Методи поліпшення контролю та регулювання грошових операцій

Механізми підвищення ефективності управління готівковими коштами

Складності здійснення контролю та регулювання готівкових коштів виникають через різницю в ставках прибутків за процентами, які потребують різних витрат грошових коштів, через постійні зміни валютних курсів і валютних процентних ставок, знач­ні відмінності національних податкових систем. Різні валютні системи передбачають різні форми урядового контролю за специфічними категоріями операцій або замороження фондів.

На загальносистемному та регіональному рівнях:

1. Централізовані депозитарії та взаємна компенсація вимог і зобов’язань на регіональному рівні.

2. Міжнародні фінансові філіали та центри повторного обліку.

Міжнародні фінансові компанії є альтернативою центрів повторного обліку, але, на відміну від цих центрів, не потребують значного адміністративного контролю. У разі використання цього методу фінансові компанії купують самі або є посередниками під час купівлі рахунків у діючих відділень ТНК. Так ці компанії отримують можливість брати на себе валютні ризики, пов’язані з виставленням переказних векселів.

3. Встановлення трансфертних цін.

4. Стратегії виплат.

5. Внутрішні кредити системи.

Індивідуальний рівень — індивідуальні стратегії філіалів:

1. Прогнозування кошторисів майбутніх готівкових надходжень та платежів.

2. Збирання готівкових коштів та механізм внутрішніх кредитів.

3. Прискорення або затягування розрахунків за зовнішньоторговими операціями.

Управління потоками готівки передбачає визначення потреб системи ТНК та її підрозділів у грошових коштах, вибір методів централізації грошових коштів та оптимальне використання їх. Глобальне управління готівкою ускладнюється державними обмеженнями на переміщення фінансових коштів, незбігом темпів інфляції та коливаннями валютних курсів.

Система ТНК спрямовує зайві кошти одиницям, що мають у них потребу, керуючись певними обмеженнями. Ці обмеження включають:

аналіз податкової структури;

аналіз стану фінансових ринків;

необхідність контролювати валютні, регіональні (політичні та економічні) і фінансові ризики.

ТНК спрямовує кошти дочірнім підприємствам компанії, які їх потребують із загального фонду системи, якщо це не загрожує зайвим валютним ризиком. Регіональний ризик можна знизити завдяки отриманню позик у місцевих банках, навіть якщо це передбачає надмірні витрати. Фірма може намагатися мінімізувати розмір своїх світових податкових платежів, які обмежують перекази прибутку від однієї одиниці системи до іншої за умови існування низьких податкових ставок.

Перекази можуть набувати форми:

дивідендів;

виплати позик;

процентів і нагород;

коштів, отриманих у результаті стратегії встановлення трансфертних цін.

Цикл руху грошових коштів об’єднує отримання грошових коштів від продажу продукції та оплату грошовими коштами факторів виробництва. Він включає такі послідовні етапи:

Складання бюджету та прогнозу для оцінювання потреб фірми в грошових коштах, тобто у зворотних коштах, що перебувають у сфері обігу, чи, інакше, поточних активів (готівка, цінні папери, які на першу вимогу можуть бути реалізовані на ринку і які мають строк повернення на рахунок фірми протягом одного року). Детальна і розгорнута система звіту дає змогу визначити глобальні потреби у грошових коштах, тобто потреби як головної компанії, так і філій.

Після визначення потреб у коштах філії вирішується: чи можна дозволити керівникові філії інвестувати залишок грошових коштів у розширення підприємства, чи він має його спрямувати у головну компанію.

Якщо керівник потоками грошових коштів вирішує, що залишок грошових коштів філії має бути спрямований у центр, визначаються засоби їх переміщення, які можуть бути такими:

об’ява дивідендів;

роялті (royalty) — 1) компенсація за використання патенту, авторського права, власності (певний відсоток від обсягу продажу); 2) плата за право розроблення природних ресурсів (різновид податку);

гонорари в оплату управлінських послуг;

виплати на погашення основної суми кредитів і процентів за ними;

установлення трансфертних цін, які у фінансовому механізмі ТНК відіграють важливу роль. Вони опосередковують внутрішній оборот ТНК.

Для аналізу та контролю трансфертних цін ТНК використовуються певні моделі ціноутворення, що будуються з урахуванням:

параметрів основної споживної вартості (швидкодійність, потужність та ін.);

витрат виробництва плюс фіксованої (середньогалузевої) норми прибутку;

ринкових аналогів, тобто цін на такі самі види продукції;

експортної оцінки вартості нових технологій або продуктів.

Після того як грошові кошти повернені до центральної каси ТНК, керівник грошовими потоками вирішує, як їх використовувати.

Одним із методів управління грошовою готівкою є кліринг, який дозволяє ТНК знизити інтенсивність потоків грошової готівки, швидше та ефективніше її переміщувати. Деякі автори для позначення даної стратегії управління готівкою використовують термін «неттинг». Ми вважаємо, що правильніше буде використовувати поняття «кліринг», оскільки: «неттинг» — це взаємна компенсація зобов’язань і активів між філіями банку чи декількома банками для виявлення чистої позиції під ризиком, а кліринг (англ. clearing) — розрахунки шляхом взаємного заліку вимог, тобто засіб безготівкових розрахунків, що базується на заліку взаємних вимог і зобов’язань юридичних і фізичних осіб за товари (послуги) та цінні папери.

Залік може бути організований, якщо кілька підприємств пов’язані між собою як зустрічним, так і послідовним переданням продукції чи наданням послуг.

Концентрація платежів при клірингу дозволяє ТНК:

ü значно скоротити суму взаємної заборгованості;

ü перервати ланцюг неплатежів;

ü досягти економії платіжних коштів на суму залікового обороту;

ü розширити сферу безготівкових розрахунків;

ü прискорити розрахунки;

ü зберегти існуючу грошову (касову) готівку.

Дата добавления: 2014-12-07