Орієнтовний план вивчення теми

ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Мета: З’ясувати періодизацію стародавньої історії України, визначити характерні особливості кожної з епох, познайомитись з природно-кліматичними умовами за доби появи та еволюції найдавніших людських істот в Україні, розглянути устрій мисливських суспільств. Охарактеризувати неолітичну революцію. Дізнатись про Трипільську археологічну культуру та її дослідження на території нашого краю.

Вияснити взаємопов’язаність процесу розвитку знарядь праці із суспільними змінами, з’ясувати яке населення мешкало на території України в добу раннього залізного віку, переконатися, що воно було різноетнічним, висвітлити період грецької колонізації Північного Причорномор’я і визначити її наслідки.

Розглянути основні концепції походження східних слов’ян, визначити вклад сучасних істориків у проблему слов’янського етногенезу. Визначити характерні риси праукраїнства в племенах зарубинецької, пеньківської, празької та колочинської культур з тим, щоб переконатися, що лісостепова і лісова зона Правобережної України були центром формування слов’янства.

1. Давні мисливці на території України. Устрій мисливських суспільств.
2. Від привласнювального до відтворювального господарства. Неолітична революція.
3. Доба енеоліту на Україні. Трипільська культура.
4. Поява скіфів у Північному Причорномор’ї. Велика Скіфія.
5. Побут і культура. Занепад держави. Мала Скіфія.
6. Сарматська експансія на території Північного Причорномор’я.
7. Грецька колонізація Північного Причорномор’я. Боспорське царство.
8. Концепції походження східних слов’ян.
9. Початок процесу зародження праукраїнства в племенах зарубинецької культури.
10. Праукраїнське антське державне об’єднання. Елементи праукраїнства в племенах пеньківської, празької, колочинської культур (ІІІ ст. до н. е. – VІІ ст. н. е.)

Реферати:

‒ Подорож у загадкову Скіфію.

‒ Грецькі поселення Північного Причорномор’я

‒ Трипільська культура на території України

‒ Походження українського народу.

‒ Язичницькі вірування східних слов’ян.

Питання для самостійного опрацювання:

Археологічні культури епохи міді-бронзи.

Природнокліматичні умови, в яких жили первісні люди.

Рекомендації для підготовки відповідей та короткий їх зміст:

Перше питання вимагає вивчення природно-кліматичних умов прильодовикової Європи, ознайомлення із способом життя мисливців на мамонтів та степових мисливців на бізонів, з мисливцями прильодовикових гір. Необхідно дати характеристику доби північного оленя. Розповісти про полювання на птицю, рибальство, збиральництво, способи зберігання та приготування їжі, поселення, житло, одяг. Охарактеризувати сім’ю, общину, плем’я, чисельність населення, своєрідність лісових мисливських суспільств.

Узагальнення такого матеріалу підведе до висновку, що удосконалення методів полювання та підвищення ефективності мисливської зброї разом із зростанням чисельності та щільності населення підривали ресурси природного середовища. Мисливська економіка втрачала здатність бути основою існування суспільства. Воно постало перед необхідністю переходу до принципово нових методів отримання продуктів харчування – до землеробства та скотарства.

Відповідь на друге питання має розвиватися в такому річищі: на зміну первісній привласнюючій економіці, що ґрунтувалася на мисливстві, рибальстві та збиральництві, приходять відтворюючі форми господарства – землеробство та скотарство. Вони стали визначальними рисами наступної за мезолітом епохи – новокам’яного віку, або неоліту. Охарактеризувати найдавніше землеробське населення неоліту України. Неолітичні культури України VІ – ІV тис. до н. е.: німанська, дніпро-донецька, сурська, ямково-гребінцевої кераміки, лінійно-стрічкової кераміки, буго-дністровська, кукутені, трипільська. Пояснити суть неолітичної революції, характерними рисами якої були: винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці; виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів; перехід до осілого способу життя; активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили; суттєві зрушення в демографічній сфері.

У відповіді на третє питання охарактеризувати період енеоліту. Логічним продовженням цієї характеристики має бути перехід до розповіді про найяскравішу археологічну культуру енеоліту – Трипільську. Визначивши її хронологічні та географічні межі, варто перейти до характеристики трипільських поселень, посуду, господарських занять. Окремим фрагментом може виглядати розповідь про дослідження трипільських поселень на Уманщині, зокрема біля сіл Тальянки, Легедзине, Доброводи тощо.

Відповідь на четверте питання бажано почати із загальної характеристики доби заліза. Це період в історії людства, який розпочинається близько 1000 р. до н. е., а термін «залізний вік» відомий ще з античної літератури. У Степовій Україні початок залізного віку пов’язаний з кіммерійською культурою, а у Лісостеповій – чорноліською. У ранньому залізному віці виділяються три періоди: передскіфський, скіфський, сарматський. Варто підкреслити тезу про те, що гострота та міцність залізних знарядь та зброї кардинально вплинули на суспільний розвиток. Поява заліза спричинила докорінні зміни в суспільстві – відбувся перехід від первіснообщинної рівності до класового суспільства. Дати характеристику ознакам суспільного розвитку цієї доби, серед яких: міграції населення; зміцнення торгівельних зв’язків; становлення приватної власності; поступова майнова диференціація суспільства; перетворення сім’ї на господарську одиницю; витіснення родової общини територіальною; виділення ієрархічно структурованої військової еліти; утворення воєнно-політичних об’єднань та союзів і т. д.

Визначити причини просування скіфів у глиб кіммерійських земель. Охарактеризувати Велику Скіфію, котра являла собою велике політичне об’єднання у межах двох природних зон – степової та лісостепової. Виникнення держави пов’язується з іменем царя Атея, а розквіт її припадає на V-ІV ст. до н. е. Дати характеристику скіфським воїнам.

П’яте питання передбачає детальну характеристику побуту і культури скіфів. Скіфська культура витворена на основі власних здобутків і досягнень тих народів, з якими скіфи торгували або воювали. Примітними її проявами були: феномен царських курганів та скіфська тріада – скіфський тип зброї, «звіриний стиль» в образотворчому мистецтві та специфічне кінське спорядження. Скіфська тріада може бути доповнена ще двома компонентами, що були подібними у культурах скіфського світу, а саме: бронзові литі казани і бронзові дзеркала. Тобто можна говорити не про «скіфську тріаду», а про «скіфську пентаду».

Після вивчення причин занепаду Великої Скіфії, необхідно охарактеризувати Малу Скіфію, що продовжила існування скіфської держави на вузькій смузі Нижнього Подніпров’я та в Степовім Криму.

Готуючи відповідь на шосте питання, необхідно зазначити, що скіфів у Північному Причорномор’ї змінили сармати. Характеристика сарматської експансії має включати визначення етнічної належності цієї спільності, означення ареалу її проживання, визначення причин просування сарматів на скіфські землі, визначення основних занять цього населення, опису побуту, військового мистецтва, культури та виокремлення наслідків.

Сьоме питання включає визначення причин грецької колонізації на узбережжя Чорного моря та локалізацію основних осередків античної цивілізації у Причорномор’ї. Періодизація історії осередків античної цивілізації включає: 1) «грецький період» (др. пол. VІІ – середина І ст. до н. е.) і 2) «римський період» (середина І ст. до н. е. – ІV ст. н. е.). Логічним завершенням відповіді на це питання буде визначення причин занепаду грецьких міст-держав, а також виокремлення наслідків впливу тисячолітньої історії античної цивілізації у Північному Причорномор’ї. Серед останніх необхідно назвати: 1) перенесення з елінської цивілізації на місцевій ґрунт демократичного полісного устрою, що утверджувало державотворчі традиції на українських землях; 2) переймання місцевим населенням прогресивних технологій землеробства та ремесел; 3) впровадження товарно-грошових відносин; 4) розгортання процесу урбанізації Причорномор’я; 5) поширення надбань античної культури тощо.

У розповіді про Боспорське царство варто підкреслити, що це була антична держава у Причорномор’ї на Керченському і Таманському півострові. Існувала у ІV ст. до н. е. – ІV ст. н. е. і являла собою поєднання спадкової монархії з полістими органами самоуправління у великих містах. З І ст. н. е. вона потрапила під вплив Римської імперії і традиції полісного управління знищуються.

Восьме питання варто почати з того, що проблема слов’янського етногенезу і слов’янської прабатьківщини давня і дискусійна. Першим спробував відповісти на питання, звідки пішли слов’яни літописець Нестор у «Повісті врем’яних літ». Він висловив гіпотезу, що слов’янською прабатьківщиною було Подунав’я і вона започаткувала Дунайську теорію походження слов’ян. Її підтримували С.М. Соловйов, М.Н. Погодін. В.Т. Ключевський, О.Н. Трубачов. З північно-східного Прикарпаття виводив слов’ян П. Шафарик, котрий став родоначальником Прикарпатської теорії. Л. Нідерле вважав ядром праслов’янських територій Волинь і його концепція дістала назву «Вісло-Дніпровська». Існує гіпотеза про те, що слов’янська прабатьківщина розміщувалась у міжиріччі Вісли і Одеру. А.А. Шахматов виводив слов’ян з Прибалтики. В радянській історіографії набула поширення автохтоністична модифікація концепції Л. Нідерле. Її фундатори Б.О. Рибаков, М.І. Артамонов, П.М. Третьяков вважали праслов’янською тшинецьку археологічну культуру епохи бронзи Полісся і Волині, котра згодом трансформувалася у зарубинецьку культуру.

Сучасні українські археологи В. Баран, Д. Козак, Р. Терпиловський збагатили і розвинули дніпро-одерську теорію, точно визначивши етнічну основу східного слов’янства та ареал його формування. На початковому етапі становлення слов’янського етносу розгорталося головним чином у межиріччі між Віслою та Одрою, частково поширюючись на Волинь. З появою зарубинецької культури починається новий етап формування слов’янського етносу, під час якого центр активної слов’янської життєдіяльності переміщується на територію між Віслою і Дніпром.

Дев’яте питання – це розповідь про зарубинецьку археологічну культуру, в якій потрібно окреслити хронологічні межі її поширення, а це ІІІ-ІІ ст. до н. е. Вона поширилась у басейні Прип’яті та Дніпра і мала п’ять локальних варіантів – середньодніпровський, прип’ятсько-поліський, верхньодніпровський, подеснянський та південнобузький. Ця культура виникла внаслідок симбіозу прийшлих з території Польщі племен поморсько-кльошової культури та місцевого населення. В ході розповіді потрібно охарактеризувати зарубинецькі поселення, побут, знаряддя праці, заняття, одяг, поховальний обряд тощо. Етнічна належність носіїв зарубинецької культури була слов’янська.

Даючи відповідь на десяте питання, варто відмітити, що анти це наймогутніша племінна група давніх слов’ян. Займала територію між Дністром і Дніпром. Сам етнонім має іранське походження й означає – крайній, окраїнний. Археологічним відповідником антів є пеньківська культура. Разом з іншими ранньослов’янськими групами анти причетні до етногенезу слов’ян. Початок формування окремих слов’янських народів і, зокрема, праукраїнського етносу було покладено процесом розселення антів та склавинів.

Характеристику пеньківської, празької, колочинської культур доцільно скласти за схемою: час виникнення, ареал поширення, спільні риси матеріальної культури тип господарства – підсічна форма орного рільництва, доповнена присадибним тваринництвом), рівень суспільного розвитку, форма поселень, тип житла, заняття населення, специфічні деталі матеріальної культури (мається на увазі форма та орнамент глиняного посуду).

Загальним висновком розглядуваних питань може бути такий: епоху слов’яногенезу можна умовно розділити на два періоди: венедський, або зарубинецький, та антсько-склавинський, або пеньківсько-празький. Межею між ними був початок Великого переселення народів та падіння Західноримської імперії у V ст., що змінило геополітичну обстановку в усій Європі. Кінець антсько-склавинського етапу ґенези слов’ян знаменував вступ східного слов’янства у переддержавний період.

Основна хронологія:

2-2,5 млн. р. тому – поява високорозвинених приматів, від яких бере свій початок людина;

від появи людини до 100 тис. р. тому – доба раннього палеоліту;	палеоліт (стародавній кам’яний вік)
100 тис. р. – 35 тис. р. тому – середній палеоліт;
35 тис. р. – 10 тис. р. тому – пізній палеоліт;

10 тис. р. – 7 тис. р. тому – мезоліт (середній кам’яний вік);

7 тис. р. – 5 тис. р. тому – неоліт – (новий кам’яний вік);

4 тис. р.- 3 тис. р. тому – енеоліт (мідний, або мідно-кам’яний вік);

ІV – ІІІ тис. до н. е. – поширення трипільської культури на території України.

ІХ – VІІ ст. до н. е. – розселення кіммерійців між Дністром і Доном, а також на Кримському і Таманському півостровах;

VІІ – ІІІ ст. до н. е. – панування скіфів на території Північного Причорномор’я;

ІІІ ст. до н.е. – ІІІ ст. н. е. – період сарматської колонізації українських степів;

др. пол. VІІ ст. до н. е. – ІV ст. н. е. – існування осередків античної цивілізації в Північному Причорномор’я.

Опорні поняття та терміни:

АРТЕФАКТ – будь-який матеріальний об’єкт, виготовлений або модифікований людиною минулого, який виконує певну культурну функцію.

АРХЕОЛОГІЧНА КУЛЬТУРА – 1) сукупність археологічних артефактів і комплексів на певній території у певний час; 2) матеріальні залишки окремого етносу або етнічної спільності.

АРХЕОЛОГІЧНА ПЕРІОДИЗАЦІЯ – розподіл минулого людства на археологічні періоди за ознаками матеріальної культури, в основному – за матеріалами, з яких виготовлено знаряддя праці.

ВІДТВОРЮВАЛЬНЕ ГОСПОДАРСТВО – господарство, у якому основним джерелом існування людини є вирощування культурних рослин та розведення свійських тварин.

ПЛЕМ’Я – 1) сукупність родів, які знаходяться у шлюбних контактах; 2) союз екзогамних родів, які об’єднані спільністю походження, з чого виникають такі ознаки, як єдність назви мови, території та звичаїв; 3) самоврядна первісна община, що виникла на тлі як загального володіння засобами виробництва, так і родинних відносин і утворює деяку етнічну спільність.

ПОСЕЛЕННЯ – місце перебування людського колективу, обране на тривалий час і яке має житлові та робочі приміщення, а також штучно створений житловий майданчик та деяку територію, яка до них прилягає.

ПРИВЛАСНЮЮЧЕ ГОСПОДАРСТВО – господарство з переважаючою в економіці роллю мисливства, збиральництва, а пізніше рибальства, що відповідає найдавнішій стадії господарсько-культурної історії людства.

СКІФИ – це грецька назва іраномовних кочовиків українських степів. Їхня самоназва – сколоти.

САРМАТИ – назва кочовиків, що прийшли з-за Дону в українські степи на зміну скіфам. Греки та римляни називали їх сарматами, або сарматами, що з давньоіранської перекладається як «оперезаний мечем».

ЕТНОГЕНЕЗ – походження народів.

ЕТНОС – 1) окремий життєздатний організм, що усвідомлює свою цілісність: відрізняється від інших низкою специфічних ознак (самосвідомість, самоназва, мова, культура й т. ін.); 2) позачасова, позатериторіальна, позадержавна спільнота людей, об’єднана спільним походженням, культурою, мовою, історією, традиціями та звичаями.

НАРОД УКРАЇНСЬКИЙ – історична форма етно-соціальної спільності українців. До соціально-економічних ознак народу належить розвиток подібних форм господарства, економічні зв’язки, характерні риси народного побуту. До етнічних ознак народу відносяться етно-антропологічні особливості, спільна мова, риси національного характеру, святогляд, національна самосвідомість.

ЯЗИЧНИЦТВО – прийнятий у християнськім богослов’ї, науковій літературі термін для дохристиянських релігій, головним чином політеїстичних (багатобожних).

Література:

1. Агбунов М.В. Путешествие в загадочную Скифию. – М., 1989. – 190 с.
2. Аркас М. Історія України-Русі. – К., 1990. – С. 6-40.
3. Археологічний вісник. Спеціальний випуск, присвячений 110-річниці відкриття Трипільської культури / ред. кол.: В.Г.Кузь, О.Г. Корвін-Піотровський, В.О. Круц та ін.–Умань, 2003.–54 с.
4. Атрибути Аполона й Артеміди на пам’ятках мистецтва з Ольвії, Херсонеса та міст Боспора // КС. – 2006. – № 1. – С. 3-12.
5. Баран В. Археологічні культури та літописні племена напередодні утворення Київської держави // Історія в школах України. – 2003. - № 5. – С. 36-41.
6. Бережанський В. Воєнне мистецтво скіфів // Пам’ять століть. – 1996. – № 3. – С. 85-100.
7. Бойко О.Д. Історія України. – К., 2004. – С. 23-31; 6-40.
8. Борисенко В.И. Курс української історії: з найдавніших часів до ХХ століття. – К., 1996. – С. 5-13; 13-22; 22-37.
9. Бунятян К.П. Давнє населення України. – К., 1999. – С. 45-134; 183-198.
10. Винокур І.С., Трубчанінов С.В. Давня і середньовічна історія України. – К., 1996. – С. 5-151.
11. Геродот із Галікарнасу. Скіфія. – К., 1992. – 72 с.
12. Давня історія України. В 3-х томах. – Т. 1. Первісне суспільство. – К., 1997. – С.17-544.
13. Давня історія України. В трьох томах. – Т. 3. – К., 2000. – С. 61-190.
14. Давня історія україни. В трьох томах. Т. 2. Скіфо-антична доба. – К., 1998. – С. 11-194.
15. Давня історія України. У 2-х книгах // Під ред. Толочка П.П. – К., 1995. – Кн. 1. – С.11-88.
16. Давня історія України. У 2-х книгах // Під ред. Толочка П.П. – К., 1995. – Кн. 2. – С. 5-16; 198-205.
17. Дорошенко Д.І. Нарис історії України. – Л., 1991. – С.29-32.
18. Етнічна історія давньої України. – К., 2000. – С. 7-93; 118-195.
19. Залізняк Л. Нариси стародавньої історії України. – К., 1994. – С. 11-78; 117-136.
20. Залізняк Л. Первісна історія України. – К., 1999. – С. 9-82; 146-189.
21. Зубар В.М. Виникнення воєнного та релігійного союзу грецьких міст Боспору Кіммерійського // УІЖ. – 1997. – № 4. – С. 41-52.
22. Історія України. Документи. Матеріали. – К., 2002. – С. 5-15.
23. Історія України. Курс лекцій. – Книга 1. – К., 1991. – С.5-15; 23-35.
24. Козлов М.М. Уявлення давніх слов’ян про потойбічний світ // УІЖ. – 2000. – № 3. – С. 61-73.
25. Круц В.О., Чабанюк В.В., Чорновіл Д.К. Ранок землеробського світу. Пам’ятки трипільської культури на Тальнівщині. – К., 2000. – С.6-21.
26. Нечуй-Левицький І. Світогляд українського народу. Ескіз української міфології. – К., 1993. – 86 с.
27. Острась Едуард. Звідки пішла назва «Україна» // КС. – 2006. – № 1. – С. 56-64.
28. Полонська-Василенко Н. Історія України. – Т. 1. – К., 1992. – С. 41-55; 56-60; 66-82.
29. Священко З. Із історії археологічного вивчення Уманщини // КС. – 2002. - № 5. – С. 172-175.
30. Священко З.В. Історія Уманщини (З найдавніших часів до середини XVIІ ст.). – Черкаси, 2006. – С. 34-52; 64-70.
31. Скіфська Пектораль // Степовик Д. Скарби України. – К., 1991. – С. 11-17.
32. Скржинська М.В. Найдавніший державні нагороди на землях України // УІЖ. – 2006. – № 4. – С. 130-140.
33. Трипільська культура на землях історичної Уманщини. Матеріали міжрегіональної конференції. – Умань, 2003. – 54 с.
34. Яковенко Н. Нарис історії України. З найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. – К., 1997. – С.14-26.

Дата добавления: 2014-12-07