Економічна поведінка

Людину вивчають багато наук, у тому числі економічна наука, яка досліджує економічну сутність людини, її місце і роль в економічній системі, потреби, інтереси, господарську поведінку, тобто людину економічну (Homo ekonomicus).

Людина економічна - головний творчий суб'єкт ринкової економіки, який володіє свободою вибору і приймає економічно раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів. Таким чином, модель економічної людини характеризується:

- визначальною роллю особистого інтересу в мотивації економічної поведінки;

- компетентністю економічного суб'єкта в особистих справах;

- головним мотивом господарської діяльності людини в ринковій економіці є максимізація прибутку або максимізація корисності.

Сучасній економічній теорії притаманна внутрішня єдність теоретичних побудов. Це стосується і питання про економічні суб'єкти та їх діяльність. Теорія показує, що різним категоріям суб'єктів (людина, фірма і держава) притаманні деякі загальні принципи економічної поведінки, які пов'язані з виробництвом, розподілом і споживанням економічних благ. Людина і фірма прагнуть до отримання дещо більшої корисності, причому для фірми теоретичне поняття "корисність" означає не що інше, як прибуток. З економічної точки зору корисність визначеної кількості для людини якісно нічим не відрізняється від корисності для фірми реалізованих нею товарів, а витрати на продукти харчування - від витрат на сировину і матеріали. З позицій економічної теорії діяльність людини і фірми підпорядковуються одним і тим самим головним закономірностям. В економічній системі людина виступає як виробник, як суб'єкт економічних відносин, як споживач, як носій кінцевої мети суспільного виробництва.

Три основні категорії - корисність, ціна й дохід - складають зміст теорії поведінки споживача. Корисність правомірно розглядати як характеристику задоволеності споживача (чи досягнутого ним добробуту) при споживанні певних товарів та послуг.

Найбільш змістовними характеристиками явища корисності є такі.

Категорія корисності служить для того, щоб зрозуміти поведінку споживача, яка і за мотивами, і за цілями переважно і неминуче є суб'єктивною.

Корисність кожного даного блага пов'язана з певною ситуацією і зі зміною останньої цілком може виявитися іншою.

Корисність висвітлює принциповий у поведінці споживача момент - вибір благ. Саме в ситуації вибору корисність виявляє своє економічне призначення: бути критерієм відбору, показувати, наскільки необхідний той чи інший об'єкт вибору даному споживачеві в даних умовах, визначити, чого він прагне стосовно до цих умов.

Насамкінець, за допомогою даної категорії ми можемо констатувати факт наявності самостійності споживача, його суверенітет та свободу вибору. Благо буде куплене, якщо споживач надасть йому перевагу, уподобає його, побачивши в ньому певну корисність для себе, а тому вибере його із загального кола товарів чи послуг.

Переваги можна умовно визначити порядковими номерами, які начебто присвоєні споживачем певним наборам (кошикам, комплектам), що мають різні кількості чи різні назви товарів і послуг. З точки зору споживача ці кошики являють собою альтернативні споживчі можливості.

Максимізація корисності - це отримання найбільш високої можливості корисності в ситуації економічного вибору. Отже, економічний вибір робиться таким чином, щоб максимізувати корисність. Тобто максимізація корисності - це критерій економічного вибору.

Відомо, що придбання деякої корисності зазвичай пов'язано з попередніми витратами ресурсів. Тому економічний суб'єкт прагне максимізувати не абсолютну величину корисності, а різницю між цією абсолютною величиною і витратами.

Максимізуючи корисність, економічний суб'єкт завжди відмовляється від деяких благ, тому що благо, яке він обрав, має альтернативну вартість. Отже, суб'єкт повинен порівняти корисність того, що він отримує, з тою корисністю, яку він втрачає.

Твердження в прагненні економічного суб'єкта до максимізації корисності є центральним положенням економічної теорії. Воно характеризує мотив будь-якої економічної діяльності. Тому економічний суб'єкт в теорії називається "максимізуючим суб'єктом", а його поведінка - "максимізуючою поведінкою". Якщо для окремої людини ми говоримо про максимізацію корисності, то для фірми застосовується термін "максимізація прибутку", що за своєю суттю одне й те саме.

Прагнучи максимізувати корисність (прибуток) у ситуації вибору, економічний суб'єкт порівнює різні рішення чи блага і обирає те, що дозволяє отримати максимум корисності (прибутку), або деяку комбінацію благ, яка відповідає цим же вимогам. Звичайно, для індивіда зовсім не обов'язково кожного разу ретельно зважувати, яке благо принесе більше корисності: можна спиратися на знання, власний досвід чи смаки і на поради інших людей. Більш високі індивідуальні оцінки деяких благ порівняно з іншими благами називаються перевагами. У більшості людей вони достатньо стійкі, але можуть змінюватися при різкій зміні умов життя. Сьогодні, при стрімкому оновленні товарів і послуг, що оточують сучасну людину, стійкість переваг знизилась; часто людині важко оцінити новий товар (послугу), умовно "вбудувати" його в ряд інших, знайомих благ і вирішити для себе, за яку ціну він готовий його придбати. Економічна теорія разом з іншими дисциплінами вивчає цей новий феномен споживчої поведінки.

Споживча поведінка - це формування попиту споживачів на різні товари та послуги з урахуванням доходів і особистих смаків та уподобань.

У ринковій економіці, де проблеми дефіциту не існує, а кількість різновидів товарів і послуг завжди є значною, перед споживачем постає проблема вибору. Проблема ускладнюється тим, що сума коштів, призначених для придбання товарів і послуг, завжди обмежена, а це змушує споживача звертати увагу на корисність споживчих благ.

Економічна теорія розрізняє загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певного набору життєвих благ. Гранична корисність дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності внаслідок придбання додаткової одиниці даного блага. Гранична корисність відображає ступінь гостроти, актуальності потреби.

В економічній теорії сформульовано закон спадної граничної корисності споживчого блага: зі зростанням кількості придбаних одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується.

Економічне значення цього закону полягає в тому, що він визначає ринкову поведінку споживача. Якщо кожна додаткова одиниця споживчого блага має все меншу граничну корисність, то споживач починає міркувати: а чи варто за це віддавати гроші. Коли одночасно зі спадом граничної корисності зменшуватиметься ціна одиниці товару, то його й далі купуватимуть. Якщо ціна не зменшуватиметься, то споживач шукатиме інші товари, які краще задовольнятимуть його потреби. Правило поведінки споживача полягає в тому, щоб кожна додаткова одиниця грошових витрат на придбання товару давала однакову корисність.

Якщо ми маємо суспільство, в якому ніхто не визначає ззовні обсяги виробництва і використання ресурсів, то виробник керуватиметься принципом економічної доцільності. Це означає, що він, по-перше, діятиме відповідно до власного інтересу, який полягає у максимізації прибутку. Максимізувати прибуток - це значить збільшувати різницю між виручкою від реалізації та витратами на виробництво продукту.

По-друге, виходячи із принципу економічної доцільності при розв'язанні питання "скільки виробляти", виробник обиратиме той обсяг виробництва, який забезпечить йому найбільший прибуток.

Кожна додатково вироблена одиниця продукту - це не тільки збільшення виручки від реалізації, але й зростання витрат. Випуск додаткової одиниці продукту тягне за собою збільшення загальної виручки на певну величину, що називається граничним виторгом, і відповідно збільшення загальних витрат на величину граничних витрат. Якщо збільшення обсягів виробництва забезпечує перевищення граничним виторгом граничних витрат, то прибуток зростатиме.

Як змінюються граничні витрати зі зміною обсягів виробництва? Якщо застосовувана технологія лишається незмінною, то відповідь на це питання слід шукати у продуктивності ресурсів (факторів виробництва).

Якби ця продуктивність була постійною, то і граничні витрати були б постійними за будь-яких обсягів виробництва. Але насправді це не так. Досвід господарювання багатьох виробників засвідчує, що існує закон спадної продуктивності факторів виробництва. Пояснимо дію цього закону.

Для будь-якого виробництва певні ресурси (фактори) є постійними, інші - змінними. Нехай, наприклад, ми власники кондитерського цеху. Виробничі приміщення, печі для випікання цеху є постійними ресурсами, змінити які миттєво неможливо. А от сировина (борошно, начинка) та залучені до роботи люди є фактором змінним. Зростання обсягів виробництва для цього забезпечується збільшенням сировини і робітників. Нехай власник, маючи на меті збільшення кількості випічки, почав наймати додаткових працівників. Цілком імовірно, що спочатку гранична продуктивність факторів зростатиме, можливо, через упровадження поділу праці. Але настане момент, коли гранична продуктивність почне спадати, адже застосовувана технологія і виробничі площі розраховані на обмежену кількість працівників, і може скластися ситуація, коли люди просто почнуть заважати одне одному в роботі.

Сформулюємо закон спадної продуктивності так: якщо один із факторів виробництва (ресурсів) є змінним, а інші - постійними, то починаючи з певного моменту гранична продуктивність кожної наступної одиниці цього змінного фактора буде зменшуватися.

Закон спадної продуктивності має для пояснення економічної поведінки виробника таке саме фундаментальне значення, як і закон спадної граничної корисності для розуміння поведінки споживача.

Цілком обґрунтованим є твердження, що виробник змушений буде припинити збільшення обсягів виробництва на той момент, коли виторг від реалізації додаткової одиниці продукту зрівняється з витратами, пов'язаними з виробництвом цієї додаткової одиниці.

Дата добавления: 2014-12-07