Літо 1979р

В справі самостійності України

Українських політичних в’язнів

Із звернення

Як недержавна нація, Україна не визначає свій політичний розвиток і не провадить незалежної ні внутрішньої, ні зовнішньої політики. Всупереч національних інтересів Україна включена до російської політичної системи з її імперіялістичними прагненнями до світового панування і супроти своєї волі, природними і людськими ресурсами, збільшує індустріяльну і військову потужність імперії і тим самим збільшує міжнародне напруження і загрозу нової світової війни, що може завдати нещасному народові ще більшого лиха ніж голод в 1933 році.

Україна не має своєї армії. Метрополія мобілізує нашу молодь до імперської армії, спрямовує її абсолютну більшість далеко від рідного краю для зручнішої асиміляції та ідеологічної обробки в дусі своєї загарбницької ідеології.

Україна не має своєї зовнішньої політики. Жодна країна світу не вважає її за самостійну державу і тому не бачить потреби встановлювати дипломатичні взаємини на рівні посольств, а держави-члени ООН потурають московським імперіялістам допустивши до ООН делегацію від України, що представляє окупаційну адміністрацію, а не український народ.

Україна не визначає своїх представників, яких всупереч відданости українців ідеалу свободи вільної економічної діяльности і т.д. настановила Москва, яка нав’язала Україні жорстокі форми в галузі промислового і сільськогосподарського виробництва і сама здійснює деталізоване їх плянування і керівництво.

Український народ позбавлений права на розпорядження своїми природними багатствами і ресурсами.

Україна не має своєї фінансової системи й національної валюти.

Україна позбавлена можливости здійснювати зовнішню торгівлю.

Україна не визначає свій соціяльний розвиток через те, що Україна не розпоряджає своїми національними багатствами і не керує економікою на своїй території; життєвий рівень українського народу не відповідає ні розмірам національно-природних ресурсів, ні своїм трудовим зусиллям, ні уявленням про нормальний життєвий рівень нашої доби

Україна не визначає свій культурний розвиток. Усі справи культури перебувають під безпосереднім керівництвом партії, під невсипущим наглядом її цензорів, що впродовж усього свого панування на нашій землі вперто й настирливо проводять політику асиміляції і заміни української культури своєю культурою. Всі вищі і середні спеціяльні учбові заклади русифіковані і тепер уже переводять на російську мову викладання у початкові і середні школи. Українську мову витіснили з економічного і наукового життя, з медицини, транспорту, торгівлі, спорту, кіно та інших сфер культурного і громадського життя.

Аби остаточно вбити національну свідомість і знищити джерела самої думки про окреме національне життя під сонцем, окупанти сховали історію наших дідів-прадідів від теперішніх живих поколінь і насильно намагаються свої ідеали й історичні цілі представити українському народові як його власні.

Для безконтрольного проведення геноциду російські колонізатори обгородили зовнішні кордони України колючим дротом і багнетами прикордонників, тримають українців у повній ізоляції від зовнішнього світу. У сучасну добу великого розвитку транспортних засобів і масового туризму, в Україні індивідуальний туризм і поїздки родичів з України і в Україну заборонені, а груповий туризм зведено до крайнього мінімуму. Українців позбавили права виїзду на постійне проживання до інших країн.

Мета руху – вихід України зі складу т. зв. СРСР і створення незалежної демократичної української держави.

Як спадкоємці і продовжувачі найбільшого історичного стремління нації – прагнення до незалежного державного життя – подаємо це клопотання для Генерального Секретаріату ООН і просимо зареєструвати його, як офіційний документ Українського Національного Визвольного Руху задля перевірки Комісією теперішнього становища української нації з точки зору обгрунтованости змісту нашого клопотання просимо Генерального секретаря ООН вчинити все необхідне для реєстрації України як колонії російської імперії, що існує як т.зв. СРСР.

З огляду на антиколонізаторську спрямованість ООН та беручи до уваги деклярацію ООН 1960 року про надання колоніяльним народам і країнам незалежности, наполегливо просимо включити в порядок денний Генеральної Асамблеї 1979 року українське питання як невідкладну проблему.

Звертаємося до Генерального секретаріяту ООН та урядів суверенних держав, учасників ООН, із закликом включити українське питання в порядок денний нарад наступної сесії Генеральної Асамблеї ООН та вжити всіх заходів для прискорення звільнення України від російської окупації.

За межами т. зв. СРСР Україна має велику діяспору з широкою мережою політичних організацій, що об’єднані у всесвітню централю – Світовий Конгрес Вільних Українців.

Задля успішної реалізації поставлених у цьому документі проблем, ми представники Українського Національного Визвольного Руху, що нижче підписались, уповноважнюємо президента СКВУ здійснювати весь комплелкс дипломатичної та іншої праці, що виявиться необхідною для виходу України з т. зв. СРСР і створення самостійної української держави.

Підписали:

Сергій Бабич, Анатолій Берничук,

Іван Гель, Іван Ільчук, Віталій Калиниченко,

Левко Лук’яненко, Микола Матусевич,

Мирослав Маринович, Василь Овсієнко,

Зорян Попадюк, Василь Романюк, Петро Рубан,

Микола Руденко, Олекса Тихий, Андрій Турик,

Богдан Чуйко, Юрій Шухевич, Олесь Бердник.

Українська суспільно-політична думка в 20 столітті. – Т.3. – Мюнхен, 1983. – С.373-375.

Дата добавления: 2014-12-07