Економічна думка Росії (ХІХ – початок ХХ ст.)

На початку XIX ст. в Росії панував феодально-кріпосницький лад.

Зародження капіталістичних відносин супроводжувалось зростанням суспільного поділу праці, розвитком промисловості й торгівлі.

Основною формою організації промисловості була мануфактура, яка ґрунтувалася переважно на праці кріпаків.

Політична програма декабристів – учасників дворянського періоду визвольного руху в Росії – передбачала знищення самодержавства.

Центральним питанням соціально-економічної програми декабристів було знищення кріпацтва.

Декабристи гостро критикували кріпосницький лад, який гальмував розвиток продуктивних сил країни.

Вони були прихильниками переходу до нової економічної системи, що ґрунтувалася б на особистій і господарській свободі, на приватній власності та вільнонайманій праці.

Програма декабристів (Павла Пестеля, Миколи Тургенєва, Микити Муравйова) об’єктивно була буржуазною, спрямованою на знищення феодального ладу з його становими привілеями та на формування капіталістичних відносин.

Легальний марксизм і народництво:

ідейне протистояння.

Розвиток політичної економії в пореформений період відбувався в умовах, коли феодальна формація в Росії поступалася місцем капіталістичному ладу.

Легальний марксизм виник як ідеологія російської та української ліберальної буржуазії й був відображенням специфічного становища цього класу наприкінці XIX ст.

У боротьбі з народниками він керувався положеннями історичного матеріалізму, передусім висновками про історичну прогресивність капіталістичного ладу, але не сприймав революційного змісту марксизму.

Аргументація легальних марксистів Петра Струве (1870-1944), Михайла Туган-Барановського (1865-1919), Сергія Булгакова (1871-1944) ґрунтувалася на вивченні сучасної їм економічної дійсності, реальних процесів капіталістичного розвитку.

Критиці доктрин народництва була присвячена книга П.Струве “Критичні зауваження до питання про економічний розвиток Росії” (1894), у якій він торкався питань природи та ролі держави, характеру переходу від капіталізму до соціалізму, проблем реалізації суспільного продукту.

П.Струве намагався відірвати економічну систему К.Маркса від його революційних висновків, стверджуючи, що можна бути марксистом, але не бути соціалістом і революціонером.

У 1900 р. П.Струве виступив зі статтею “Головна антимонія трудової теорії вартості”, у якій було піддано ревізії теорію додаткової вартості К.Маркса та зроблено спробу відірвати її від теорії вартості.

Ідейним виразом інтересів селянства, дрібних виробників, їх зростаючого протесту як проти залишків кріпосництва, так і проти молодого капіталізму стало народництво (70-90-ті роки XIX ст.).

Народники виступили з критикою капіталізму, оцінюючи його як регрес в економічному житті Росії і протиставили йому особливий самобутній шлях країни до соціалізму через устрій общинного селянства й кустарів.

У загальній теорії народництва розрізняють дві течії: революційну (70-ті роки) і ліберальну (80-90-ті роки), які являли собою процес еволюції цього напрямку економічної думки.

Революційні народники прагнули підняти трудові маси селянства на боротьбу з царизмом і поміщицьким землеволодінням.

Вони йшли в народ “бунтувати його”.

Ліберальні народники, що групувалися навколо журналу “Російське багатство”, відмовилися від орієнтації на радикальне усунення залишків кріпосництва шляхом “селянської соціалістичної революції” й перетворилися на дрібнобуржуазних реформістів.

Вони виступили з програмою “дрібних справ”, вимагаючи розширення селянського землеволодіння, упорядкування орендних відносин, забезпечення селян позичками для розвитку їхнього господарства, створення мережі ощадних кас і сховищ на селі.

Василь Воронцов, Микола Даніельсон, Микола Михайлівський та інші ліберальні народники порушували питання про перспективу капіталістичного шляху розвитку й говорили про “штучність” російського капіталізму, його незначні позиції в економіці країн, про панування небуржуазного “народного виробництва”, представленого общинним селянством і кустарними промислами.

Вирішальну роль в обґрунтуванні ідейної безпідставності народництва відіграли праці Георгія Плеханова (1856-1918) про утвердження капіталізму в Росії наприкінці XIX ст.

Г.Плеханов був першим російським марксистом. Він приділяв велику увагу критиці народницьких концепцій, стверджуючи, що зростання капіталізму в Росії на базі внутрішнього ринку – незаперечний факт, а некапіталістичний шлях еволюції неможливий.

Водночас Г.Плеханов активно виступав проти ревізії марксизму, легального марксизму, історичного напрямку, повністю поділяючи марксистську ідею революційного перетворення світу.

Дата добавления: 2014-12-07