Недержавні форми підтримки малого підприємництва

Держава не повинна брати на себе рішення всього спектра проблем у становленні і розвитку малого підприємництва, а делегувати частину повноважень недержавним організаціям з підтримки малого підприємництва. Прийняті на державному рівні законодавчі документи і програми розвитку створюють лише вихідні правові передумови для підтримки малого підприємництва, визначають загальні напрямки політики держави, а реалізація всіх цих задач лежить на регіональних органах влади. Держава у свою чергу повинна забезпечити створення такого правового й економічного клімату, що дозволить малим підприємствам ефективно функціонувати і розвиватися. Тому поряд з державною повинні мати місце й інші форми підтримки малого підприємництва такі як бізнес-центр, бізнес – інкубатор, технопарк, технополіс і кластер (рис. 6.2).

Бізнес-центр – структура, що представляє собою асоціацію малих підприємств, об'єднаних загальними прагненнями в досягненні високого комерційного результату на основі використання науково-технічних розробок і винаходів.

Бізнес-центри є важливою частиною інфраструктури підприємництва, яка надає інформаційно-аналітичну, юридичну, консультативну й іншу допомогу суб'єктам малого бізнесу.

Бізнес-інкубатор – організаційна структура, що має на меті створення сприятливих умов для ефективної діяльності новостворених, переважно інноваційних малих підприємств.

Рис. 6.2. Форми підтримки малого підприємництва

Словосполучення бізнес-інкубатор винайшов американський соціолог наприкінці 50-х років минулого сторіччя. Ідея його полягала в тому, що соціолог орендував за безцінь нікому не потрібний старий вокзал, розділив його на невеликі кімнати, провів до них телефони, найняв висококласного юриста, консультанта-економіста і почав здавати за дуже низьку плату офіси для починаючих бізнесменів, стимулюючи створення ними нових малих підприємств. Результати перевершили всі чекання. За даними статистики, з 100 бізнесменів-новачків тільки 12 досягають успіху в бізнесі. А в бізнесі-інкубаторі соціолога, що працював на старому вокзалі, майже 30 % підприємств у досить короткий термін успішно перейшли з малого бізнесу в середній.

До основних функцій бізнес-інкубатора відносяться:

1) надання консультацій з економічних і юридичних питань, а також в області менеджменту, маркетингу, податкового законодавства та ін.

2) надання в оренду приміщення й устаткування на пільгових умовах;

3) організація інформаційного і рекламного забезпечення;

У залежності від цілей функціонування і джерел фінансування інкубатори можна розділити на фірмові, державні, університетські і приватні. Самостійно чи за допомогою експертів засновники інкубатора оцінюють перспективність створюваних малих підприємств. Усі послуги надаються після аналізу бізнес-плану «претендента». Адміністрація інкубатора не втручається в поточну господарську діяльність малого підприємства, надаючи їм повну самостійність.

Технопарк – це організаційна структура, що містить у собі наукові організації, малі промислові і сервісні підприємства та інше. Технопарки звичайно створюються на базі великих науково-дослідних інститутів.

Класична структура технопарку складається з двох частин:

- «ядро» технопарку, що представлено малими інноваційними фірмами;

- «оболонки» технопарку, що представлена фірмами сервісу, необхідного для надання якісних послуг малим інноваційним фірмам, а також командою менеджерів технопарку.

Основними задачами технопарку є:

- перетворення винаходів у технології;

- перетворення технології в комерційний продукт;

- передача в масове виробництво технологій виготовлення продукту через мале підприємництво;

- формування і ринкове становлення наукомістких фірм;

- підтримка підприємств у сфері наукомісткого бізнесу.

Існують наступні види технопарків:

1) дослідницький – обмежується наданням послуг з розробки технічних нововведень, наукової документації та інше, крім виробничого процесу. Цей вид технопарку не передбачає наявності на своїй площі виробничих потужностей;

2) промисловий – об'єднання малих підприємств, засноване на спільному користуванні земельною ділянкою для промислових будівель, службових приміщень і надання деяких видів ділових послуг (друкованих, копіювальних та інших). Основною задачею є надання малим підприємствам можливості для розміщення виробництва;

3) грюндерський – різновид промислового, призначений для надання «стартової» допомоги малим формам господарювання, що функціонує в обробній промисловості, а також надання консультаційних послуг малим підприємствам, що спеціалізуються в сфері високих технологій;

4) науково-технологічний – об'єднання підприємців навколо великого наукового центра з метою створення науково-виробничої, навчальної і соціо-культурної зони забезпечення безупинного інноваційного циклу, сприяння практичному використанню науково-технічних досягнень, комерціалізації результатів науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.

У розвитих країнах технопарки фінансують місцевий бізнес, зацікавлений у науково-технічному розвитку регіону, місцеві і загальнонаціональні органи влади, наукові і науково-дослідні організації. Технопарки служать засобом залучення капіталів у регіон, тому що підприємці більш охоче створюють нові підприємства поблизу технопарку. Це у свою чергу сприяє прискоренню промислового розвитку регіону.

Технополіс – це організаційна форма об'єднання наукових, інноваційних, науково-технологічних парків і бізнес-інкубаторів на визначеній території з метою об'єднання зусиль і надання могутнього імпульсу для економічного розвитку регіону. Технополіс - це науково-виробничий комплекс по своїй структурі подібний до технопарку, однак він створюється в межах конкретного невеликого населеного пункту, де розміщені наукові і науково-виробничі комплекси. У загальному вигляді під технополісом розуміють територіальне утворення міського типу, орієнтоване на забезпечення кращих умов для взаємодії науки, промисловості, комерційного впровадження результатів фундаментальних і прикладних досліджень і підтримки малих науково-дослідних підприємств. Основними задачами технополісу є:

1) активізація співробітництва в області організації міжнародного співробітництва;

2) здійснення інноваційних проектів;

3) швидке нарощування науково-технічного потенціалу;

4) забезпечення оперативної передачі науково-технічних розробок у виробництво, їхнє освоєння і комерційне використання.

Найбільше поширення технополіси одержали в Японії, де на початку 80-х років Міністерство зовнішньої торгівлі і промисловості розробило спеціальну програму по будівництву міст - технополісів. Японські технополіси містять у собі не тільки наукові парки і дослідницькі центри, капітали і нові технології, але і нові житлові квартали, дороги, засоби зв'язку і комунікації. Новизна технополісів полягала у тому, що місцеві органи самоврядування кожного регіону самостійно вибирали найбільш перспективні для їхнього регіону галузі. Було створено 26 технополісів по всій країні. Результати роботи технополісів за перші п'ять років показали досить високу ефективність цього проекту.

Кластер - це територіально-галузеве добровільне об'єднання малих підприємств, що тісно співробітничають з науковими установами й органами місцевої влади, з метою підвищення конкурентоздатності власної продукції й економічного росту регіону.

Участь у кластерах місцевих органів влади є відмітною рисою даної форми підтримки малого підприємництва. Подібний союз сприяє якнайшвидшому впровадженню передових науково-технічних розробок у практику, що є необхідною умовою ефективного функціонування і розвитку малого бізнесу.

Світовий досвід і аналіз перших кроків українського сектора малих форм господарювання свідчать, що розвиток малого підприємництва можливий тільки за наявності діючої, налагодженої системи підтримки цього сектора економіки.

Дата добавления: 2014-12-07