Особливості змішування олійних фарб

Основна технологічна проблема олійного живопису полягає в умінні створювати такі суміші фарб, які залишалися б стійкими, не втрачаючи з часом своїх властивостей.

У кожної фарби є “зерно” – часточки її пігменту мають певний розмір (іноді кажуть – “вагу”). Частинки мають також різні оптичні властивості, тобто по-різному відбивають світло. Ці фізико-хімічні, а також оптичні особливості пігментів потрібно враховувати під час компонування сумішей. Деякі фарби є “конфліктними” одна до іншої через погану сумісність їхніх пігментів. Такі фарби не рекомендується змішувати механічно (на палітрі).

Протилежні за кольором фарби дають суміш яка дуже відрізняється за кольором від кольорів складових цієї суміші, що обумовлено оптичними властивостями часточок пігментів. Кобальт синій – холодний, кадмій помаранчовий – теплий. Під час їхнього змішування виходить суміш сірих відтінків цих фарб. Іншими словами, частоти світлових хвиль, які відповідають цим теплим і холодним кольорам, – віднімають (взаємно поглинають) одна одну.

Приклад поганої механічної сумісності. Під час змішування лазурі і капут-мортуму, лазур спливає вгору, оскільки “вага” її частинок менша за “вагу” частинок капут-мортуму. Частинки легкої речовини піднімаються на поверхню шару фарби, а важкої – осідають донизу.

Приклад поганої хімічної сумісності фарб. Звернемо увагу на суміш кадмію жовтого та вохри. У хімічній формулі кадмію є селен (Se), а у вохрі - залізо (Fe). Взаємодія цих елементів призводить до потемніння цієї суміші з часом.

Змішуючи фарби на палітрі, зручно розділити їх на чотири групи.

· Перша група об’єднає натуральні фарби. Вохри: світлу, червону й темну; сієни: натуральну й палену; умбри: натуральну й палену; шахназарську червону; земляні брунатні: архангельську, феодосійську; зелені: волконськоїт, глауконіт, севанську зелену, зелену землю; чорні: подільську, виноградну.

· Друга група об’єднає так звані «штучні вохри» (штучні фарби земляних відтінків). Марси: жовтий, помаранчевий, брунатний, чорний; англійська та індійська червоні; капут-мортум світлий і темний.

· Третя група – штучні холодні фарби.

Смарагдова зелена, окис хрому, синьо-зелений хром, стронціанова жовта; сині: світлий, темний і спектральний кобальти; фіолетові: світлий і темний кобальти; зелена й синя ФЦ.

· Четверта група - штучні теплі фарби. Червоні: жовтий, помаранчевий, червоний кадмії.

· Білило входить у сполучення з будь-якими групами фарб.

Слід зауважити, що цинкове білило вступає у хімічну реакцію з лляною олією. Це відбивається і на властивостях сумішей, у яких воно міститься. Таке переродження суміші, коли шар фарби на поверхні стає сірувато-матовим, називають “цинковою хворобою”. Краще користуватися комбінованим білилом, тобто змішувати у пропорції 1:1 свинцеве й цинкове, або цинкове й титанове білило.

Усередині кожної з груп “конфліктних” фарб немає. Фарби першої групи добре поєднуються з фарбами другої групи, але “конфліктні” з фарбами четвертої групи. Фарби другої групи добре поєднуються з фарбами першої і третьої групи. Фарби третьої групи добре змішуються з фарбами четвертої групи, особливо якщо в суміші присутні в невеликій кількості білила.

І тільки такі фарби як: ультрамарин світлий і темний, краплак світлий, темний, фіолетовий, рожевий, умбра натуральна й палена з деякими фарбами із цих груп дають “конфліктні” суміші. Детальніше про це див. у таблиці №6.

Дата добавления: 2014-11-29