Лісові пожежі

Цунамі

Повінь

Повінь – це небезпечне природне (фізико-географічне, геофізичне, гідрометеорологічне, гідрогеологічне) явище стихійного характеру, яке виникає у певні як правило, прогнозовані, з недостатньою точністю в часі, періоди на річках, водоймах, днищах балок, суходолів, замкнутих котловин і блюдець. Воно виявляється в утворенні великого поверхневого стоку, підйомів рівнів води, виході її з берегів, у тимчасовому затопленні низьких територій із розташованими на них сільсько-господарськими угіддями, населеними пунктами і виробничими об’єктами,руйнівній та шкідливій дії води у періоди після повеней.

Залежно від причин виникнення повені природного характеру можна умовнорозділити на три групи.

До першої групи відносять повені, спричинені випаданням значних опадів, інтенсивним таненням снігу. Весняні води, особливо в поєднанні із сильними вітрами, можуть призвести до затоплення великих територій, масових уражень населення і завдати величезних матеріальних збитків.

До другої групи відносять повені, що виникають унаслідок сильного вітру. Вони характерні для морських узбережжів і гірських річок, що впадають у море, що спричиняє підвищення рівня води в річці. Повені, спричинені дією сильного вітру, є характерними для населених пунктів на узбережжі Азовського моря та в річці Південний Буг, що впадає в Дніпровсько-Бузький лиман Чорного моря.

До третьої групи відносять повені, зумовлені підводними землетрусамиі виверженнями підводних чи острівних вулканів. Унаслідок цього утворюються цунамі – хвилі, що поширюються зі швидкістю 400–800 км/год. При наближенні до берега їх висота сягає від 5–6 до 15–30 м і більше. Вони з величезною швидкістю і силою обрушуються на берег, спричиняючи значні людські жертви і матеріальні збитки.

Найбільш вірогідними зонами можливих повеней на території України є: у північних регіонах басейни річок Прип’ять, Десна та їх притоки. Площа повені лише в басейні Прип’яті може сягати 600–800 тис. га. Підйом рівня води починається в середині квітня і досягає максимуму в середини травня; у західних регіонах басейни верхнього Дністра (площа може досягти 100– 130 тис. га), річок Тиса, Прут, Західний Буг (площа можливих затоплень 20–25 тис. га) та їх приток. Паводки виникають навесні внаслідок танення снігу, влітку – за рахунок сильних дощів; у східних регіонах басейни річки Сіверський Донець із притоками, річок Псел, Ворскла, Сула та інші притоки Дніпра. Замерзають на початку грудня, скресають у другій половині березня; у південному і південно-західному регіонах басейни приток нижнього Дунаю, р. Південний Буг та її притоки. Тривалість повеней (затоплень) становить 7–20 діб і більше. При цьому можливе затоплення не лише 10–70% сільськогосподарських угідь, а й значної кількості техногенно-небезпечних об’єктів. Виконання заходів, пов’язаних із попередженням шкідливої дії повеней і паводків покладено на Держводгосп України.

Дії населення у разі загрози і виникненні повеней

Велике значення при повені відіграє своєчасне оповіщення населення та евакуація з районів можливого затоплення людей, матеріальних цінностей, тварин. У випадку безпосередньої загрози повені в першу чергу проводиться оповіщення керівного складу, керівників підприємств, установ, навчальних закладів і всього населення. Інформація передається за допомогою радіо, телебачення та інших засобів зв’язку.

Перед евакуацією всі громадяни повинні виконати роботи щодо захисту свого житла:

а) відімкнути газ, воду, електропостачання;

б) перенести домашні речі на верхні поверхи;

в) забрати з подвір’я сільськогосподарський інвентар;

г) за необхідності, забити вікна і двері дошками чи фанерою;

д) запастися джерелами енергозабезпечення, засобами надання першої ме-

дичної допомоги;

е) зробити запас питної води та продуктів харчування, готових до вживання.

Громадяни, які підлягають евакуації, повинні в зазначений час прибути на місце збору, маючи при собі особисті документи, речі першої необхідності, невеликий запас продуктів харчування і питної води. У приміщеннях, де роботи припиняються, відключають газ, електропостачання, припиняють подачу пари та води.

Повінь може розпочатися зненацька, що створює реальну загрозу для населення. У цьому випадку кожен громадянин повинен зберігати спокій і бути впевненим, що необхідну допомогу буде надано, не панікувати. Необхідно привести в готовність наявні плавзасоби, а за відсутності їх необхідно виготовити з підручних матеріалів: дощок, колод, автомобільних камер, діжок тощо. Важливий обов’язок усіх громадян під час повені – рятування і надання допомоги потопаючим.

Після повені (паводку) повертатися до будинків слід обережно, остерігаючись пошкоджених електричних та газових мереж. Перед тим як увійти до будинку, потрібно пересвідчитися, що його конструкцію не пошкоджено ударами хвиль. Потім просушити його, відкривши вікна та двері. Користування газом, електроенергією, водою, каналізацією дозволяється здійснювати тільки після отримання дозволу від комунальних служб. До електричних дротів, розеток краще не наближатися до їх повного висихання. Затоплені колодязі необхідно висушити, потім відкачувати з них воду доти, доки вона не стане придатною для вживання. Вирішувати питання про придатність питної води мають працівники санітарно-епідеміологічної служби. З метою запобігання отруєнням, забороняється вживати продукти харчування, пошкоджені водою. Без особливої потреби, не варто заходити на ділянки, які були затоплені. Слід постійно пам’ятати про необхідність надання першої медичної допомоги, у першу чергу, дітям, людям похилого віку, інвалідам та хворим.

Цунамі – довгі морські хвилі, які можуть виникати в результаті підводних землетрусів, а також вулканічних вивержень або зсувів на морському дні. Осередок цунами – місце на дні океану (моря), де виник підводний землетрус, зсув або виверження вулкану. Встановлено, що цунамі виникають, як правило, при підводних землетрусах із магнітудою більше 7, енергія цунамі, звичайно, становить 1–10% енергії землетрусів, що їх спричинили. Цунамі може пройти декілька тисяч кілометрів, майже, не зменшуючися.

Висота хвилі цунамі може становити від декількох сантиметрів до декількох метрів. Однак, досягнувши мілини, швидкість хвилі різко знижується, її фронт підіймається і звлюється з великою силою на сушу. Висота великих хвиль на узбережжі становить 5–20 м, а інколи досягаючи 40 м. Хвиля цунамі може бути не одиночною, дуже часто це серія хвиль з інтервалом в одну годину і більше. Тому населення, яке проживає в небезпечному районі, повинно бути ознайомлено із правилами оповіщення та надання інформації щодо попередження можливих цунамі, маршрутами евакуації. У безпечному місці необхідно залишатися до отримання сигналу відбою небезпеки цунамі. Оскільки цунамі можуть супроводжуватися великими підтопленнями, то необхідно дотримуватися заходів, яких вживають при звичайному підтопленні (повені).

На території України більше 10 млн. га займають ліси і торфовища. За багаторічними спостереженнями підраховано, що за рік у середньому виникає близько 3,5 тис. природних пожеж, якими знищується більше 5 тис. га лісу. Найбільш пожежно-небезпечні – північний та східний регіон, де щороку виникає, в середньому, відповідно, 37 і 40% усіх лісових пожеж. Основною причиною виникнення пожеж у лісах є недотримання вимог правил пожежної безпеки в лісах України. Щороку з вини населення виникає 96–98% пожеж. Підвищенню пожежної небезпеки в лісах сприяють вітрові засушливі погодні умови (4–5 клас пожежної небезпеки) та постійне збільшення частоти відвідувань лісів населенням. Особливо небезпечними у пожежному відношенні є створені на сотнях тисяч гектарів лісові насадження хвойних порід в Автономній Республіці Крим, на півдні та південному сході України, де щороку виникає близько 55% за кількістю та 80% – за площею лісових пожеж. Усі лісові пожежі за місцем їх виникнення та розвитку можна поділити на низові, верхові і підземні (торф’яні), а залежно від швидкості поширення фронту полум’я – на слабкі, середні та сильні.

Низовими лісовими пожежами називають такі пожежі, під час яких вогонь поширюється надгрунтовним покривом, дрібному хмизу, вітроломів та підліску, а також у нижньому полозі (підрості, підліску). При швидкості вітру понад 6 м/с низові пожежі можуть переходити у верхові. Низові пожежі становлять близько 90% усіх лісових пожеж. Швидкість поширення низових пожеж – 1–3 м/хв., висота полум’я – 0,5–1,5 м.

Верхові пожежі можуть виникати при сильному вітрі, коли вогонь охоплює крони дерев. Палаючі гілки, іскри спричиняють нові осередки пожежі на значних відстанях. Верхові пожежі, як правило, виникають із низьких під час сильного вітру в густому лісі та в гірській місцевості. Швидкість розповсюдження вогню при цьому сягає 15–25 км/год.

Підземні пожежі – пожежі, які супроводжуються безполуменевим горінням торфового шару ґрунту. Виникають у суху погоду на ділянках, що мають підстилку товщиною до 20 см і більше або торф’яний шар. Швидкість поширення вогню поверхнею підстилки незначна, а в глибину ще менше. У глибину підстилка або торф вигоряють до мінерального шару, де підстилка або торф мають вологість 70% і більше.

Лісові пожежі за розмірами поділяють на:

1) особливо великі лісові пожежі (площа лісової пожежі – більше 200 га);

2) великі лісові пожежі (площа лісової пожежі – від 5 до 200 га);

3) невеликі лісові пожежі (площа лісової пожежі – до 5 га).

Торф’яні пожежі поширюються повільніше – кілька метрів за годину. Слабкою вважається та пожежа глибина пригорання якої не перевищує 25 см, середньою – глибина пригорання якої не перевищує 25–50 см, сильною – глибина пригорання якої більше 50 см.

Щоб вийти з-під шквалу полум’я низової чи степової пожежі, необхідно перейти край вогню проти вітру, накривши голову й обличчя верхнім одягом. Виходити із зони лісової пожежі при незначній швидкості вітру потрібно також у навітряний бік, використовуючи відкритий простір (галявини, дороги, річки, струмки тощо), а також ділянки листового лісу.

Торф’яна пожежа – неконтрольований процес “димного” горіння торфу в місцях його утворення, добування та зберігання. Торф – молоде геологічне утворення, яке зароджується внаслідок відмирання болотистої рослинності при надмірній кількості вологи і недостатньому доступі повітря. Заходи безпеки гасіння торф’яних пожеж, в основному, аналогічні до заходів гасіння лісових пожеж, але є деякі особливості. Перш за все, при пересуванні торф’яним полем слід остерігатися провалів у торф, який горить, оскільки торф часто тліє зсередини і немає помітних ознак горіння ззовні. Тому при пересуванні необхідно промацувати жердиною торф’яний грунт у напрямі руху. Слід також врахувати можливість неочікуваного пориву вітру із підземних осередків торф’яної пожежі.

Дата добавления: 2014-12-07