Тема лекції: Теоретичні основи безпеки життєдіяльності

Основні питання лекції:

1. Правові та нормативні основи безпеки життєдіяльності.

2. Категорійно – понятійний апарат БЖД.

3. Поняття небезпека.

4. Причини та наслідки небезпек.

5. Ризик як оцінка небезпек.

Проблема безпеки життєдіяльності (БЖД) людини і всього суспільства в сучасних умовах набула особливої гостроти й актуальності.

Актуальність проблем БЖД в теперішній час визначається рядом причин:

1) порушення екологічної рівноваги природного середовища внаслідок надмірного антропогенного навантаження на біосферу;

2) зростання числа техногенних аварій і катастроф при взаємодії людини зі складними технічними системами;

3) соціально-політична напруженість у суспільстві.

Так, згідно з прийнятою у 1992 році в Ріо-де-Жанейро Концепцією ООН „Про сталий людський розвиток” та схваленою в 1997 році Постановою Верховної Ради України Концепцією національної безпеки України (№ 3/97-ВР від 16.01.1997), людина та її здоров’я є найбільшою цінністю держави, яка повинна докладати чимало зусиль для створення умов безпечної життєдіяльності всього населення України.

У 1998 році Верховною Радою України були схвалені “Основні напрями державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки”. Проголошена національна екологічна політика базується на органічному поєднанні вирішення економічних та екологічних проблем у процесі соціально-економічного реформування нашого суспільства, створенні умов для розв’язання екологічних проблем.

Одним із головних напрямів забезпечення безпеки населення України є належна освіта з проблем безпеки. Це відображено у затвердженій 12 березня 2001 року Міністерством освіти і науки України Концепції освіти з напряму „Безпека життя і діяльності людини” та реалізується через вивчення комплексу дисциплін: валеології, екології, охорони праці, ергономіки, цивільної оборони тощо, чільне місце серед яких посідає безпека життєдіяльності, що враховує досвід Європейської системи освіти у сфері ризику,

Безпека життєдіяльності вивчає явища, об’єкти, процеси з позиції їх оптимізації за параметрами безпеки, це сукупність знань та правил поведінки, що забезпечують здоров’я, довголіття, розкриття творчого потенціалу людини, забезпечують оптимальні умови існування людства на планеті Земля.

Безпека життєдіяльності людини — найважливіше завдання людської цивілізації

Об’єктом вивчення безпеки життєдіяльності є людина у всіх аспектах її діяльності (фізичному, психологічному, духовному, суспільному).

Мета БЖД — забезпечення оптимальних умов життя для кожної людини окремо та людства в цілому.

До основних принципів забезпечення життєдіяльності відносяться:

1) Безперервне забезпечення фізіологічних процесів організму людини;

2) Принцип взаємозв’язку і взаємозалежності з навколишнім середовищем.

3) Принцип раціональної організації праці за ціллю, часом, місцем і нормами.

4) Принцип матеріального заохочення при організації життєдіяльності.

5) Принцип захисту здоров’я, меж і умов життєдіяльності.

6) Принцип ліквідації негативних наслідків життєдіяльності.

Безпека – це стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Управління безпекою, розробка правил та рекомендацій базується на основі знання законів, принципів і методів забезпечення безпеки.

Національна безпека - стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх і зовнішніх загроз. Життєво важливі інтереси - сукупність потреб, задоволення яких надійно забезпечує існування і можливості прогресивного розвитку особи, суспільства і держави.

Основні об'єкти безпеки: особа - її права і свободи; суспільство - матеріальні і духовні цінності; держава - конституційний лад, суверенітет і територіальна цілісність.

Основні принципи забезпечення національної безпеки: законність, дотримання безпеки інтересів особи і держави; їх взаємна відповідальність за забезпечення безпеки; взаємозв'язки національної і міжнародної безпеки. Реалізація основних принципів забезпечення національної безпеки можлива за рахунок створення системи безпеки, основними функціями якої виступають виявлення і прогнозування внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів безпеки, здійснення комплексу оперативних і довготривалих заходів по їх попередженню і нейтралізації; створення і підтримання в готовності сил і засобів забезпечення безпеки; управління силами і засобами забезпечення безпеки у повсякденних умовах і при надзвичайних ситуаціях.

Основні елементи міжнародної і національної безпеки: політична, економічна, воєнна, технологічна, екологічна, гуманітарна та інші сфери діяльності. Кожна з сфер має певну специфіку, своєрідність. Разом з тим усі сфери перебувають у тісному взаємозв'язку і взаємозалежності.

Загроза – це явище чи ситуація, що може завдати шкоду здоров`ю людини або її безпеці. Небезпеку можна визначати якісно, а ризик – кількісно. Загроза - це ймовірність виникнення в певний момент часу та в межах даних територій явища, що потенційно здатне уражати людей і завдавати матеріальних збитків

Небезпека – це центральне поняття безпеки життєдіяльності і являє собою явища, процеси, об’єкти, властивості, які здатні за певних умов завдати шкоди здоров’ю чи життю людини як прямо, так і згодом.

Будь-яка діяльність людини може бути потенційно небезпечною.

Існує логічний зв'язок між причинною-небезпекою-наслідками.

Можна виділити наступну послідовність реалізації небезпеки:

Джерело небезпеки (повінь) → причина (злива) → небезпечна ситуація (затоплення населеного пункту) → вражаючий фактор (високий рівень води, низька температура води) → наслідки (загибель людей, руйнування споруд, транспорту).

Джерелами (носіями небезпек) є природні процеси і явища, техногенне середовище та людські дії.

Наслідки м.б.

- соціальними;

- економічними;

- психофізіологічними;

- моральними.

Ідентифікація небезпек – це знаходження типу небезпеки та встановлення її характеристик, необхідних для розробки заходів щодо її усунення чи ліквідації наслідків (створення моделей безпеки). При ідентифікації небезпек необхідно виходити з принципу що джерелом небезпеки може бути все живе і неживе, а підлягати небезпеці також може все живе і неживе. В процесі ідентифікації визначаються:

-Номенклатура небезпек

-Просторова локалізація Н

-Вірогідна можлива шкода при реалізації Н.

Номенклатура небезпек – перелік назв небезпек або термінів, систематизованих за відповідними ознаками (наприклад, за алфавітом). В окремих випадках складаються номенклатура небезпек для окремих об’єктів (підприємств, цехів, професій, місць праці та інше). Номенклатура небезпек налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну.

Небезпеки існують у просторі й часі та реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації.

Ідентифікація необхідна для розробки заходів щодо запобігання небезпекам або вже ліквідації наслідків.

Таксономія небезпек – класифікація та систематизування явищ, процесів, об’єктів, які здатні завдати шкоди людині. Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації небезпек:

1) за джерелом походження:

а) природні небезпеки – це природні об’єкти, явища природи та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров’я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астероїди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тварини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси);

б) техногенні небезпеки

в) до соціальних джерел небезпек належать небезпеки, викликані низьким культурним та духовним рівнем (бродяжництво, проституція, алкоголізм, злочинність тощо). Першоджерелом цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, революції,, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті;

2) за часом проявлення (імпульсні, кумулятивні);

3) за локалізацією (космос, атмосфера, літосфера, гідросфера);

4) за наслідками (захворювання травми, загибель тощо);

5) за шкодою (соціальна, технічна, екологічна та інші);

6) за сферою прояву (побутова, спортивна, дорожньо-транспортна, виробнича);

7) за структурою (прості, складні, похідні);

8) за характером дії на людину (активні та пасивні).

За характером дії на людину небезпеки можна поділити на групи: фізичні, хімічні, біологічні, психофізіологічні (ГОСТ 12.0.003-74)

Потенційна небезпека – це така небезпека, яка має неявний характер і проявляється в умовах, які важко передбачити. Потенційна небезпека може реалізуватися у формі хвороб або травм. Матеріальні носії потенційної небезпеки це небезпечні або шкідливі чинники.

У виробничій сфері фактори поділяються на вражаючі, небезпечні та шкідливі.

Вражаючі фактори можуть призвести до загибелі людини.

Небезпечні фактори викликають в окремих випадках травми чи раптове погіршення здоров’я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного та фізичного стану).

Шкідливі фактори можуть спричиняти захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і прихованій формах.

За характером та природою дії всі небезпечні та шкідливі фактори згідно ГОСТ 12.0.002-80 поділяють на 4 групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіологічні.

Надзвичайна ситуація (НС) – порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, спричинене аварією, катастрофою, стихійним лихом чи іншою небезпечною подією, яка призвела (може призвести) до загибелі людей та (або) значних матеріальних втрат.

Ризик – це кількісна характеристика оцінки ступеня небезпеки. Ризик є критерієм реалізації небезпеки.

Документація про ризики – Постанова КМУК № 637 від 14.12.2002 р.

Нескінченно малий (“нульовий”) ризик свідчить про відсутність реальної небезпеки в системі, і навпаки: чим вищий ризик, тим вища реальність впливу небезпеки.

Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками (n) до максимально можливої кількості усіх подій (N) за певний проміжок часу: .

Формула дозволяє розрахувати розміри загального та групового ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику – максимальну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, у групу можуть входити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транспортні засоби одного типу; один клас суб’єктів господарської діяльності тощо.

Квантифікацією небезпек називають введення кількісних характеристик для оцінки ступеня (рівня) небезпеки. Найпоширенішою кількісною оцінкою небезпеки є ступінь ризику.

У спеціальній літературі нвведені класифікації ризиків за такими основними ознаками:

1) За джерелами ризику:а) природний; б) техногенний; в) соціальний;

2) За видами джерел ризику:

а) внутрішній ризик (пов’язаний з функціонуванням підприємства);

б) зовнішній ризик (пов’язаний із зовнішнім середовищем і не залежний від функціонування підприємства);

в) людський чинник (ризик, пов’язаний з помилками людини);

3) За характером небажаного збитку:

а) економічний; б) екологічний; в) соціальний;

4) За розміром збитку: (припустимий; граничний (критичний); катастрофічний);

5) За рівнем небезпеки: а) безумовно прийнятний; б) прийнятний; в) неприйнятний;

6) За часом впливу: а) короткостроковий; б) середньостроковий; в) довгостроковий;

7) За частотою впливу: а) разовий; б) періодичний; в) постійний;

8) За рівнем впливу: а) локальний; б) глобальний;

9) За сприйняттям людьми: а) добровільний; б) примусовий;

10) З позицій доцільності ризик буває: а) обґрунтований; б) необґрунтований;

11) За масштабами поширення ризик буває: (стосовно окремої людини; груповий; загальний).

Крім того, розрізняють індивідуальний, соціальний та системний ризики.

Індивідуальний ризик визначає ймовірність реалізації конкретної небезпеки для конкретної особи, при цьому чітко визначається їх часова та просторова локалізація.

Соціальний ризик визначає залежність між частотою виникнення небезпечних подій, що призвели до ураження певного числа людей, і числом уражених при цьому людей. Він дозволяє судити про масштаби катастроф.

Системний ризик – це ступінь небезпеки виробничої системи, міра схильності системи до виникнення небезпечних ситуацій. Це властивість системи, її обладнання, засобів праці та предмету парці, людини тощо. Вихід з ладу чи неправильне функціонування одного елементу системи може мати вплив та ускладнювати роботу інших елементів. Наявність системного ризику не свідчить про те, що кожна людина яка задіяна в даній системі, підлягає однаковій небезпеці, тому що ризик для людини визначається з однієї сторони системним ризиком, а з іншої сторони її індивідуальними властивостями.

Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок числового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками.

Можна виділити 4 методичних підходи до визначення ризику.

· Інженерний, що спирається на статистику, розрахунок частот, імовірнісний аналіз безпеки, побудова дерев небезпеки.

· Модельний, що грунтується на побудові моделей дії шкідливих факторів на окрему людину, соціальні, професійні групи, тощо. Ці методи основані на розрахунках, для яких не завжди є дані.

· Експертний, коли імовірність подій визначається на основі опитування досвідчених спеціалістів, тобто експертів.

· Соціологічний, що грунтується на опитуванні населення.

Названі методи відображають різні аспекти ризику. Тому застосовувати їх необхідно в комплексі.

Традиційна техніка безпеки грунтується на категоричному імперативі ¾ забезпечити безпеку, не допустити ніяких аварій. Як показує практика, така концепція неадекватна законам технічної сфери. Вимога абсолютної безпеки, приваблива своєю гуманністю, може обернутися трагедією для людей тому, що забезпечити нульовий ризик у діючих системах неможливо.

Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і прийшов до концепції прийнятного (допустимого) ризику, сутність якої у прагненні до такої безпеки, яку приймає суспільство у даний період часу.

Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебуває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.

Гранично допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.

Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.

Контрольні питання:

1. Основні поняття БЖД.

2. Головна задача науки «Безпека життєдіяльності».

3. Визначення поняття «безпека», «небезпека», «ризик».

4. Визначення поняття «безпека системи».

5. Наукова задача науки «Безпека життєдіяльності».

6. Практичні задачі науки «Безпека життєдіяльності».

7. Об'єкт вивчення науки «Безпека життєдіяльності».

8. Основні етапи наукової і практичної діяльності людини в рішенні задач забезпечення безпеки життєдіяльності.

9. Методи, що застосовуються при рішенні задач забезпечення безпеки життєдіяльності.

10. Класифікація негативних факторів, які існують в середовищі існування людини.

11. Природні негативні фактори.

12. Аксіома про потенційну небезпеку.

13. Визначення поняття «таксономія».

14. Типи класифікацій небезпек.

15. Класифікація небезпек по природі походження та по природі дії.

16. Класифікація небезпек за рівнем локалізації, за наслідками та за видом збитку, який наноситься небезпекою.

17. Класифікація небезпек за сферою прояву, за характером впливу.

18. Визначення небезпеки, як поняття.

19. Класифікація небезпек. Види ознак небезпеки.

20. Визначення ризику.

21. Поняття ризику, як категорії безпеки життєдіяльності.

22. Методи оцінки ризику.

23. Методика визначення прийнятного ризику.

24. Реакція організму людини на вплив негативних факторів зовнішнього середовища.

Дата добавления: 2014-12-07