визначення азимутів напрямків руху на ділянках, ускладнених для орієнтування по карті; перевірку і підготовку до роботи компасів. У разі необхідності перевіряють також справність спідометрів машин і правильність їх показань.

Маршрут руху і смуга місцевості, що до нього прилягає, вивчають по карті з використанням по можливості всіх інших матеріалів, які є в наявності (аерознімків, розвідувальних даних та ін.). Вивчаючи маршрут, необхідно усвідомити характеристику доріг (табл.4.3) і особливо ділянки місцевості, по яких він проходить, з’ясувати наявність і характер мостів, придорожніх споруд та інших об’єктів місцевості, які можуть бути орієнтирами. Визначити і запам’ятати загальний напрямок шляху стосовно сторін горизонту, розташування своїх військ і військ противника.

Рисунок 4.26 – Пошук на місцевості предмета, який позначений на карті

Таблиця 4.3 – Характеристика автогужових доріг

Вид (клас) дороги	Характеристика дороги

Автостради	Дороги з міцним капітальним покриттям із асфальтованою або цементобетонною твердою основою. Ширина покритої частини не менше 14 м, що допускає інтенсивний швидкісний рух у чотири ряди. Найбільші підйоми і спуски до 4⁰. Пересічення автострад з іншими дорогами робляться на різних рівнях
Удосконалені шосе	Дороги з твердою основою і покриттям із асфальту, бетону, каменю або щебеню (гравію), який насичений в’язкою рідиною. Ширина покритої частини не менше 6 м, що допускає рух автотранспорту у два ряди. Найбільша крутість підйомів – до 5⁰. Можливий інтенсивний рух автотранспорту протягом року


Шосе	Дороги з основою із каменю, піску або твердого ґрунту, які покриті гравієм, щебенем або шлаком, ущільнені укоченням, іноді просочені в’язкою рідиною, а також дороги, що вимощені колотим каменем (мостові). Ширина проїжджої частини не менше 6 м. Шосе допускають рух автотранспорту протягом усього року
Удосконалені ґрунтові дороги	Профільовані, але такі, що не мають міцного покриття і основи дороги постійно ремонтуються. Ґрунт проїжджої частини буває покращений різними добавками (гравієм, щебенем, піском та ін.) або оброблений в’язкою рідиною. По таких дорогах можливий проїзд автотранспорту середнього тоннажу протягом більшої частини року
Ґрунтові (селищні) дороги	Непрофільовані дороги без покриття, накатані автогужовим транспортом. Як правило, з’єднують між собою дрібні населені пункти або служать виїздом із них на основні дороги. Прохідність цих доріг залежить від ґрунту і сезонно-кліматичних умов
Польові і лісові дороги	Ґрунтові дороги місцевого господарського значення, по яких рух автогужового транспорту відбувається епізодично, головним чином у період польових робіт або лісорозробок. Іноді служать другорядними шляхами сполучень між населеними пунктами
Караванні шляхи і в’ючні стежки	Основні шляхи у пустельних, напівпустельних і гірських районах, що використовуються для в’ючного транспорту. Деякі караванні шляхи можуть бути придатні для руху автогужового транспорту; стежки для цього, як правило, не придатні
Пішохідні стежки	Шляхи у важкодоступних місцях (гори, тайга, болота), придатні тільки для пішого руху
Зимові дороги	Дороги для проїзду взимку через замерзлі болота, озера, ріки і т. ін.
Дороги з дерев’яним покриттям	Дороги, що прокладені через важкопрохідні, заболочені місця. Влаштовуються у вигляді настилу із дошок, колод або дерев’яних пластин, укладених на прогони з колод
Фашинні ділянки доріг (фашинники), гаті і греблі	Фашинники являють собою ділянки доріг через болотисті місця, що вислані в’язанками хмизу (фашинами), які покладені на поздовжні колоди і притиснуті по боках жердинами. Зверху фашини засипані шаром землі або піску. Гаті являють собою суцільний настил із колод, укладених іноді по хмизу. Греблі – ділянки доріг через болота, що прокладені по насипах із землі, каменів, піску та інших матеріалів

Якщо маршрут проходить дорогами різних класів, то його доцільно підняти на карті, рис.4.27. Особливо уважно повинні бути вивчені ділянки у місцях поворотів маршруту, на перехрестях і розвилках доріг, а також на в’їздах у населені пункти і виїздах із них.

Рисунок 4.27 – Підготовка маршруту руху по карті

Основні орієнтири, що необхідні для контролю правильності руху, вибирають і піднімають на карті вздовж усього маршруту. Це повинні бути по можливості найбільш стійкі об’єкти місцевості, які легко розпізнаються у умовах подальшого пересування (чітко виражені форми рельєфу, перехрестя доріг, об’єкти гідрографії, окремі міцні споруди і т.п.). Основними орієнтирами маршрут розподіляється на окремі ділянки довжиною 5-10 км залежно від швидкості руху, характеру місцевості і умов орієнтування.

Поряд з вибором і підйомом орієнтирів корисно виміряти по карті відстані між ними, розрахувати час, який потрібен для проходження кожної ділянки маршруту, і всі ці дані записати на карті, щоб ними було зручно користуватися під час руху. Особливо важливо зробити це під час підготовки до руху в лісі, у пустельній місцевості, вночі і в інших умовах, несприятливих для орієнтування; необхідно, крім того, визначити по карті і записати на ній магнітні азимути напрямків руху, щоб можна було, якщо виникне потреба, швидко перейти до орієнтування по компасу. Окрім цього, магнітні азимути визначаються і записуються на карті в тих місцях, де легко збитися з наміченого маршруту через велику кількості перехресть і розгалужень, що зустрічаються на шляху.

Під час підготовки до пересування поза дорогами потрібно весь маршрут накреслити на карту (кольоровим олівцем). Вибирати маршрут необхідно, по можливості так, щоб кожний поворот шляху був чітко позначений на карті будь-яким орієнтиром, що добре розпізнається здалеку на місцевості. Для пересування поза дорогами по закритих ділянках місцевості або за умов поганої видимості орієнтири слід обирати частіше і ближче до маршруту.

Якщо під час пересування по маршруту довжину шляху потрібно визначити найточніше за спідометром, наприклад, з точністю не менше 5% пройденої відстані, то необхідно враховувати не тільки точність самого приладу, але і помилки, що викликані буксуванням коліс (гусениць) машини під час пересування по дорогах і ґрунтах різної якості.

Точність показань спідометра перевіряється прогоном машини по ділянці дороги
2-3 км, довжина якої відома, наприклад, визначена за кілометровими стовпами. Якщо помилка показань спідометра буде вище допустимої, то у відстань, яка визначається за його показниками, слід вводити відповідні поправки. Більш доцільно поправки так само, як і на буксування машини, вводити в кілометраж, що помічається на карті під час підготовки до руху, тобто підписувати всі відстані у показниках спідометра.

Величину поправки на буксування машини можна визначити, виходячи із наближених даних, що наведені у табл.4.4.

Таблиця 4.4 – Поправки до показання спідометра на буксування машини

Характер і стан шляху	Поправки до показання спідометра (у % до довжини пройденої відстані)
Для гусеничних машин	Для колісних машин
Сильно розбита ґрунтова дорога після дощу; снігова цілина глибиною до 20 см на мерзлому ґрунті	-3	-5-10
Розмокле оране поле	-5	непрохідне
Снігова цілина глибиною 30-45 см	-7	непрохідне
Сильно розмочений суглинистий ґрунт	-10	непрохідне

Орієнтування під час руху. Важливою умовою правильності витримування напрямку руху є безперервність орієнтування. Основне завдання полягає в тому, що у будь-якій точці шляху чітко уявляти своє місцезнаходження стосовно вибраних орієнтирів і кінцевого пункту руху. На полі бою це здійснюється по орієнтирах, що заздалегідь вказані і добре вивчені безпосередньо на місцевості. Під час здійснення маршу на незнайомій місцевості витримувати потрібний напрямок руху доводиться переважно по карті, ретельно перевіряючи по ній своє місцеположення і своєчасність проходження намічених орієнтирів.

Особливо уважно потрібно порівнювати карту з місцевістю і стежити за правильністю витримування напрямку руху у місцях, які викликають сумнів у правильності орієнтування. Найчастіше такі сумніви виникають під час виходу із населених пунктів, на перехрестях і розвилках доріг, особливо коли на місцевості буває більше доріг, ніж позначено на карті. У таких випадках правильний напрямок руху встановлюється за допомогою компаса, з використанням магнітних азимутів, що записані на карті під час підготовки до пересування.

Під час орієнтування по компасу необхідно, однак, врахувати, що користування ним безпосередньо біля машини можливо лише для наближеного визначення напрямків (з точністю 10-15⁰). Для більш точного орієнтування слід з компасом відходити від машини на 10-40м, залежно від ступеня впливу її металевої маси на показники приладу. Замість того, щоб кожного разу виходити з машини для уточнення орієнтування, можна обмежитися введенням у показники компаса відповідної поправки. Цю поправку визначають так. У вихідному пункті маршруту двічі вимірюють по компасу магнітний азимут напрямку на будь-який віддалений орієнтир: перший раз – перебуваючи поза машиною на відстані 40-50 м, а другий раз – у машині, як під час руху. Різниця у показниках компаса і покаже величину поправки, яка обчислюється.

Кожного разу досягаючи наміченого орієнтиру, необхідно одразу ж уявити собі по карті і запам’ятати загальний напрямок руху стосовно сторін горизонту і характерні особливості наступної ділянки шляху, а також відстань або час руху по ній до наступного орієнтиру і за цими даними контролювати правильність подальшого руху.

Якщо на місцевості наміченого орієнтиру немає, то необхідно встановити своє місцезнаходження за іншими місцевими предметами і деталями рельєфу, що позначені на карті і, лише впевнившись у правильності руху, продовжувати рух. Безперервність уважного спостереження під час руху за правильністю маршруту гарантує від втрати орієнтування і витрат значного часу на відновлення орієнтування.

Якщо орієнтування все ж буде втрачено, то для його відновлення потрібно уявити собі пройдений шлях від останнього надійно розпізнаного орієнтиру на карті і, враховуючи основні повороти шляху, намітити на місцевості приблизний напрямок на цей орієнтир. Визначивши потім по компасу азимут цього напрямку і перевівши його у зворотний, накреслити цей напрямок від розпізнаного орієнтиру і відкласти по накресленій лінії пройдену відстань (показник спідометра). Отримана на карті точка покаже приблизне місце, де було втрачене орієнтування. Після цього, уважно порівнюючи карту з місцевістю, розпізнають на ній в цьому районі окремі об’єкти і уточнюють своє місцезнаходження.

Наприклад (рис.4.28), підрозділ, здійснюючи марш, досягнув північної околиці населеного пункту Осетр (показник спідометра 61,3). Потім, рухаючись до населеного пункту Холм, що за 12,4 км від пункту Осетр, як проміжний орієнтир був намічений міст через ріку Уводь. На 4 км шляху водій машини помилково звернув ліворуч на селищну дорогу, на якій також був міст, який прийняли за проміжний орієнтир. Коли на спідометрі з’явилася цифра 73,7км, командир виявив втрату орієнтування. Судячи з пройденої відстані, підрозділ повинен був перебувати у населеному пункті Холм, а фактично опинився у лісі. Уточнивши по компасу середній напрямок руху від пункту Осетр, командир накреслив його на карті, відклав пройдений шлях (12 км) і з отриманої точки обмежив передбачений район свого місцеперебування радіусом 3 км (1/4 пройденої відстані). Після ретельного вивчення позначеного району була виявлена розвилка доріг – місце помилкового повороту з маршруту. Впевнившись, що підрозділ перебуває на селищній дорозі, позначеній на карті, можна визначити точку свого стояння, наприклад, по найближчій за ходом руху розвилці доріг, і намітити шлях до кінцевого пункту або виходу на маршрут.

Рисунок 4.28 – Відновлення втраченого орієнтування

За наявності, судячи з карти, у районі втрати орієнтування близько розташованого лінійного орієнтиру (ріки, дороги і т.п.), рис.4.28, що перетинає напрямок руху, доцільно для відновлення орієнтування продовжити, якщо дозволить обстановка, рух до цього орієнтиру, вийти до нього і розпізнати по карті своє місцезнаходження. Якщо розпізнати місцеположення не вдасться, то роблять це далі, пересуваючись вздовж орієнтиру в той чи інший бік. Відновивши таким чином орієнтування, намічають шлях виходу на заданий маршрут.

Так, підрозділ, що рухався лісовою дорогою, яка не позначена на карті, досяг лісової галявини (рис.4.29). По пройденій відстані командир визначив ймовірний район місцезнаходження підрозділу. На карті в цьому районі показані кілька схожих одна на одну галявин. Виміряний магнітний азимут в напрямку галявини, на яку вийшов підрозділ, виявився таким, що дорівнює 6⁰. Таких галявин, витягнутих у напрямку азимуту 6⁰, показано на карті три. Командир уважно вивчив їх і встановив, що одна із галявин розміщена у лощині, інша розташована у сідловині, а третя – на рівній ділянці місцевості. Ці особливості розташування галявин на рельєфі місцевості дозволили швидко розібратися в обстановці і визначити свою точку стояння (галявина на сідловині).

Рисунок 4.29 – Відновлення орієнтування по лінійному орієнтиру

Особливості пересування у різних умовах. Під час пересування поза дорогами орієнтування по карті з накресленим на ній маршрутом проводиться так, як і під час пересування по дорогах. На ділянках, бідних на орієнтири, де порівняння карти з місцевістю ускладнюється, витримувати напрямок руху легше по компасу, а визначати своє місцезнаходження – проміром (по спідометру) пройденої відстані. Під час порівняння карти з місцевістю, у процесі пересування, як розпізнавальні ознаки корисно використовувати характерні деталі профілю шляху (підйоми, спуски), що виражені на карті горизонталями.

Вночі і в умовах обмеженої видимості напрямок руху найпростіше і найнадійніше за все витримувати, пересуваючись по дорогах або вздовж будь-яких лінійних орієнтирів (чітко виражених складок рельєфу, струмків, лісових галявин, просік і т. ін.). Перевірку правильності руху в цьому випадку проводять по карті, компасу і спідометру, використовуючи як контрольні орієнтири переважно об’єкти, які розташовані на самому маршруті або у безпосередній близькості по його сторонах (придорожні споруди і знаки, мости, перетин і різкі повороти дороги, характерні деталі профілю шляху, що надійно розпізнаються на карті і місцевості і т.п.).

За умови поганої видимості, нестачі орієнтирів і пересуванні поза дорогами напрямок руху витримується по азимутах.

У районах ядерних вибухів, незважаючи на значні руйнування, все ж залишаться деякі об’єкти місцевості, що позначені на карті. Такими об’єктами будуть, головним чином, форми рельєфу, елементи гідрографії і дорожньої мережі, якими можна буде скористатися під час орієнтування на місцевості по карті. Не виключається можливість використання з тією самою метою і різних зруйнованих об’єктів, які були позначені на карті (залишки зруйнованих будівель, лісові завали і т.д.). Однак контролювати правильність руху, а у багатьох випадках повністю витримувати напрямок руху необхідно переважно по азимутах.

У горах, у лісі та в степу основними особливостями орієнтування під час руху по карті є специфічність орієнтирів, що використовуються у цих районах, і переважне використання азимутів для контролю і витримування напрямків руху.

Пересування по азимутах. Сутність руху по азимутах полягає у вмінні витримувати за допомогою компаса потрібний напрямок шляху і точно виходити до наміченого місця (пункту). Цей спосіб застосовується головним чином під час пересування по незнайомій місцевості у горах, у лісі, у пустелі, у районах після нанесення ядерних ударів, а також вночі і інших умовах обмеженої видимості. В подібних умовах по азимутах відбувається пересування розвідувальних підрозділів, витримується напрямок наступу, атаки і здійснюються інші переміщення військ на полі бою.

Дані, що необхідні для руху по азимутах, готуються завчасно, звичайно по карті.

Підготовка по карті даних для руху по азимутах полягає у вивченні і уточненні маршруту, виборі орієнтирів вздовж нього, особливо у місцях поворотів, у визначенні магнітних азимутів і відстаней по кожній ділянці маршруту – від одного повороту до іншого і, нарешті, у оформленні цих даних так, щоб ними було зручно користуватися під час руху.

Рисунок 4.30 – Підготовка даних для руху по азимутах

Вибір орієнтирів і уточнення маршруту проводять у процесі його вивчення і оцінки по карті. Кількість орієнтирів і нанесення маршруту уточнюється залежно від характеру місцевості, задачі і умов подальшого руху. Головне в цьому – вибрати маршрут, який забезпечує швидкий і прихований від противника вихід до призначеного пункту (об’єкта). Тому бажано, щоб він не мав зайвих поворотів, проходив по ділянках, найбільш зручних для руху, по можливості обходив перешкоди, що є на місцевості, і забезпечував укриття від наземного і повітряного спостереження противника.

Вибрані орієнтири піднімають на карті (обводять їх колами) і з’єднують, позначаючи маршрут руху прямими лініями. Корисно ті з ліній, які не перетинають ні однієї вертикальної лінії координатної сітки, одразу ж продовжити до перетину з найближчою з них, щоб у подальшому було зручно вимірювати дирекційні кути, рис.4.30.

Після цього для кожної ділянки маршруту вимірюють по карті дирекційний кут напрямку руху і, вводячи поправку напрямку на відхилення магнітної стрілки бусолі (тобто поправку напрямку), переводять його у магнітний азимут, який і записується на карті проти відповідної ділянки маршруту.

За відсутності транспортиру або артилерійського круга, магнітні азимути можна вимірювати по карті безпосередньо компасом без вимірювання дирекційних кутів. Робиться це так:

а) поклавши карту с прокресленим маршрутом на стіл, орієнтують її як можна точніше за компасом з урахуванням поправки напрямку;

б) не збиваючи орієнтування карти, перекладають компас на першу лінію маршруту так, щоб нульовий діаметр цього лімба збігся з прокресленим на карті напрямком. Необхідно, щоб нульова поділка лімба повинна бути спрямована у бік руху;

в) після того, як стрілка заспокоїться, беруть відлік по її північному кінцю. Віднявши отримане число від 360⁰, отримаємо магнітний азимут напрямку, який шукаємо.

Таким чином, визначають послідовно магнітні азимути всіх ділянок маршруту. Визначивши і записавши магнітні азимути, вимірюють по карті довжину кожної ділянки маршруту. Необхідно, якщо рух буде здійснюватися у пішому порядку, метри перевести у пари кроків або підрахувати час, необхідний для проходження кожної ділянки (наприклад, під час пересування на лижах).

Усі ці дані, які необхідні для руху по азимутах, оформлюють безпосередньо на карті, а якщо карти з собою під час пересування не буде, то складають схему маршруту руху, рис.4.31, або таблицю (табл.4.5).

Таблиця 4.5 – Підготовка даних для руху по азимутах

Ділянки маршруту	Магнітні азимути (А_м)	Відстань у парах кроків
Перехрестя доріг – перетин лісової дороги з просікою	282⁰
Перетин лісової дороги з просікою – яма	272⁰
Яма – перехрестя просік	17⁰
Перехрестя просік – озеро	282⁰
Озеро – міст на залізниці	267⁰

Рух по азимутах. Під час пересування по азимутах на кожній поворотній точці маршруту, починаючи з вихідної, визначають на місцевості по компасу потрібний напрямок шляху і рухаються по ньому, проводячи облік відстані, що пройдена.

На ділянках маршруту, що проходить поза дорогами і не позначені будь-яким добре помітним лінійним орієнтиром, напрямок руху витримується безпосередньо по компасу або, якщо дозволяє видимість, з використанням допоміжних (проміжних) орієнтирів.

Якщо як допоміжний орієнтир буде використано небесне світило, то потрібно мати на увазі, що воно рухається по небесному зводу, і якщо не враховувати цього і не перевіряти по компасу через кожні 10-25 хвилин правильність руху, то можна значно ухилитися від заданого маршруту.

Рисунок 4.31 – Схема маршруту для руху по азимутах

Під час переміщення по відкритій, збідненій орієнтирами місцевості напрямок можна витримувати по створу. Для цього, намітивши по компасу на початку руху напрямок шляху і пересуваючись ним, залишають позаду себе через визначені проміжки будь-які створні знаки (забиті у землю кілки, віхи і т.п.) і потім, озираючись на ці знаки, стежать, щоб напрямок руху не відхилявся від створеної лінії. Під час переміщення сніговим полем створні знаки може замінити слід власного руху (сліди гусениць або коліс машини, лижня).

У тих випадках, коли необхідно повернутися назад ти самим шляхом, то користуються попередньою схемою маршруту, переводячи заздалегідь прямі азимути у зворотні.

Обхід перешкод. Якщо під час переміщення по азимуту на відкритій місцевості трапиться на шляху будь-яка перешкода, то вчиняють так. Замічають орієнтир на протилежному боці перешкоди у напрямку руху. Визначають до нього відстань і додають її до пройденого шляху. Після цього, обминувши перешкоду, підходять до вибраного орієнтиру і, визначивши по компасу напрямок перерваного руху, продовжують переміщення.

На закритій місцевості або в умовах обмеженої видимості обхід перешкод може здійснюватися по компасу так, рис.4.32:

а) підійшовши до перешкоди (точка 1), визначають по компасу азимут нового напрямку руху вздовж перешкоди праворуч або ліворуч і продовжують рух по цьому азимуту, вимірюючи відстань, до краю перешкоди (точка 2);

б) у точці 2, записавши пройдену відстань 1-2 і визначивши напрямок за первинним азимутом, роблять поворот і рухаються на точку 3 (кінець перешкоди), також вимірюючи відстань;

в) досягнувши точки 3, рухаються ліворуч (праворуч) по зворотному азимуту напрямку 1-2 до того часу, поки не буде пройдений шлях, який дорівнює відстані між точками 1 і 2, до точки 4;

г) у точці 4, визначивши напрямок за первинним азимутом, продовжують рух по ньому, додаючи до пройденої перешкоди відстані довжину відрізка 2-3 (ширину перешкоди у напрямку маршруту).

Точність руху за компасом. Навіть занайсприятливіших умов (справний компас, відсутність магнітної аномалії, ретельне врахування схилення і т.п.) неможливо досконало точно встановити на місцевості заданий напрямок: завжди наявна помилка зняття відліку по компасу. Приблизно можна припустити, що помилка в 1⁰ викликає бокове зміщення приблизно 20 м на кожний кілометр пройденої відстані. Таким чином, якщо помилку орієнтування по компасу вважати такою, що дорівнює 5⁰, то бокове зміщення шляху складе 100 м на кожний кілометр відстані. Тому якщо пройшовши визначену відстань не зустрівся вказаний орієнтир, то його необхідно шукати поблизу, в межах кола, радіус якого дорівнює приблизно 1/10 пройденої відстані.