Поняття, види, функції та структура адміністративно-правових норм та їх класифікація

План

Лекція 4. Адміністративно-правові норми.

Відносин та їх класифікація.

Суб’єкти адміністративно – правових

Суб’єктом адміністративних правовідносин можуть бути як фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), та юридичні особи (органи державного управління, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, суспільні організації, політичні партії, релігійні організації та ін.).

Разом з тим суб’єктом адміністративних правовідносин може бути особа, яка володіє правосуб’єктністю, тобто адміністративною правоздатністю, адміністративною дієздатністю та адміністративною деліктоздатністю.

Адміністративна деліктоздатність – це здатність особи нести адміністративну відповідальність за свої вчинки. За загальними правилами вона наступає з 16-річного віку фізичної особи. В ряді випадків адміністративна деліктоздатність може наступати з 17 років (це відноситься до призовників до лав Збройних Сил).

Щодо адміністративної правосуб’єктності юридичних осіб слід зазначити, що вона наступає з моменту реєстрації суб’єкта або його створення в установленому нормативно-правовими актами порядку. Його повноваження визначаються законом, положенням, статутом.

Учасники адміністративно-правових відносин мають конкретні права та обов’язки і є суб’єктами правовідносин.

До суб’єктів адміністративно-правових відносин можна віднести:

органи законодавчої, виконавчої та судової влади, прокуратури, адміністрації державних підприємств та установ;

структурні підрозділи органів державної влади;

посадові особи органів державної влади;

власників (представника, менеджера, уповноваженого власника);

об’єднання громадян, кооперативи, органи самоврядування, самодіяльні організації;

громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства.

4.1. Поняття, види, функції та структура адміністративно-правових норм та їх

класифікація.

4.2. Структура адміністративно – правових норм.

4.3. Форми реалізації норм адміністративного права

4.4. Дія адміністративного – правових норм у часі, просторі і за колом осіб

4.5. Систематизація норм адміністративного права

Об’єктом адміністративно-правових норм є лише ті управлінські відносини, які потребують правового регулювання і можуть бути врегульовані правовою нормою.

Наприклад, у підручнику Райнгольда Циппеліуса “Юридична методологія”[19], зазначається, що правові норми, право взагалі служать для впорядкування практичної діяльності, а не для пізнання світу чи природи. Тобто право продукує практичні норми, вказівки до дії (або й бездіяльності). Все що міститься в праві, зрештою, є або наказом робити щось, чи не робити чогось, чи й зовсім нічого не робити, або частиною такого наказу (як, наприклад, правове визначення), або описом обставин, за яких дозволяється певна індивідуальна чи загальна поведінка, і, зрештою, описом самої цієї поведінки (такі норми можна ще назвати уповноваженням – скажімо, уповноваженням відступити від умови договору купівлі-продажу чи розглянути заяву встановленої форми на отримання субсидії тощо). Визначення конкретного обов’язку поводитися так чи інакше, тобто питання щодо конкретних дій чи бездіяльності (наприклад, обов’язку відшкодувати завдану шкоду чи обов’язку розслідувати подію, переслідувати правопорушників) і питання норми права, що передбачає цю поведінку і служить її обґрунтуванням, - вказує напрям, яким слід рухатися, щоб отримати відповідь на питання про вирішення конкретної ситуації.

Право – це закріплені, “реалізовані” правила поведінки. З одного боку, це означає, що за умови їх дотримання існує висока ймовірність досягти свого (у крайньому разі – шляхом певної внормованої процедури, наприклад – адміністративного процесу); крім того, з погляду методології, це важливо також для питань розвитку, добудови права. З другого боку, право “від самого початку”, тобто від моменту своєї появи, передбачає конкретизацію і застосування в кожному конкретному випадку. Лише застосування права дає підстави говорити про його “здійснення”, про його “влучення в ціль”.

Право, так само як норми порядності та моралі, регулює людську поведінку. Таке управління поведінкою принципово відрізняється від фізичних та біологічних регулятивних процесів. Останні послуговують природними, “натуральними” закономірностями.Нормативні ж, правові приписи наказують здійснити дію чи втриматися від неї і таким чином мотивують вольові рішення людини.

Осмислення нормативної структури права лежить також і в основі теорії імперативів. Основна теза цього вчення звучить так: право складається з правових імперативів, тобто зі всеосяжних наказів. Передусім тут ідеться про те, що право за своєю суттю – це приписи, накази. І це – основне.

Значна частина суспільних відносин, що виникають у сфері державного управління, регламентується індивіддуальними актами (правозастосувальними актами), адміністративними угодами, актами реалізації прав та обов’язків, деякі відносини – діловими звичаями, адміністративними прецедентами.

Кожен елемент цієї системи регулювання управлінських відносин виконує свої завдання та функції.. Провідне місце у ній посідає правова норма,оскільки вона встановлює загальну програму поведінки учасників у сфері державного управління шляхом надання їм суб’ктивних прав і встановлення відповідних юридичних обов’язків. Вона має забезпечити організованість, стабільність, визначеність відносин у важливій сфері суспільного життя – у сфері державного управління, у тій сфері, яка побудована на засадах принципу “влада-підпорядкування”.

У державно-управлінських відносинах одним із суб’єктів завжди має бути носій державно- владних повноважень. Державно-владний характер прав і обов’язків одного із суб’єктів відносин надає цим відносинам особливого змісту.

За допомогою адміністративно-правової норми створюється такий режим управління, який виключає будь-яку можливість свавілля у діях суб’єкта – носія владних повноважень. Він має діяти тільки у межах встановлених правовими нормами.

Дата добавления: 2014-12-07