Теми рефератів і контрольних завдань 1 страница

1. Екологія як самостійна наука. Структура і завдання сучасної екології.

2.Визначення, предмет і завдання екології.

3. Рівні організації живої матерії. Об’єкти вивчення в екології. Галузі і підрозділи в екології.

4. Загальні принципи екології. Закони і категорії.

6. Продуценти і їх функції в екосистемах. Значення продуцентів для існування екосистеми.

6. Консументи. Типи консументів. Приклад.

7. Редуценти (деструктори). Їх значення для функціонування екосистеми.

8. Харчові ланцюги. Харчові сітки. Приклад.

9. Аутекологія про взаємозв’язок організмів з навколишнім середовищем.

10. Поняття середовища існування. Водне, ґрунтове, повітряне середовище.

11. Екологічний фактор. Класифікація екологічних факторів.

12. Вплив екологічних факторів на живі організми. Характеристика основних факторів неживого середовища.

13. Вплив антропогенного фактора на кругообіг речовин та енергії в біосфері.

14. Зміст поняття природокористування. Основні принципи природокористування.

16.. Біотичні фактори. Форми біотичних відносин.

16. Природоохоронні концепції. Охорона генофонду. Червона книга України. Зелена книга України.

17. Зростання техногенного впливу на довкілля. Чинники, що зумовлюють руйнування навколишнього середовища.

18. Джерела і види руйнування та забруднення навколишнього середовища.

19. Антропогенні забруднювачі навколишнього середовища.

20. Кислотні дощі: причини і наслідки.

21. Парниковий ефект: природа і можливі наслідки.

22. Озоновий шар: природа, значення і наслідки його руйнування.

23. Хімічне та шумове забруднення. Їх вплив на людський організм.

24. Радіоактивне та електромагнітне забруднення довкілля.

26. Класифікація забруднювачів за ступенем їх шкідливості.

26. Основні методи визначення забруднень.

27. Основні забруднювачі повітря: склад і джерела.

28. Вплив господарської діяльності на стан атмосферного повітря.

29. Негативна дія забруднювачів атмосферного повітря на здоров’я людей і природні екосистеми.

30. Вплив господарської діяльності на стан вод.

31 Лімітуючи фактори. „ Закон мінімуму Лібіха”.

32.. Взаємодія факторів. „ Закон толерантності” Шелфорда.

33. Поняття популяції. Організація на популяційному рівні. Демекологія.

34. Особливості популяцій рослин і тварин.

36. Проблеми, пов’язані з якістю питної води.

36. Вплив господарської діяльності на стан ґрунтів.

37. Сучасний стан ґрунтів України.

38. Динаміка популяцій. Загальні уявлення та поняття. Коливання та регуляція чисельності популяції.

39. Ерозія ґрунтів: типи, причини і наслідки.

40. Природні ресурси Землі та їх класифікація: біологічні, мінеральні та кліматичні ресурси.

41. Проблеми охорони і раціонального використання природних ресурсів Землі.

42. Стан, охорона та використання надр та мінерально – сировинних ресурсів України.

43. Методи управління природоохоронною діяльністю.

44. Екологічні проблеми й шлях їх вирішення в галузях: енергетики, сільського і лісового господарства, промисловості, транспорту, комунального господарства.

46. Причини відсутності зацікавленості підприємств в природоохоронній діяльності.

46. Система державного управління в галузі охорони довкілля.

47.Законодавче регулювання охорони навколишнього середовища і його удосконалення.

48. Основні державні документи України природоохоронного напрямку.

49. Поняття про екологічний моніторинг. Види моніторингу.

50. Державна система моніторингу довкілля.

51. Об’єкти моніторингу довкілля.

52. Суб’єкти моніторингу довкілля.

53. Моніторинг атмосферного повітря.

54. Моніторинг вод.

56. Моніторинг ґрунтів.

56. Автотрофне та гетеротрофне живлення. Особливості живлення мікроорганізмів, рослин, тварин і людини.

57. Біоценози (угруповання). Їх таксономічний та функціональний склад.

58. Основи раціонального природокористування.

59.Нераціональне природокористування.

60. Проблеми пов’язані з природними ресурсами.

61. Ресурсозбереження – один із головних напрямів інтенсифікації виробництва.

62. Динаміка біоценозу як результат міжвидових взаємовідносин. Типи сукцесій.

63. Державна екологічна політика і державне екологічне управління.

64. Екологізація виробництва і „зелені” технології.

66. Основні джерела техногенного впливу на біосферу.

66. Урбанізація та демографічна проблема.

67. Ріст чисельності людства в ХХ ст. і причина демографічного вибуху.

68. Сумарний коефіцієнт народжуваності, загальний коефіцієнт народжуваності і загальний коефіцієнт смертності і їх використання для визначення приросту чисельності населення.

69. Індикативне значення організмів.

70. Утилізація відходів виробництва.

71. Промислові відходи і їх переробка.

72. Способи переробки побутових відходів.

73. Складові компоненти біогеоценозу та основні фактори, які забезпечують його існування.

74. Екологія та енергетика.

76. Раціональне використання природних ресурсів і охорона навколишнього середовища.

76. Екологічна експертиза та проблеми її організації.

77. Екосистема як основна одиниця біосфери.

78. Трофічні зв’язки в екосистемі. Піраміди мас, чисел та енергії. Трофічні рівні.

79. Екологічна паспортизація, екологічні ліцензії і квоти.

80. Класифікація основних екосистем світу.

81. Принципи раціонального природокористування та охорони природи

82. Тенденції змін клімату України на початок ХХІ ст.

83. Лісові екосистеми помірного поясу.

84. Екологічна політика. Охорона природи на державному і міждержавному рівнях.

86. Проблеми малих річок України.

86. Поняття про біосферу. Вчення В.І. Вернадського про біосферу.

87. Особливості структур сфер Землі: літосфери, гідросфери, атмосфери, тропосфери.

88. Нинішня екологічна ситуація на Україні.

89. Екологічні проблеми українських Карпат.

90. Лісові ресурси України. Їх проблеми.

91. Забезпечення населення продуктами харчування. Агроекосистеми.

92. Міжнародне співробітництво в подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

93. Інфраструктура міст. Міські споруди. Екологічне середовище в містах.

94. Охорона генофонду. Червона книга України.

96. Охорона ценофонду. Зелена книга України.

96. Екологічна політика. Охорона природи на державному і міждержавному рівнях.

97. Бережливе ставлення до надр і земної поверхні. Охорона ландшафтів.

98. Екологічна освіта в Україні.

99. Охорона екосистем. Національні парки, заповідники, заказники, пам’ятники природи, екологічні стежки.

100. Громадські рухи за охорону довкілля.

9.2. ТАБЛИЦЯ ВАРІАНТІВ ПИТАНЬ ДЛЯ ВИКОНАННЯ РЕФЕРАТІВ

№ варіанту (останні дві цифри залікової книжки)	Номери питань
00.
01.
02.
03.
04.
06.
06.
07.
08.
09.
10.
11.
12.
13.
14.
16.
16.
17.
18.
19.
20.
21.
22.
23.
24.
26.
26.
27.
28.
29.
30.
31.
32.
33.
34.
36.
36.
37.
38.
39.
40.
41.
42.
43.
44.
46.
46.
47.
48.
49.
50.
51.
52.
53.
54.
56.
56.
57.
58.
59.
60.
61.
62.
63.
64.
66.
66.
67.
68.
69.
70.
71.
72.
73.
74.
76.
76.
77.
78.
79.
80.
81.
82.
83.
84.
86.
86.
87.
88.
89.
90.
91.
92.
93.
94.
96.
96.
97.
98.
99.

Словник екологічних термінів

Абіотичне середовище – сукупність неорганічних умов існування організмів.

Адаптація – процес формування ознак у організмів, що забезпечують їх існування в умовах того чи іншого середовища.

Аерація - природне або штучне надходження повітря в якесь середовище (воду, грунт, тощо). Може проводитися за допомогою технічних засобів або шляхом ліквідації перепони (льоду, мастильнної плівки, тощо), яка перешкоджає природному доступу повітря до поверхні води, грунти, тощо.

Антропоценоз – угрупування організмів, що складають ближнє та дальнє оточення людини (сімбіоти, паразити та види – синантропи).

Ареал - область поширення: 1) систематичної групи живих організмів (виду, роду, тощо): 2) визначеного типу співтовариств; 3) подібних умов; 4) подібних об'єктів (населених місць, тощо).

Архітектура екологічна – новітній напрямок в архітектурі. районного та міському плануванні, що намагається максимально врахувати екологічні і соціально-екологічні потреби конкретної людини від його народження до глибокої старості.

База даних електронна – сукупність відомостей, збережених в пам'яті комп’ютера. Ці відомості виступають як вихідні для рішення проблемних задач засобами комп’ютерних програм. У природокористуванні це головним чином прогнозні та управлінські задачі.

Баланс екологічних компонентів – кількісне сполучення екологічних компонентів (енергії, газів, води, субстратів, рослин-продуцентів, тварин-консументів та організмів-редуцентів), що забезпечує екологічну (натуральну, природну) рівновагу, яка й дозволяє формуватися та підтримуватися екосистемі визначеного типу.

Безпека екологічна: 1) така сукупність дій, станів і процесів, що не веде до життєво важливих збитків (або загрозам таких збитків), які спричиняються природному середовищу, окремим людям і людству; 2) комплекс станів, явищ і дій, який забезпечує екологічний баланс на Землі і в будь яких її регіонах, на рівні, до котрого фізично, соціально-економічно, технологічно і політично готово (може без серйозних збитків адаптуватися) людство. Б. Е. може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно-обмежених рамках, у тому числі в межах держав і їхніх будь-яких підрозділів.

Безвідхідна технологія – технологія, що дає теоретично досяжний мінімум відходів усіх видів. Містить у собі комплекс заходів, що забезпечують мінімальні втрати природних ресурсів при виробництві сировини, палива й енергії, а також максимальну ефективність і економічність їхнього застосування.

Безопірність планети екологічна – якісно депресивний стан біосфери, що характеризується стійкою втратою природним середовищем або його головними ланками властивості опиратися впливу забруднень. Природа розглядається як живий організм планети, опірність якого глобальним антропогенним процесам незворотньо деформується в результаті зниження функцій саморегуляції і відновлення.

Бесприродний технічний світ – уявний стан техносфери, який очікується у випадку знищення природи і виживання людства у цих умовах

Біогеоценоз – природна ділянка земної поверхні з певним складом живих і неживих компонентів і динамічною взаємодією між ними.

Біоіндикатори – (грецьк. „біос” – життя, індикатор” – вказівник) – група особин (угрупувань) рослин чи тварин, за наявністю і станом яких, а також за їх поведінкою визначають зміни в навколишньому середовищі.

Біотехнологія – використання живих організмів у виробництві та переробці різноманітних продуктів. Термін з’явився у 70-ті роки 20 століття у зв’язку з успіхами молекулярної генетики. Сучасні Б. широко використовують методи генної інженерії. З розвитком Б. пов’язують вирішення проблем забезпечення населення планети продуктами харчування, мінеральними ресурсами, енергією (біогаз, біодизель) та вирішення проблем охорони і збереження довкілля.

Біологічна розмаїтість – кількість живих видів – рослин, тварин і мікроорганізмів.

Біомаса – кількісна оцінка живої речовини, яка припадає на одиницю площі чи об’єму.

Біотоп – (місце мешкання виду) – обмежена в просторі суміжність умов абіотичного і біотичного середовища, яка забезпечує весь цикл розвитку особин, популяцій або виду взагалі. Важливий компонент екологічної „ніші” виду. Два види не можуть співіснувати, якщо вони займають одну й ту ж екологічну „нішу”.

Біосфера - (грецьк. „біос” – життя, „сфера” – оболонка) – оболонка Землі, в якій існує життя.

Біохімічна стійкість органічної речовини – показник, що визначається співвідношенням перманганатної та біхроматної окислюваності води. Якщо воно менше 40%, то у водоймі превалює свіжа, мало трансформована органічна речовина типу білків та жирів; якщо понад 40% - стійкі у біохімічному відношенні органічні речовини (гумус, феноли та ін).

Біохімічне споживання кисню (БСК) – показник інтенсивності аеробної деструкції (розкладання) органічних речовин мікроорганізмами протягом певного часу (1 доби, 5 діб, 10 діб, відповідно позначають БСК 1, БСК 5, БСК 10, БСК повне). Одиниця вимірювання – мг О₂/л. Незмінний показник для якісної і кількісної характеристики розчинення органічних речовин, розрахунків біопродуктивності водойм, спостереження за роботою очисних споруд та ін. Якщо співвідношення БСК 5 і біхроматної окислюваності води дорівнює 0,02 – 0,03, то у водоймі превалює гумус ґрунтів; 0,3 – 0,5 – органічна речовина, що утворюється в процесі самоочищення та з залишків померлих організмів; 0,8 – 1,2 – органічна речовина фітопланктону; понад 1,2 – органічна речовина побутових та промислових забруднень, яка нестійка у біохімічному відношенні.

Біоценоз – сукупність популяцій, пристосованих до спільного існування на даній території.

Біхроматна окислюваність води (БОВ, БВ) – показник, що характеризує загальний вміст у воді легко- та важкоокислюваних мікроорганізмами речовин (відповідно нестійкі та стійкі до окислення речовини). Визначається кількістю кисню, витраченого на окислення органічних речовин, під дією сильного окислювача – біхромату калію. Одиниця вимірювання – мгО/л.

Відновлення природних ресурсів – комплекс заходів, спрямованих на одержання природних ресурсів у кількості, близькій до вихідної. Досягається за допомогою штучних заходів після повного або часткового виснаження цих ресурсів (наприклад, реінтродукція рослин, реакліматизація тварин, відновлення лісів, тощо).

Вода технічна – вода, яка використовується у побуті та промисловості, однак не вважається придатною для пиття та приготуванню їжі.

Водомісткість виробництва – кількість води, яка використовується для одержання одиниці готової продукції.

Водоочищення – процес (процедура, операція) доведення якості води, що надходить у водогінну мережу, до встановлених нормативами показників.

Водопостачання оборотне – відносно швидке повторне надходження раніше використаної води в технологічні цикли або побутові водогінні мережі після її очищення (у технологічних циклах - іноді і без попереднього очищення). У деяких галузях промисловості перевищує 80% усієї використовуваної води, що використовується, у населених космічних апаратах досягає 100%. У сильно урбанізованих регіонах практично уся вода надходить у водогінні мережі за принципом В. О., але, оскільки відрізок часу у визначенні поняття В. о. точно не визначений, межу первинного споживання води і В.О. встановити важко.

Викид (и) - короткочасне або за визначений час (година, доба) надходження в навколишнє середовище будь-яких забруднень. Розрізняють: 1) В. від окремого джерела; 2) сумарний В. на площі міста, регіону, держави, їхньої групи, світу в цілому.

Гармонізація відносин – сукупність антропогенних заходів, спрямованих на зменшення техногенного тиску на довкілля, збереження біосфери і відтворення екосистем.

Гідросфера – водяна частина біосфери, представлена ріками, озерами, морями і океанами.

Глобальна безпека – будь-яка діяльність людини, що виключає шкідливий вплив на довкілля. Недосяжний ідеал, який може правити за напрямок спільних зусиль.

Глобальне забруднення – забруднення, що порушує природні фізико-хімічні, біологічні показники всієї біосфери, і виявляється в будь-якій точці поверхні нашої планети.

Гомеостаз – підтримка відносної постійності внутрішнього середовища організму (екосистеми).

Гранично допустима концентрація (ГДК) – прийнятий законом санітарно-гігієнічний норматив кількості шкідливої речовини в середовищі. Приймається, що вона практично не повинна діяти на організм та викликати несприятливі наслідки в нащадків. Безпечних для організму концентрацій канцерогенів або рівнів іонізуючої радіації практично не існує, тому, що будь-яке перевищення природного фону вже є небезпечним для живих організмів. Це яскраво демонструють генетичні відхилення ланцюгу поколінь в зв’язку з виникненням несприятливих мутацій.

Гранично допустиме надходження (ГДН) – кількість речовини (забруднювача),що надходить до певної території за одиницю часу в кількості, яка утворює концентрації, не вищі за встановлені ГДК.

Гранично допустимий викид (ГДВ) – 1) кількість (об’єм) забруднюючої речовини за одиницю часу, перевищення якої (якого) призводить до несприятливих наслідків в природному середовищі або є небезпечним для здоров’я людини (тобто веде до перевищення ГДК); 2) викид шкідливих речовин в атмосферу, який встановлюється окремо для кожного джерела забруднення атмосфери при умові, що навколоземна концентрація цих речовин не перевищує ГДК.

Гранично допустимий скид (ГДС) – 1) науково-технічний норматив, який встановлюється з урахуванням ГДК речовин в місцях водовикористання (в залежності від виду водовикористання), асимілюючої здатності екосистеми водного об’єкту, перспектив розвитку регіону та оптимального розподілу між водоспоживачами маси речовин, що скидаються ними із стічними водами; 2) маса речовини в стічних водах, яка максимально допустима до відведення у встановленому режимі на даній ділянці водного об’єкту за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті; 3) ліміт витрачання стічних вод і концентрації домішок, що в них містяться.

Детрит – дрібні частки органо-мінерального походження, що утворюються з залишків померлих організмів та продуктів їх виділення. На його поверхні активно розвиваються бактерії. Служить їжею для багатьох організмів, що мешкають у водоймах та ґрунті.

Дефоліанти – хімічні речовини, що викликають опадання листя рослин.

Доктрина екологічна – система поглядів на сутність і характер взаємодії суспільства і природи, соціально-економічні причини порушення гармонії між людиною і середовищем, принципи збереження оптимальної взаємодії суспільства і природи.

Допустимі границі змін середовища – мінімально та максимально критичні величини параметрів стану природного середовища, в межах яких воно зберігає стійкість і не руйнується.

Ємність середовища – здатність природного середовища абсорбувати без змін свого стану неприродні впливи зовнішніх факторів (сторонні речовини, надлишкова енергія та ін.).

Евтрофна водойма – високопродуктивна водойма, багата на рослинність. Для неї характерна низька прозорість води, відносно підвищена мінералізація, накопичення в донних відкладеннях біогенних та органічних речовин.

Екологічна валентність виду – амплітуда коливань фактору, яку може витримати даний вид. Різні види можуть існувати тільки в певних межах змін певних елементів середовища. Чим більше який-небудь фактор відхиляється від середніх значень, тим менше різноманітність видового складу мешканців біогеоценозу (екосистеми). Тому, завдяки присутності тих або інших видів, можна скласти уяву про якість середовища їх мешкання.

Екологічна експертиза – міжгалузеве екологічне дослідження, аналіз та оцінка перед проектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація чи дія яких може впливати або впливає на стан довкілля та здоров’я людей і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки.

Екологічна ніша – сукупність факторів середовища, в межах якої можливе природне існування виду. Термін запропонований Дж. Грінелом в 1917 р. Екологічна ніша – це певне положення (виконувана роль, функція), яке займає вид в загальній системі біогеоценозу і яке зумовлює потреби в їжі, території та функції відтворення. Дуже влучно визначили це поняття Вільберг та Лаглер: „Середовище – це адреса, за якою мешкає даний вид, тоді як ніша додатково вказує на його заняття, його професію”. Висловлювання „вільна екологічна ніша” означає, що в екосистемі існує слабка конкуренція за певний вид корму і недостатньо використана сума інших умов якимось видом, який входить до складу аналогічних екосистем, але відсутній уданій екосистемі. Наприклад, в дніпровських водосховищах немає видів-споживачів синьо-зелених водоростей, тобто є вільна екологічна ніша по даному об’єкту живлення, яку людина намагається штучно заповнити шляхом вселення товстолобика (представник амурської іхтіофауни, здатний живитися цими водоростями).

Дата добавления: 2014-12-07