Зовнішня політика Танського Китаю у

У 638 році до Чаньаню прибуло посольство з Сасанідського Ірану. Пізніше зв’язки з Персією тільки поглиблювалися, особливо після того, як Сасаніди у 642 році втратили трон внаслідок арабського завоювання та знайшли притулок у Китаї.

Десь у 631 році до Китаю прибули місіонери зороастризму та несторіанського християнства. Всі вони отримали право проповідувати свої релігії. У 634 році Лі Шимінь приймав посланців з Візантії.

У 630 році до двору прибуло перше офіційне посольство з Японії. Головним завданням дипломатів було переказ вітання від імператора Дзьомая. Китайці були настільки вражені ввічливістю гостей, що навіть присвоїли їхній країні унікальний статус привілейованого васала.

Ця тривала боротьба закінчилася загибеллю тюркської держави. У 629 році перестав існувати Східнотюркутський каганат. Частина його території потрапила під контроль „Піднебесної”. У 635 році китайці захопили Тогон та Гаочан, внаслідок чого східний відрізок Великого Шовкового Шляху опинився під владою „Піднебесної”. Продовжуючи військові походи до Согду, війська Тайцзуна захопили близько 70 міст Середньої та Центральної Азії – від Кашгару до Бухари. До складу Китаю увійшли більша частина сучасного Кіргістану та Узбекистану. У 657 р. перестав існувати Західнотюркський каганат, і його основна територія (район на північ від Тянь-шаню) перейшла під владу Китаю. Незабаром до імперії відійшли і землі на південь від Тянь-шаню. Після ліквідації тюркутської загрози, у свою чергу, зміцнилася влада імперії в районі нинішнього Циньхая – на північ від Тибету, де мешкали племена тогонців, а на південь від них – тангути.

Головною небезпекою ззовні для влади молодого імператора була могутня Східнотюркутська держава. Тюркути створили серйозну загрозу для прикордонних районів „Піднебесної”. Крім того, вони контролювали давні торговельні шляхи, що йшли з Китаю до Середньої Азії, а звідси – до Передньої Азії і Північно-Західної Індії.

Лі Шимінь прагнув ослабити тюркутів, як прямими військовими ударами і нацьковуванням на них їхніх сусідів, так і шляхом використання постійних сварок всередині самого каганату. Війнам з кочівниками, як правило, передували тривалі переговори. Таким чином, імператор намагався затягнути з метою поселити розбрат у ворожому таборі. Так, китайські дипломати сприяли антитюркутському повстанню поневолених народів (уйгурів, бугу, байирку, тонгра). Потім, скориставшись смутою всередині каганату, він у 628 – 630 роках кинув проти супротивника шість армій.

Військові перемоги зумовили зростання міжнародного авторитету нової династії. До столиці імперії Чаньаню знову почали навідуватися іноземні посольства, причому кількість країн, що намагалися налагодити контакти з Лі Шимінем, значно збільшилася.

Дата добавления: 2014-12-07