Набрання чинності та припинення дії нормативно-правових актів

Дія в часі припускає встановлення процедури, що визначає набрання чинності нормативно-правовим актом, особливо закону, а також втрати його юридичного значення. Як правило, для цього видається спеціальний закон, що встановлює тимчасові характеристики акту. Конституція також може визначати послідовність дій по доданню закону юридичної чинності, набранню чинності.

Багато законів випереджаються спеціальним актом про введення в чинність закону, у тому числі дії в часі. Цим актом може встановлюватися конкретна дата упровадження закону в дію. Використовуються й такі формулювання – закон діє з моменту опублікування, з моменту прийняття або підписання. Досить поширена й формула поетапного введення в чинність закону, коли якась його частина вводиться в дію з моменту настання спеціальної умови (появи іншого закону, настання якихось соціальних обставин і т.д.).

Якщо спеціальний порядок набрання чинності законом не обмовляється, тоді діє загальний порядок, установлений законом, наприклад після закінчення 10 днів після опублікування в офіційному органі печатки, а саме опублікування повинне бути здійснене не пізніше 7 днів після прийняття закону.

Існують також певні норми про опублікування актів органів виконавчої влади, так званих відомчих актів. У цей час не здобувають юридичну чинність неопубліковані акти, якщо вони зачіпають конституційні права й волі громадян. Інші акти – для службового користування, секретні, протокольні – також мають свій порядок прийняття й використання.

Припиняється дія акту витіканням терміну дії, скасуванням цього акту іншим.

Досить своєрідний процес фактичної втрати сили того або іншого нормативно-правового акту. Норма права як би забувається суспільством, не застосовується, фактично втрачає силу (стає фусом – абревіатура означає, що акт фактично втратив силу). При підготовці Зводу законів СРСР в 70- 80-х роках довелося визнати офіційно втратили силу безліч «забутих» актів, не скасованих і не діючих з 1918 року.

Більша проблема – це зворотна сила закону, тобто поширення його дії на відносини, що виникли в минулому, до його прийняття. Так, частина 1 статті 54 Конституції РФ визнає, що закон, що встановлює або обтяжує відповідальність, зворотної сили не має. На жаль! У практиці СРСР на початку 60-х років була додана зворотна сила карному закону. Вирок відносно ряду вже засуджених осіб був переглянутий на основі знову прийнятого закону, що встановлює обтяжуючу кримінальну відповідальність, і двоє із цих осіб були присуджені до страти. Цей випадок дотепер залишається ганебним в історії російського правотворчества й судової практики.

Дата добавления: 2014-11-29