Травня 1997р

Між Україною і Російською Федерацією

Про дружбу, співробітництво і партнерство

Договір

Україна і Російська Федерація, далі «Високі Договірні Сторони», спираючись на тісні зв’язки, що історично склалися, відносини дружби і співробітництва між народами України і Росії, відзначаючи, що Договір між Українською РСР і РРФСР від 19 листопада 1990 року сприяв розвитку добросусідських відносин між обома державами, підтверджуючи свої зобов’язання, що випливають із положень Угоди між Україною і Російською Федерацією про подальший розвиток міждержавних відносин, підписаної у Дагомисі 23 червня 1992 року, вважаючи, що зміцнення дружніх відносин, добросусідства і взаємовигідного співробітництва відповідає докорінним інтересам їхніх народів, служить справі миру і міжнародної безпеки, прагнучи надати нової якості цим відносинам і зміцнити їх правову основу, сповнені рішучості забезпечити необоротність і поступальність демократичних процесів в обох державах, враховуючи домовленості в рамках Співдружності Незалежних Держав, підтверджуючи свою прихильність до норм міжнародного права, перш за все до цілей і принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй, і додержуючись зобов’язань, які взяті в рамках Організації з безпеки і співробітництва в Європі, домовились про таке:

Стаття 1

Високі Договірні Сторони як дружні, рівноправні і суверенні держави засновують свої відносини на взаємній повазі та довірі, стратегічному партнерстві та співробітництві.

Стаття 2

Високі Договірні Сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов’язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів.

Стаття 3

Високі Договірні Сторони будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов’язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Стаття 4

Високі Договірні Сторони виходять з того, що добросусідство і співробітництво між ними є важливими факторами підвищення стабільності і безпеки в Європі і в усьому світі. Вони здійснюють тісне співробітництво з метою зміцнення міжнародного миру і безпеки. Вони вживають необхідних заходів для того, щоб сприяти процесу загального роззброєння, створенню та зміцненню системи колективної безпеки в Європі, а також посиленню миротворчої ролі ООН і підвищенню ефективності регіональних механізмів безпеки.

Сторони докладають зусиль до того, щоб врегулювання всіх спірних проблем здійснювалося виключно мирними засобами, і співробітничають у відверненні та врегулюванні конфліктів і ситуацій, які зачіпають їхні інтереси.

Стаття 5

Високі Договірні Сторони проводять регулярні консультації з метою забезпечення подальшого поглиблення двосторонніх відносин і обміну думками щодо багатосторонніх проблем, які становлять взаємний інтерес. Вони у необхідних випадках координують свої позиції для здійснення узгоджених дій.

У цих цілях за згодою Сторін проводяться регулярні зустрічі на вищому рівні. Міністри закордонних справ Сторін зустрічаються не рідше ніж 2 рази на рік.

Робочі зустрічі між представниками інших міністерств і відомств Сторін дня обговорення питань, що становлять взаємний інтерес, проводяться в міру необхідності.

Сторони можуть створювати на постійній чи тимчасовій основі змішані комісії для вирішення окремих питань у різних галузях.

Стаття 6

Кожна з Високих Договірних Сторін утримується від участі або підтримання яких би то не було дій, спрямованих проти іншої Високої Договірної Сторони, і зобов’язується не укладати з третіми країнами будь-яких договорів, спрямованих проти іншої Сторони. Жодна із Сторін не допустить також, щоб її територія була використана на шкоду безпеці іншої Сторони.

Стаття 7

В разі виникнення ситуації, яка, на думку однієї з Високих Договірних Сторін, створює загрозу миру, порушує мир або зачіпає інтереси її національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності, вона може звернутися до іншої Високої Договірної Сторони з пропозицією невідкладно провести відповідні консультації. Сторони обмінюються відповідною інформацією і при необхідності вживають узгоджених або спільних заходів з метою подолання такої ситуації.

Стаття 8

Високі Договірні Сторони розвивають свої відносини у сфері військового, військово-технічного співробітництва, забезпечення державної безпеки, а також співробітництва з прикордонних питань, митної справи, експортного та імміграційного контролю на основі окремих угод.

Стаття 9

Високі Договірні Сторони, підтверджуючи рішучість прямувати шляхом скорочення збройних сил і озброєнь, сприятимуть процесу роззброєння і взаємодіятимуть у справі неухильного виконання угод у галузі скорочення збройних сил і озброєнь, в тому числі ядерних.

Стаття 10

Кожна з Високих Договірних Сторін гарантує громадянам іншої Сторони права і свободи на тих же підставах і в такому ж обсязі, що й своїм власним громадянам, крім випадків, встановлених національним законодавством Сторін або їхніми міжнародними договорами.

Кожна із Сторін захищає в установленому порядку права своїх громадян, які проживають на території іншої Сторони, відповідно до зобов’язань по документах Організації з безпеки і співробітництва в Європі та інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, домовленостей в рамках Співдружності Незалежних Держав, учасниками яких вони є.

Стаття 11

Високі Договірні Сторони вживають на своїй території необхідних заходів, включаючи ухвалення відповідних законодавчих актів, для відвернення і припинення будь-яких дій, що являють собою підбурювання до насильства або насильство проти окремих осіб чи груп громадян, яке грунтується на національній, расовій, етнічній або релігійній нетерпимості.

Стаття 12

Високі Договірні Сторони забезпечують захист етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин на своїй території і створюють умови для заохочення цієї самобутності.

Кожна з Високих Договірних Сторін гарантує право осіб, що належать до національних меншин, індивідуально або разом з іншими особами, які належать до національних меншин, вільно висловлювати, зберігати і розвивати свою етнічну, культурну, мовну або релігійну самобутність і підтримувати і розвивати свою культуру, не зазнаючи будь-яких спроб асиміляції всупереч їх волі.

Високі Договірні Сторони гарантують право осіб, які належать до національних меншин, повністю і ефективно здійснювати свої права людини і основні свободи і користуватися ними без будь-якої дискримінації і в умовах повної рівності перед законом.

Високі Договірні Сторони сприятимуть створенню рівних можливостей і умов для вивчення української мови в Російській Федерації та російської мови в Україні, підготовки педагогічних кадрів для викладання на цих мовах у освітніх закладах і надаватимуть з цією метою рівноцінну державну підтримку. Високі Договірні Сторони укладають з цих питань угоди про співробітництво.

Стаття 13

Високі Договірні Сторони розвивають рівноправне і взаємовигідне співробітництво в економіці, утримуються від дій, які можуть завдати економічної шкоди одна одній. У цих цілях, визнаючи необхідність поетапного формування і розвитку загального економічного простору шляхом створення умов для вільного пересування товарів, послуг, капіталів і робочої сили, Сторони вживають ефективних заходів для погодження стратегії здійснення економічних реформ, поглиблення економічної інтеграції на основі взаємної вигоди, гармонізації господарського законодавства.

Високі Договірні Сторони забезпечуватимуть широкий обмін економічною інформацією і доступ до неї підприємств, підприємців та вчених обох Сторін.

Сторони прагнутимуть до узгодження своєї фінансової, грошово-кредитної, бюджетної, валютної, інвестиційної, цінової, податкової, торгово-економічної, а також митної політики, до створення рівних можливостей і гарантій для господарюючих суб’єктів, сприятимуть формуванню і розвитку прямих економічних і торговельних відносин на всіх рівнях, спеціалізації і кооперації технологічно пов’язаних виробництв, підприємств, об’єднань, корпорацій, банків, виробників і споживачів продукції.

Високі Договірні Сторони сприятимуть збереженню і розвитку на взаємовигідній основі виробничої і науково-технічної кооперації між промисловими підприємствами при розробці і виробництві сучасної наукоємної продукції, включаючи продукцію для потреб оборони.

Стаття 14

Високі Договірні Сторони забезпечать сприятливі умови для прямих торговельних та інших економічних відносин і співробітництва на рівні адміністративно-територіальних одиниць відповідно до діючих національних законодавств, приділяючи особливу увагу розвитку економічних зв’язків прикордонних регіонів.

Стаття 15

Високі Договірні Сторони забезпечують сприятливі економічні, фінансові і правові умови для підприємницької та іншої господарської діяльності підприємств і організацій другої Сторони, включаючи стимулювання і взаємний захист їхніх інвестицій. Сторони заохочуватимуть різні форми кооперації і прямих зв’язків між господарюючими суб’єктами обох держав незалежно від форм власності.

Стаття 16

Високі Договірні Сторони взаємодіють в ООН та інших міжнародних організаціях, включаючи економічні, фінансові, надають підтримку одна одній у вступі до міжнародних організацій і приєднанні до угод і конвенцій, учасницею яких не є одна із Сторін.

Стаття 17

Високі Договірні Сторони розширюють співробітництво в галузі транспорту, забезпечують свободу транзиту осіб, вантажів і транспортних засобів через території одна одної відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права.

Перевезення вантажів і пасажирів залізничним, повітряним, морським, річковим і автомобільним транспортом між обома Сторонами і транзитом по їхній території, включаючи операції через морські, річкові і повітряні порти, залізничні та автомобільні мережі, а також операції через лінії зв’язку, магістральні трубопроводні та електричні мережі, розташовані на території другої Сторони, здійснюються в порядку і на умовах, передбачених окремими угодами.

Стаття 18

Високі Договірні Сторони будуть співробітничати у проведенні пошуку та аварійно-рятувальних робіт, а також у розслідуванні надзвичайних подій на транспорті.

Стаття 19

Високі Договірні Сторони забезпечують додержання правового режиму державного майна, майна юридичних осіб і громадян однієї Високої Договірної Сторони, яке знаходиться на території іншої Високої Договірної Сторони, відповідно до законодавства цієї Сторони, якщо інше не передбачене угодою між Сторонами. Сторони виходять з того, що питання відносин власності, які зачіпають їхні інтереси, підлягають врегулюванню на основі окремих угод.

Стаття 20

Високі Договірні Сторони приділяють особливу увагу розвитку співробітництва в забезпеченні функціонування національних паливно-енергетичних комплексів, транспортних систем і систем зв’язку та інформатики, сприяючи збереженню, раціональному використанню і розвитку комплексів та єдиних систем, що склалися у цих галузях.

Стаття 21

Високі Договірні Сторони на основі окремих угод здійснюють співробітництво у дослідженні і використанні космічного простору, спільному виробництві і розробці ракетно-космічної техніки на принципах рівноправності, взаємної вигоди і згідно з міжнародним правом. Високі Договірні Сторони сприяють збереженню і розвитку коопераційних зв’язків, що склалися між підприємствами ракетно-космічної галузі.

Стаття 22

Високі Договірні Сторони будуть взаємно сприяти під час ліквідації аварій, що виникли в результаті надзвичайних ситуацій, на лініях зв’язку, магістральних трубопроводах, енергетичних системах, шляхах сполучення та інших об’єктах, які становлять взаємний інтерес.

Порядок взаємодії при проведенні аварійних і відновлювальних робіт визначається окремими угодами.

Стаття 23

Високі Договірні Сторони співробітничають в галузі освіти, науки і техніки, у розвитку дослідницької діяльності, заохочуючи прямі зв’язки між їхніми науково-дослідними організаціями і здійснення спільних програм і розробок, особливо в галузі передових технологій. Питання використання результатів спільних досліджень, отриманих в ході співробітництва, будуть погоджуватися в кожному конкретному випадку шляхом укладення окремих угод.

Сторони взаємодіють у сфері підготовки кадрів, заохочують обмін спеціалістами, вченими, аспірантами, стажистами і студентами. Вони взаємно визнають еквівалентність документів про освіту, вчені ступені і вчені звання і укладуть з цього питання окрему угоду.

Сторони здійснюють обмін науково-технічною інформацією, а також здійснюють співробітництво з питань захисту авторських і суміжних прав, інших видів інтелектуальної власності відповідно до національного законодавства і міжнародних зобов’язань своїх країн у цій галузі.

Стаття 24

Високі Договірні Сторони розвивають співробітництво в галузі культури, літератури, мистецтва, засобів масової інформації, туризму і спорту.

Сторони взаємодіють в галузі збереження, реставрації і використання їхньої історико-культурної спадщини.

Сторони всебічно сприяють зміцненню і розширенню творчого обміну і взаємодії між колективами, організаціями та об’єднаннями діячів літератури і мистецтва, кінематографії, книговидавничої сфери, архівної справи своїх країн, проведенню традиційних днів національних культур, художніх фестивалів і виставок, гастролей творчих колективів і солістів, обміну делегаціями діячів культури і спеціалістів на державному, регіональному і місцевому рівнях, організації національних культурних центрів на території своїх держав.

Сторони надають державну підтримку у розробці і реалізації спільних програм відродження і розвитку індустрії туризму, освоєння нових перспективних рекреаційних зон, збереження, реставрації та ефективного використання культурно-історичних і релігійних пам’яток і об’єктів. Всемірно заохочуються зміцнення контактів між спортивними організаціями і клубами, спільне проведення міждержавних спортивних заходів.

Сторони спільно розроблюють і реалізують взаємовигідні програми розвитку матеріально-технічної бази телебачення та радіо, в тому числі супутникового мовлення, забезпечують на паритетній основі організацію теле- і радіопередач, в Україні – російською мовою, в Росії – українською мовою.

Сторони сприятимуть розвитку контактів між людьми, політичними партіями і громадськими рухами, профспілками, релігійними організаціями та об’єднаннями, оздоровчими, спортивними, туристичними та іншими об’єднаннями і союзами.

Весь комплекс питань, передбачених цією статтею, стане предметом окремих угод.

Стаття 25

Високі Договірні Сторони здійснюють співробітництво в галузі захисту і поліпшення стану навколишнього середовища, запобігання транскордонним забрудненням, раціонального і ресурсозберігаючого природокористування, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, сприяють погодженим діям у цій галузі на регіональному і глобальному рівнях, прагнучи до створення всеохоплюючої системи міжнародної екологічної безпеки.

Сторони виходять з того, що питання охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки, в тому числі питання охорони і використання екосистем і ресурсів річки Дніпро та інших транскордонних водотоків, дій в умовах надзвичайних екологічних ситуацій, підлягають регулюванню на основі окремих угод.

Стаття 26

Високі Договірні Сторони співробітничають у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і укладуть з цього питання окрему угоду.

Стаття 27

Високі Договірні Сторони розвивають співробітництво в галузі соціального захисту, включаючи соціальне забезпечення громадян. Вони укладуть спеціальні угоди з метою вирішення питань трудових відносин, працевлаштування, соціального захисту, відшкодування збитків, завданих каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаних із нещасними випадками на виробництві, соціального забезпечення громадян однієї Сторони, які здійснюють трудову діяльність або набули трудового стажу на території іншої Сторони, та з інших питань у цій галузі, які потребують узгоджених рішень.

Сторони забезпечать вільний і своєчасний переказ пенсій, грошової допомоги, аліментів, коштів по відшкодуванню збитків, спричинених каліцтвом або іншим пошкодженням здоров’я, та інших соціально значущих платежів громадянам однієї із Сторін, які постійно проживають чи тимчасово перебувають на території іншої Сторони.

Стаття 28

Високі Договірні Сторони будуть співробітничати з питань відновлення прав депортованих народів згідно з домовленостями у рамках СНД на двосторонній і багатосторонній основі.

Стаття 29

Високі Договірні Сторони як причорноморські держави готові і надалі розвивати всебічне співробітництво у справі рятування і зберігання природного середовища Азово-Чорноморського басейну, проведення морських і кліматологічних досліджень, використання рекреаційних можливостей і природних ресурсів Чорного і Азовського морів, розвитку судноплавства та експлуатації морських комунікацій, портів і споруд.

Стаття 30

Високі Договірні Сторони усвідомлюють важливість збереження технологічно єдиної для України та Російської Федерації системи збору, обробки, розповсюдження та використання гідрометеорологічної інформації і даних про стан навколишнього середовища для забезпечення інтересів населення і національної економіки і будуть всебічно сприяти розвитку співробітництва в галузі гідрометеорології і моніторингу навколишнього середовища.

Стаття 31

Високі Договірні Сторони приділяють особливу увагу розвитку взаємовигідного співробітництва в галузі охорони здоров’я і поліпшення санітарно-епідеміологічної обстановки, виробництва лікарських препаратів і медичної техніки, підготовки висококваліфікованих кадрів для лікувальних закладів Сторін.

Стаття 32

Високі Договірні Сторони співробітничатимуть у вирішенні питань по регулюванню міграційних процесів, включаючи заходи по попередженню і недопущенню нелегальної міграції з третіх країн, для чого укладуть окрему угоду.

Стаття 33

Високі Договірні Сторони співробітничають у боротьбі із злочинністю, передусім з організованою, тероризмом у всіх його формах і проявах, в тому числі злочинними вчинками, спрямованими проти безпеки морського судноплавства, цивільної авіації та інших видів транспорту, незаконним обігом радіоактивних матеріалів, зброї, наркотичних засобів і психотропних речовин, контрабандою, включаючи незаконне переміщення через кордон предметів, що становлять культурну, історичну і художню цінність.

Стаття 34

Високі Договірні Сторони співробітничатимуть у правовій сфері на основі окремих угод.

Стаття 35

Високі Договірні Сторони сприяють розвитку контактів і співробітництва між парламентами і парламентарями обох держав.

Стаття 36

Цей Договір не зачіпає прав і зобов’язань Високих Договірних Сторін, що випливають з інших міжнародних договорів, учасниками яких вони є.

Стаття 37

Спори відносно тлумачення і застосування положень цього Договору підлягають урегулюванню шляхом консультацій і переговорів між Високими Договірними Сторонами.

Стаття 38

Високі Договірні Сторони укладуть між собою інші угоди, необхідні для здійснення положень цього Договору, а також угоди в галузях, що становлять взаємний інтерес.

Стаття 39

Цей Договір підлягає ратифікації і набуває чинності в день обміну ратифікаційними грамотами.

Від дня набуття чинності цим Договором припиняє свою дію Договір між Українською Радянською Соціалістичною Республікою і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою від 19 листопада 1990 року.

Стаття 40

Цей Договір укладається терміном на десять років. Його дія буде потім автоматично продовжуватися на наступні десятирічні періоди, якщо жодна з Високих Договірних Сторін не заявить іншій Високій Договірній Стороні про своє бажання припинити його дію шляхом письмового повідомлення не менше ніж за шість місяців до закінчення чергового десятирічного періоду.

Стаття 41

Цей Договір підлягає реєстрації в Секретаріаті Організації Об’єднаних Націй відповідно до статті 102 Статуту ООН.

Вчинено у м. Києві 31 травня 1997 року у двох примірниках, кожний українською і російською мовами, при цьому обидва тексти є автентичними. За Україну

Леонід КУЧМА

За Російську Федерацію

Борис ЄЛЬЦИН

Питання для повторення курсу «Історія України»

1. Антифеодальні та національно-визвольні рухи на українських землях у XVIIІ ст.

2. Біографія В. Б. Антоновича

3. Біографія В. В. Щербицького.

4. Біографія В. К. Винниченка.

5. Біографія В. М. Чорновола.

6. Біографія гетьмана Б. Хмельницького.

7. Біографія гетьмана І. Мазепи.

8. Біографія гетьмана П. Орлика.

9. Біографія гетьмана П. Сагайдачного.

10. Біографія Є. Петрушевича.

11. Біографія князя Володимира Великого.

12. Біографія князя Данила Романовича (Галицького).

13. Біографія князя Дмитра Вишневецького.

14. Біографія князя Ярослава Мудрого.

15. Біографія М. О. Скрипника.

16. Біографія М. П. Драгоманова.

17. Біографія М. С. Грушевського.

18. Біографія Н. І. Махна.

19. Біографія О. Я. Шумського.

20. Біографія С. В. Петлюри.

21. Визволення українських земель від військ гітлерівської Німеччини та її союзників.

22. Виникнення українського козацтва: теорії, передумови, територія.

23. Встановлення радянської влади в Україні: політичний та соціально-економічний аспект.

24. Галицько-Волинське князівство в системі міжнародних відносин (ХІІ – перша половина XIV ст.).

25. Громадівський рух.

26. Директорія УНР.

27. Діяльність “Руської трійці”.

28. Експансія монголів на руські землі.

29. Експансія Польщі на українські землі. Кревська унія та її наслідки для українських земель.

30. Запорозька Січ – козацька християнська республіка.

31. Західноукраїнські землі під владою Австрійської (Австро-Угорської) імперії наприкінці XVIII – початку XX ст.

32. Західноукраїнські землі у 20–30-х роках ХХ століття.

33. Києво-Могилянський колегіум (академія).

34. Київська Русь в системі міжнародних відносин (ІХ–ХІІ століття).

35. Кирило-Мефодіївське братство.

36. Козацтво в другій половині XVI століття.

37. Козацтво в першій половині XVII століття (до 1648 року).

38. Колективізація сільського господарства в УСРР: причини, хід та методи, наслідки.

39. Культурна спадщина Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

40. Ліквідація Запорозької Січі та подальша доля українського козацтва.

41. Національна символіка України: історія і сучасність.

42. Німецький окупаційний режим в Україні.

43. Організація українських націоналістів (ОУН).

44. Особливості розвитку української культури другої половини ХХ століття.

45. Остаточна ліквідація української козацької державності (1708–1783).

46. Острозька академія.

47. Первіснообщинний лад на території сучасної України.

48. Передумови утворення Давньоруської держави.

49. Перші державні утворення на території сучасної України.

50. Підсумки та уроки української революції 1917–1920 рр.

51. Події національно-визвольної революції (1648–1657).

52. Події національно-визвольної революції (1657–1676).

53. Політичний і соціально-економічний розвиток України на сучасному етапі (від 1991 року).

54. Початок українського національного відродження (перша половина ХІХ ст.).

55. Правобережне козацтво в останній чверті XVII – початку XVIIІ ст.

56. Проголошення ЗУНР. Акт злуки УНР і ЗУНР.

57. Розвиток культури на українських землях у складі Речі Посполитої (друга половина XVI – перша половина XVII ст.).

58. Розквіт Київської Русі (друга половина Х–ХІ ст.): соціально-економічний та політичний аспект.

59. Російські та польські революційні рухи на українських землях у ХІХ столітті.

60. Рух Опору на українських землях у роки Другої світової війни.

61. Соціально-економічне та політичне становище українських земель в складі Речі Посполитої (друга половина XVI – перша половина XVII ст.).

62. Соціально-економічний розвиток українських земель в другій половині XVII–XVIIІ ст.

63. Соціально-економічний розвиток українських земель напередодні Першої світової війни.

64. Соціально-економічні перетворення в УСРР у 20–30-х роках ХХ ст.

65. Суспільно-політичне та культурне життя в радянській Україні (20–30-ті рр. ХХ ст.).

66. Східні слов’яни: теорії походження, прабатьківщина, розселення.

67. Товариство українських поступовців (ТУП).

68. Україна в системі міжнародних відносин у добу революції (1917–1920).

69. Україна в системі міжнародних відносин у другій половині ХХ ст.

70. Україна і створення СРСР.

71. Українізація, її суть та наслідки.

72. Українська козацька держава середини XVII – початку XVIII ст.: територія, державний лад, внутрішня та зовнішня політика.

73. Українська Гельсинська (Хельсинськ1) Спілка (Груп1).

74. Українська державність в умовах австро-німецької окупації: гетьманська держава Павла Скоропадського.

75. Українська діаспора: причини еміграції, особливості розселення і соціально-економічного, культурно-духовного життя українців за кордоном.

76. Українська культура на зламі ХІХ–ХХ ст.

77. Українська національно-визвольна революція XVII ст.: причини, періодизація, характер, результати.

78. Українська парламентська громада в російських Державних Думах.

79. Українська Центральна Рада: другий етап (листопад 1917 – квітень 1918 рр.).

80. Українська Центральна Рада: перший етап (березень – листопад 1917 року).

81. Українське питання у Другій світовій війні. Оборонні бої на Україні (1941–1942).

82. Український рух в умовах лібералізації російського суспільно-політичного та економічного життя (друга половина ХІХ століття).

83. Українські землі в добу російської революції 1905–1907 років.

84. Українські землі в роки Першої світової війни.

85. Українські землі у складі Великого князівства Литовського (Литовсько-Руської держави): політичне, соціально-економічне та культурне становище.

86. Українські Січові Стрільці.

87. Умови розвитку культури на українських землях у другій половині XVII–XVIIІ ст.

88. УРСР у 60–80-х роках ХХ століття: суспільно-політичний і соціально-економічний розвиток.

89. Утворення українських політичних партій наприкінці ХІХ – початку ХХ ст.

90. Характер Переяславської угоди 1654 р. “Березневі статті”: умови та правове значення.

ОСНОВНА ЛІТЕРАТУРА ДО КУРСУ

«ІСТОРІЯ УКРАЇНИ»

1. Акт проголошення незалежності України: Постанова Верховної Ради УРСР // Газети від 28 серпня 1991 р.

2. Антонович В. Коротка історія козаччини. – К., 1991.

3. Апанович О. Українсько-російський договір 1654р. Міфи і реальність. – К., 1994.

4. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. – К., 1993.

5. Бакіров Н. За право на самовизначення: Проблема права націй на самовизначення в контексті минулого і сучасного кримських татар // Політика і час. – 1995. – №5. – С.66–72.

6. Баран В. Давні слов’яни. – К., 1998.

7. Баран В. Україна 1950-1960 рр.: еволюція тоталітарної системи. – Львів, 1996.

8. Баран В. Україна після Сталіна: Нарис історії 1959–1985 рр. – Львів, 1992.

9. Баран В., Даниленко В. Україна в умовах системної кризи (1946–1980 рр.).– К., 1999.

10. Безотосний М. Опір сталінізму в Україні (1920-1930-ті рр.) // УІЖ. - 1993. - №2-3. - С. 97-104.

11. Бойко О. Україна 1991–1995 рр.: Тіні минулого чи контури майбутнього? Нариси з новітньої історії. – К., 1996.

12. Бойко О. Історія України. Посібник. 2–ге вид., доп. – К., 2001.

13. Бойко О. Україна в 1985–1991 рр. Основні тенденції суспільно-політичного розвитку. – К., 2002.

14. Бойко О. Д. Історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К., 1999. – С.380–542.

15. Борисенко В. Курс української історії. З найдавніших часів до ХХ ст. – К., 1999.

16. Борисов В. Українізація та розвиток загальноосвітньої школи в 1921-1932 рр. // УІЖ. – 1999. - №2. – С. 76-80.

17. Борисьонок О. Обговорення проблем українізації вищим партійним керівництвом у 1922—1923 рр. // УІЖ. - 2000. - №4. - С. 90-99.

18. Брайчевський М. Походження Русі. – К., 1968.

19. Брайчевський М. Утвердження християнства на Русі. – К., 1988.

20. Верстюк В. Українська Центральна Рада: Навч. посібник. – К., 1997.

21. Веселова О. Висвітлення голоду 1932-1933 рр. у збірниках документів та матеріалів // УІЖ. – 2003. - №5. – С. 101-125.

22. Веселова О. Увічнення пам’яті жертв голоду-геноциду 1932-1933 рр. в Україні // УІЖ. – 2004. - №2. – С. 50-68.

23. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. – К., 1994.

24. Головченко В. Від «Самостійної України» до Союзу визволення України: Нариси з історії української соціал–демократії початку XX ст. – Харків, 1996.

25. Голод 1932-1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. - К., 1990. – 606 с.

26. Голод 1932–1933 років на Україні: очима істориків, мовою документів. – К., 1990.

27. Горєлов М., Моця О., Рафальський О. Цивілізаційна історія України. – К., 2005.

28. Горобець В. Від Союзу до інкорпорації: українсько–російські відносини другої половини XVII – першої чверті XVIII ст. – К., 1995.

29. Грабовський С., Ставрояні С., Шкляр Л. Нариси з історії українського державотворення. - К., 1995. – С. 346-376.

30. Гриневич Л. Сталінська «революція згори» та голод 1933 р. як фактори політизації української спільноти // УІЖ. – 2003. - №5. – С. 50-65.

31. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації XIX – XX ст.: Навч. посібник. – К., 1996.

32. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., 1990.

33. Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. Нариси політичної історії. – К., 1993.

34. Гуржій О., Чухліб Т. Гетьманська Україна. – К., 1999.

35. Даниленко В., Касьянов Г., Кульчицький С. Сталінізм на Україні: 20 –30–ті роки. – К., 1991.

36. Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою УРСР 16 липня 1990 р. – К., 1991.

37. Джамільов М. Петро Григоренко та кримсько-татарський національний рух // Політична думка. – 1994. – №4. – С.251–266.

38. Єфіменко Г. Зміни в національній політиці ЦК ВКП(б) в Україні (1932-1938) // УІЖ. - 2000. -№2. - С.82-93; №4. - С. 37-47.

39. Єфіменко Г. Радянська модернізація 1920-1930-х рр. // УІЖ. – 2002. - № 5. – С. 3-24.

40. Журба М. Селянська кооперація радянської України і Міжнародний кооперативний альянс (20-ті роки XX ст.) // УІЖ. - 2001. - №2. - С. 61-74.

41. Зайцев Ю.Д. Дисиденти: опозиційний рух 60–80-х рр. // Сторінки історії України. – К., 1992. – С.195–236.

42. История политических партий России. Учебное пособие. – М., 1994.

43. Історична наука: термінологія і понятійний довідник. Навч. посібник /В. Литвин, В. Гусєв, А. Слюсаренко та ін. – К., 2002.

44. Історія України в особах: литовсько-польська доба. – К., 1997.

45. Історія України: нове бачення. У 2 т./ Під ред. В. Смолія. – К., 1995–1996.

46. Касьянов Г. Українська інтелігенція 1920–30–х років: соціальний портрет та історична доля. – К., 1992.

47. Касьянов Г. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960–80-х рр. – К., 1995.

48. Касьянов Г., Даниленко В. Сталінізм і українська інтелігенція (20-30-і роки). - К., 1991. - 96с.

49. Катренко А. Український національний рух XIX ст. Ч. 1. Перша половина XIX ст. Навч. посібник. – К., 1998.

50. Катренко А. Український національний рух XIX ст. Ч. 2. 60–90–ті роки XIX ст. Навч. посібник. – К., 1999.

51. Кентій А. Нариси боротьби ОУН–УПА в Україні (1946–1956 рр.). – К., 1999.

52. Кентій А. Нариси історії організації українських націоналістів (1929-рр.). – К., 1998.

53. Кентій А. Нариси історії організації українських націоналістів (1941-рр.). – К., 1999.

54. Кентій А. Українська повстанська армія в 1944–1945 рр. – К., 1999.

55. Ковалюк В.Р. Західна Україна на початку Другої світової війни //УІЖ.–1991.–№9.–С.30–42.

56. Коваль В. М. 1941-й рік. Проблема історичної пам’яті // УІЖ. – 2001. – №3. – С.69–91.

57. Коваль В.С. Невідомий варіант плану «Барбароса» // УІЖ. – 1996. – №3. – С.41–53.

58. Коваль М. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах: 1939–1945 рр. Спроба сучасного концептуального бачення. – К., 1994.

59. Коваль М. Україна: 1939–1945: Маловідомі і непрочитані сторінки історії. –К., 1995.

60. Коваль М.В. Друга світова війна та історична пам’ять // УІЖ. – 2000. – №3. – С.3–21; №4. – С.3–19.

61. Коваль М.В. ОУН-УПА: між «третім рейхом» і сталінським тоталітаризмом // УІЖ. – 1994. – №2–3. – С.94–130.

62. Коваль М.В. Український народ у Великій Вітчизняній війні (1941–1945) // УІЖ. – 1990. – №3. – С.88–95.

63. Кожухало І.П., Шаповал Ю.І. М.С.Хрущов на Україні: сторінки історії // Про минуле заради майбутнього. – К., 1989. – С.356–370.

64. Козацькі Січі. Нариси з історії українського козацтва (ХУІ-ХІХ ст.). – Київ, Запоріжжя, 1998.

65. Колективізація і голод на Україні: 1929-1933. Збірник документів і матеріалів. - К., 1993.- 739 с.

66. Колесник В., Рафальський О. Український рух в Австро–Угорщині (кінець XIX – початок XX ст.). – К., 1998.

67. Колесник В., Рафальський О., Тимошенко О. Шляхом національного відродження: Національне питання в програмах діяльності українських партій Наддніпрянщини 1900-1907 рр. – К., 1998.

68. Конституція України. – К., 1996.

69. Косик В. Україна і Німеччина в другій світовій війні: – Париж, Нью–Йорк, Львів, 1993.

70. Котляр М. Галицько-Волинська Русь. – К., 1998.

71. Котляр М. Данило Галицький. – К., 2001.

72. Котляр М. Історія України в особах: Давньоруська держава. – К., 1999.

73. Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: довідник з історії України. - К., 1993. - С. 185-197, 204, 208, 217-225.

74. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928рр.). – К., 1996.

75. Кульчицький С. Голод 1932 р. у затінку голодомору 33 // УІЖ. – 2006. - №6. – С. 77-98.

76. Кульчицький С. Голод 1932-1933 рр. в Україні як геноцид. – К., 2005.

77. Кульчицький С. Закономірності еволюції радянської влади // УІЖ. – 2007. - №6. – С. 181-218.

78. Кульчицький С. Між двома війнами (1921-1941) // УІЖ. - 1991. - №9. - С. 3-9.

79. Кульчицький С. Опір селянства суцільній колективізації // УІЖ. – 2004. - №2. – С. 31-50.

80. Кульчицький С. Помаранчева революція. – К., 2005.

81. Кульчицький С. Україна і Росія: переваги і небезпеки «особливих відносин». Роздуми історика. – К., 2004.

82. Кульчицький С. Україна між двома війнами (1921-1939 рр.). – К., 1999.

83. Кульчицький С., Максудов С. Втрати населення України від голоду 1933 р. // УІЖ. - 1991. - №2. - С. 3-10.

84. Кучма Л. Європейський вибір. – К., 2002.

85. Лановик Б., Лазарович М. Історія України. Навч. посібник. – К., 2001.

86. Липинський В. Концепція та модель освіти в УРСР у 20-ті рр. //УІЖ.–1999.-№5. – С. 3-15.

87. Лисенко О. Релігійне питання у теорії та практиці українського націоналізму в першій половині XX ст. // УІЖ. - 2000. - №6. - С. 29-50.

88. Литвин В. Украина: политика, политики, власть: На фоне политического портрета Л. Кравчука. – К., 1997.

89. Литвин В. Політична арена України. Дійові особи та виконавці. – К., 1994.

90. Литвин В. Українсько–польська війна 1918–1919 рр. – Львів, 1998.

91. Литвин В., Мордвінцев В., Слюсаренко А. Історія України: Навч. Посібник. – К., 2002.

92. Литвин В., Науменко К. Історія ЗУНР. – Львів, 1995.

93. Литвин В.М. Історія України (у 4-х томах). – К.: Видавничий дім «Альтернативи», 2003-2005 рр.

94. Марочко В. Про діяльність Міжнародної комісії для розслідування голоду в Україні 1932—1933 рр. // УІЖ. - 1993. - №10. - С. 47-53.

95. Масненко В. Історична пам’ять як основа формування національної свідомості. // УІЖ. – 2002. – №5. – С. 49-62.

96. Мельник Л. Гетьман Богдан Хмельницький у вітчизняній історіографії: Навч. посібник. – К., 1997.

97. Мельник Л. Гетьманщина першої чверті XVIII століття: Навч.посібник. – К., 1997.

98. Мельник Л. Боротьба за українську державність (XVII ст.). – К., 1995.

99. Нікольський В. Національні аспекти політичних репресій 1937 р. в Україні // УІЖ. - 2001. - №2.- С. 74-89.

100. Новітня історія України (1900–2000): Підручник / А. Слюсаренко, В. Гусєв, В. Литвин та ін.. 2–ге вид., переробл. і доповн. – К., 2002.

101. Новітня історія України (1900-2000): Підручник / А.. Слюсаренко, В. Гусєв, В. Дрожжин та ін.-К., 2000.

102. Олійник М. Політика державних і партійних органів України щодо приватних підприємств у період непу // УІЖ. - 2001. - №1. – С. 16-29.

103. Павко А. Історія України (1900 – лютий 1917р.). Навч. посібник. – К.,1997.

104. Павко А. Повчальний досвід вітчизняної історії: Політичні партії і організації у громадському житті України модерної доби. – К., 2002.

105. Панченко П.П. Деформації в розвитку українського села у 80-х – на початку 90-х років // УІЖ. – 1992. – №1. – С.18–29.

106. Полонська–Василенко Н. Історія України: У 2–х тт. – К., 1992.

107. Проблема ОУН–УПА. Попередня історична довідка / С. Кульчицький (відп. ред.). – К., 2000.

108. Реєнт О. Павло Скоропадський. – К., 2003.

109. Реєнт О. Перечитуючи написане. К., 2005.

110. Реєнт О. Україна в імперську добу (XIX – початок XX ст.). – К., 2003.

111. Рибак І. Хмельниччина від найдавнішого часу до сьогодення: Навч. посібник. – К., 2002.

112. Романцов В.О. Деякі актуальні аспекти демографічної ситуації в Україні у 1945–1990 рр. // УІЖ – 1992. – №10–11. – С.34–47.

113. Русина О. Україна під татарами і Литвою. – К., 1998.

114. Русначенко А.М. Український національний фронт – підпільна група 1960-х рр. // УІЖ. – 1997. – №4. – С.81–94.

115. Савельєв В.Л. 50–80-ті: час пошуків і втрачених можливостей // Про минуле заради майбутнього. – К., 1989. – С.164–178.

116. Сарбей В. Національне відродження України. – К., 1999.

117. Світлична В. Історія України: Навч. посібник. – К., 2003.

118. Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький: соціально-політичний портрет. 2–ге вид., доп. і перероб. – К., 1995.

119. Смолій В., Степанков В. Українська державна ідея XVII – XVIII ст.: проблеми формування, еволюції, реалізації. – К., 1997.

120. Смолій В., Степанков В. Українська національна революція XVII ст.: проблеми, пошуки, рішення. – К., 1999.

121. Субтельний О. Україна: історія. - К., 1992.

122. Толочко П. Київська Русь. – К., 1996.

123. Тронько П. Т. В. В. Щербицький (1918–1990) // УІЖ. – 2003. – №1. – С.109–117.

124. Україна в XX столітті (1900-2000): Зб. Документів і матеріалів / Упоряд.: А. Слюсаренко, В. Гусєв, В. Король та ін. - К., 2000.

125. Україна в Другій світовій війні. Збірник німецьких архівних документів. Т.2 (1941–1942). / Упорядкування Володимира Косика. – Львів, 1998.

126. Україна в Другій світовій війні. Збірник німецьких архівних документів. Т.3 (1942–1943). / Упорядкування Володимира Косика. – Львів, 1999.

127. Українські політичні партії кінця XIX – початку XX ст.: Програмові і довідкові матеріали. – К., 1993.

128. Фон Хаген Маркс. Проблеми сталінізму і переосмислення радянського минулого // УІЖ. - 1994. - №1.- С. 88-101.

129. Хрестоматія з історії України / За ред. В.І.Червінського. – К., 1997.

130. Чумак В. Україна і Крим: спільність історичної долі. – К., 1993.

131. Шаповал Ю. Сталінізм і Україна // УІЖ. - 1990. - №12; 1991. - №3-4.

132. Шаповал Ю. У ті трагічні роки (Сталінізм на Україні). - К., 1990.

133. Шаповал Ю. І. В. В. Щербицький: особа політика серед обставин часу // УІЖ. – 2003. – №1. – С.118–129.

134. Шевчук В., Тараненко М. Історія української державності. Курс лекцій. – К., 1999.

135. Шипович М. Радянське керівництво та літературно-мистецька інтелігенція України: 20—30-ті роки // УІЖ. - 2000. - № 1. - С. 95-102.

136. Шитюк М. Еволюція репресивно-каральної системи в радянській Україні // УІЖ. — 2001. - №3. - С. 128-142.

137. Ющенко В. Вірю! Знаю! Можемо! / А.М. Євтушенко та ін., упоряд. Р.І. Чирва та ін. (ред.). – К., 2004.

138. Яворницький Д. Історія запорозьких козаків: У 3–х тт. – К., 1990 –1991.

139. Яковлєва Т. Гетьманщина в другій половині 50–х років XVII століття. Причини і початок Руїни. – К., 1998.

Навчальне видання

Дата добавления: 2014-12-07