Розділ 4

Отже, ретроспективний погляд, сформований в сучасній системі знання, виявляє в історії всіх національних культур типологічно споріднені форми існування оцінок художньої творчості, які стали передумовами власне літературної критики.Така загальна закономірність проявляється не синхронно в усіх народів, а в різні історичні періоди. Це підтверджується українським національним досвідом. Літературна критика в Україні, як органічний прояв її культури, формувалася в руслі світової традиції, але з політичних причин стала помітним чинником літературного процесу і суспільного життя аж у другій половині ХIХ ст.

Українські вчені того періоду заклали основи літературознавчої науки, принципи якої споріднюють філологів формально-поетикальної (за визначенням Л. Білецького, неокласичної) школи. Це була перша, на його думку, «дійсно наукова теорія», а «характер самої поетики, який виробила на ґрунті західноєвропейському, як певної теорії поезії в її класифікації поетичних родів, ґатунків (жанрів — Р. Г.) та взагалі ріжних поетичних форм, українська стара неокласична школа, існував у ХIХ ст., існує тепер (1924 р. — Р. Г.) і буде існувати ще довгі часи»15.

Таким чином, теоретичний аспект літературознавства в епоху класицизму складався за античними зразками, але на засадах філософії раціоналізму, тому домінував, виокремлюючись у відносно самостійну галузь знання і в Україні, і в Росії. Літературна критика, немислима без теорії літератури, чекала додаткових поштовхів та умов.

Примітки

1. ФедченкоП. М. Літературна критика в Україні першої половини ХIХ ст. — К.: Наукова думка, 1982. — С. 3.

2. Історія української літературної критики. — К.: Наукова думка, 1988. — С. 3.

3. Там само. — С. 4.

4. Гром’як Р. Т. Методологічні основи літературно-художньої критики. — Тернопіль, 1980. — 54 с.

5. СивокіньГ. М. Одвічний діалог (Українська література і її читач від давнини до сьогодні). — К.: Дніпро, 1984. — С. 254.

6. ЛабунькаМ. Митрополит Іларіоні його писання// Bogoslovia. — 1989. — Ч. 53. — С. 59.

7. Див., зокрема, Літопис Самовидця. — К.: Наукова думка, 1971. — С. 9–42 (передмова Я. І. Дзири).

8. Леся Українка. Зібр. творів: У 12 томах. — Т. 12. — К.: Наукова думка, 1979. — С. 395.

9. Див.: МаслюкВ. П. Латиномовні поетики і риторики ХVII — першої половини ХVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. — К.: Наукова думка, 1983. — 254 с.

10. Див.: Російщення України. — Видання УККА, 1984; ЛизанчукВ. Навічно кайдани кували: факти, документи, коментарі про русифікацію в Україні. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 1995. — С. 11–75.

11. ЄфремовС. Історія українського письменства. — К.: Феміна, 1995. — 688 с.

12. Див.: ТрофимукМ. Функції латиномовної літератури в контексті літературного процесу України ХII — ХVIII ст. // III Міжнародний конґрес україністів. Літературознавство. — Харків, 1996. — С. 293–301.

13. Див.: КулешовВ. И. История русской критики ХVIII — ХIХ веков. — М.: Просвещение, 1972. — С. 9–10.

14. ФедченкоП. М. Літературно-критична думка в Україні від її зародження до середини ХIХ ст. // ХІЛК-I. — С. 13.

15. БілецькийЛ. Основи української літературно-наукової критики. — Т. 1. — Прага, 1925. — С. 42.

А. Джерела для текстуального опрацювання

1. Літопис руський. — К.: Дніпро, 1989. — С. 15; 60–61; 89–90.

Б. Підручники, монографії, довідники

1. Гром’як Р. Давнє і сучасне (вибрані статті з літературознавства). — Тернопіль, 1997. — С. 130–134.

2. СивокіньГ. М. Одвічний діалог (Українська література і її читач від давнини до сьогодні). — К.: Дніпро, 1984. — С. 23–75.

3. ФедченкоП. М. Літературно-критична думка в Україні від її зародження до середини ХIХ ст. // ХІЛК-I. — С. 5–15.

4. ЛизанчукВ. Навічно кайдани кували: факти, документи, коментарі про русифікацію в Україні. — Львів: Інститут народознавства НАН України, 1995. — С. 11–75.

5. Історія української літератури ХIХ століття. Книга перша// За ред. М. Т. Яценка. — К.: Либідь, 1995. — С. 3–27.

6. НаєнкоМ. К. Українське літературознавство: Школи, напрями, тенденції. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — С. 18–40.

В. Методичні рекомендації

Рекомендована література має різний характер. З неї можна взяти стисло викладену логіку процесу зародження критики (1); цікаві факти про ставлення читачів до книги, міркування про функції критики у спілкуванні читачів-письменників (2, с. 69–71); витяги з документів, які свідчать про дискримінаційну політику царизму щодо українців (4). Найповніше тема розкривається у статті П. Федченка(3), вона є найновішою за часом публікації і писалася спеціально як передмова до хрестоматії з історії української літературної критики. Однак у ній мінімально відбитий суспільно-політичний контекст, у якому формувався власне український літературний критицизм. Четверте джерело, відтворюючи у вступній частині стан літератури ХVI–ХVIII століть як базу нової української літератури, вказує також на характер і роль літературно-естетичної думки того періоду. Тому, осмислюючи тему «Передумови і особливості зародження літературної критики в Україні протягом Х–ХVIII століть», необхідно пам’ятати і враховувати при цьому історичні факти: а) про форми і періоди української державності; б) про загарбання і поділ між сусідніми державами українських земель; в) про долю української церкви (не тільки про Унію, а й про скасування Київської митрополії, переведення її до Москви, проведення царатом у життя гегемоністської ідеї «третього Риму» на основі «заповітів» Петра I. Крім того, не треба випускати з уваги того, що в багатьох публікаціях і досі є сліди погодінської російськоцентристської концепції Київської Русі. Поширеній в радянські часи догмі про Київську Русь як «колиску трьох братніх народів» протистоїть концепція Русі-України М. Грушевськогота його послідовників.

Політично-адміністративне розмежування етнічних українських земель, тривалі періоди чужинецької окупації і бездержавності, національно-культурні руйнації — все це утруднювало, уповільнювало вияви національного менталітету, українського літературного критицизму. А там, де він виявлявся, — зумовлювало його суспільно-політичний пафос (своєрідну заанґажованість). Отже, аналіз еволюції духовного критицизму в Україні протягом такого тривалого часу не може бути позаісторичним, бо його іманентність виявлялася у складному плетиві суспільно-політичних, культурно-освітніх і власне літературних факторів.

Г. Завдання і запитання для самоконтролю

1. Складіть хронологічну таблицю існування протягом означеного в темі періоду української державності і захоплення українських етнічних земель чужими державами.

2. Згадайте (за Д. Чижевським) назви стилів в українській літературі з княжих часів і до початку ХIХ ст., а також періоди їх інтенсивного вияву.

3. Співвіднесіть ці стилі з динамікою мистецьких напрямів у Європі.

4. Які внутрішні чинники духовної культури княжої доби і зовнішні стимули спричиняли й активізували критицизм мислення?

5. Яку роль у зародженні і посиленні літературного критицизму відіграли: а) перекладна література; б) католицько-православний діалог і українська полемічна література; в) літописи?

6. Назвіть осередки освіти і книгодрукування в Україні і схарактеризуйте їх значення для стимулювання критичної рефлексії з приводу літератури.

7. Яку роль у становленні української естетичної думки і літературного критицизму відіграли поетика і риторика?

8. Яке значення для української культури мала латинська мова і латиномовна творчість українських авторів?

9. Як ви трактуєте українсько-російські міждержавні і міжнаціональні стосунки ХVII–ХVIII ст. та їх вплив на стан літератури і літературної освіти?

10. Відтворіть стисло іманентну логіку і механізми зародження, становлення літературного критицизму як передумови літературної критики в Україні.

Дата добавления: 2014-12-07