Значення творчості Михайла Коцюбинськогодля розвитку літературної критики в Україні

Головною турботою Михайла Коцюбинського (1864–1913) — письменника і критика — було прагнення до дальшого збагачення літератури. Засвоївши основні засади реалістичного способу відображення дійсності, орієнтуючись спочатку на творчий досвід П. Мирногота І. С. Нечуя-Левицького, він невдовзі гостро відчув необхідність вдосконалення творчого методу. Будучи людиною незвичайної естетичної вразливості, формуючи свій художній смак на кращих взірцях новітньої психологічної прози, М. Коцюбинський вчасно зрозумів згубність самообмеження письменника рамками самої лише селянської тематики, до чого навертала українську літературу цензурна політика самодержавства, і поставив собі за мету — розширити межі і можливості української літератури. Тому він наполегливо розробляв теми з життя інтеліґенції, прагнучи проникнути в психологію людини, схиляв до цього інших письменників, яких разом з М. Чернявськимзапрошував взяти участь в альманасі «З потоку життя». В цьому зверненні, що стало, по суті, своєрідним маніфестом-естетичною платформою, сформульовані погляди М. Коцюбинського на суть і суспільне значення художньої творчості. Враховуючи зміни в художній свідомості читача, успіхи української літератури, ситуацію, яка склалася в ній на початку ХХ століття, автори констатували, що «інтеліґентний читач має право сподіватися й од рідної літератури широкого поля обсервації, вірного малюнку різних сторін життя усіх, а не одної якої верстви суспільності, бажав би зустрітись в творах красного письменства нашого з обробкою тем філософічних, соціяльних, психологічних, історичних і інших»62.

Розвиваючи і поглиблюючи ці погляди в полеміці із Панасом Мирним, Коцюбинськийвиділяє ряд факторів, які впливають на формування типового характеру (історико-культурні, географічно-кліматичні умови, національна і політична свідомість). Погоджуючись з Мирним, що кожна література залишається живою доти, доки зображує «тільки те, що дає само життя», М. Коцюбинський відстоював активний, випереджальний характер розвитку художньої творчості. «... Через те, що вона (література. — Р. Г.) мусить бути дзеркалом для кожного моменту життя, вона не повинна обмежуватися селянським побутом, а давати справжній образ життя всіх верств суспільності. Бо коли б література чекала на якісь умови відповідно якимсь планам або програмі, то вона нічого не дочекала б ся (бо й плани й програми не стоять!), вона загинула б навіки і перестала б бути літературою» (т. 3, с. 245). Чи буде література мертвою, чи живою, це залежить, за переконанням М. Коцюбинського, не тільки від теми, але «більш од автора». Показуючи, що під «грубою свитою» селянина «б’ється людське серце», письменник як «чарівник слова» може оживити «організм народний» (т. 3, с. 247).

М. Коцюбинський, як великий сонцепоклонник, що яскраво змальовував красу природи і людини, став одним із зачинателів імпресіоністичної стильової течії в українській літературі 63. Разом з тим, він не ізолював естетичних проблем від соціяльно-політичних. Найактуальніші питання сучасності здобули в нього високомистецьке художнє втілення.

Активну роль суб’єктивного фактора — естетичних почуттів, ідеалів — М. Коцюбинськийрозкрив, торкаючись проблеми психології творчості як у листах, так і в художніх творах («Цвіт яблуні», «Intermezzo»). Ці проблеми він осмислював не тільки як художник, а й як мислитель, який високо оцінив трактат І. Франка«Із секретів поетичної творчості», де, за словами Коцюбинського, Франко з «глибиною думки і блискучою ерудицією розглядає роль свідомості у процесі поетичної творчості» (т. 3, с. 12).

Коцюбинський-критик був вимогливим до себе і молодших письменників. У рецензії на лірику М. Філянського, яку піддав нищівній критиці, бо там «усе темне, каламутне, хаотичне» (т. 3, с. 23), він підкреслював, що його вразила та поезія «повним незнанням мови, убогістю думки й образу, механічним єднанням окремих рядків віршу, браком свіжих рим» (т. 3, с. 25).

Єдність ідейності і художності служила для письменника провідним критерієм оцінки власних і чужих творів, визначення ролі мистецтва взагал і. Саме тому, що цей естетичний закон лежав в основі творчості М. Коцюбинського, його спадщина справила значний вплив на розвиток української художньої культури і літературного критицизму. Створивши художні шедеври неперехідної цінності, він не тільки ствердив право рідної літератури на життя, а й залишив нащадкам надійні естетичні орієнтири.

Дата добавления: 2014-12-07