Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Самостійне вивчення 2 страница




Матеріальним наслідком порушення права інтелектуальної власності є поява контрафактних виробів, тобто продукції (товарів), вироблених з використанням об'єкта права інтелектуальної власності і реалізованих в межах України з порушенням права на них. Контрафактними вважаються також вироби, які виготовлені законно, але розповсюджені з порушенням права суб'єкта інтелектуальної власності.

Загальні засади захисту права інтелектуальної власності від порушень встановлені ч.З ст.418 ЦК, яка зазначає, що таке право є непорушним. Воно належить його володільцю як природне право, внаслідок чого ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до цих засад, які у свою чергу ґрунтуються на положеннях Конституції, захист права інтелектуальної власності здійснюється судом.

Зокрема ст.432 ЦК встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст.16 цього Кодексу. Отже, для суб'єкта права інтелектуальної власності існує можливість вимагати, щоб суд застосував такі загальні для всіх цивільних відносин способи захисту:

1) визнання права (наприклад, визнання права інтелектуальної власності, визнання права використання відповідного об'єкта тощо);

2) визнання правочину недійсним (наприклад, визнання недійсним ліцензійного договору);

3) припинення дій, які порушують право (наприклад, припинення використання твору без згоди його автора);

4) відновлення становища, яке існувало до порушення права (наприклад, вилучення і знищення незаконно виданого накладу літературного твору);

5) примусове виконання обов'язку в натурі (наприклад, вимога до видавця про виконання його обов'язку за договором про видання твору);

6) зміна правовідношення (наприклад, зміна умов авторського договору на вимогу автора у вигляді реакції на порушення з боку видавця);

7) припинення правовідношення (наприклад, дострокове розірвання ліцензійного договору у випадку його порушення);

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Суд може також захистити цивільні права та інтереси, пов'язані з інтелектуальною власністю, застосувавши спеціальні способи захисту права інтелектуальної власності та постановивши рішення про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

3) вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права інтелектуальної власності (контрафактних виробів);

4) вилучення з цивільного обігу матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

З метою запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів суд має право заборонити відповідачеві чи іншій особі вчиняти певні дії. Для цього необхідна наявність таких умов: 1) існують достатні підстави вважати, що ця особа є порушником права інтелектуальної власності; 2) зазначені дії стосуються виробництва, відтворення, розповсюдження, використання, а також транспортування, збереження або володіння виробами (товаром); 3) є достатні підстави вважати вироби кон-трафактними; 4) зазначені дії вчиняються з метою випуску в цивільний обіг цих контрафактних виробів (товарів).

За своєю природою це — прогібіторний позов, можливість якого передбачена ч.2 ст.386 ЦК. Принагідно слід зазначити, що у тих випадках, коли порушення права інтелектуальної власності стосується майнових прав його суб'єкта на певний матеріальний субстрат (наприклад, на рукопис, плівку із аудіо- чи відеозаписом, носій комп'ютерної програми тощо), для їх захисту можуть бути використані засоби захисту права власності, встановлені гл.29 ЦК.

Якщо дії порушника права інтелектуальної власності мають ознаки злочину, за який передбачена кримінальна відповідальність, орган дізнання, слідства або суд зобов'язані вжити заходів для забезпечення вчиненого або можливого в майбутньому цивільного позову шляхом розшуку і накладення арешту на: 1) вироби (товари), щодо яких припускається, що вони є контрафактними; 2) матеріали та обладнання, призначені для виготовлення і використання зазначених виробів (товарів); 3) документи, рахунки та інші предмети, що можуть бути доказом вчинення дій, за які відповідно до чинного законодавства передбачена кримінальна відповідальність.

1. Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право)

Авторське правоінститут цивільного права, норми якого регулюють суспільні відносини, що пов'язані зі здійсненням та охороною прав інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір.

Джерелами авторського права окрім ЦК України є Закон України "Про авторське право і суміжні права" та низка між­народних договорів, зокрема, Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886), Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952), Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961) та ін.

Відповідно до ст. 433 ЦК України об'єктами авторського права є твори, а саме:

1) літературні та художні твори, зокрема; романи, поеми, статті та інші письмові твори; лекції, промови, проповіді та інші усні твори; драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні, інші сценічні твори; музичні тво­ри (з текстом або без тексту); аудіовізуальні твори; твори живопису, архітектури, скульптури та графіки; фотографіч­ні твори; твори ужиткового мистецтва; ілюстрації, карти, плани, ескізи і пластичні твори, що стосуються географії, топографії, архітектури або науки; переклади, адаптації, аранжування та інші переробки літературних або художніх творів; збірки творів, якщо вони за добором або упорядку­ванням їх складових частин є результатом інтелектуальної діяльності;

2) комп'ютерні програми;

3) компіляції даних (бази даних), якщо вони за добором або упорядкуванням їх складових частин є результатом інтелек­туальної діяльності;

4) інші твори.

Об'єктами авторського права є твори без виконання будь-яких формальностей щодо них та незалежно від їх завершено­сті, призначення, цінності тощо, а також способу чи форми їх вираження. Авторське право і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Від­чуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не озна­чає відчуження авторського права, і навпаки.

Законом визначено перелік творів, які, в силу свого змісту, не є об'єктами авторського права. Відповідно до ст. 434 ЦК до таких творів належать:

• акти органів державної влади та органів місцевого самовря­дування (закони, укази, постанови, рішення тощо), а також їх офіційні переклади;

• державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, ми державної влади;

• повідомлення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайноїпрес-інформації;

• інші твори, встановлені законом.

Щодо суб'єктів авторського права, то законодавством встановлено презумцію авторства ‚ відповідно до якої первинним суб’єктом авторського права є автор твору. За браком доказів іншого автором твору вважають фізичну особу ‚зазначену звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору.

Суб’єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про авторське право та суміжні права».

Уся сукупність суб'єктивних цивільних прав, що належать автору у зв'язку зі створенням твору, поділяють на особисті немайнові та майнові.

До особистих немайнових прав автора належать:

1) право на визнання його автором твору;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інте­лектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи ре­путації автора;

3) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням

твору, якщо це практично можливо;

4) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використан­ням твору;

5) обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

6) на недоторканність твору;

7) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Крім того, до особистого немайнового права належить на­дано автору можливість здійснювати забезпечення недоторкан­ності твору- Відповідно до ст. 439 ЦК автор має право проти­діяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні твору чи будь-якому іншому посяганню на твір, що може за­шкодити честі та репутації автора, а також супроводженню твору без його згоди ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями тощо.

У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. Якщо такого уповно­важення немає, недоторканість твору охороняється спадкоєм­цями автора, а також іншими заінтересованими особами.

Щодо майнових прав на твір, то вони належать його авто­рові, якщо інше не встановлено договором чизаконом. Майно­вими правамиінтелектуальної власності на твір є:

1) право на використання твору;

2) виключне право дозволяти використання твору;

3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.Використанням творує його:

• опублікування (випуск у світ);

• відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;

• переклад;

• переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни;

• включення складовою частиною до збірників, баз даних; антологій, енциклопедій тощо;

• публічне виконання;

• продаж, передання в найм (оренду) тощо;

• імпорт його примірників, примірників його перекладів, пе­реробок тощо.

Використанням твору може бути визнано й інші дії, вста­новлені законом. Здійснюється воно лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої зго­ди, встановлених законодавством.

Твір вважається опублікованим (випущеним у світ), якщо він будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб, у тому числі виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню, відображений у загальнодо­ступних електронних системах інформації. Ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора. Крім того, за загальним пра­вилом, автор має право на плату за використання його твору.

Проте, як виняток, твір може бути вільно, без згоди автора та інших осіб і безоплатно використано будь-якою особою в таких випадках:

1) як цитата з правомірно опублікованого твору або як ілюст­рація у виданнях, радіо- і телепередачах, фонограмах та відеограмах, призначених для навчання, за умови дотри­мання звичаїв, зазначення джерела запозичення та імені ав­тора, якщо воно вказане в такому джерелі, та в обсязі, ви­правданому поставленою метою;

2) для відтворення у судовому та адміністративному провад­женні в обсязі, виправданому цією метою;

3) в інших випадках, передбачених законом.

Особа, яка використовує твір, обов'язково повинна зазначи­ти ім'я автора твору та джерело запозичення,

Строк чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір діє впродовж життя автора та спливає через 70 років, що відраховуються з 1 січня року, наступного за роком смерті ав­тора чи останнього із співавторів, який пережив інших співав­торів, крім випадків, передбачених законом. Після закінчення

строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір його може вільно та безоплатно використовувати будь-яка особа, за винятками, встановленими законом.

У разі, якщо твір створюють спільнійтворчій працікілька авторів, то має місце співавторство. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, не­залежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й само­стійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо її може бути використано незалежно від інших частин цього твору. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створе­ну ним частину твору, яка має самостійне значення.

Відносини між співавторами може бути визначено догово­ром. Якщо такого договору немає, авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

. Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права)

Суміжні праваце права осіб на результати творчої діяльності, а саме на виконання творів, виробництво фонограм, відеограм, програм організації мовлення.

Правове регулювання суміжних прав окрім ЦК України здійснюють такі нормативно-правові акти: Закони України "Про авторське право І суміжні права", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про теле­бачення і радіомовлення" та низка міжнародних нормативно-правових актів, зокрема, Бернська конвенція про охорону літе­ратурних і художніх творів (1886), Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961) та ін.

Об'єктами суміжних прав є: виконання, фонограми, відео­грами, програми (передачі) організації мовлення.

ЦК розрізняє первинних суб'єктів суміжних прав (викона­вець, виробник фонограми, виробник відеограми, організатор мовлення) та похідних суб'єктів (за браком доказів іншого су­б'єктом суміжного права вважають особу, ім'я (найменування) Правову базу права промислової власності, разом з положен­нями ЦК України, становлять: Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р., Закон України "Про власність", "Про охорону прав на винаходи і корисні мо­делі", "Про охорону прав на промислові зразки" та ін.

Найпоширенішими об'єктами права промислової власності є винаходи, корисні моделі та промислові зразки, на характерис­тиці яких ми і зупинимось.

Винахід — технологічне (технічне) рішення у будь-якій га­лузі, яке відповідає умовам патентоспроможності. ЦК України визначає перелік умов, наявність яких є обов'язковою для ви­знання винаходу патентоспроможним:

• новизна (є невідомим у світі до моменту подання заявки та не є частиною рівня техніки, тобто відомості про нього не стали загальнодоступними до патентування);

• винахідницький рівень (він не є очевидним для фахівця, тобто явно не випливає з рівня техніки);

• придатність для промислового використання (його можливо використовувати у промисловості).

Об'єктом винаходу можуть бути: продукт (пристрій, речо­вина тощо); процес у будь-якій сфері технології. До об'єктів винаходу також належать штами мікроорганізмів, культури рос­лин та тварин, а також методики пошуків. Винаходом визна­ється застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням.

Корисна модель — це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, а саме: є новим і промислово придатним.

Корисна модель дуже подібна до винаходу, проте їх слід відрізняти. По-перше, з умов патентоспроможності корисної моделі виключено винахідницький рівень, тобто достатньо ли­ше новизни та промислової придатності. По-друге, об'єктом винаходу є продукти, способи і використання відомих раніше рішень за новим призначенням, а об'єктом корисної моделі — конструктивне виконання пристрою, тобто його оригінальне компонування. По-третє, якщо винахід містить сутність заяв­леної пропозиції, то корисна модель — викладення цієї сутно­сті в просторі.

ЦК відносить до об'єктів корисної моделі продукт (при­стрій, речовину тощо) або процес у будь-якій сфері технології.

Промисловий зразок — це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.

Промисловий зразок є таким, що відповідає умовам патен­тоспроможності, якщо він є новим та промислово придатним.

Об'єктом промислового зразка є форма, малюнок чи роз­фарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній ви­гляд промислового виробу. Об'єкти промислового зразка при­значені для задоволення ергономічних та естетичних потреб.

Як промислові зразки не можуть отримати правову охорону такі об'єкти: об'єкти архітектури (окрім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друкована продукція; об'єкти нестійкої форми з рідких, газо­подібних, сипких або подібних їм речовин тощо.

Набуття права інтелектуальної власності на винахід, корис­ну модель і промисловий зразок засвідчується патентом.

Патент — техніко-юридичний документ, який засвідчує, що заявлена пропозиція дійсно є об'єктом права інтелектуаль­ної власності, авторство її творця, національний пріоритет на інтелектуальну власність (винахід, корисну модель, промисло­вий зразок). Відповідно до чинного законодавства видають та­кі види патентів:

патент (видають за результатами кваліфікаційної експер­тизи);

декларативний патент (видають за результатами формаль­ної експертизи).

Патент видає Державний департамент інтелектуальної влас­ності Міністерства освіти і науки України (далі — ДІВ). Під­ставою для видачі патенту є проведення експертиз: формаль­ної та кваліфікаційної (по суті).

У зв'язку з тим, що набуття права власності на винахід, ко­рисну модель та промисловий зразок засвідчується патентом, то іншою назвою права промислової власності є патентне право.

Для одержання патенту особа повинна подати відповідну заявку до ДІВ, яка має містити: заяву щодо проведення ква­ліфікаційної експертизи, опис об'єкта інтелектуальної власнос­ті (винаходу, корисної моделі тощо), формулу, креслення (як­що вони є в описі) та реферат. На основі поданих документів виноситься рішення або про видачу патенту, або про відмову видачі. На підставі рішення про видачу патенту здійснюєть­ся його державна реєстрація, шляхом внесення відомостей до відповідного державного реєстру. Одночасно з державною ре­єстрацією ДІВ публікує у своєму інформаційному бюлетені інформацію про видачу патенту. Видача самого патенту про­водиться у місячний строк після його державної реєстрації.

Обсяг правової охорони визначається формулою винаходу, корисної моделі, сукупністю істотних ознак промислового зразка.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на винахід, ко­рисну модель, промисловий зразок є: винахідник, автор проми­слового зразка, інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом.

Винахідники винаходів та корисних моделей та автори про­мислових зразків є первинними суб'єктамиправа інтелектуаль­ної власності на окреслені об'єкти, оскільки вони є їх безпосе­редніми творцями. Ними можуть бути будь-які фізичні особи: громадяни України, іноземні громадяни та особи без грома­дянства.

Похідними суб'єктами права інтелектуальної власності на

винаходи, корисні моделі та промислові зразки є фізичні та юридичні особи, які набули відповідних прав на підставі дого­вору (трудового, ліцензійного) чи закону (спадкоємці винахід­ників чи авторів).

Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корис­ну модель та промисловий зразок належать володільцеві від­повідного патенту, якщо інше не встановлено договором або законом. До них належать: право на використання винаходу, корисної моделі; промислового зразка; виключне право дозво­ляти використання цих об'єктів (видавати ліцензії); виключне право перешкоджати неправомірному використанню винаходу, корисної моделі, промислового зразка, в тому числі забороня­ти таке використання; інші права інтелектуальної власності,

встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на винахід, корис­ну модель, промисловий зразок є чинними з дати, наступної за датою їх державної реєстрації, за умови підтримання чинності відповідно до закону.

ЦК визначає строк чинності виключних прав інтелектуаль­ної власності:

• на винахід — 20 років від дати подання заявки на винахід, залишаючи за винахідниками право продовжити вказаний

строк відповідно до закону;

• на корисну модель — 10 років від дати подання заявки;

• на промисловий зразок — 15 років від дати подання заявки.

Особа, які володіє виключними правами інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок, може припинити їх достроково. У цьому разі, вказані об'єкти

може вільно та безоплатно використовувати будь-яка особа.

Особа може відновити чинність достроково припинених ви­ключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, раціоналізаторську пропозицію за відповід­ною заявою.

Права інтелектуальної власності на винахід, корисну мо­дель, промисловий зразок може бути визнано недійсними у порядку та на підставах, передбачених законом.

Вони визнаються недійсними лише у судовому порядку за

наявності таких підстав:

1) невідповідність запатентованого винаходу, корисної моделі, промислового зразка умовам патентоспроможності, що ви­значено законом;

2) наявність у формулі винаходу, корисної моделі, промисло­вого зразка у сукупності істотних ознак, про які не було за­значено в заявці;

3) порушення вимог щодо закордонного патентування винахо­дів, корисних моделей та промислових зразків.

ДЦІВ публікує відомості про визнання недійсними об'єктів інтелектуальної власності у своєму офіційному бюлетені.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-11-29; Просмотров: 370; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.075 сек.