Склад і структура вольових якостей. Загальні властивості вольових якостей: широта, сила, стійкість. Класифікація вольових якостей

Воля та пізнавальна й емоційна сфери особистості. Індивідуальні та статеві особливості емоційної сфери особистості. Методи вивчення вольових якостей особистості. Формування і розвиток вольових якостей особистості.

Воля як явище у філософських та психологічних підходах. Основні поняття та розвиток вчення про волю. Природа та функції волі. Довільні і вольові дії, їх структура. Етапи вольової дії. Форми довільного управління поведінкою.

Тема 9. ТЕОРІЇ ВОЛІ. ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ АФЕКТИВНОЇ СФЕРИ. ВОЛЬОВІ ЯКОСТІ ОСОБИСТОСТІ

ПЛАН

1. Воля як явище у філософських та психологічних підходах. Основні поняття та розвиток вчення про волю. Природа та функції волі. Довільні і вольові дії, їх структура. Етапи вольової дії. Форми довільного управління поведінкою.

2. Воля та пізнавальна й емоційна сфери особистості. Індивідуальні та статеві особливості емоційної сфери особистості. Методи вивчення вольових якостей особистості. Формування і розвиток вольових якостей особистості.

3. Оцінка і спонукання. Афективна сфера як особистісне пізнання через самоспостереження. Основні функції емоцій: інформаційна, оцінювання, регуляція, керування. Регулятивне значення емоцій і волі в самотворенні особистості.

5. Склад і структура вольових якостей. Загальні властивості вольових якостей: широта, сила, стійкість. Класифікація вольових якостей.

6. Розвиток вольових якостей особистості. Патологія волі. Порушення доцільності дій.

Основні поняття і ключові слова:

Воля, самодетермінація, самоініціація, самоконтроль, самомобілізація, спонукальна та гальмівна функції, афективна сфера, оцінка, спонукання, локус контролю, вольові дії, потяг, бажання, хотіння, вольовий акт, вольові якості.

Література:

1. Бех І.Д. Від волі до особистості. – К.: Україна-Віта, 1995.

2. Иванников В.А. Воля: Миф или реальность // Вест. Моск. ун-та. – Сер.14. – Психология. – 1993. – №2. – С.70–73.

3. Иванников В.А. Психологические механизмы волевой регуляции. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1991.

4. Леонтьев А.Н. Эволюция психики. – М., 1999.

5. Максименко С.Д. Розвиток психіки в онтогенезі: У 2 т. – К.: Форум, 2002.

6. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – 3-тє вид., випр. – К.: Вища шк., 2004.

7. Основи психології / За заг. ред. О.В. Киричука, В.А. Роменця. – К.: Либідь, 1996.

8. Рувинский Л.И., Хохлов С.И. Как воспитывать волю и характер. – М.: Просвещение, 1986.

9. Психология XXI века: Учебник для вузов / Под ред. В.Н. Дружинина. – М.: ПЕР СЭ, 2003.

10. Психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К.: Рад. школа, 1968.

11. Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л. Трофімова. - 3-тє вид. – К.: Либідь, 2001.

12. Селиванов В.И. Волевая регуляция активности личности // Психол. журн. – 1982. – Т.3. – №4. – С.13 – 25.

13. Селиванов В.И. Воля и ее воспитание. – М.: Знание, 1976.

14. Шопенгауэр А. Мир как воля и представление. – М., 1992.

Ввів ще Арістотель. У нього воля виступала як чинник, разом з прагненням, здатний змінювати хід поведінки: ініціювати його, зупиняти, міняти напрям і темп. В історії психології тема волі формулювалась як проблема свободи волі – здатності чи нездатності людини діяти незалежно від життєвих обставин, і довкола неї точилася гостра боротьба між представниками детермінізму та індетермінізму. Перші вважали волю причиново зумовленим явищем (Гоббс, Спіноза), другі – самочинним актом, джерелом людської активності (Платон, Фіхте, Шопенгауер). У ХХ столітті інтерес до проблеми волі помітно зменшився, а такі психологічні теорії, як біхевіоризм, психоаналіз, когнітивна психологія цим поняттям практично не користуються.

Досі у психологічній науці немає єдиної теорії волі, хоч багатьма вченими і робляться спроби розробити цілісне вчення про волю з його термінологічною визначеністю і однозначністю. Таке положення з вивченням волі пов’язане з боротьбою, що ведеться ще з початку ХХ століття, між реактивною й активною концепціями поведінки людини. Для першої концепції поняття волі практично не потрібне, бо її прихильники представляють всю поведінку людини як реакції людини на зовнішні і внутрішні стимули. Прихильники ж активної концепції людської поведінки, яка останнім часом стає провідною, поведінку людини розуміють як активну, а саму людину – наділену здібністю до свідомого вибору форм поведінки.

Питання природи феномену волі в сучасній психології залишається досить проблематичним. Про це свідчить, зокрема, те, що в сучасних підручниках із психології питання волі або не розглядається взагалі, або його розглядають як явище діяльності.

Воля – свідоме регулювання людиною своєї поведінки (діяльність і спілкування) і різних психічних процесів, пов’язане з подоланням внутрішніх і зовнішніх перешкод для досягнення поставлених цілей. Це здатність людини, яка виявляється в самодетермінації і саморегуляції нею своєї поведінки і психічних явищ.

Основні ознаки вольового акту:

а) застосування зусиль для виконання вольового акту;

б) наявність продуманого плану здійснення поведінкового акту;

в) посилена увага до такого поведінкового акту і відсутність безпосереднього задоволення, що отримується у процесі і внаслідок його виконання;

г) нерідко зусилля волі спрямовані не стільки на перемогу над обставинами, скільки на подолання самого себе.

Нерідко зусилля волі спрямовуються людиною не стільки на те, щоб перемогти і опанувати обставини, скільки на те, щоб здолати самого себе. Жодна більш менш складна життєва проблема не вирішується без участі волі. Без волі здібності залишалися б пустим звуком.

Подразники зовнішнього світу і сигнали, які надходять від внутрішніх органів, викликають збудження відповідних ділянок мозку. Виникле збудження поширюється до моторної зони, приводить в діяльний стан численні нервові зони. Вольовий процес здійснюється до тих пір, поки в корі головного мозку наявне відповідне джерело збудження. В підтримці цього джерела велика роль належить ретикулярній формації, яка фільтрує, не пропускає до кори непотрібні в даний час імпульси та підживлює енергією збуджені зони.

Вольове регулювання поведінки здійснюється за попередньо складеною програмою. Порівняння досягнутого результату з наміченою програмою здійснюється в лобних долях кори головного мозку, руйнування яких приводить до абулії (хворобливому безволлю).

Фізіологічною основою вольових дій є складна взаємодія першої і другої сигнальних систем. Але провідне місце в цьому процесі належить другій сигнальній системі. Тому слово і відіграє надзвичайно велику роль в вольовій регуляції.

Воля проявляється тільки в довільних діях, тому їх слід відрізняти від дій мимовільних. Останні мають імпульсивний характер, не усвідомлюються або недостатньо усвідомлюються, здійснюються без раніше поставленої мети і усвідомлення вольового напруження. До таких дій відносяться також звичні дії, які здійснюються без довільних зусиль, на основі раніше закріплених стереотипів. Це дії по шаблону, за інерцією.

Власне вольовими діями людини називаються дії, скеровані на досягнення свідомо поставлених цілей і такі, що пов’язані з подоланням труднощів. Суттєво, що це дії розумові, тобто базуються на мові та мисленні і завжди більш-менш сплановані.

Ланки вольового акту:

1. Усвідомлення проблеми.

2. Виникнення потягу, потім бажання.

3. На їх основі йде постановка мети.

4. Боротьба мотивів. Особливо якщо виникає декілька цілей одночасно. Якщо одна мета - це може бути боротьба мотивів відносно засобів її досягнення і вироблення плану дій.

5. Ухвалення рішення. Боротьба мотивів завершилася, план дій вироблений. Це рішення (або дія, що є результатом рішення) може бути втілене в життя відразу, а може бути дещо відстрочено. Якщо відстрочено, то виникає:

6. Тривалий намір - певним чином організовує діяльність в період, що відділяє рішення від виконання. Іноді воно може бути не реалізоване. Систематичне невиконання прийнятих рішень свідчить про слабку волю людини.

7. Виконання. Тут рішення переходить в дію.

Найважливіші ланки вольового акту - ухвалення рішення і виконання - нерідко викликають особливий емоційний стан, який описується як вольове зусилля. Вольове зусилля - це форма емоційного стресу, що активізує процеси свідомості і створює додаткові мотиви до дії.

Воля бере участь в регуляції практично усіх основних психічних функцій: відчуттів, сприйняття, уяви, пам'яті, мислення і мови. Розвиток цих процесів від нижчих до вищих означає отримання людиною вольового контролю над ними.

Діапазон слабовіллі так само великий. Крайня міра слабовіллі знаходиться за гранню норми психіки. Сюди відносяться абулія і апраксия. Це рідкісні явища, пов'язані з патологією головного мозку. У повсякденному житті слабовілля обумовлена в основному неправильним вихованням. Найбільш типовий прояв слабовіллі - лінь.

МОТИВАЦІЯ ВОЛЬОВОГО ВЧИНКУ. Під мотивацією в психології розуміють три відносно самостійні види психологічних явищ. Це джерело активності; мотивація пояснює, чому виникає стан активності, які потреби спонукають суб’єкта до діяльності. Це: вибір того, на що направити поведінку людину. Це спрямованість особистості, засоби саморегуляції; до них відносяться емоції, бажання, потяги тощо.

ЛАНКИ ВОЛЬОВОГО АКТУ: потяг або бажання, боротьба мотивів, прийняття рішення, виконання. потяг або бажання; перше – це мотив діяльності, який являє собою ще недиференційовану, недостатньо чітко усвідомлену потребу; друге, як мотив діяльності характеризуються достатньою усвідомленістю потреби. Боротьба мотивів – одне бажання протиставляється іншому бажанню, стикається з ним. Прийняття рішення, тобто вибирається певна мета і спосіб її досягнення. Виконання рішення – дія.

ВОЛЬОВЕ ЗУСИЛЛЯ. Це форма емоційного стресу, яка мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву тощо), створює додаткові мотиви до дії, які відсутні або недостатні. Пригальмовує дію одних і підсилює дію інших мотивів. Мобілізує людину на подолання зовнішніх перешкод. Перемога над лінощами, страхом, втомою в результаті вольового зусилля дає значне емоційне задоволення, переживається як перемога над собою. Звичка здійснювати вольове зусилля стає обов’язковою умовою формування стійкого характеру. Слід означити, що втома – це результат фізичних дій, а утома – психічних, мислевих дій.

ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Недостатня ж цілеспрямованість, яка свідчить про слабовілля людини, характеризується відсутністю у неї стійких загальних цілей і схильністю до лінощів, у зв’язку з цим легко піддається випадковим спонуканням, бажанням. ПРИНЦИПОВІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїх вчинках стійкими принципами, переконаннями в доцільності певних моральних норм поведінки, які регулюють взаємовідносини між людьми.

САМОСТІЙНІСТЬ – полягає в умінні обходитись в своїх діях без чужої допомоги, а також в умінні критично ставитись до чужих впливів, оцінок відповідно своїм поглядам і переконанням.

ІНІЦІАТИВНІСТЬ – характеризується умінням всупереч сформованим у особистості стереотипам находити нові, нешаблонні рішення і засоби їх досягнення з проявом ентузіазму та активності. Несамостійність і безініціативність волі особливо виразно виступають у формі навіюванності і негативізму, які являють собою яскравий прояв слабовілля людини. Навіюванністю називають безсвідома схильність людини легко піддаватися чужим впливам, пропозиціям або порадам, приймати і виконувати їх без достатньої об’єктивної підстави. Негативізм проявляється в схильності людини відкидати сторонні впливи, діяти всупереч їм, незважаючи на відсутність достатніх об’єктивних підстав для цього.

ВИТРИМКА – характеризується умінням людини гальмувати небажані спонукання і не допускати дій, що перешкоджають досягненню поставленої мети. Нестриманій людині важко загасити виникле бажання подолати недоречний сором, подолати утому або затаїти зовнішній вияв своїх переживань.

РІШУЧІСТЬ – полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти і досягати кінцевої мети.

Нерішучість, що є проявом слабкої волі, проявляється в повільності або, навпаки, в поквапливості прийняття рішення.

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ – полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для переборення труднощів, енергійно діяти до кінця і досягати мети. Ненаполегливі люди можуть з самого початку проявити надто велику енергію, але вона швидко слабне; вони “видихаються” і припиняють дії.

ОРГАНІЗОВАНІСТЬ – полягає в умінні людини керуватися в своїй діяльності твердо наміченим планом.

ДИСЦИПЛІНОВАНІСТЬ – свідоме підкорення своєї поведінки загальноприйнятим нормам, установленому порядку.

СМІЛИВІСТЬ – вміння побороти страх і йти на виправданий ризик заради досягнення мети, не дивлячись на небезпечність для особистого благополуччя або навіть життя.

Виховання волі - це, по суті, процес виховання особистості в цілому, а не якоїсь однієї її якості. Виховання волі залежить правильного сполучення свідомого переконання людини, в першу чергу дитини, з організацією вимог до її поведінки.

Справжні дійові вимоги характеризуються тим, що їх виконання або невиконання реально впливає на ставлення до життя, до самої себе до оточуючих Свідоме переконання людини повинно органічно поєднуватися з організацією її практичного досвіду здійснення вольових дій, вчинків.

Позитивне значення для виховання волі мають, передусім, свідомі цілеспрямовані вправи у здійсненні вольових дій, тобто вправи, пов’язані с свідомим прагненням людини навчитися володіти собою, опановувати вольові способи поведінки. В цілому, виховання волі у людини відбувається як єдиний процес у якому моменти усвідомлення, переконання і виправлення, набуття досвіду взаємопов’язані та взаємозумовлені

Вона (воля) забезпечує виконання 2-х взаємозв'язаних функцій - спонукальною і гальмівною і в них же себе і проявляє.

Вольове регулювання поведінки характеризується станом оптимальної мобілізованості особистості, необхідним режимом активності, концентрацією цієї активності у потрібному напрямі. Головну психологічну функцію волі складає посилення мотивації і вдосконалення на цій основі регуляції дій. Цим вольові дії відрізняються від імпульсивних, тобто дій, що здійснюються мимовільно і недостатньо контролюються свідомістю.

На рівні особистості вияв волі знаходить своє вираження в таких властивостях, як сила волі (міра необхідного вольового зусилля для досягнення мети), наполегливість (уміння людини мобілізувати свої можливості для тривалого подолання труднощів), витримка (уміння гальмувати дії, почуття, думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення), енергійність та інші. Це – первинні (базові) вольові особистісні якості, що визначають більшість поведінкових актів.

Існують і вторинні, що розвиваються в онтогенезі пізніше, ніж первинні вольові якості: рішучість (уміння приймати і втілювати в життя швидкі, обгрунтовані і тверді рішення), сміливість (уміння подолати страх і йти на виправданий ризик заради досягнення мети, незважаючи на небезпеку для особистого благополуччя), самовладання (уміння контролювати почуттєву сторону своєї психіки і підпорядковувати свою поведінку рішенню свідомо поставлених завдань), упевненість в собі. Ці якості потрібно розглядати не тільки як вольові, але і як характерологічні.

До третинних потрібно віднести вольові якості, найтіснішим чином пов’язані з етичними: відповідальність (якість, що характеризує особистість з точки зору виконання нею етичних вимог), дисциплінованість (свідоме підкорення своєї поведінки загальноприйнятим нормам, встановленому порядку), принциповість (вірність певній ідеї в переконаннях і послідовне проведення цієї ідеї в поведінці), обов ’ язковість (уміння добровільно покласти на себе обов’язки і виконати їх). До цієї ж групи відносяться якості волі, пов’язані з відношенням людини до праці: діловитість, ініціативність ( уміння працювати творчо, роблячи вчинки на власний розсуд), організованість (розумне планування й упорядкування своєї праці), виконливість (старанність, вчасне виконання доручень і своїх обов’язків) тощо. Третинні якості волі звичайно формуються тільки до підліткового віку, тобто моменту, коли вже є досвід вольових дій.

Вольові дії можна поділити на прості і складні. У простому вольовому акті спонукання до дії (мотив) переходить в саму дію майже автоматично. У складному вольовому акті дії передує облік його наслідків, усвідомлення мотивів, прийняття рішень, виникнення наміру його здійснити, складання плану його здійснення тощо.

Розвиток волі у людини пов’язаний:

а) з перетворенням мимовільних психічних процесів у довільні;

б) придбанням людиною контролю над своєю поведінкою;

в) виробленням вольових якостей особистості;

г) тим, що людина свідомо ставить перед собою все більш важкі завдання і переслідує все більш віддалені цілі, які вимагають значних вольових зусиль протягом довгого часу.

Формування вольових якостей особистості можна розглядати як рух від первинних до вторинних і далі – до третинних якостей.

Питання для самостійного вивчення:

Дата добавления: 2014-12-07