Пісні-хроніки

Поетика історичних пісень

Як уже зазначалось, історичні пісні мають спільні риси з думами, але суттєво відрізняються від них формою: менші за обсягом, переважно мають строфічну структуру, рівноскладовий вірш (за винятком найдавніших пісень, які не поділяються на строфи з нерівно-складовим віршем). Порівняно з ліричними піснями, вони більші за обсягом і відрізняються від них епічністю (наявність сюжету, розповідний характер, вказання на конкретні історичні події і постаті). Події в історичних піснях, як правило, змальовуються реалістично.

У багатьох з них використовуються прийоми гіперболізації, символічні метафори (битва зображається як весілля, бенкет, тому про початок бою говориться «наварили ляхам пива»; вістку з дому приносить зозуля — «закувала зозуленька», а лиху вістку «чорна галка»); сталі епітети (чорний ворон, степ широкий, ясні зорі, душа проклята та ін.), художні паралелізми («Ой то не чорна хмара з-за гори виступає, то козацьке військо в похід вирушає). Часом вся пісня може бути побудована на психологічному паралелізмі:

У Глухові у городі стрельнули з гармати, — Не по однім козаченьку заплакала мати. У Глухові у городі стрельнули з рушниці, — Не по однім козаченьку плакали сестриці. У Глухові у городі поплетені сітки, — Не по однім козаченьку заплакали дітки. На бистрому на озері геть плавала качка, — Не по однім козаченьку плакала козачка.

Часто художній паралелізм підсилюється використанням символу:

Ой у лузі червона калина похилилася, Чогось наша славна Україна зажурилася.

Зустрічаються й інші народно-поетичні символи: козак — сокіл, дівчина — калина, могила — наречена, смерть — червона китайка та ін..

Окремим жанровим різновидом історичних пісень є пісні-хроніки. У системі пісенної епіки вони стоять найближче до балад. В їх основу покладено дійсні історичні факти, що зумовило різноманітну тематику: від загальносуспільних явищ до побутових подій особистого життя окремої людини чи родини. Як правило, вони обмежуються зображенням якогось одного випадку, найчастіше трагічного чи драматичного (що теж споріднює їх із баладами), свідком або учасником якого був сам виконавець. Матеріалом для них найчастіше слугують випадки з місцевого життя, тому один з перших дослідників цього жанру Ф. Колесса вважав, що такі «новелістичні» співанки мають вузьколокальнии та короткочасний характер. На цей різновид народного ліро-епосу у свій час звернув увагу й В. Гнатюк. Він зараховував їх до розряду «новотворів», які виникли під впливом змін у громадському житті. Серед найдавніших творів цього типу він вважає співанку про Довбуша та споріднені з нею, де відображені події опришківського руху.

Хоча пісні-хроніки відомі в усіх слов´янських народів, але довгий час дослідники епічної лірики не виділяли їх як окремий жанр чи жанровий різновид. Вперше це зробив український фольклорист О. Дей. Він відзначив, що описово-хронікальні епічні пісні побутували в Карпатському реґіоні, в Галичині і на Поділлі, а також на Західній Волині ще у 18 ст. Дослідник назвав їх «співанками-хроніками», тому що «співанками» їх називають виконавці, а в тих регіонах термін «пісня» здебільшого заміняється терміном «співанка».

У здійснених виданнях ці пісні систематизуються на основі тематичного принципу, зокрема виділяються такі групи: а) співанки-хроніки з історичною підосновою, з такими центральними дійовими особами, як Олекса Довбуш, Семен Хотюк, Лук´ян Кобилиця та ін.; б) соціально-побутові співанки-хроніки; в) родинно-побутові про трагічні події та випадки з буденного життя. Третя група є найчисленнішою.

Дата добавления: 2014-11-29