Структура сучасної екології та її взаємозв’язки з іншими науками

Проблема відвернення глобальної екологічної кризи поставила питання об’єднання всіх наукових знань і галузей практичної діяльності на єдиній науковій основі. В результаті екологія перетворилась в комплексну міждисциплінарну науку, структура якої включає близько 90 напрямів і піднапрямів, які сформувалися впродовж останніх десяти­літь в усіх галузях людської діяльності, де йдуть процеси екологізації, що умовно об'єдна­ні в чотири блоки – біоекологію, геоекологію, техноекологію та соціоекологію (рис. 1.1).

Серед підрозділів сучасної еко­логії відокремлюють "загальну екологію", що об'єднує різні екологічні знання на єдиному науковому фундаменті.

Головними складовими загальної екології вважають теоретичну екологію, яка встановлює загальні закони функціонування екосистем, а також експериментальну та математичну екологію, включаючи моделювання еко­логічних процесів, обробку інформації та її кількісний аналіз. Важливо зазначити, що кожен із прикладних екологічних напрямів має свою специфіку, своє коло екологічних питань, свої методи й масштаби досліджень. Але завдання в усіх одне: визначити характер і обсяги забруд­нень довкілля, пов'язаних з діяльністю людини, ступінь їх небез­печності і можливості нейтралізації, шляхи екологізації виробництва, економії та відтворення природних ресурсів.

До прикладної екології відносять ряд розділів:

Агроекологія є одним з розділів прикладної екології. Це комплексна наукова дисципліна, об'єктом вивчення якої є агросфера планети, а предметом –взаємозв'язки людини з довкіллям у процесі сільськогосподарського виробництва і вплив сільського господарства на природні комплекси.

Рис.1.1. Схема структуризації сучасної екології

Головна мета агроекології – ефективна екологізація всіх галузей сільського господарства для забезпечення виробництва якісної екологічно чистої продукції в достатній кількості при збереженні і відтворенні природно-ресурсної бази аграрного сектора.

Агроекологія вивчає особливості екологічних процесів у агросфері і є ідеологічною основою екологічно збалансованого функціонування агросфери.

Біоекологія займається формуванням уявлень про екологію як економіку приро­ди на основі вивчення потоків речовини, енергії та інформації в життєдіяльності організмів, їх груп та біологічних систем. Вона є праматір'ю і головною складовою сучасної екології. До складу біоекології входять - екологія природних біологічних систем (аутекологія, демекологія, синекологія, біогеоценологія); екологія таксономічних груп; еволюційна екологія.

Геоекологія вивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існу­вання в різних географічних зонах, на суші і в океані, в тундрі, тайзі і тропіках, у горах і пустелях тощо; дає екологічну характеристику різних географічних регіонів, областей, районів, ландшафтів; розглядає екологічні наслідки ендо- і екзогенних гео­логічних процесів, видобутку корисних копалин; займається екологічним картогра­фуванням.

Екологія природних сфер досліджує екологічні процеси, що відбуваються на територіях, де вплив людини ще не відіграє вирішальної ролі у функціонуванні еко­систем (заповідні території, позашельфові зони океанів і морів, пустелі, великі лісові масиви, гори, де антропогенні забруднення мінімальні або в межах допустимих для функціонування біоти норм).

Екологія людини – розділ сучасної екології, що вивчає взаємодією людини як з природнім, так із штучним навколишнім середовищем. Тобто, екологія людинице – екологія біологічного виду Hоmо Sapience.

Соціальна екологія – вивчає роль людини в довкіллі не як біологічного виду, а як соціальної істоти, а також шляхи оптимізації взаємовідносин людсь­кого суспільства з природою. Тісно пов'язана з етнографією і соціологією. Основними завданнями соціальної екології є: формування екологічної свідомості і екологічної куль­тури; вивчен­ня взаємовідносин суспільства і природи; розробка прин­ципів і критеріїв екологічного менеджменту; формування основ локальної, регіональної та глобальної екологічної політики.

Техноекологія – найбільший за обсягом блок прикладних екологічних напрямів, пов'язаних з такими об'єктами людської діяльності, як енер­гетика, промисловість, транспорт, військова справа, сільське господарство, космос. Займається питаннями:

– вивчення джерел, обсягів, механізмів і наслідків впливів на довкілля та здоров'я людини різних галузей і об'єктів діяльності, особливостей використання ними при­родних ресурсів;

– розробки регламентацій природокористування, організаційних і технічних засобів охорони природи;

– утилізації відходів виробництва та відтворення зруй­нованих екосистем;

– екологізацією всіх сфер виробничої діяльності.

За останнє десятиліття в техноекологічних розділах відокремилися галузеві під­розділи, кожен з яких має свої методи екологічних досліджень і контролю, свою специфіку впливу на довкілля, утилізації відходів та свої методи й шляхи екологізації:

v військова діяльність – екологічні проблеми механізованих військ; екологічні проблеми військово-промислового комплексу; екологія і аерокосмічна техніка; екологія і військово-морський флот; екологічні наслідки військових дій та навчань; екологічна освіта військових кадрів; екологіч­на безпека військової радіотехніки; військова техніка і стан довкілля та ін.;

v енергетика – екологічні проблеми теплоенергетики, гідроенергетики і ядерної енергетики; екологічні проблеми альтернативної енергетики (вітрової, сонячної, біоенергетики, геотермальної та ін.);

v промисловість – близько 20 галузевих підрозділів (екологічні проблеми металургійної, нафтопереробної, хімічної, машинобудівної, будівельної, цементної, м'ясо-молочної, цукрової, фармацевтичної, деревообробної та ін.);

v транспорт – екологічні проблеми повітряного, наземного авто­мобільного, водного, залізничного, трубопровідного, підземного транспорту;

v агропромисловий комплекс – екологічні проблеми електрифікації і механізації сіль­ського господарства; екологічні проблеми зем­леробства; екотоксикологія агросфери; агроеко­логічний контроль: моніторинг, аудит, експертиза; агроекологічний менедж­мент та ін.;

v космічна діяльність – екологія ближнього і дальнього космосу, екологічні проблеми космічних апаратів

Урбоекологія (екологія міських систем) – розділ сучасної екології, що досліджує процеси урбанізованих селітебних і промислових територій, які фор­мують екологічні умови та особливості функціонування екосистем під впливом житлових масивів, енер­гетики, транспорту, будівництва, різних галузей промисловості. Це найбільш техногенно навантажені території.

Окрім згаданих вище напрямів останнім часом активно розвиваються такі напрями, як екологічна техніка, екологічна метрологія, стандартизація і сертифікація, економіка природокористування, екологічна політика екологічна освіта.

Після Всесвітньої конференції ООН на вищому рівні з навколишнього середовища в Ріо-де-Жанейро (1992 р.) першочерговим на порядку денному постало питання переходу людства на шлях “ сталого розвитку ” в розумінні “ sustainable development ”. Термін “сталий розвиток” означає такий розвиток суспільства, що задовольняє потреби сучасності, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби.

На завершення огляду уявлень про сучасну екологію необхідно зазначити, що нині ще не можна говорити про цю науку як про повністю консолідовану наукову систему. Формування фундаментальних основ її тільки починається, існує низка надзвичайно складних проблем, розв'язання яких вимагає глибоких професійних знань, уні­версальної підготовки фахівців, їх взаєморозуміння і координації.

Структура сучасної екології свідчить про її тісний взаємозв’язок з іншими науковими дисциплінами. Місце екології в системі сучасних наук зображено на рис. 1.2.

Таким чином, в останні десятиріччя сформувалась нова міждисциплінарна наукова дисципліна, яка спрямована на вивчення взаємовідносин людини і природи з метою збереження навколишнього природного середовища та поліпшення якості життя нинішнього та майбутніх поколінь людей.

Рис. 1.2. Місце екології с структурі сучасних наук

Дата добавления: 2014-12-07