Опорний конспект лекцій 6 страница

Прямі іноземні інвестиції становлять основу панування ТНК на світовому ринку. Вони дозволяють транснаціональним корпораціям використовувати підприємства в зарубіжних країнах для виробництва і збуту продукції і швидко розповсюджувати нові товари і нові технології в міжнародному масштабі, тим самим підвищуючи свою конкурентоспроможність. Для них ШІ мотивовані в кінцевому підсумку прибутком.

Щоб зрозуміти можливість отримання цього прибутку, необхідно зупинитись на характеристиці основних груп чинників, що спонукають до ПІІ. Це - маркетингові чинники, торговельні обмеження, вартісні чинники, інвестиційний клімат.

Прямі іноземні інвестиції здійснюються не лише горизонтально, тобто фірмами, що купують або засновують аналогічні фірми за рубежем, а й вертикально. Деякі фірми вбачають привабливість ШІ в тому, що вони дають змогу підвищити надійність джерел постачання сировиною та іншими проміжними продуктами (напівфабрикатами). Вертикальна інтеграція збільшує надійність постачання і може призвести до скорочення експлуатаційних витрат і забезпечити контроль за товаропотоками через кордони в складній світовій системі розподілу.

Інвестиційний клімат. ПІІ, згідно з визначенням, дозволяють здійснювати контроль за діяльністю підприємства. Проте контроль може бути марним через несприятливі умови "навколишнього середовища", навіть якщо фірма володіє філією на 100%. Реальність забезпечення контролю, а значить і прибутковість ПІІ залежить від наявності в країні належного інвестиційного клімату - сукупності політичних, економічних, юридичних, соціальних, побутових умов, які визначають ступінь ризику інвестицій та їх прибутковість.

Загальне відношення в світі до зарубіжних інвестицій та до їх наступного розвитку може бути визначене як двоїсте. Визнаючи вигідність ПІІ в короткостроковому плані, майже всі країни, побоюючись підриву контролю над національними економічними ресурсами і суверенітету країни, обмежують іноземну власність у ключових секторах економіки.

Дискримінація по відношенню до ПІІ може здійснюватись у формі збільшення податків; цінового контролю або заходів, спрямованих персонально на іноземні фірми (часткова націоналізація, місцеве законодавство, обмеження переказу грошей (платежів), експортні правила та обмеження еміграції робочої сили).

Інвестиційний клімат визначається також валютними ризиками. Це виражається звичайно у виникненні ризиків, пов'язаних з переказом і обігом іноземної валюти.

2. Основні чинники ПІІ.

Структуру основних чинників прямих іноземних інвестицій можна подати так.

Основні чинники прямих іноземних інвестицій

Маркетингові чинники

1. Розмір ринку.

2. Зростання ринку.

3. Прагнення утримати частину ринку.

4. Прагнення добитися успіху в експорті материнської компанії.

5. Необхідність підтримувати тісні контакти з покупцями.

6. Незадоволеність існуючим станом ринку.

7. Експортна база.

8. Слідування за покупцями.

9. Слідування за конкуренцією.

Торговельні обмеження

1. Торговельні бар'єри.

2. Надання місцевими покупцями переваги вітчизняним продуктам.

Вартісні чинники

1. Прагнення бути ближче до джерел постачання.

2. Наявність трудових ресурсів.

3. Наявність сировини.

4. Наявність капіталу і технологій.

5. Низька вартість праці.

6. Низька вартість інших витрат виробництва.

7. Низькі транспортні витрати.

8. Фінансові та інші стимули з боку уряду.

9. Більш сприятливі рівні цін.

3. Інвестиційний клімат

1. Загальне ставлення до іноземних інвестицій.

2. Політична стабільність.

3. Обмеження на власність.

4. Регулювання валютних курсів.

5. Стабільність іноземної валюти.

6. Структура податків.

7. Добре знання країни

Загальні

1. Очікування високих прибутків.

2. Інші

Зазначені чинники ПІІ конкретизуються при виробленні інвестиційної політики за допомогою системи індикаторів, яка включає близько 340 показників і понад 100 оцінок експертів в економічній, юридичній, технічній, соціальній та інших галузях.

Дані аналізу створюють 10 основних чинників, що дають змогу оцінити потенційні можливості країни як приймаючої ПІІ або так званий конкурентний потенціал країни. Ці чинники охоплюють:

§ динаміку економіки (економічного потенціалу);

§ виробничу потужність промисловості;

§ динаміку ринку;

§ фінансову допомогу збоку уряду;

§ людський капітал;

§ престиж держави;

§ забезпеченість сировиною;

§ орієнтацію на зовнішній ринок (експортні можливості);

§ інноваційний потенціал;

§ громадську стабільність.

Кожний з перелічених 10 чинників включає в себе систему конкретних показників. Наприклад, під час оцінювання людського капіталу швейцарські експерти запропонували використати 36 показників, які включають: чисельність населення та її динаміку; загальний рівень безробіття; міграцію робочої сили в цілому, в тому числі висококваліфікованої; рівень професійної підготовки; мотивацію найманих працівників та їх мобільність; менеджмент та його професійну адаптацію; рівень заробітної плати; державні витрати на освіту на душу населення; рівень робочої сили з вищою освітою; випуск періодичних видань; систему охорони здоров'я тощо.

Дата добавления: 2014-12-07