Поняття політики та політичної влади

План

Політична влада і держава

«Не важно, как проголосовали, - важно, как подсчитали»

Сталин Иосиф Виссарионович

1. Поняття політики та політичної влади

1.1. Різноманітність вчень щодо поняття та змісту політики

1.1.1. Вчення Сократа, Платона, Руссо, Монтеск’є, Канта, Гегеля, Леніна, Драгоманова, Грушевського, які в різний час і по різному трактували свої думки та політичні погляди

2. Поняття та риси влади

2.1. Вольовий характер, інституціоналізація, авторитет і сила політичної влади

2.2. Керівництво та управління як форми виявлення функціональної якості політичної влади

3. Політична система суспільства

3.1. Політична діяльність як основний системоутворюючий фактор у політичній системі суспільства

3.2. Структура політичної системи

3.2.1. Елементи політичної системи: суб’єкти (носії) політики, політичні норми, політичний процес, політичний режим, політична культура

3.3. Держава як організація політичної влади

3.3.1. Монополія держави на політичну владу

3.3.2. Легітимація державної влади, її соціальна база

3.4. Суб’єкти політичної влади

3.5. Політична і державна влада

3.6. Форми взаємодії держави з іншими суб’єктами політичної системи

3.6.1. Соціальні спільності

3.6.2. Політичні партії

3.6.3. Громадські організації

3.6.4. Трудові колективи

4. Основні напрями і тенденції розвитку політичної системи сучасної України

Політика -

1. Цілеспрямована діяльність у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків;

2. визначена частина, програма або напрямок такої діяльності;

3. Сукупність засобів (інструментів) та методів (технік) для реалізації певних інтересів, тобто, для досягнення визначених (суб'єктом політичного процесу) цілей в певному соціальному середовищі.

Політикою також називають процес прийняття рішень, а також поведінку в суспільно-державних установах. В демократичних суспільствах політику можна спостерігати у взаємодії між певними групами людей в корпоративних, академічних, релігійних інституціях.

Одним з теоретиків, Гарольдом Лассвелом (Harold Lasswell), було дано таке визначення політики: «хто чого досягає, коли і як» («who gets what, when, and how»).

Вивченням політичної поведінки, методами досягнення політичної мети займається політологія.

Політолóгія (від грецького politika, Πολιτικές Επιστήμες (букв. Політична епістемологія, політзнання) - державні й суспільні справи і logos - слово, поняття, вчення) — наука про політику, тобто соціальна наука, що досліджує політичні процеси.

Національна політика - це науково обґрунтована система заходів, спрямована на реалізацію національних інтересів, розв'язання суперечностей у сфері етнонаціональних відносин

Політична влада — реальна здатність соціальної спільноти, індивіда до виявлення своєї волі у політиці на основі осмисленого політичного інтересу і сформованих політичних потреб.

Особливості політичної влади:

1. Здатність, готовність суб'єкта влади виявити політичну волю.

Волюнтаризм – у політиці означає позицію суб'єкта політики, який розглядає волю як головний чинник політики і спрямовує її на довільне вирішення політичних проблем.

2. Охоплення всього політичного простору взаємодією різних політичних суб'єктів.

3. Територія входить у державу через людей, які на ній живуть і підкоряються цій владі. Сукупність індивідів і становить населення. Корінне населення держави іменують народом, на основі якого і формуються суб'єкти політики.

4. Наявність політичних організацій, через які суб'єкт політичного волевиявлення здійснює політичну діяльність.

5. Осмислення політичного інтересу і політичних потреб.

6. Забезпечення соціального панування в суспільстві суб'єкта політичної влади.

Поняття «політична влада» пов'язане з такими явищами, як політичне панування, експлуатація, пригноблення та ін.

Для здійснення політичної влади її слід упорядкувати, тобто насамперед закріпити у вигляді політичного панування.

Політичне панування — це встановлення структурованих у суспільстві відносин командування — підкорення, що забезпечують політичний порядок.

Політичне панування у науковому розумінні має позитивне навантаження, оскільки нерозривно пов'язане з наведенням порядку, з упорядкуванням відносин, з правопорядком. Його слід відрізняти від таких понять, як експлуатація, політичне гноблення, придушення.

Експлуатація — досягнення вигоди, прибутку шляхом присвоєння результатів чужої праці.

Пригноблення — це жорсткий і жорстокий примус, обмеження свобод і дій, привласнення чужої волі й оволодіння нею.

Політичне придушення — оволодіння панівним становищем на основі повного підкорення, приведення в повну залежність.

7. Різноманітність ресурсів — політичних, економічних, соціальних, культурних, силових, суб'єктних та ін.

8. До ресурсів влади належать суб'єктні (персоналізовані), політичні, матеріальні, соціальні, культурні, інформаційні, силові, демографічні та ін. Кожен з них становить певну силу. Співвідношення цих сил у різні періоди може змінюватися.

Суб'єктні ресурси влади — наявність необхідних соціальних якостей: особисті характеристики суб'єкта влади — політична освіченість, компетентність, організованість, наявність політичної волі, здібності до аналізу політичної ситуації і прогнозування, вміння приймати рішення і брати на себе відповідальність за вчинені дії, далекоглядність, рішучість, визнаний авторитет та ін.

Політичні ресурси влади — наявність розвинених політичних партій, відпрацьованість державних механізмів, підготовлений апарат управління, політичні традиції і звичаї, наявність політичних цінностей у суспільстві, наявність політичних лідерів і відпрацьованого механізму формування їх, розвинена політична теорія і механізми оволодіння нею, розвинена політична культура мас і політична культура функціонування політичних структур та ін.

Економічні ресурси влади — розвинена матеріальна і технічна база суспільства, упорядкованість грошової системи, вигідне географічне положення, багатство корисних копалин, розвинена технологічна основа виробництва, кваліфікована робоча сила, широкі зовнішньоекономічні зв'язки та ін.

Соціальні ресурси влади — соціально структуроване суспільство з високими показниками освіти, посадової упорядкованості, утвердження престижності професій, соціального забезпечення, медичного обслуговування та ін.
Культурні ресурси влади — освіченість населення, темпи поширення знань, доступність освіти і культури для широких мас, наявність і освоєння сучасних політичних знань, вплив засобів масової інформації та ін.

Інформаційні ресурси влади — володіння світовою, регіональною та місцевою інформацією, розвиток електронної технології, засобів масової інформації та ін.

Демографічні ресурси влади — фізично і розумово здорове населення, відсутність різкої вікової дисгармонії, усталеність демографічних відносин та ін.

Правові ресурси влади — наявність правових цінностей, розвинена система права, що відображає реальний стан у суспільстві, правова наука, розвинені механізми правотворчості, правозахисту і правозастосування, висока правова культура населення та ін.

Силові ресурси влади — інституції силового впливу: армія, міліція (поліція), служба безпеки, суд, прокуратура, техніка, пенітенціарна система та ін.

Політична влада має різноманітні форми виявлення, серед них — державна і партійна влади, влада громадських організацій та інформаційна влада.

Головним знаряддям політичної влади є державна влада. Найсуттєвіше у політиці — це устрій державної влади.

Різноманітність вчень щодо поняття та змісту політики

У різних країнах по-різному виражений ступінь громадянства товариства, але в ідеалі цивільне товариство поки не подане ніде. Звідси пошуки шляхів удосконалювання форм організації політичної влади, що найбільше відповідають адекватно сучасному розумінню цивільного товариства. Ці пошуки ведуться насамперед у рамках таких теорій: політичної модернізації, меритократії і всесвітнього товариства.

Теорія політичної модернізації являє собою одну з перших спроб розробки моделі цивільно-політичного ладу, що вібрали в себе досвід попередніх епох.

Основна теза прихильників теорії політичної модернізації складається в тому, що демократична форма організації влади в цивільно-політичному товаристві несумісна з низьким рівнем розвитку техніко-економічних структур.

Для громадян товариства з низьким рівнем розвитку техніки політична нерівність є таким же природним і невідворотним феноменом, як холод, голод, чума або холера.

Більш того, відсутність демократії в слаборозвинених країнах, вважають прихильники теорії політичної модернізації, створює погрозу демократичним політичним системам в індустріально розвинених країнах.

Теорія меритократії – автори цієї теорії виходять із того, що в умовах сучасної НТР традиційна демократія як правління за допомогою організованої більшості усе більш переростає в так називану меритокритію (від латинського слова meritus-заслуга, гідність), тобто в правління за допомогою осіб, що мають особливі заслуги і гідності, а точніше - за допомогою кваліфікованих спеціалістів (технарів і інтелектуалів).

Стосовно до політичної сфери товариства принципи меритократії найбільш повно обгрунтував американський політолог Д. Белл. «Принцип меритократії,-писав він,-належний проникнути в університети, бізнес, уряд. Товариство, що не має своїх кращих людей на чолі його головних інститутів, є соціологічний і моральний абсурд».

Найважливіша теза прихильників меритократичної моделі цивільно-політичного товариства складається в тому, що на вершині державної організації повинні знаходитися самі розумні і самі ділові люди – еліта, відібрана за принципом спроможностей до керування, фахових навичок і кваліфікації. Обгрунтовуючи зазначену тезу стосовно до постіндустріального товариства, Д. Белл, зокрема, відзначав, що в цьому товаристві «майже немає вищих посад, доступних для тих, хто не має кваліфікації». Меритократична модель цивільно-політичного товариства, як вважають її автори, повинна втілювати в собі не егалітарний, а меритократичний принцип справедливості, девізом якого є «Кожному по його заслугах». Допускаючи рівність в одних галузях політичного життя (наприклад, при голосуванні), не заперечуючи навіть проти юридичної рівності громадян перед законом, прихильники теорії меритократії цілком і безкомпромісно відхиляють рівність результатів, ідея якого, на думку Д. Белла, належить соціалістичній етиці.

Теорія всесвітнього товариства, у рамках якої конструюється ще одна модель цивільно-політичного устрою.

Суть теорії всесвітнього товариства складається в тому, що до розв'язання усіх світових проблем сучасності можна прийти тільки через максимальну інтернаціоналізацію суспільно-політичного життя - шляхом перебудови існуючих міжнародних організацій (зокрема, ООН і її підрозділів) і створення нових. До числа таких організацій відносяться: усесвітній парламент, наділений законодавчими функціями: всесвітній уряд як виконавчо-розпорядницький орган; усесвітній суд із національною юрисдикцією; усесвітня поліція і всесвітні збройні сили, що володіють примусовими повноваженнями. Результатом подібного роду трансформації міжнародних організацій і повинно стати єдине для всіх країн поняття «індустріальної демократії», що закономірно приходить на зміну традиційної демократії.

Дата добавления: 2014-11-29