Суспільне відтворення. Суть і основні риси

Основні макроекономічні показники. Система національних рахунків

Антимонопольна політика держави

Монополії можуть безпідставно підвищувати ціни, а це негативно впливає на конкуренцію, деформує структуру ринкових відносин, сприяє захопленню ринків збуту, джерел сировини. Це породжує необхідність із боку суспільства обмежувати діяльність монополій, поставивши їх діяльність у рамки відповідних законів.

Уперше антимонопольний закон було прийнято у США в 1890 р. — закон Шермана, відомий як "хартія економічних свобод". Перші законодавчі акти в Європі прийнято в 30-х роках XX ст. Усі вони передбачають забезпечення свободи конкуренції шляхом обмеження монополізму.

В Україні закон "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції" було прийнято в 1992 р. У законі дано визначення конкуренції, монопольного становища, монопольної ціни, монопольної діяльності та монопольного утворення. Визначаються неправомірні угоди щодо встановлення цін, розподіл ринків та інші неправомірні дії монополій.

З метою розвитку конкуренції та захисту прав споживачів від діяльності монополій законом обмежується свобода їхньої комерційної діяльності. Зокрема забороняється: обмежувати або припиняти виробництво товарів, постачання сировини, комплектуючих виробів без попереднього узгодження із споживачами; скорочувати або затримувати реалізацію товарів з метою створення дефіциту; нав'язувати контрагентові невигідні умови договору; підвищувати в односторонньому порядку ціни на товари і послуги, якщо це не обумовлено відповідними угодами; висувати нові умови постачання, розриву угод, які завдають шкоди контрагентові.

Контроль за розвитком конкуренції та обмеженням діяльності монополій здійснюють спеціально створені антимонопольні органи. На них покладається виконання таких функцій:

— розробка заходів щодо розвитку конкуренції, демонополізації виробництва та обігу, розукрупнення високо-монополізованих структур;

— комплексний аналіз стану ринків і конкуренції на них;

— експертиза нормативних актів, що стосуються функціонування ринку;

— підготовка пропозицій з питань удосконалення антимонопольного законодавства.

Суспільне виробництво здійснюється для задоволення людських потреб. Воно перебуває в постійному русі. Вироблені блага використовуються для споживання. Вироблений продукт проходить стадії виробництва, розподілу, обміну і споживання. На останній стадії він використовується, споживається. Усі ці чотири стадії взаємопов'язані і взаємодіють. Усі вони е безперервними. Виробництво, розподіл, обмін і споживання відбуваються безперервно.

Процес суспільного виробництва, узятий не як окремий акт, а як безперервно повторюваний процес, називається відтворенням. Розрізняють просте, розширене і звужене відтворення (рис. 3.22).

Простим називається відтворення, в якому виробництво повторюється в незмінних розмірах. Розширеним називається відтворення, в якому виробництво відновлюється в збільшеному обсязі. Це означає, що з кожним роком створюється більша кількість продукції. Звужене відтворення характеризується тим, що виробництво відновлюється у зменшеному обсязі.

Рис. 3.22. Види суспільного відтворення

Для безперервності відтворення необхідне постійне відновлення всіх використовуваних ресурсів — робочої сили, засобів виробництва, природних ресурсів та природного середовища, в якому живе людина (рис. 3.23). В умовах НТР відтворення природного середовища стало гострою проблемою, пов'язаною з посиленням впливу нищівних факторів на навколишнє середовище. Це проявляється в першу чергу в забрудненні повітря, водойм, земельних угідь, а в результаті — і продуктів харчування.

Рис. 3.23. Умови, необхідні для безперервності відтворення

Відтворення робочої сили — це відновлення працездатності працівника і заміна тих працівників, які вибувають із процесу виробництва. Це досягається шляхом постійного споживання матеріальних благ, послуг, надання молодому поколінню освіти та відповідної кваліфікації.

На початку кожного виробничого циклу підприємство повинне мати необхідні засоби виробництва. Зношені засоби праці (машини, механізми, технологічні лінії, будівлі, споруди) мають бути замінені новими чи відремонтовані, а використане паливо, енергетичні ресурси, матеріали — відновлені.

У нинішніх умовах усе більшого значення набуває відтворення природних ресурсів, які використовуються в процесі виробництва, та середовища, в якому живуть люди. Необхідне постійне відновлення родючості ґрунтів, лісових масивів, підтримування в чистоті рік, озер, інших водойм та повітряного простору.

Особливого значення набуло раціональне використання таких невідтворюваних ресурсів як нафта, газ, металеві руди та заміна їх іншими джерелами енергії та іншими видами сировини.

Надзвичайного значення набуває проблема пропорційності, тобто певних кількісних співвідношень між різними сферами й галузями виробництва, між різними видами ресурсів. Так, при відновленні виробничого циклу потрібно не просто мати робочу силу і засоби виробництва — вони повинні бути в певних кількісних і якісних пропорціях. Порушення пропорційності неминуче призводить до зниження ефективності виробництва.

Відтворення завжди має суспільний характер, виступає в певних суспільних формах. Отже, повинні відновлюватись і виробничі відносини між людьми. За умов ринкової економіки постійно відновлюється товарна форма виробничих відносин і відносини власності.

Вихідним пунктом руху суспільного продукту є виробництво, а кінцевою метою і рушійним мотивом його є споживання. В умовах ринкової економіки споживання є визначальним фактором якості створюваної продукції.

Зв'язок між виробництвом і споживанням здійснюється через розподіл та обмін. При цьому розподіл уже має місце в самому виробництві. Тут розподіляється робоча сила і засоби виробництва. У процесі розподілу визначається частка кожного суб'єкта в суспільному продукті. Обмін також має місце вже в самому виробництві. Тут здійснюється обмін діяльністю та здібностями, пов'язаними з виконанням виробничих функцій. Обмін е стадією руху виробленого продукту від виробника до споживача. Через обмін учасник виробництва отримує належну йому потрібну частку суспільного продукту. Прискорюючи рух товарів, обмін сприяє розвитку виробництва.

Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживання, тобто утилізація споживної вартості. Розрізняють виробниче та особисте споживання. Виробниче споживання полягає у використанні засобів виробництва і робочої сили для виготовлення продукції або послуг. Особисте споживання — це процес використання людиною товарів та послуг для задоволення потреб у продуктах харчування, одязі, житлі, для культурного та професійного розвитку, відпочинку, розваг і так далі. Основною функцією особистого споживання є відтворення робочої сили і людини в цілому. Одночасно воно є стимулом зростання і розвитку виробництва.

Дата добавления: 2014-12-07