Основи фізіології, гігієни праці та виробничої санітарії

2.1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

2.1.1. Законодавство в галузі гігієни праці

Гігієна праці – це галузь практичної і наукової діяльності, що вивчає стан здоров'я працівників у його обумовленості умовами праці і на цій основі обґрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров'я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці.

В системі законодавства щодо гігієни праці ключове місце займає Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення». Положен­ня, що мають пряме відношення до захисту здоров'я робітників та службовців найбільш повно висвітлені в ст. 7 «Обов'язки підприємств, установ та організацій». Ця стаття передбачає розробку та здійснення адміністрацією підприємств санітарних та протиепідемічних заходів; здійснення в необхідних випадках лабораторного контролю за дотриманням вимог санітарних норм стосовно рівнів шкідливих чинників виробничого середовища; інформування органів та установ державної санепідеміоло­гічної служби при надзвичайній події та ситуації, що становлять небезпеку для здоров'я населення; відшкодування в установленому порядку працівникам і громадянам збитків, яких завдано їх здоров'ю в результаті порушення санітарного законодавства.

Відповідно до вищезазначеного Закону забезпечення санітарного благополуччя досягається такими основними заходами:

· гігієнічною регламентацією та державною реєстрацією небезпечних чинників навколишнього та виробничого середовища;

· державною санітарно-гігієнічною експертизою проектів, технологічних регла­ментів, інвестиційних програм та діючих об'єктів і обумовлених ними небезпечних чинників на відповідність вимогам санітарних норм;

· включенням вимог безпеки щодо здоров'я та життя в державні стандарти та іншу нормативну документацію;

· ліцензуванням видів діяльності, пов'язаних з потенційною небезпекою для здоров'я людей;

· пред'явленням гігієнічно обгрунтованих вимог до проектування, будівництва, розробки, виготовлення та використання нових засобів виробництва та технологій; до житлових та виробничих приміщень, територій, діючих засобів виробництва та техноло­гій тощо;

· обов'язковими медичними оглядами певних категорій населення та ін.

Складовою частиною законодавства в галузі гігієни праці є постанови та положен­ня (норми) затверджені Міністерством охорони здоров'я України (наприклад «Положення про медичний огляд працівників певних категорій», «Перелік важких робіт і робіт з шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх»), санітарні правила і норми стосовно окремих чинників виробничого середовища, певних технологічних процесів і конкретних виробництв та інші нормативні документи.

У системі заходів із забезпечення безпеки праці важливе місце займають заходи щодо запобіжного і поточного санітарних наглядів. На етапі запобіжного санітарного нагляду можна досягти значного покращення умов і безпеки праці шляхом заборони виробництва і використання на підприємствах усіх форм власності високотоксичних речовин та матеріалів, недосконалого з гігієнічної та ергономічної точок зору обладнання та технологічних процесів, впровадження найбільш досконалих процесів, виробничого устаткування, засобів захисту.

Поточний санітарний нагляд полягає у контролі за дотриманням чинних санітарних правил та норм при експлуатації різних об'єктів, у тому числі і промислових підприємств.

Державний санітарний нагляд (запобіжний і поточний) здійснюють установи та заклади державної санітарно-епідеміологічної служби системи Міністерства охорони здоров'я України.

2.1.2. Фізіологічні особливості різних видів діяльності

Важливе значення з точки зору фізіології праці має вивчення протікання психічних та фізіологічних процесів під час трудової діяльності людини, яку можна умовно поділити на фізичну та розумову. Для першого виду діяльності характерний енергетичний аспект (навантаження на організм, яке вимагає м'язових зусиль і відповідного енергетичного забезпечення), а для другого – інформаційний (інтенсивна робота головного мозку під час отримання та аналізу інформації).

Фізична діяльність визначається, в основному, роботою м'язів, до яких у процесі роботи посилено припливає кров, забезпечуючи надходження кисню та вилу­чення продуктів окиснення. Цьому сприяє активна робота серця та органів дихання. При цьому відбувається витрата енергії. За величиною загальних енерговитрат органі­зму фізичні роботи поділяються на легкі (Іа, 16), середньої важкості (Па, Пб) та важкі (III) (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Категорії робіт за величиною загальних енерговитрат організму (ДСН 3.3.6.042–99)

Категорія робіт	Загальні енерговитрати організму
Дж/с (Вт)	Ккал/год
Легка – ІА	105 – 140	90 – 120
Легка – 1Б	141 – 175	121 – 150
Середньої важкості – ІІА	176 – 232	151 – 200
Середньої важкості – ІІБ	233 – 290	201 – 250
Важка – III	291 – 349	251 – 300

До категорії ІА належать роботи, які виконуються сидячи та не потребують фізичного напруження (професії сфери управління, швейного і годинникового виробництва та ін.).

До категорії 1Б належать роботи, які виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням (низка професій на підприємствах зв'язку, контролери, майстри та ін.).

До категорій ІІА належать роботи, які пов'язані з постійним ходінням, переміщен­ням дрібних (до 1кг) виробів або предметів у положенні стоячи або сидячи, і потребують певного фізичного напруження (низка професій у прядильно-ткацькому виробництві, механоскладальних цехах та ін.).

До категорії ІІБ належать роботи, які виконуються стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів, та супроводжуються помірним фізичним напруженням (низка професій машинобудування, металургії та ін.).

До категорії III належать роботи, які пов'язані з постійними переміщеннями, перенесенням значних (понад 10 кг) вантажів, і потребують великих фізичних зусиль (низка професій з виконанням ручних операцій металургійних, машинобудівних, гірничо-видобувних підприємств).

Чим вища категорія виконуваної роботи, тим більше навантаження на опорно-м'язову, дихальну та серцево-судинну системи. Так частота серцевих скорочень, яка в стані спокою становить 65—70 скорочень на хвилину, при виконанні важких робіт може зростати до 150—170. Легенева вентиляція так само, як і частота серцевих скорочень підвищується паралельно зростанню інтенсивності виконуваної роботи. Вентиляція легень, що складає 6—8 літрів повітря на хвилину в стані спокою, під час важкої фізичної роботи може доходити до 100 і більше літрів на хвилину. Під час інтенсивної роботи відбуваються зміни і деяких інших функцій організму.

Розумова діяльність людини визначається, в основному, участю в трудовому процесі центральної нервової системи та органів чуття. При розумовій роботі уповіль­нюється частота серцевих скорочень, підвищується кров'яний тиск, послаблюються обмінні процеси, зменшується кровопостачання кінцівок та черевної порожнини, водно­час збільшується кровопостачання мозку (у 8 – 10 разів порівняно зі станом спокою). Розумова діяльність дуже тісно пов'язана з роботою органів чуття, в першу чергу орга­нів зору та слуху. Порівняно з фізичною діяльністю при окремих видах розумової діяльності (робота конструкторів, операторів ЕОМ, учнів та вчителів тощо) напруженість органів чуття зростає в 5 – 10 разів. Це зумовлює більш жорсткі вимоги щодо рівнів шуму, вібрації, освітленості саме при розумовій діяльності.

Незважаючи на суттєві відмінності, поділ трудової діяльності на фізичну та розумову досить умовний. З розвитком науки та техніки, автоматизації та механізації трудових процесів, межа між ними все більше згладжується.

При інтенсивній та довготривалій роботі може настати втома, для якої характер­ним є зниження працездатності. Під втомою розуміють сукупність тимчасових змін у фізіологічному та психічному стані людини, які з'являються внаслідок напруженої та тривалої діяльності і призводять до погіршення її кількісних та якісних показників. Втома є захисною реакцією, яка спрямована проти виснаження функціонального потенціалу організму людини. Після відпочинку втома зникає, а працездатність поновлюється. Втома може виникнути як при інтенсивній фізичній, так і розумовій діяльності, хоча при останній вона менш помітна, особливо під час виконання улюбленої роботи. В той же час процес контролю розвитку втоми при розумовій діяльності є складнішим, оскільки навіть після закінчення робочого часу мозок людини не підсвідомо продовжує пошук вирішення поставленого завдання. Стан втоми, як правило, супроводжується відчуттям стомле­ності — суб'єктивним вираженням процесів, які відбуваються в організмі при втомі.

Важливо щоб втома, накопичуючись, не перейшла в перевтому, оскільки при ній можливі патологічні зміни в організмі людини та розвиток захворювань центральної нервової системи.

2.1.3. Гігієнічна класифікація праці

Гігієнічна класифікація праці необхідна для оцінки конкретних умов та характеру праці на робочих місцях. На основі такої оцінки приймаються рішення, спрямовані на запобігання або максимальне обмеження впливу несприятливих виробничих чинників (факторів).

Оцінка умов праці проводиться на підставі “Гігієнічної класифікації умов праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу”. Виходячи з принципів Гігієнічної класифікації, умови праці розподіляються на 4 класи:

1 клас – оптимальні умови праці — такі умови, при яких зберігається не лише здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримування високого рівня працездатності.

2 клас — допустимі умови праці — характеризуються такими рівнями чинників виробничого середовища і трудового процесу, які не перевищують встановлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни та не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих і їх потомство в найближчому та віддаленому періоді.

3 клас — шкідливі умови праці — характеризуються наявністю шкідливих виробничих чинників, що перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятли­вий вплив на організм працюючого та (або) його потомство.

Шкідливі умови праці за ступенем перевищення гігієнічних нормативів та вираженості змін в організмі працюючих поділяються на 4 ступені.

4 клас — небезпечні (екстремальні) — умови праці, що характеризуються такими рівнями шкідливих чинників виробничого середовища, вплив яких протягом робочої зміни (або ж її частини) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Гігієнічна класифікація базується на принципі диференціації умов праці залежно від фактично визначених рівнів чинників виробничого середовища і трудового процесу в порівнянні з гігієнічними нормативами. До чинників виробничого середовища належать: параметри мікроклімату; вміст шкідливих речовин у повітрі робочої зони; рівень шуму, вібрації, інфра– та ультразвуку, освітленості та ін. Вищеназвані чинники розглянуті в наступних розділах підручника. Трудовий процес визначається показниками важкості та напруженості праці. Важкість праці відображає переважне навантаження на опорно-руховий апарат і функціональні системи організму (серцево-судинну, дихальну та ін.), що забезпечують його діяльність. Важкість праці характеризується фізичним динамічним навантаженням, масою вантажу, що піднімається і переміщується, загальним числом стереотипних робочих рухів, розміром статичного навантаження, робочою позою, ступенем нахилу корпусу, переміщенням у просторі тощо.

Напруженість праці відображає навантаження переважно на центральну нервову систему, органи чуттів, емоційну сферу працівника і оцінюється за показниками, що характеризують інтелектуальні, сенсорні, емоційні навантаження, монотонність та режими праці.

Адекватна оцінка конкретних умов та характеру праці сприятиме обґрунтованій розробці та впровадженню комплексу заходів і технічних засобів з профілактики виробничого травматизму та професійних захворювань, зокрема за рахунок покращен­ня параметрів виробничого середовища, зменшення важкості та напруженості трудового процесу.

2.1.4. Атестація робочих місць за умовами праці

Атестація робочих місць за умовами праці – комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних факторів, що впливають на здоров'я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах. Атестації підлягають робочі місця, на яких технологічний процес, обладнання, використовувані сировина і матеріали можуть бути потенційними джерелами шкідливих і небезпечних факторів.

Атестація робочих місць за умовами праці передбачає:

· виявлення на робочому місці шкідливих і небезпечних виробничих факторів та причин їх виникнення;

· дослідження санітарно-гігієнічних факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу на робочому місці;

· комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці щодо відповідності їх вимогам стандартів, санітарних норм і правил;

· обґрунтування віднесення робочого місця до відповідної категорії за шкідливими умовами праці;

· підтвердження (встановлення) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення, додаткову відпустку, скорочений робочий день, інші пільги і компенсації залежно від умов праці;

· перевірку правильності застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення;

· розроблення комплексу заходів щодо оптимізації рівня гігієни і безпеки, характеру праці і оздоровлення працівників.

Атестація робочих місць за умовами праці проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству (організації") в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Для проведення санітарно-гігієнічних досліджень факторів виробничого середовища та трудового процесу залучаються відповідні санітарні лабораторії, атестовані органами Держстандарту і Міністерства охорони здоров'я.

За результатами атестації заповнюються спеціальні карти умов праці на робочих місцях, які є основою для вирішення питань надання пенсій за віком на пільгових умовах, інших пільг та компенсацій, а також розроблення і реалізації організаційних, технічних, економічних та соціальних заходів колективного договору щодо поліпшення умов трудової діяльності.

Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації робочих місць покладається на роботодавця.

2.2. МІКРОКЛІМАТ ВИРОБНИЧИХ ПРИМІЩЕНЬ

2.2.1. Вплив параметрів мікроклімату на організм людини

Суттєвий вплив на стан організму працівника, його працездатність здійснює мікроклімат (метеорологічні умови) у виробничих приміщеннях, під яким розумі­ють умови внутрішнього середовища цих приміщень, що впливають на тепловий обмін працюючих з оточенням.

Метеорологічні умови або мікроклімат у виробничих умовах визначається такими параметрами (ГОСТ 12.1.005—76):

· температурою повітря t, °С;

· відносною вологістю j, %;

· швидкістю руху повітря на робочому місці V, м/с;

· барометричним тиском Р, мм рт.ст.;

· інтенсивністю теплового випромінювання від нагрітих тіл Е, ккал/м²год,

Необхідність врахування цих параметрів може бути пояснена на основі розгляду теплового балансу в організмі людини. Величина тепловиділення Q організмом людини залежить від ступеня фізичної напруги в певних метеорологічних умовах та складає від 75 ккал/год (в стані спокою) до 400 ккал/год (при тяжкій роботі). Для того щоб фізіологічні процеси в її організмі протікали нормально, тепло що виділяється організмом повинно відводитися в оточуюче середовище. Відповідність між кількістю цього тепла та охолоджуючою здатністю середовища характеризує її як комфортну.

Нормальне теплове самопочуття (комфортні умови) забезпечується при зберіганні теплового балансу

, (2.1)

де: – тепло, яке проходить через одежу; – тепло, яке відводиться конвекцією; – за рахунок випромінювання, якщо температура людини та її одежі більше температур оточуючих поверхонь; – за рахунок випаровування шкіри; – тепло, яке йде на нагрів повітря, яке вдихається.

Завдяки тепловому балансу температура внутрішніх органів людини залишається постійною 36.6°С. Ця здатність організму людини підтримувати постійну температуру при зміні параметрів мікроклімату та при виконанні різної за навантаженням роботи називається терморегуляцією. В стані спокою при температурі оточуючого середовища 18°С доля складає 30% всього тепла, що відводиться, = 45%, = 20%, = 5%. При зміні метеорологічних умов ці співвідношення суттєво змінюються.

Для теплового самопочуття людини важливим є певне поєднання температури, відносної вологості та швидкості руху повітря.

Вологість повітря має великий вплив на терморегуляцію організму. Підвищена вологість ( > 85%) ускладнює терморегуляцію внаслідок зниження випаровування поту, а дуже низька вологість (j < 20%) викликає пересихання слизових оболонок дихальних шляхів. Нормальні величини відносної вологості складають 30-60%.

Мінімальна швидкість руху повітря, яку відчуває людина – 0.2м/с. В зимовий період швидкість руху повітря не повинна перевищувати 0.3-0.5м/с, влітку – 0.5-1.5м/с.

Барометричний тиск впливає на парціальний тиск основних компонентів повітря – кисню та азоту, а таким чином на процеси дихання. Діяльність людини може проходити в досить широкому діапазоні тисків 550-950 мм рт. ст. Однак для здоров’я людини небезпечна швидка зміна тиску, а не сама його величина. Швидка зміна тиску всього на кілька міліметрів ртутного стовпчика викликає хворобливе відчуття.

Згідно санітарних норм СН 245-71 встановлюються оптимальні та припустимі метеорологічні умови для робочої зони приміщення (простір висотою 2 м над рівнем підлоги чи майданчика, де знаходяться робочі місця). Норми враховують:

· Пору року – холодний та перехідний періоди з температурою зовнішнього повітря нижче +10°С, теплий період з температурою +10°С і вище.

· Категорію роботи – всі роботи по тяжкості підрозділяють на три категорії:

- легкі роботи (затрати енергії до 150 ккал/г), до яких відносяться наприклад, основні процеси точного приладобудування та машинобудування,

- роботи середньої тяжкості (затрати енергії від 150 до 250 ккал/г, наприклад, в механоскладальних, механізованих ливарних, прокатних, термічних цехах),

- важкі роботи (затрати більше 250 ккал/г), до яких відносяться роботи пов’язані з систематичним фізичним напруженням та перенесенням значних (більше 10 кг) важких речей. Це ковальські цехи з ручною ковкою, ливарні з ручною набивкою та заливкою опок і т.п.

· Характеристику приміщення за надлишками тепла – всі виробничі приміщення поділяються на приміщення з незначним надлишком тепла, що припадає на 1м³ об’єму приміщення, – 20 ккал/м³год і менше, та зі значним надлишком – більше 20 ккал/м³год.

До тепло надлишків відноситься кількість тепла, яка поступає в приміщення після здійснення всіх технологічних та будівельних заходів по їх зменшенню. Величина надлишків тепла (ккал/год) визначається на основі балансу тепла в приміщенні за формулою:

(2.2)

де – сумарна кількість тепла, що надходить в приміщення (тепловиділення), – сумарна кількість тепла, що вилучається з приміщення (за рахунок тепловтрат огорожами, витягування місцевою вентиляцією і т.п.).

З врахуванням перелічених факторів визначають норми температури, відносної вологості та швидкості руху повітря. Наприклад, для легкої роботи, що виконується в приміщенні з незначними надлишками тепла в холодну пору року, припустимі наступні параметри: температура 17-22°С, відносна вологість – не більше 75%, швидкість руху повітря не більше 0.3 м/с.

Віддача тепла організмом людини в навколишнє середовище здійснюється трьо­ма основними способами (шляхами): конвекцією, випромінюванням та випаровуванням вологи з поверхні шкіри.

Чим нижча температура повітря і швидкість його руху, тим більше тепла відда­ється випромінюванням. При високій температурі значна частина тепла втрачається випаровуванням поту (рис. 2.2, б). Разом з потом організм втрачає воду, вітаміни, мінеральні солі, внаслідок чого він збезводнюється, порушується обмін речовин. Тому працівники «гарячих» цехів забезпечуються газованою підсоленою водою.

Рис. 2.2 Вплив температури повітря на продуктивність праці (а)та тепловіддачу організму людини (б): І – випромінюванням і конвекцією; II – випаровуванням

Вологість повітря істотно впливає на віддачу тепла випаровуванням. Через високу вологість випаровування утруднюється і віддача тепла зменшується. Зниження вологості покращує процес тепловіддачі випаровуванням. Однак надто низька вологість викликає висихання слизових оболонок дихальних шляхів.

Рухомість повітря визначає рівень тепловіддачі з поверхні шкіри конвекцією і випаровуванням. У жарких виробничих приміщеннях при температурі рухомого повіт­ря до 35 °С рух повітря сприяє збільшенню віддачі тепла організмом. З підвищенням температури рухоме гаряче повітря саме буде віддавати своє тепло тілу людини, викликаючи його нагрівання.

Рухоме повітря при низькій температурі викликає переохолодження організму. Різкі коливання температури в приміщенні, яке продувається холодним повітрям (протяг), зна­чно порушують терморегуляцію організму і можуть викликати простудні захворювання.

Параметри мікроклімату певним чином взаємопов'язані. Наприклад, вищій температурі повітря відповідає більша швидкість руху повітря, а вищій відносній вологості менша температура повітря. Так на людину здійснюють однаковий тепловий вплив наступні співвідношення температури та відносної вологості повітря (у разі відсутності руху повітря): 17,7 °С – 100%; 18,3 °С – 90%; 20,7 °С – 50%; 22,3 °С – 30%.

Можливості організму пристосовуватись до метеорологічних умов значні, однак не безмежні. Верхньою межею терморегуляції людини, що знаходиться у стані спокою, прийнято вважати 30 - 31 °С при відносній вологості 85% чи 40 °С при відносній вологості 30%. При виконанні фізичної роботи ця межа значно нижча. Так, при виконанні важкої роботи теплова рівновага ще зберігається завдяки терморегулятативній функції організму при 25-26 °С (відносна вологість 40-60%).

Отже, для нормального теплового самопочуття людини важливо, щоб темпе­ратура, відносна вологість і швидкість руху повітря знаходились у певному співвід­ношенні.

Дата добавления: 2014-12-07