Поняття державного органу та його ознаки

Орган держави — це створений державою або безпосередньо народом колектив уповноважених осіб (депутатів або державних службовців) або одна особа, який має свою визначену структуру та наділений владними повноваженнями для здійснення певних державних завдань і функцій.

Ознаки:

До загальних ознак можна віднести такі:

Ø всі органи держави, що створюються, відповідно до закону, шляхом безпосередньої чи представницької демократії, покликані виконувати передбачені законом функції;

Ø наділені державно-владними повноваженнями;

Ø діють у встановленому державою порядку;

Ø пов'язані між собою відношеннями субординації;

Ø всі разом створюють єдину цілісну систему — апарат держави.

Специфічними ознаками, тобто такими, що відрізняють державні органи від недержавних та державних організацій, є:

Ø формування їх безпосередньо державою чи населенням (виборцями) і здійснення державними органами своїх функцій від імені держави;

Ø наявність у кожного державного органу законодавчо закріпленої організаційної структури, територіальних меж діяльності, а також порядку взаємовідносин з іншими державними органами і організаціями;

Ø виконання кожним державним органом чітко визначених, встановлених у законодавчому порядку повноважень, видів і форм діяльності.

Структура органу держави:

Апарат, що безпосередньо виконує завдання і функції держави Допоміжний апарат
— має державно-владні повноваження — не має державно-владних повноважень

Компетенція державних органів

Компете́нція (лат. competentia, від compete — взаємно прагну; відповідаю, підходжу) — сукупність предметів відання, завдань, повноважень, прав і обов'язків державного органу або посадової особи, що визначаються конституцією.

У кожної юридичної особи є два блоки компетенції:

Ø загальна компетенція – правосуб'єктність юридичної осо­би — некомерційної або комерційної (визначається в момент створення і реєстрації; у комерційної організації вона може бути змінена протягом діяльності:

а) добровільно за її рішенням;

б) примусово за рішенням уповноваженого державного органу).

Ø спеціальна компетенція (лат. competentia — здатність, відання, належність за правом), яка полягає у праві в певних межах провадити професійну діяльність.

Наприклад, обсяг спеціальної компетенції комерційного банку визначається у два способи:

ü через перелічення в законі банківських операцій, які банки можуть здійснювати, і встановлення заборон для діяльності банків;

ü через видання ліцензії на банківську діяльність конкретному банку.

Компетенція державного органу (уряду, міністерства, парла­менту, органів суду, міліції, прокуратури та ін.) — це закріплена законом (або іншим нормативним актом) сукупність його влад­них повноважень (прав і обов'язків), юридичної відповідально­сті і предмета відання.

Компетенцію державного органу можна зобразити за такою схемою:

Владні повноваження	Предмет відання	Юридична відповідальність
а) юридичні права для здійснення державних функцій (щодо об'єктів управління); б) юридичні обов'язки, що на нього покладаються (перед державою); Тут права — можливості щодо виконання покладених функцій — збігаються з обов'язками - необхідністю (повинністю) стосовно держави і зливаються в єдину правову категорію повноважень	- головний напрямок діяльності, тобто основне функціональне призначення (наприклад, у міліції - безліч прав і обов'язків, а предмет відання — охорона громадського порядку)	- настає за результатами роботи, за неналежне виконання повноважень або перевищення їх обсягу; разом з повноваженнями юридична відповідальність є елементом спеціального правового статусу державного службовця, зокрема посадової особи

Юридичні повноваження (правообов'язкн) державного органу або його посадової особи — вид і захід владного впливу на учас­ника правових відносин з метою реалізації припису правової норми, досягнення певного соціально-корисного результату. Цей вплив спрямований на задоволення домагань уповноваженого суб'єкта або на винну особу.

Владні повноваження державного органу виражаються, напри­клад, у праві видавати правові акти — нормативні та індивідуаль­ні, підписувати цивільно-правові договори, у можливості забезпе­чувати виконання і додержання правових актів примусовими засо­бами.

У правовій державі кожний державний орган і його посадові особи мають компетенцію, яка визначається в нормативно-пра­вових актах, і зобов'язані діяти в її межах. Так, компетенція гла­ви держави, вищих органів влади і управління визначається кон­ституцією, а інших державних органів — законами і положення­ми про ці органи.

Компетенція державних органів має спеціальний характер і не є рівною для всіх органів держави. Порядок встановлення і обсяг компетенції залежать від того, до якої ланки державного апарату належить державний орган — законодавчої, виконавчої, судової влади або органів прокуратури та ін.

На відміну від індивідуальних суб'єктів правовий статус ко­лективних суб'єктів — державних органів як суб'єктів правовід­носин обмежується тими цілями і завданнями, заради яких вони створюються.

Специфіка виконання повноважень державними органами полягає в тому, що вони діють у підсистемі публічного права (конституційне, адміністративне право), для якого характерним є імперативний метод — юридичної субординації і підпорядкова­ності. З одного боку, це питання компетенції державних органів і посадових осіб, які мають правомочності на видання в одно-стороньому порядку індивідуального розпорядження з визначен­ням прав і обов'язків підпорядкованих і підзвітних осіб; а з іншого боку — питання пасивної правосуб'єктності підпорядкованих і підзвітних осіб, їх обов'язків і відповідальності. Воля підлеглих не є визначальною для індивідуального акта, що видається.

Класифікація державних органів

Будучи складовими частинами одного державного апарату, органи держави відрізняються між собою за рядом критеріїв.

1. За місцем у системі державного апарату:

a. первинні — створюються безпосередньо народом (виборцями) шляхом волевиявлення (президент, парламент);

b. вторинні — створюються первинними та їм підзвітні (уряд, суди).

2. За характером і змістом державної діяльності:

a. органи законодавчої влади (парламент);

b. органи виконавчої влади (уряд, президент);

c. органи судової влади (система судів держави);

d. контрольно-наглядові органи (прокуратура, інспекції, КРУ).

3. За способом утворення:

a. Виборні (президент, парламент);

b. Призначувані (Голова Верховного суду, Премєр-міністр);

c. ті, що успадковуються (Король, граф, лорд).

4. За часом функціонування:

a. Постійні (Уряд, Парламент);

b. Тимчасові (слідча комісія, комітет Парламенту).

5. За складом:

a. Одноособові (Президент, Омбудсмен);

b. Колегіальні (Парламент, уряд, Конституційний суд).

6. За територією, на яку поширюються їхні повноваження:

a. загальні (центральні) (міністерство, відомство, парламент…);

b. місцеві (локальні) (місцева державна адміністрація, відділ, що входить до складу міністерства).

Безпосередньо управлінські форми діяльності державного апарату не мають юридичного характеру. Їх функції:

Ø організаційно-регламентуюча — розробка наукових рекомендацій, підготовка проектів документів, організація виборів та ін.;

Ø організаційно-господарська — бухгалтерський облік, статистика, постачання та ін.;

Ø організаційно-ідеологічна — роз'яснення нормативних актів, формування громадської думки та ін.

Правові форми діяльності державного апарату мають юридичний характер: правотворча, правозастосовна, правоохоронна, контрольно-наглядова, установча.

Правоохоронна діяльність — форма діяльності компетентних органів держави з попередження правопорушень і притягнення правопорушників до юридичної відповідальності.

Вона здійснюється з метою охорони і захисту правових норм шляхом застосування заходів юридичного впливу до правопорушників.

Дата добавления: 2014-11-29