Терміни та поняття

РЕЗЮМЕ

Породження монополії. Цей процес зумовлений диференціацією суб'єктів ринкового господарства, формуванням підприємств із великим капіталом. Конкуренція виробників і споживачів поступово змінює внутрішню логіку розвитку ринку, дії закону конкуренції у взаємозв'язку здіями інших економічних законів ринкового господарствапризводять до породження вільною конкуренцією своєї принципової протилежності — монополії.

Загалом конкуренція породжує як позитивні, так і негативні наслідки для суспільства. Позитивні наслідки полягають в необхідностіучасників конкурентноїборотьби стимулюватирозвиток НТП, економити ресурси, знижувати ціни, поліпшувати якість продукції та обслуговування споживачів, вирівнювати норми прибутковості й рівня заробітної плати, розвивати підприємницькіздібності через підготовку й перепідготовку кадрів, залучати значні інвестиції, отримувати економію від масштабу. Негативними наслідками конкуренції є руйнація і порушення самої ринкової конкуренції, виникнення безробіття, інфляції, банкрутства, диференціації доходів і несправедливий їх розподіл, економічні кризи, монополізація економіки, штучне обмеження виробництва й підвищення цін, нераціональний розподіл ресурсів.

Нездатність постійно впроваджувати досягнення НТП у виробництво через суттєве зростання їхньої вартості загострюють суперечність між капіталістичними виробничими відносинами, основаними на індивідуальній приватній власності, і потребами розвитку продуктивних сил. Розв'язанню цієї суперечності сприяє концентрація і централізація виробництва і капіталу, як наслідок — загострення конкуренції, виникнення та розвитокна цій основі монополій.

Монополія (грец. топоs — один; роlео — продаю) — це захоплення економічними суб'єктами частини або всього ринкового простору для певного товару і встановлення на ньому свого панування у вигляді монопольної ціни.

Це означає, що підприємець виробляє і продає один або кілька товарів, що не мають схожих субститутів (лат. substituo— підставляю, заміщую) (товарів-замінників) і які не виробляє і не продає ніхто інший, а тому споживачам не залишається можливості вибору.

Монополії класифікують за такими ознаками:

1. Характером і причинами виникнення серед монополій виокремлюють природні, легальні та штучні.

Природні монополії. Ними володіють власники і господарюючі суб'єкти (часто держава), що мають у своєму розпорядженні рідкісні та вільно не відновлювані елементи виробництва (рідкісні метали, особливі земельні ділянки під виноградники, деякі галузі інфраструктури, наприклад громадський транспорт, та ін.). Товари і послуги суб'єктів природної монополії не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (виробництво електроенергії, водопостачання, газопостачання тощо).

Легальні монополії. Створюються на законних підставах зметою захисту інтелектуальної власності, наприклад патентна система, система авторських прав і товарних знаків, захист яких регулюють спеціальні закони.

Штучні монополії. Це об'єднання господарюючих суб'єктів, що створені для отримання монополістичних вигод. Штучні монополії свідомо змінюють структуру ринкового простору у своїх інтересах, створюючи бар'єри для входження на ринок інших господарюючих суб'єктів (захоплення джерел сировини та енергоносіїв, обмежуючи кредитну діяльність банків для нових підприємств тощо). Вони запроваджують надто високий порівняно із конкурентами рівень техніки і технології виробництва, залучаючи значні капітальні інвестиції, що дає змогу досягти більшого ефекту від масштабів виробництва, витісняючи конкурентів за допомогою належної реклами.

Штучні монополії як форми організаційно-економічних об'єднань (монополістичних союзів) господарюючих суб'єктів поділяють на картелі, синдикати, трести, концерни, конгломерати.

Картелі (італ.сагtа — папір, картка) — це об'єднання підприємств, у якому учасникизберігають свою власність назасоби і результати виробництва, самостійно реалізують товари наринку, тобто лишаються самостійними у виробничій і комерційній сферах. Значення картельних угод полягає у зменшенні конкуренції, для чого їх учасники визначають ринки збуту продукції, квоти (обсяги виробництва кожної компанії в загальному обсязі продукції), рівень цін.

Синдикати (грец. syndicos — захисник) — це об'єднання підприємств, що виготовляють одноріднупродукцію, зберігаючи свою власність на матеріальні умови господарювання та реалізуючи готову продукцію як спільну власність. При цьому підприємства зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність.

Трести ( англ. trust— довіра) — це об’єднання, що ґрунтуються наспільній власності, а компанії, що входять у трести, втрачають комерційну і виробничу самостійність.

Концерни (лат. соn — разом і сеrnеrе— розрізняти) — це великі об'єднання юридично самостійних підприємств (як правило, різних галузей промисловості, торгівлі, транспорту, банків) наоснові фінансової залежності, яка є наслідком викупу контрольних пакетів акцій. Вони відповідають зазбитки або за зобов'язаннями підприємств, що входять до їхнього складу, лише в межах пакету належних їм акцій. До концернів можуть входити індивідуальні підприємці, картелі, синдикати, трести, об'єднуючись навколо ядра — холдингу(англ. holding— тримати, затримувати), материнської компанії. Таким ядром традиційно бувають промисловий трест, банк, які скуповують пакети акцій промислових,торговельних, транспортних та інших організацій. Дочірні компанії як філіїголовної компанії юридично залишаються незалежними, але фактично умежах концерну існує високо централізованеуправління і господарське підпорядкування, особливо у фінансовій та інвестиційній сферах.

Конгломерати (лат. соnglomerare — нагромаджувати) — це об'єднання підприємств абсолютно різних галузей виробництва коли встановлюється фінансовий контроль над їхньою діяльністю, зберігаючи при цьому свою виробничу, комерційну та юридичну самостійність. Зв'язок між ними існує лише через фінансові відносини.

У сучасній економіці відбуваєтьсясинтез конкуренції і монополії, що формує умови існування різних структур ринку недосконалої конкуренції: диференційованої (монополістичної) конкуренції та олігополії.

Диференційована (монополістична) конкуренція як органічний синтез монополізму і конкуренції базується на диференціації продукції, відповідно до якої певні види товарів і послуг розподіляють на їх підвиди, виробництвом і реалізацією яких займаються різні компанії, використовуючи патенти, торгові та фірмові знаки, захищаючись від конкурентів. Цьому сприяє диференціація товарів — надання їм певних особливостей (за якістю, формою, кольором, упаковкою, умовами продажу). Конкуренція полягає у наявності на ринку, на якому продають велику кількість однорідних товарів, багатьох конкурентів, які для залучення покупців змушені диференціювати товари і послуги. Для диференційованої конкуренції характерна велика кількість фірм (20–70), що обмежує їх контроль над ціною. Розміри фірм, як правило, є середніми або малими (частка 4-х найбільших фірм галузі не перевищує 25 % загального товарообороту, коефіцієнт концентрації становить 1/4). Кожна з них, випускаючи однотипну продукцію (одяг, взуття, пральні порошки, зубні пасти, безалкогольні напої, послуги ресторанів, станцій технічного обслуговування автомобілів та ін.), диференціює її за певними відмінностями, переконуючи споживача засобами реклами в її унікальності. Окремий товар має багато замінників, тому рекламують його якість, особливості дизайну та ін. У такому разі йдеться вже про специфічний продукт із товарною маркою фірми. Крім того, фірми відрізняються за витратами виробництва і реалізації товарів, тому замістьєдиної ринкової ціни існує широкий їх діапазон. Використання нецінової конкуренції зумовлене незначним контролем над цінами, великою їх залежністю від споживача. За диференційованої конкуренції в галузь порівняно легко проникають нові конкуренти, що є наслідком невеликих розмірів фірм ї диференціації продукту.

Олігополія (грец. оlіgos — небагато; роlеo — продаю) — це тип ринкової структури з недосконалою конкуренцією, за якої обмежена кількість підприємств (до 10) монополізують виробництво основної маси товарів.

Олігополія — форма синтезу конкуренції і монополії, в якій центр боротьби переміщується із сфери обігу у сферу виробництва, з галузевого на міжгалузевий, з національного на інтернаціональний рівні.

Найпростішою олігополією є дуополія — функціонування на ринку тільки двох виробників певного товару,між якими відсутні будь-які угоди про ціни, ринки збуту і квоти.

Суб'єктами олігополістичної конкуренції є великі та надвеликі за розмірами фірми, про що свідчать рівні концентрації їхньої продукції, яка є або стандартизованою, або диференційованою. Залежно від цього олігополістичну конкуренцію розрізняють на чисту (виробництво однорідної продукції: алюмінію, цементу та ін.) і диференційовану (виробництво неоднорідної, але одного функціонального призначення продукції: автомобілів, шин, камер, електропобутової техніки, сигарет тощо).У олігополістичній конкуренції суперники широко використовують нецінові методи боротьби (суперництво на основі технічних переваг, високої якості і надійності виробів, ефективніших реклами, методів збуту, розширення видів послуг і гарантій покупцям, умов сплати та ін.).

Особливістю олігополістичної моделі є залежність цінової поведінки кожної фірми від поведінки конкурента. Першим звернув на це увагу у 30-ті роки XX ст. французький економіст Анрі Курно (1801–1877), який вважав, що кожен підприємець прагне продавати таку кількість продукції, яка максимізує його доходи, що в будь-якій галузі існує певна стабільна рівновага між обсягом продажу та ціною товару і залежить ціна рівноваги від кількості продавців.

Загалом конкуренція відображає прагнення до свободи і економічної незалежності з одночасним намагання конкурентів уберегтися від негараздів конкурентної боротьби, що породжує тенденцію до об’єднання зусиль і ресурсів (капіталу), економічної солідарності. Тобто намагання перемогти у конкурентній боротьбі призводить до встановлення панування на ринку, захоплення влади, утворення монополій. Це свідчить, що конкуренція і монополія є двома сторонами ринкової взаємодії.

1. Економічними благами називають блага, які є корисними при споживанні і рідкісними у наявності. Наслідком обмеженості наявної кількості економічних благ є наступне: 1) економічні блага виступають об’єктом присвоєння (розподілу); 2) економічні блага є об’єктом обміну; 3) економічні блага — об’єкт виробництва.

2. За характером використання економічні блага поділяються на такі, що безпосередньо споживаються індивідами (кінцеві блага) й такі, що використовуються фірмами як ресурси в процесі виробництва кінцевих благ (композитні блага).

3. За подільність та можливість відлучити від споживання економічні блага поділяються на приватні блага, що можуть бути поділені між індивідами, при цьому існує можливість відлучити будь-яку особу від їх споживання за допомогою таких економічних інструментів, як ціна. та суспільні блага, що не можуть бути поділені між індивідами та від споживання яких практично не можливо або не бажано відлучити жодного з індивідів.

4. Товаром називають таке економічне благо, яке призначене для обміну. Йому притаманні такі властивості як цінність (споживна вартість) та вартість (мінова вартість). Споживна вартість товару залежить від функціональних властивостей предмету у забезпеченні потреб. Мінова вартість товару залежить від його можливості бути обміняним на інший товар.

5. Гроші — це особливий товар, який служить загальним еквівалентом усіх інших товарів. Вони виконують три головні функції: міра вартості (засіб для вимірювання вартості іншого товару), засіб обігу(засіб придбання необхідного товару) та засіб нагромадження (засіб збереження у грошовій одиниці тієї купівельної сили, яка характеризує її як одиницю вартості, тоді, коли гроші тимчасово випадають з обігу).

6. Ринок — це сукупність відносин з приводу обміну товарами, які здійснюються за допомогою грошей. Ринок виконує такі основні функції: відтворювальну, регулюючу, стимулюючу, контрольну та інтегруючу.

7. Попит — це та кількість товарів, які бажають придбати індивід або група індивідів за наявних цін. Пропозиція — це та кількість товарів, які бажають продати підприємці за наявних цін. Рівноважна ціна — це точка в якій величина попиту дорівнює величині пропозиції.

Економічні блага

Приватні блага

Суспільні блага

Товар

Мінова вартість)

Цінність (споживна вартість)

Вартість товару

Гроші

Кардинальний метод аналізу корисності

Ординальний метод аналізу корисності

Проста (одинична, випадкова) форма вартості

Повна (розгорнута) форма вартості

Загальна (грошова) форма вартості

Функція грошей міра вартості

Масштаб цін

Функція грошей засіб обігу

Купівельний засіб

Засіб платежу

Функція грошей засіб збереження вартості

Ціна

Повноцінні гроші

Продуктові гроші

Металеві гроші

Зливок

Монета

Неповноцінні гроші

Білонна монета

Паперові гроші

Неповновагові монети

Кредитні гроші

Вексель

Банкнота

Ліквідність

Грошовий обіг

Грошовий агрегат

Грошовий агрегат М0.

Грошовий агрегат М1.

Трансакційні депозити

Грошовий агрегат М2.

Закони грошового обігу

Інфляція

Покупці

Продавці

Кінцеві блага

Попит

Ринок

Відтворювальна функція ринку

Ефект доходу

Ефект заміщення

Закон попиту

Пропозиція

Ринковий попит

Регулююча (чи розподільча) функція ринку.

Контрольна функція ринку.

Стимулююча функція ринку.

Інтегруюча функція ринку.

Ринкова рівновага

Рівноважна ціна

Надлишок

Дефіцит.

Умови формування ринку.

Індивідуальний попит

Конкуренція

Закон пропозиції

Демпінг

Природна монополія

Вільна (чиста, досконала) конкуренція

Диференційована (монополістична) конкуренція

Олігополія

Чиста монополія

Монополія

Картель

Синдикат

Трест

Концерн

Конгломерат

Цінова конкуренція

Нецінова конкуренція

Дата добавления: 2014-12-07