Січня-3 лютого 1929р., Відень

На І конгресі ОУН.

Перший розділ

Лютого 1924 р.

Щодо забезпечення прав населення Західної України

Про порушенням урядом Польщі умов Ризького договору

Зі Східної Галичини й загалом східних «кресів» Польщі йдуть звістки про оскаженілий націоналістичний терор агентів польської влади. Проводяться масові арешти українців і білорусів.

Не задовольняючись тим, що цензура досі й так примушувала українські видання виходити з білими лисинами і написами «по конфіскаті наклад другий» – власті Східної Галичини придушили ще низку українських газет і журналів. Все це йде під гаслом «боротьби з більшовизмом».

Але коли під гаслом «боротьби з більшовизмом» польські власті ще так-сяк можуть підвести боротьбу з українською соціал-демократичною партією й селянськими українськими об’єднаннями, бо справді своєю політикою уряд примушує їх все частіше подивлятися на схід, то вже зовсім дико звучить офіціальне оправдання терору там, де справа йде про закриття шкіл. Очевидно, що справа тут не в «більшовизмі», бо коли навіть школярі нижчих шкіл у Східній Галичині та інших «кресах» небезпечні щодо більшовизму, то справи буржуазії в Речі Посполитій Польській надто вже зле стоять.

Два роки (тому) польські представники в Ризі підписали договір, параграф 7 котрого говорить, що «Польща дає особам української, російської й білоруської національностей, що перебувають у Польщі, на підставі рівноправності національностей, всі права, які забезпечують вільний розвиток культури, мови і виконання релігійних обрядів...», що «особи української, російської й білоруської національностей у Польщі мають право в межах внутрішнього законодавства культивувати свою рідну мову, організувати й підтримувати свої школи, розвивати свою культуру й закладати з цією метою товариства й спілки».

Чого варті голосні заяви деяких урядів і навіть їхні міжнародні акти, можна бачити з того, як зараз ці слова Ризького договору виконуються польським урядом.

Боротьба за возз’єднання Західної України і Українською РСР. 1917-1939. – К., 1979. – С. 109-110.

«Устрою Організації українських націоналістів»

Документ затверджено як програмний

Розділ І.

«Політичні засади «. А. Загальні означення

1. Український націоналізм є духовний і політичний рух зароджений з внутрішньої природи Української Нації в час її зусильної боротьби за підстави й цілі творчого буття.

2. Українська Нація є вихідне заложення кожної чинності та метове назначення кожного прямування українською націоналізму.

3. Органічна зв’язаність націоналізму з нацією є факт природнього порядку й на ньому основане ціле розуміння істоти нації.

4. Нація є найвищий тип людської спільноти, що при найбільшій своїй психологічній зрізничкованості має свою одну внутрішню форму, витворену на ґрунті подібного природнього положення, спільного пережиття історичної долі та невпинного стремління здійснятися в повноті силової натуги.

5. Внутрішня форма нації є основний чинник її динамічного тривання і разом з тим принцип синтетичного формування, який дає життю нації на протязі її історичного розвитку суцільну духову окресленість, зазначену в різних її конкретно-індивідуальних виявленнях. У тому означенні внутрішня форма – це ідея нації, що уосновує та вможливляє її історичне ставання.

6.Історичне ставання – цей наглядний вираз постійної актуальности національної ідеї – вказує на безглядний ідеал нації, який полягає в її ж стремлінні втриматися в системі світової дійсности в ролі безпосередньо-чинного підмету з найширшою сферою впливу.

7. На шляху до власного самоздійснення в формі найбільшої інтенсивности історичного значення, нація чисельно збільшує запас своїх біофізичних сил на поширеній рівночасно територіяльній базі; у цьому відношенні відбувається в ній процес постійного переформлювання різних етнічних первнів у синтезу органічної національної єдности; з погляду цеї своєї чинности нація все находиться в стані власного росту.

8. Найвидатнішіим силовим засобом росту нації є її духова тугість, узмисловлена у витворених вартостях культури, що з одного боку, затіснюють внутрішню спійність нації, а з другого, простелюють їй шлях відосереднього впливу на оточення. Культура не є тільки чинником національної окремішности та її відборонности назовні, але першим з-поміж чинників безпосереднього зазначення на оточенні духової сили нації, за яким з більшим успіхом наступає цивілізаційне й політично-господарське його опанування.

9. Умовою, що забезпечує нації тривалу активну участь у світовому середовищі, є найбільш пристосована до всебічних інтересів національного життя політична організація, якою є суверенна держава.

10. Держава є зовнішня форма такої взаємочинности всіх діючих сил нації, яка відповідає основним її якостям і в той спосіб уможливляє нормальний її розвиток у всіх можливих виявленнях; держава – це стан кожночасної окресленности нації формою організованого співвідношення сил, замкнених в органічну цілість-систему, відмежовану назверх як самостійна, збірна одиниця.

11. Через державу стає нація повним членом світової історії, бо щолиш у державній формі свого життя вона посідає всі внутрішні й зовнішні ознаки історичного підмету.

12. Державна форма життя найвимовніше потверджує конкретне узмістовлення чинного характеру національної ідеї, а тому першим природним стремлінням нації є прикрити межі своєї державної виконности з цілим крайовидом етнічного розпросторення, щоб таким чином державно оформити цілий свій фізичний організм – цю найважнішу живлову підставу своєю будучности.

13. Для Української Нації в стані її політичного поневолення начальним постулятом є створення політично-правної організації, означеної: Українська Самостійна Соборна Держава.

14. Для створення, закріплення і розвитку держави необхідна засаднича умова: щоб держава була висловом національної істоти у спосіб найбільш творчої видатности всіх складових органів нації, отже виявляла систему організованої її взаємочинности на засаді інтегралізму суспільних сил з їх правами й обов’язками відповідно до їх значення у цілості національною життя.

15. Український націоналізм висновує для себе з провідних засад державної організації ряд практичних завдань, підготовчих для здійснення державного ідеалу соборними зусиллями українців-державників, зорганізованих на принципах: чинного ідеалізму, моральної своєзаконности та індивідуального почину.

16. Першим зав’язком та переємником завдань українського націоналізму є покликана до життя Конгресом Українських Націоналістів Організація Українських Націоналістів, побудована на засадах: всеукраїнства, надпартійности й монократизму.

Б. Державний устрій

1. Форма української державної влади буде відповідати послідовним етапам державного будівництва України, а то національного визволення, державного закріплення та розвитку.

2. В часі визвольної боротьби лише національна диктатура, витворена в ході національної революції, зможе забезпечити внутрішню силу Української Нації та найбільшу її відпорність назовні.

3. Щолиш після відновлення державности, настане доба її внутрішнього порядкування та переходу до стану монолітного державного тіла. В цей переходовий час голова держави матиме за завдання підготовити створення найвищих законодавчих органів на засаді представництва всіх організованих суспільних верств, з узглядненням відмінностей окремих земель, що ввійдуть до складу Української Держави.

4. На чолі упорядкованої держави стане, покликаний представницьким органом, голова держави, що визначить виконавчу владу відповідальну перед ним та найвищим законодавчим тілом.

5. Основою адміністративного устрою Української Держави буде місцеве самоврядування: зокрема кожний край буде мати свій представницький законодавчий орган, покликаний місцевими організованими суспільними верствами, та свою виконавчу владу.

В. Соціально-економічні постанови

1. Вступні тези

1. Українська Держава буде змагати до осягнення господарської самовистарчальности нації, збільшення народнього майна та забезпечення матеріяльного благобуту населення, шляхом розбудови всіх галузей народнього господарства.

2. Господарське життя країни буде побудоване на основі співпраці держави, кооперації та приватнього капіталу. Поодинокі ділянки народнього господарства будуть розділені між ними, будь стануть предметом їх рівночасного й рівнорядного діяння, в залежності від корисности того для цілости народнього господарства та для інтересів держави.

2. Аграрна політика

1. Інтересам народнього господарства України відповідає існування та розвиток селянського господарства.

2. Вивласнення поміщицьких земель без викупу, переведене в час революції на Сході України, державна влада затвердить законом, якого силу поширить на всі землі України.

3. Державна влада переведе корективи в розподілі землі на Сході України, необхідні з огляду на стихійний, невпорядкований характер розподілу вивласнених земель у час революції.

4. Держава дбатиме про розвиток сільськогосподарської виробности та про забезпечення благобуту селянства шляхом підтримання середнього сільського господарства.

5. Селянське господарство буде побудоване на праві приватної земельної власности, обмеженім державною регуляцією вільної продажі й купна землі, з ціллю запобігти в той спосіб надмірному зменшенню чи збільшенню земельних наділів.

6. Державна влада буде всебічно сприяти інтенсифікації селянських господарств та пристосованню їх до ринків, буде підтримувати розвиток сільськогосподарської кооперації, уділювати сільському господарству дешевого продукційного кредиту, і буде дбати про агрокультурну й агроосвітню справу та про забезпечення хліборобської продукції державним обезпеченням.

7. Лісові площі будуть вивласнені без викупу та передані державі, або органам самоврядування. Лише невеликі площі непридатні до удержавлення і муніципалізації, будуть у руках приватних власників.

8. Аграрне перенаселення буде регульоване шляхом приміщення селянських рештків у національній продукції та відповідно переведеної кольонізації.

9. Міські землі та нерухоме майно остануться в руках приватної власності. Держава й органи самоврядування регулюватимуть міське будівництво та усуватимуть мешкальні кризи й земельну спекуляцію шляхом скупчення в своїх руках відповідних регуляційних земельних фондів.

3. Промислова політика

1. В цілі усамостійнення народнього господарства та його всебічного розвитку, що зокрема диктують потреби державної оборони та конечність дати верстат праці лишкам сільської людности, держава буде сприяти упромисловленню країни.

2. Підприємства таких галузей промисловості, що являються важливими для існування та оборони країни, будуть удержавлені. Інші підприємства будуть залишені приватному капіталові поодиноких осіб і асоціяцій на основі вільної конкуренції та приватної ініціятиви. У випадках, визначених законом, держава матиме право першенства перед приватним капіталом у набутті співласности приватних підприємств.

3. Держава дбатиме про переведення раціоналізації всіх родів промисловости, зокрема їх машинною урядження, та про підготовання кадрів фахівців і технічних робітників, що задовольняли б вимоги сучасної техніки.

4 Для піднесення добробуту сільського населення і для підготування фахових робітників для великої промисловости, держава буде сприяти розвиткові сільськогосподарської промисловости в формах виробничої кооперації.

5. Держава подбає про організацію виборничої та збутової ремісничої кооперації, підпираючи ремісництво в межах, що відповідають сучасному характерові продукції та ринків.

4. Торговельна політика

1. Торговельні операції, так на внутрішньому як і на зовнішніх ринках, будуть, розподілені між приватним капіталом, кооперацією і державою, яка то остання перебирає торгівлю виробами удержавленої промисловості та головні роди перевозу.

2. маючи на увазі нормальний внутрішній процес розподілу й обміну, держана дбатиме рівночасно про забезпечення українським продуктам і виробам найвигідніших умов збуту на світових ринках, а для оборони національного господарства назовні вживатиме метод охоронного і сприяючого характеру та метод протекціонізму, що знайдуть примінення в формі мит та торговельних договорів.

5. Фінансова політика

1. Податкова система буде оперта на засаді єдиного, рівномірного, поступового й безпосереднього податку при залишенні обмеженої кількости посередніх податків.

2. Держава дбатиме про розвиток банківництва в усіх галузях господарського життя. Емісійний банк буде установою найбільш незалежною від сутополітичних чинників та підлягатиме контролі збоку виконавчої влади та громадянства.

3. Справа уморення державних боргів, що припадуть на українську державу, як частина боргів окупаційних держав, буде впорядкована після засад справедливости і в рамках господарської спроможности.

6. Соціяльна політика

1. Регулювання взаємовідносин поміж суспільними групами, зокрема право остаточного арбітражу в справах суспільних конфліктів, буде належати державі, яка дбатиме про співпрацю виробничих верств Української Нації.

2. Члени всіх суспільних груп будуть, мати право коаліцій, на основі якого вони будуть об’єднуватись у професійні організації з правом синдикалізування після територіяльного принципу і після галузей виробництва, та матимуть своє представництво в органах державної влади.

3. Працедавці і працівники матимуть право вільних персональних і колективних умов у всіх справах, що дотичать взаємних інтересів, у рамках законодавства та при контролі держави.

4. У приватних та державних промислових підприємствах будуть утворені виробничі ради з представників підприємців, керовників і робітників, з планом вгляду й контролі техніки продукції.

5. У хліборобських, промислових і торговельних підприємствах будуть утворені ради працівників, як представничі органи для полагоджування справ працівників у взаємовідносинах їх з професійними спілками, працедавцями та державою. Зокрема вони заключатимуть самі, або в порозумінні з професійними організаціями колективні договори, а в промислових підприємствах братимуть участь у виробничих радах.

6. Працедавці і працівники матимуть право вирішувати взаємні спори шляхом третейських судів. На випадок недосягнення згоди, за ними залишається право штрайків та льокавтів. Остаточне залагодження конфліктів належатиме державним арбітражним урядам.

7. Нормальним днем праці буде 8-годинний день праці з тим, що, наскільки дозволять на те обставини, держава подбає про його скорочення.

8. Признаючи засадничо волю праці, держава дбатиме про видатність праці з одного боку шляхом видавання законів, що визначитимуть умови кваліфікованої праці і концесіонованих занять та нормуватимуть внутрішній регулямін підприємств, зокрема розпорядок робіт і технічний процес з другого боку при помочі контрольних органів та інших державних установ.

9. Ведучи державний уряд праці та контролюючи приватні бюра посередництва праці, держава дбатиме про матеріальну поміч безробітнім, що її буде уділювати при посередництві професійних організацій з фондів, зібраних від працівників і працедавців, а в виїмкових, означених законом випадках, з допомогових фондів громад і держави.

10. Держава заведе єдину організацію загального забезпечення, обов’язкову для всіх верстов суспільности, принимаючи рівночасно на себе обов’язок удержувати всіх громадян понад 60 літ життя, позбавлених власних засобів прожитку.

Г. Зовнішня політика

1. Здійснення постуляту української державности передумовляє активізацію внутрішнього політичного життя українського народу, заманіфестовану назовні для зазначення української справи як рішаючого чинника в питанні східньо-європейського політичного стану.

2. Повне усунення всіх займанців і українських земель, що наступить у бігу національної революції та відкриє можливості розвитку Української Нації в межах власної держави, забезпечить тільки система власних мілітарних зброєнь та доцільна союзницька політика.

3. Відкидаючи в засаді традиційні методи української політики орієнтуватися в визвольній боротьбі на котрогось з історичних ворогів Української Нації, українська зовнішня політика здійснюватиме свої завдання шляхом союзних в’язань з тими народами, що вороже відносяться до займанців України, як рівнож шляхом належного використання міжнародніх взаємовідносин для осягнення субєктивної ролі України в міжнародній політиці.

4. В своїй зовнішньо-політичній чинности українська Держава стремітиме до осягнення найбільше відборонних меж, що охоплюватимуть усі українські етнографічні терени й забезпечуватимугь їй належну господарську самовистарчальність.

І. Військова політика

1. Організація української військової сили буде проступно розвиватися, а її форма мінятися відповідно до трьох етапів політичною стану України: ворожої займанщини, національної революції, державного закріплення.

2. В обставинах ворожих займанщин підготовку українських народніх мас до збройної боротьби, а зокрема підготовку організаторів та вишколених провідників, перебере окремий військовий осередок.

3. Лише військова сила, що спиратиметься на озброєний нарід, готовий уперто та завзято боротися за свої права, зможе звільнити Україну від займанців та вможливить упорядкування Української Держави.

4. Оборону впорядкованої держави перебере єдина, регулярна, надклясова, національна армія і фльота, що враз з територіальними козачими частинами будуть збудовані на підставі загальної військової повинности.

Д. Культура й мистецтво

1. Українська Держава буде змагати до піднесення рівня культури й цивілізації на Україні, узгіднюючи культурний процес, побудований на основі свободи культурної творчості, з духовою природою українського народу. Його історичними традиціями й вимогами сучасности та викорінюючи лихі наслідки чужонаціонального поневолення в ділянці культури та психіки народу.

2. Тільки розвиток тої культурної творчости й тих мистецьких течій, що зв’язані зі здоровими проявами в минувшині Української Нації та і культом лицарськості і волево-творчим відношенням до життя, зможе збудити здоровий гін нації до сили й могучости.

E.Шкільна політика

1. Керування й догляд за шкільництвом, як засобом виховання народніх мас у національно-державному дусі, та встановлення шкільної системи, що піднесла б на належний рівень розвитку освіту українського народу, буде належати державі.

2. В основу народнього шкільництва ляже система української, державної, обов’язкової і безплатної єдиної школи, яка забезпечуватиме всебічний, гармонійний розвиток людини, та обійматиме і практичне, фахово-професійне виховання.

3. Приватні освітні установи та чужомовне навчання будуть допущені за дозволом держави в кожному окремому випадку та підлягатимуть контролі державних чинників.

Є. Релігійна політика

1. Уважаючи релігійне почуття внутрішньою справою людської особи, Українська Держава в цьому огляді стане на становищі повної волі релігійної совісти.

2. Приймаючи засадничо відділення церкви від держави, влада – задержуючи необхідну контролю над церковними організаціями. – співпрацюватиме з українським духовенством різних культів у справах морального виховання нації.

3. У школу буде допущена наука релігії тих культів, що не будуть проявляти денаціоналізуючих впливів.

4. Українська Держава буде сприяти розвиткові української національної церкви, незалежної від чужоземних патріархатів, та українізації релігійних культів, що будуть діяти на Україні.

Ж. Організація Українських Націоналістів

1. Беручи ідею Української Самостійної Соборної Держави в підставу свого політичного діяння та не признаючи всіх тих міжнародніх актів, умов та установ, що стан українського національно-державного розірвання сотворили та закріпили, Організація Українських Націоналістів ставить себе в категоричне противенство до всіх тих сил, своїх і чужих, які цьому становищу українських націоналістів активно чи пасивно протиставляться, та протиділатиме всяким політичним заходам одиниць і колективів, що будуть являтися відхиленням від повищих засад.

2. Не обмежуючись у своїй діяльності на той чи інший терен, але змагаючи до опанування української національної дійсности на всіх українських землях та на чужих теренах, заселених українцями, Організація Українських Націоналістів вестиме всеукраїнську політику державництва без придавання їй партійного, клясового чи яконебудь іншого суспільно-групового характеру, та в прямій послідовності протиставляє її всім партійним і клясовим угрупуванням з їх методами політичної праці.

3. Спираючись на творчі елементи українського громадянства та об’єднуючи їх в коло українського національно-державного ідеалу, Організація Українських Націоналістів ставить собі завдання уздоровити відносини внутрі нації, викликати в українському народі державно-творчі зусилля, розгорнути українську національну силу на всю її ширину і таким чином забезпечити великій Українській Нації відповідне місце серед інших державних народів світу [...]

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. Документи і матеріали. – Т.II. - Мюнхен, 1983 – С.327-335.

Дата добавления: 2014-12-07