Об'єкти цивільних правовідносин

Визначення об'єкта як одного з елементів структури правовідносин є дискусійним питанням.

Так, В.Г. Вердніков об'єктом правового відношення визначає те благо, на яке спрямовані суб'єктивне право та відповідний йому обов'язок з метою задоволення інтересу уповноваженої особи. Ю.К. Толстой зазначає, що об'єктом правовідносин є те фактичне відношення, на яке впливає правове відношення. Р.О Халфіна вважає, що існує багато правових відносин, які не мають визначеного об'єкта. На цій підставі вона робить висновок, що об'єкт не є обов'язковим елементом структури правового відношення, хоча й має значення для виникнення і розвитку багатьох правових відносин та їх структури.

Найдоцільніше об'єктом правового відношення вважати все те, з приводу чого ці відносини виникають. Тобто це ті матеріальні і нематеріальні блага явища та предмети оточуючого світу, що мають здатність задовольняти інтереси учасників правових відносин. Саме завдяки об'єкту правових відносин вони пов'язуються із системою реальних, життєвих відносин, матеріальних та духовних цінностей суспільства.

Питання про об'єкт має неоднакове значення у різних правовідносинах. У тих правовідносинах, де головним є юридичний обов'язок активного характеру (правовідносини активного типу), питання про об'єкт у багатьох випадках не має самостійного значення. Наприклад, у цивільно-правових зобов'язаннях об'єктом є результат дій зобов'язаної особи, який є невід'ємним від самої поведінки. Таким чином, питання про об'єкт поєднується з питанням про матеріальний зміст правових відносин — з характеристикою тієї фактичної поведінки, що формується шляхом виконання юридичного обов'язку.

Особливого значення це питання набуває у тих правовідносинах, де об'єкт виступає у вигляді такого матеріального або нематеріального блага, яке можна відокремити від поведінки. Загалом це зв'язки пасивного типу, тобто такі, в яких суб'єктивне право (право на "свої" активні дії) має головне значення. У цих випадках визначення об'єкта правовідносин має велике значення, тому що від цього залежить встановлення законом правового режиму зазначених прав, визначення особливостей їх захисту тощо.

З наведених міркувань об'єкт цивільного правового відношення не можна трактувати лише як поведінку його учасників. Такий підхід звужує характеристику цього елемента правовідношення, загострює увагу лише на предметі впливу правових норм. Тому правильнішим видається визначення об'єкта через вказівку на ті блага, що становлять інтерес для суб'єктів цивільного права, які вступають заради цих благ у певні цивільні відносини.

Отже, об'єктом цивільного правовідношення є те матеріальне або нематеріальне благо, щодо якого це правовідношення виникає.

Об'єктами цивільних правовідносин можуть бути речі, дії (в тому числі послуги), результати дій, інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, особисті немайнові блага.

Речі, в тому числі гроші і цінні папери, а також майнові права в сукупності називають інакше майном. Продукти творчої діяльності в сукупності з особистими немайновими правами іноді іменують "ідеальними благами".

Детальніше мова про суб'єкти та об'єкти цивільних правовідносин піде у спеціальних главах підручника.

2. Класифікація цивільних правовідносин має не тільки теоретичне, а й практичне значення. Вона дозволяє більш точно визначити характер взаємин їх суб'єктів, а отже, дає можливість чіткішого тлумачення цивільно-правових норм стосовно конкретного випадку.

Класифікація можлива за різними підставами.

1) Залежно від економічного змісту цивільні правовідносини поділяються на майнові і немайнові.

Майнові правовідносини мають економічний зміст. їх об'єктом є майно (матеріальні блага).

У свою чергу, вони поділяються на правовідносини, що опосередковують статику суспільних зв'язків (наприклад, правовідносини власності), і правовідносини, які опосередковують динаміку суспільних зв'язків (наприклад, зобов'язання).

Немайнові правовідносини не мають безпосереднього економічного змісту.

Вони можуть поділятися на такі, що пов'язані з майновими правами (право авторства), й ті, які з майновими правами не пов'язані (особисті немайнові права — право на життя, честь тощо).

2) За юридичним змістом цивільні правовідносини поділяються на абсолютні і відносні.

У абсолютних правовідносинах носієві абсолютного права протистоїть невизначена кількість зобов'язаних осіб. Прикладом можуть бути правовідносини власності, де праву власника відповідає обов'язок всіх і кожного не перешкоджати йому в здійсненні його повноважень.

У відносних правовідносинах уповноваженому суб'єкту протистоїть одна або декілька конкретно визначених зобов'язаних осіб. Наприклад, у договорі позики уповноваженою особою є позикодавець, який може вимагати повернення боргу від зобов'язаної особи, яка отримала позику.

3) За характером здійснення права цивільні правовідносини поділяються на речові та зобов'язальні.

Речові правовідносини це правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт може здійснювати свої суб'єктивні права самостійно, без сприяння зобов'язаної особи. Прикладом можуть бути правовідносини власності, сервітутні правовідносини тощо.

Зобов'язальні правовідносини це правовідносини, в яких уповноважений суб'єкт для здійснення своїх цивільних прав потребує сприяння зобов'язаної особи. Так, покупець не може отримати річ, яку він придбав, без сприяння продавця, а право останнього на отримання вартості проданої речі, в свою чергу, не може бути реалізоване без виконання відповідного обов'язку покупцем.

4) Залежно від спрямованості і цілей встановлення цивільні правовідносини поділяються на регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини призначені опосередковувати (регулювати) зв'язки нормального цивільного (торгового) обігу. Вони є типовими для цивільного права. Найчастіше вони встановлюються за допомогою договору. Саме в них проявляється уповноважу-вальний характер цивільно-правового регулювання. Прикладом може бути будь-яке договірне зобов'язання.

Охоронні правовідносини виникають у разі необхідності захисту інтересів учасників цивільного обігу цивілістичними засобами. Підставою їх виникнення є цивільне правопорушення. Права і обов'язки учасників таких правовідносин визначаються не тільки на диспозитивних засадах, а й з використанням імперативного методу. Типовим прикладом є зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди (гл.82 ЦК).

5) 3 урахуванням структури змісту правовідносини можуть бути поділені на прості та складні.

Прості правовідносини мають своїм змістом одне право і один обов'язок або по одному праву і одному обов'язку в кожного з його суб'єктів.

Складні правовідносини характеризуються наявністю кількох прав і обов'язків. Наприклад, у деяких випадках як доповнення до основного зобов'язання (правовідносин) виникають акцесорні зобов'язання (правовідносини), нерозривно з ним пов'язані, тощо.

Класифікація цивільних правовідносин можлива і за іншими підставами. Так, з урахуванням тих або інших їх особливостей можуть бути виділені строкові і безстрокові правовідносини, активні і пасивні, типові і нетипові, загальнорегулятивні, організаційні тощо.

Оскільки в основу класифікації правовідносин покладено різні ознаки, то одне і те ж правовідношення може бути одночасно охарактеризоване з різних боків. Наприклад, правовідносини власності є майновими, абсолютними, речовими, регулятивними тощо. Правовідносини, що виникають з договору позики, є майновими, відносними, зобов'язальними, регулятивними.

Дата добавления: 2014-11-29