Економіка як об’єкт адміністративно-правового регулювання

План

У сфері економіки.

Розділ IV. Управління економікою.

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Лекція 11. Поняття та зміст державного управління

11.1. Економіка як об’єкт адміністративно – правового регулювання.

11.2. Суб’єкти адміністративно-правового регулювання у сфері

економіки.

11.3. Основні напрями державного регулювання економіки в умовах

ринкових відносин.

11.4. Інвестування економіки.

11.5. Приватизація державного майна.

11.6. Реформування в промисловості.

11.7. Управління будівельним комплексом.

11.8. Управління агропромисловим комплексом.

Економіка — це системний господарський комплекс, що містить у собі взаємозв’язані і взаємозалежні ланки: по-перше, суспільного виробництва; по-друге, розподілу; по-трете, обміну зробленого продукту в масштабах усієї держави.

Найбільшими складовими економічної системи України є:

1. промисловість;

2. енергетичний комплекс;

3. агропромисловий комплекс;

4. будівельний комплекс;

5. транспорт і дорожнє господарство;

6. зв'язок;

7. торговельний комплекс;

8. житлове господарство;

9. побутове обслуговування населення;

10. сфера використання й охорони природних ресурсів.

Так, промисловість чітко поділяється на машинобудівну, хімічну, металургійну тощо. Транспорт – на залізничний, повітряний, водний, автомобільний, трубопровідний. Зв’язок – на поштовий, телефонний, радіозв’язок. Будівельний комплекс – на промислове будівництво, цивільне будівництво, дорожнє будівництво.

Управління цією сферою становить складний процес цілеспрямованого впливу держави на всі компоненти економічної системи з метою її вдосконалення. Його основою є своєчасне і правильне врахування об’єктивних економічних законів, характеру суспільних відносин у конкретний історичний період, розвитку продуктивних сил, ступеня інтегрованості держави у світове економічне співтовариство.

Враховуючи все зазначене, можна визначити пріоритетні напрями економічного розвитку:

А) Створення передумов для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі. На це мають бути спрямовані всі інституційні перетворення, політика економічних, соціальних та гуманітарних реформ.

Б) Забезпечення сталого економічного зростання. Для цього передбачається реалізувати стратегію випереджаючого розвитку, яка могла б забезпечити щорічні темпи зростання внутрішнього валового продукту (ВВП) в Україні у півтора-два рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС. Таке зростання має супроводжуватися глибокими якісними перетвореннями, реалізацією завдань сталого розвитку, що визначаються світовим співтовариством як стратегія існування у XXI ст.

В) Утвердження інноваційної моделі розвитку, базовим принципом якої є реалізація державної політики, спрямованої на запровадження інноваційної моделі структурної перебудови та зростання економіки, утвердження України як високотехнологічної держави.

Г) Соціальна переорієнтація економічної політики, головним завданням якої є цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав і свобод громадян у всіх їх виявах, утвердження середнього класу – основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності.

Управління економікою містить елементи соціально-економічного аналізу й розрахунку, організаційно-технічні дії та інженерну практику, правове регулювання й різноманітні організаційно-правові форми, а також комплекс методів впливу на керовані об’єкти.

Усі названі чинники визначають особливості керуючого впливу і структурну побудову механізму управління економікою. Цей механізм складається, по-перше, з системи організаційно-правових структур, по-друге, з системи організаційно-правових методів і форм державно-управлінського впливу на відносини у даній сфері.

Організаційно-правові структури – це об’єкти державного управління економікою. Організаційно-правові методи і форми – це ті засоби і прийоми, що використовуються суб’єктами управління для реалізації своїх повноважень, тобто методи і форми їх управлінської діяльності.

Дата добавления: 2014-12-07