Єдина система цивільного захисту, її організаційна структура та режим діяльності

План.

1. Поняття про єдину державну систему цивільного захисту населення і територій.

2. Поняття про режими функціонування.

3. Рівні захисту.

4. Описати режими, повсякденної діяльності, підвищеної готовності; надзвичайної ситуації; надзвичайного стану.

5. Органи управління: координуючі, постійно діючи, повсякденні (на кожному з чотирьох рівнів: загальнодержавний, регіональний, місцевий, об’єктів).

1. Поняття про єдину державну систему цивільного захисту населення і територій.

Структуру єдиної державної системи запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру становлять центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження (далі - надзвичайні ситуації) і реагування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат. Основною метою створення єдиної державної системи є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобіганняі реагування на надзвичайні ситуації, цивільного захисту населення.

2. Поняття про режими функціонування.

Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міської, районної державної адміністрації, виконавчого органу місцевих рад у межах конкретної території може існувати один з таких режимів функціонування єдиної державної системи:

- режим повсякденної діяльності - при нормальній виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній б(актеріологічній), сейсмічній, гідрогеологічній і гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемії, епізоотії та епіфітотії);

- режим підвищеної готовності - при істотному погіршенні виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації);

- режим діяльності у надзвичайній ситуації - при реальній загрозі виникнення надзвичайних ситуацій і реагуванні на них;

- режим діяльності у надзвичайному стані - запроваджується в Україні або на окремих її територіях в порядку, визначеному Конституцією України та Законом України "Про надзвичайний стан".

- режим воєнного стану, порядок підпорядкування ЄДС ЦЗ військовому командуванню визначається відповідно до Закону України № 1647-III від 06.04.2000 року "Про правовий режим воєнного стану".

3. Рівні захисту.

Єдина державна система складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні - загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий. Кожний рівень єдиної державної системи має координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення.

4. Описати режими, повсякденної діяльності, підвищеної готовності; надзвичайної ситуації; надзвичайного стану.

Основні заходи, що реалізуються єдиною державною системою ЦЗ:

1) У режимі повсякденної діяльності:

- ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до нихтериторії;

- розроблення і виконання цільових і науково-технічних програм і заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення безпеки і захисту населення, зменшення можливих матеріальних втрат, забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та збереження національної культурної спадщини у разі виникнення надзвичайної ситуації;

- вдосконалення процесу підготовки персоналу уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, підпорядкованих їм сил;

- організація навчання населення методів і користування засобами захисту, правильних дій у надзвичайних ситуаціях;

- створення і поновлення резервів матеріальних та фінансових ресурсів для ліквідації надзвичайних ситуацій;

- здійснення цільових видів страхування;

- оцінка загрози виникнення надзвичайної ситуації та можливих її наслідків.

2) У режимі підвищеної готовності - здійснення заходів, визначених для режиму повсякденної діяльності і додатково:

- формування оперативних груп для виявлення причин погіршення обстановки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуації, підготовка пропозицій щодо її нормалізації;

- посилення роботи, пов'язаної з веденням спостереження та здійсненням контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території, прогнозуванням можливості виникнення надзвичайної ситуації та її масштабів;

- розроблення комплексних заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об'єктів господарської діяльності;

- приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів та залучення додаткових сил, уточнення планів їх дій і переміщення у разі необхідності в район можливого виникнення надзвичайної ситуації;

- проведення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайної ситуації;

- запровадження цілодобового чергування членів Державної, регіональної, місцевої комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій чи об'єктової комісії з питань надзвичайних ситуацій (залежно від рівня надзвичайної ситуації).

3) У режимі діяльності у надзвичайній ситуації:

- здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем і структурних підрозділів єдиної державної системи;

- організація захисту населення і територій;

- переміщення оперативних груп у район виникнення надзвичайної ситуації;

- організація роботи, локалізацією ліквідацією надзвичайної ситуації, із залученням необхідних сил і засобів;

- визначення межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація;

- організація робіт, спрямованих на забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та об'єктів першочергового життєзабезпечення постраждалого населення;

- здійснення постійного контролю за станом довкілля на території, що зазнала впливу наслідків надзвичайної ситуації, обстановкою на аварійних об'єктах і прилеглій до них території;

- інформування вищестоящих органів управління щодо рівня надзвичайної ситуації та вжитих заходів, пов'язаних з реагуванням на цю ситуацію, оповіщення населення та надання йому необхідних рекомендацій щодо поведінки в умовах, які склалися.

4) У режимі діяльності у надзвичайному стані - здійснення заходів, передбачених Законом України "Про надзвичайний стан". Надзвичайний стан - це передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів,органів місцевого та регіонального самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені законом обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов'язки. Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.

Метою введення надзвичайного стану є усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.

5. Органи управління: координуючі, постійно діючи, повсякденні.

Державними органами управління у сфері захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру є:

- Кабінет Міністрів України;

- спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого віднесено питання захисту населення і територій від НС техногенного та природного характеру;

- інші спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади;

- місцеві органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених законом;

- органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом.

Координуючими органами єдиної державної системи є:

1) на загальнодержавному рівні:

- Державна комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій;

- Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення.

- В окремих випадках для ліквідації надзвичайної ситуації та її наслідків рішенням Кабінету Міністрів України утворюється спеціальна Урядова комісія.

2) на регіональному рівні - комісії Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (далі - регіональні комісії);

3) на місцевому рівні - комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій (далі - місцеві комісії);

4) на об'єктовому рівні - комісії з питань надзвичайних ситуацій об'єкта (далі - об'єктові комісії). Державні, регіональні, місцеві та об'єктові комісії (залежно від рівня надзвичайної ситуації) забезпечують безпосереднє керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію або на загрозу її виникнення.

Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій і Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення та їх персональний склад затверджуються Кабінетом Міністрів України. Положення про регіональну, місцеву комісію та її персональний склад затверджуються рішенням відповідного органу виконавчої влади. Положення про об'єктову комісію та її персональний склад затверджуються рішенням керівника відповідного об'єкта. Постійними органами управління з питань техногенно-екологічної безпеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій є:

- на загальнодержавному рівні – Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади,що здійснюють функції згідно з додатком;

- на регіональному рівні – Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

- на місцевому рівні - районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення;

- на об'єктовому рівні - структурні підрозділи підприємств, установ та організацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.

До системи повсякденного управління єдиною державною системою входять оснащені необхідними засобами зв'язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації:

- центри управління в надзвичайних ситуаціях;

- оперативно-чергові служби уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення усіх рівнів;

- диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій.

27. Особливості навчання дітей з питань особистої безпеки, основ цивільного захисту.

План.

1. Основні питання особистої безпеки дітей.

2. Методи навчання дітей основами цивільного захисту.

1. Основні питання особистої безпеки дітей.

Життя людини - найдорожча цінність: попередження суїцидальної поведінки.

Права дитини є категорією яка випливає із прав людини і громадянина. Конституцією України проголошено людину, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпеку найвищою соціальною цінністю. Зазначені права – передумова життєдіяльності кожної людини, вони гарантують її фізичне існування і є умовою забезпечення та здійснення всіх інших прав. Проте особисті немайнові права дітей в Україні з огляду на їх соціально-правовий статус, потребують особливого захисту з боку держави. Діти (малолітні та неповнолітні) не можуть самостійно реалізовувати та захищати навіть свої природні права, як наприклад, право на життя, на гідне життя. На жаль, особисті немайнові права, які забезпечують природне існування саме дитини, досі розглядаються в якості складової прав людини і громадянина.

Дитина, відповідно до Конвенції про права дитини ООН та Закону України «Про охорону дитинства», - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

Правове регулювання особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування дитини, здійснюється також Цивільним кодексом України, Сімейним кодексом України та іншими законами, які регулюють особисті немайнові права, які забезпечують природне існування фізичної особи, а також нормативно-правовими актами внутрішньодержавного та міжнародного характеру у сфері прав дитини.

Глава 21 Цивільного кодексу України містить наступний перелік особистих немайнових прав, які забезпечують природне існування дитини: право на життя, право на охорону здоров’я, право на медичну допомогу, право на інформацію про стан свого здоров’я, право на свободу, право на особисту недоторканість, право на сім’ю, опіку або піклування, право на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Зазначені права становлять систему, в якій слід виділити право на життя, право на здоров’я, право на свободу та особисту недоторканість, право на сім’ю, опіку або піклування, право на безпечне для життя та здоров’я довкілля.

Особисті немайнові права, які забезпечують природне існування дитини, класифікуються на дві групи: а) особисті немайнові права, що забезпечують природну (біопсихічну) цілісність дитини: право на життя, право на здоров’я, право на особисту безпеку (безпеку природного існування); б) особисті немайнові права, що забезпечують природну автономію (відособленість) дитини: право на особисту недоторканість, право на особисту свободу, право на сім’ю та особисте влаштування.

Найменш юридично гарантованим на сьогоднішній день є право дитини на особисту безпеку (безпеку природного існування) як суб’єктивне особисте немайнове право, що забезпечує природне існування дитини, пов’язане з її правом уникати впливу шкідливого навколишнього природного та техногенного середовища у будь-якій формі, право на активну протидію небезпечним чинникам (через законних представників) та їх усунення, а також правом на отримання інформації про стан довкілля.

Зміст аналізованого права включає право дитини на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище, право дитини на достовірну інформацію про стан довкілля та якість харчових продуктів і предметів побуту, право на безпечні для життя і здоров’я продукти споживання (харчові продукти, предмети побуту), право на безпечність умов соціального буття (належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання, виховання, спілкування).

Безпека – це:

· знання дітей-дошкільників про певні небезпечні ситуації та людей, які можуть загрожувати здоров'ю та життю, уміння правильно поводитися у різних ситуаціях;

· навички самостійних рішень у певних надзвичайних ситуаціях.

Центральний орган виконавчої влади з питань освіти і науки організовує в усіх навчальних закладах вивчення учнями, студентами та дітей дошкільного віку способів захисту та норм і правил безпеки, першої медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях за програмами, погодженими із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань цивільного захисту.

Системою стандартів вищої та професійно-технічної освіти обов‘язково передбачається вивчення питань з цивільного захисту.

У дошкільних навчальних закладах проводиться виховна робота, яка спрямована на формування у дітей елементарних, доступних віку, норм безпеки та правил поведінки у надзвичайних ситуаціях.

Виховання у дітях громадської відповідальності, гуманістичних якостей, набуття ними навичок і досвіду із самозахисту і рятування здійснюється у позашкільних заходах, відповідно до їх статутів.

Освітньо-виховну роботу з дошкільниками проводять у таких напрямках:

· життя серед людей, у природному та предметному середовищі;

· правила поведінки з вогнем;

· безпечні та небезпечні вулиці та дороги;

· виховання вміння надавати собі та іншим допомогу у випадку необхідності.

Враховуючи тематику, програму та аналізуючи дитячий травматизм в закладі, в районі (місті), в області заступником керівника закладу з виховної роботи розробляється «Орієнтовна тематика проведення бесід» на весь навчальний рік (з урахуванням проведення «Тижнів безпеки життєдіяльності», сезонних умов (восени - отруєння грибами, взимку – поведінка на льоду, навесні - катання на велосипедах, мотоциклах, влітку – купання тощо), канікулярного часу, паління, наркоманії, туберкульозу, педикульозу та інше), збільшуючи кількість бесід на ту тему, в якій діти найменше обізнані. Тематика повинна включати стільки тем, скільки в навчальному році навчальних тижнів, та обов'язкові комплексні бесіди з попередження дитячого травматизму під час осінніх та весняних канікул. «Орієнтовна тематика проведення бесід» затверджується директором закладу.

2. Методи навчання дітей основами цивільного захисту.

Підготовка учнів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення та територій здійснюється за тематикою програми "Основи здоров’я" (відповідно до Типових навчальних планів, затверджених наказами МОН України від 05.02.2009 р. №66 "Про внесення змін до наказу МОН України" від 23.02.2004 р. №132 "Про затвердження Типових навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів 12-річної школи"), а учнів передвипускних і випускних класів загальноосвітніх і професійно-технічних закладів освіти - за тематикою розділу «Цивільний захист» Програми допризовної підготовки юнаків (відповідно до Типових навчальних планів, затверджених наказом МОН України від 27.08.2010 р. № 834). Практичне закріплення знань щороку завершується проведенням у навчальних закладах «Дня цивільного захисту» як підсумкового заходу практичної перевірки рівня набутих учнями знань та умінь і якості всебічної підготовки цивільного захисту об’єкта Функціональної підсистеми «Освіта і наука України». Підготовка та проведення практичних заходів «Дня цивільного захисту» передбачається планом роботи навчального закладу на поточний рік. Підготовка дітей в дошкільних закладах освіти проводиться з метою опанування вихованцями системою початкових знань з дотримання здорового способу життя та основ безпеки життєдіяльності, налагодження роботи по виконанню вимог пожежної безпеки, дорожньої грамоти, виконання вимог особистої безпеки протягом навчального року згідно "Базової програми розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі"", схваленої колегією МОН України від 21.03.2008 р. та затвердженої наказом МОН України від 29.01.2009 р. № 41. Як захід практичного закріплення у пам’яті дітей змісту сказаного і показаного протягом року вихователем та змісту варіантних дитячих ігор в дошкільному закладі щорічно в кінці навчального року проводиться «Тиждень безпеки дитини».

В організації навчально-виховної роботи з питань безпеки життєдіяльності дошкільників можна визначити три основні напрямки:

· така робота не повинна обмежуватися засвоєнням норм та правил; дітей необхідно навчати обачності, навичок орієнтування і швидкої реакції в екстремальних ситуаціях;

· максимального ефекту можна досягти, якщо буде прослідковуватися єдина стратегічна лінія у діяльності педагогічного, дитячого та батьківського колективів;

· слід врахувати деякі принципові аспекти роботи з дітьми, які суттєво відрізняються від аналогічної роботи з дорослими (розповіді, відеофільми про наслідки пожеж, повеней, інших небезпек).

Необхідно пам'ятати, навчаючи дітей безпечній поведінці, важливо не залякати їх, не зламати їхньої природньої допитливості та зацікавленості оточуючим світом. Головне правило для вихователів та батьків – не лякати дітей можливою небезпекою, а виховувати розумну обережність.

Перевага в освітньо-виховному процесі надається цікавим довірливим бесідам, розмовам, моделюванню та аналізу певних ситуацій, дидактичним та сюжетно-рольовим іграм.

Більше уваги приділяємо організації різних видів діяльності, спрямованих на набуття певних навичок поведінки, досвіду, самостійного пошуку виходів з непростих ситуацій, навчанню приймати виважені, продумані рішення. Адже все, чого навчають дітей, вони повинні вміти застосовувати в реальному житті, на практиці.

Щоб здійснювати плідну роботу з дітьми, систематично проводимо роботу з педагогічним колективом та батьками, перед якими стоять три найважливіші завдання:

1. Створити безпечні умови для життєдіяльності дитини;

2. Сформувати в дитини уміння передбачати наслідки своїх вчинків;

3. Виробити в дитини навички практичних дій під час виникнення

Для цього використовуємо весь арсенал методичної роботи з педагогічними працівниками. Така робота має бути комплексною та різноплановою. Перш ніж чомусь навчати дошкільників, педагоги повинні самі отримати чіткі знання та оволодіти навичками щодо зазначеного питання. Але головне – донести до свідомості дітей розуміння про цінність, неповторність кожної людини, викликати у них бажання опікуватися власним здоров'ям, бути обачним та цінувати особисту безпеку й життя. Але навчаючи, вихователь перш за все має здійснювати педагогічно-виховну роботу, керуючись наступними захисними принципами:

· перебування дітей у полі зору дорослих та підтримання контакту з ними – запорука особистої безпеки кожного вихованця;

· формування у дітей уявлень про існуючу в навколишньому середовищі небезпеку (зокрема, від незнайомців) – основний метод захисту дітей;

· вироблення і доведення до автоматизму у дітей звички зачиняти двері – засіб особистого захисту вихованців і захисту їхнього житла від злодіїв;

· виховання і дітей розсудливості та обережності при виборі місць для ігор – запобігання випадкам дитячого травматизму.

Ефективність роботи з питань безпеки життєдіяльності дитини значною мірою залежить від позитивного прикладу дорослих. Педагогам слід не тільки враховувати це в особистій поведінці, але й приділяти цьому значну увагу під час роботи з батьками. Важливо, щоб батьки усвідомили, що не можна вимагати від дитини дотримання будь-якого правила поведінки, якщо вони самі не завжди його дотримуються. Педагоги та батьки мають порозумітися між собою, адже різні вимоги, що висуваються вдома та в навчальному закладі, можуть викликати у них розгубленість, образу або навіть агресію.

Роботу доцільно проводити за напрямками:

· організація роботи з метою інформування про спільну роботу та стимулювання їхньої активної участі в ній;

· ознайомлення з роботою дошкільного навчального закладу за певною програмою;

· організація різноманітних заходів за їх участю та участю спеціалістів різних структур: працівників правоохоронних органів, працівників МНС, медичних працівників тощо; ознайомлення їх з результатами навчання дітей (відкриті перегляди, тематичні тижні, інформація в куточках батьків).

Спільна робота з педагогами, дітьми, батьками забезпечить дітям перед вступом до школи різноманітно та повно засвоїти навички практичної безпечної життєдіяльності й усвідомити, що її життя та здоров'я – це найдорожче багатство. А дотримання дітьми правил безпечної поведінки та захисних принципів обов’язково допоможе їм у різних життєвих ситуаціях.

У навчальних закладах навчання з питань безпеки життєдіяльності з вихованцями проводиться під час організації різних форм діяльності: спеціально організовані навчальні заняття, ігри, самостійна діяльність (художня, рухова, дослідницька, трудова тощо), індивідуальна робота, спостереження, екскурсії, свята, розваги тощо.

Навчання з безпеки життєдіяльності проводять вчителі навчальних закладів, або фахівці з відповідних питань – пожежної безпеки, безпеки дорожнього руху тощо. Такі заняття мають бути передбачені планом навчально-виховної роботи закладу.

Облік проведення навчання учнів навчального закладу з питань безпеки життєдіяльності ведеться в журналі планування навчально-виховної роботи відповідно до встановлених вимог. Інструктажі з питань безпеки життєдіяльності з учнями навчальних закладів не проводяться.

28. Дії вчителів та учнів у надзвичайних ситуаціях.

План.

1. Обов’язки дорослих по захисту дітей у надзвичайних ситуаціях.

2. Дії вчителів та учнів при радіаційному зараженні; хімічному забрудненні, пожежі в закладі освіти.

3. Обов’язки дорослих по захисту дітей.

4. Основні вимоги до евакуації дітей при надзвичайних ситуаціях.

5. Обов’язки вчителя та класного керівника.

1. Обов’язки дорослих по захисту дітей у надзвичайних ситуаціях.

З отриманням сигналу оповіщення та інформації про надзвичайну ситуацію батьки (родичі дітей, вихователі, вчителі або дорослі, які перебувають поруч з дітьми без нагляду батьків) зобов'язані прийняти всі доступні заходи, рекомендовані населенню з метою забезпечення безпеки дітей. Такими заходами, в залежності від обставин, можуть бути: евакуація дітей разом з батьками (дорослими) з небезпечних місць, надання медичної допомоги, створення нормальних санітарно-гігієнічних умов, забезпечення повноцінним харчуванням, вживання заходів до розшуку батьків (родичів) загубилися дітей. Дітям дошкільного віку вкладається у кишеню або пришивається до одягу записка, де вказуються його прізвище, ім'я та по батькові, домашня адреса, а також прізвища, імена і по батькові батьків

Під час надзвичайних ситуацій обов'язок стежити за тим, щоб діти не були розлучені зі своїми батьками або вихователями, покладається в першу чергу на їх сім'ю, навчальний заклад чи установа, де перебувають діти, на місцеві органи влади і уряд країни.

У разі стихійного лиха, аварії або катастрофи дітям повинні бути забезпечені: необхідна кваліфікована медична допомога, оптимальні санітарно-гігієнічні умови та повноцінне харчування.

Особливу небезпеку становлять вибухонебезпечні предмети та розірвалися боєприпаси. Дітям необхідно забезпечити безпечні місця для ігор і строго заборонити брати в руки незнайомі предмети і грати з ними. Турбота про дітей повинна постійно перебувати і центрі уваги дорослих. Захист здоров'я і життя дітей в будь-яких надзвичайних ситуаціях одна з найгуманніших і найважливіших завдань.

Обов’язки дорослих по захисту дітей у НС

- роз’яснювати порядок укриття дітей у захисних спорудах, забезпечувати засобами індивідуального захисту;

- підготувати все необхідне для евакуації дітей або перебування їх тривалий час в захисних спорудах;

- постійно контролювати правильність застосування дітьми засобів захисту;

- пам’ятати, що із АІ-2, крім знеболюючих засобів і радіозахисного засобу № 2, дітям віком до 3 років на один прийом дають ¼ таблетки, а дітям віком від 8 до 15 років – половину дози дорослих;

- проводити посадку дітей на транспортні засоби у першу чергу;

- при відсутності захисних споруд, будувати найпростіші укриття і розміщувати там дітей та жінок з дітьми у першу чергу;

- при отриманні сигналу про ту чи іншу надзвичайну ситуацію діяти тільки згідно з рекомендаціями штабу ЦЗ та з НС;

- перебуваючи разом з дітьми, підтримувати спокій та бути терплячими до них;

- при перебуванні в осередку радіоактивного або хімічного ураження дотримуватися встановлених правил поведінки і слідкувати, щоб їх виконували діти;

- якщо отруйні речовини потрапили на відкриті ділянки тіла або одяг дітей – якнайшвидше обробити заражені місця дегазуючим розчином;

- після виходу із зараженої місцевості провести часткову або повну санітарну обробку;

- при несподіваній хворобі дитини надати їй першу допомогу, негайно сповістити лікувальний заклад та при необхідності вжити заходи до її ізоляції;

- в умовах надзвичайних ситуацій заборонити дітям відлучатись з дому, їсти сирі немиті, необроблені продукти харчування;

- стежити за виконанням дітьми правил особистої та радіаційної гігієни.

2. Дії вчителів та учнів при радіаційному зараженні; хімічному забрудненні, пожежі в закладі освіти.

Дата добавления: 2014-11-29