Витрати виробництва. Прибуток

Показники діяльності підприємств.

Реальний промисловий капітал вкладається у засоби виробництва і робочу силу. Робоча сила як особистий фактор виробництва характеризує здатність людини до праці. Засоби виробництва як речовий фактор виробництва, включають в себе предмети праці (матеріали, сировину) і засоби праці (машини, обладнання тощо).

Використання робочої сили, засобів та предметів праці за економічним змістом представляє собою витрати виробництва.

Витрати виробництва – вартісна оцінка затрат економічних ресурсів, здійснених підприємцями за для виробництва продукції.

Витрати поділяються на такі види: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні (явні) витрати – витрати на оплату економічних ресурсів, постачальники яких не є власниками фірми (грошові, витрати на придбання сировини, палива, обладнання, трудових та транспортних послуг тощо).

Внутрішні (неявні) витрати — витрати фірми на використання власних (неоплачуваних) ресурсів.

Неявні витрати включають недоотримані підприємцем доходи при найвигіднішому альтернативному застосуванні власних ресурсів. Сучасна економічна наука відносить довнутрішніх витрат нормальний прибуток — мінімальну плату, необхідну для утримання підприємця в певній сфері бізнесу.

Виокремлення явних та неявних витрат відображає два підходи до розуміння природи затрат фірми.

Бухгалтерський підхід передбачає врахування зовнішніх (явних) витрат, які оплачуються безпосередньо після отримання рахунка чинакладної. Ці витрати відображаються у бухгалтерському балансі фірми і є бухгалтерськими витратами.

Економічний підхід до витрат виробництва передбачає врахування не тільки зовнішніх, а й внутрішніх витрат, пов'язаних з можливістю альтернативного використання ресурсів.

Економічні витрати відрізняються від бухгалтерських на величину альтернативної вартості власних ресурсів.

Альтернативна вартість (вартість втрачених можливостей, пропущена вигода) - вартість найкращої (найвище оплачуваної) альтернативної можливості виробництва чи поведінки фірми при порівняльному ступені ризику.

Таким чином, економічні витрати – це витрати, які належить здійснити підприємцю, щоб відволікши ресурси від альтернативного використання. Це дійсні витрати на виробництво товару, які відображають вартість ресурсів при найкращому з можливих варіантів їхнього застосування,

Залежно від строку, впродовж якого можлива зміна економічних ресурсів, залучених фірмою до виробництва певного виду продукції, розрізняють:

– витрати фірми в довгостроковому періоді (часовому інтервалі, достатньому для зміни всіх зайнятих ре­сурсів);

– витрати фірми в короткостроковому періоді (часовому інтервалі, протягом якого хоча б один вид ресурсів.залишається незмінним).

Витрати фірми в короткостроковому періоді поділяються на постійні, змінні, сукупні, середні та граничні.

Постійні (умовно постійні) витрати (FC): мають місце незалежно від зміни обсягів виробництва (затрати на утримання будівель, адміністративного апарату, на орендну плату, рекламу тощо)

Змінні витрати (VС): безпосередньо пов'язані зі зміною обсягів виробництва (затрати на сировину, електроенергію, оплату праці (відрядну) робітників тощо).

Граничні витрати (МС): приріст витрат на виробництво ще однієї (додаткової) одиниці продукції:

Середні витрати (АТС): середня величина витрат на виробництво одиниці продукції:

Сукупні (валові витрати) (ТС): сукупні витрати фірми на придбання та використання всіх факторів виробництва, тобто це сума постійних та змінних витрат:

ТС = FC + VС

Прибуток.

Розглянемо суть прибутку як економічної категорії, яку по різному трактували економічні школи.

Меркантилісти вважали, що прибуток виникає у сфері обігу, а його джерелом є зовнішня торгівля.

Класична школа трактувала прибуток як дохід на капітал (теорія трьох факторів виробництва).

Марксистська теорія вважала прибуток результатом неоплаченої праці найманих робітників, тобто перетвореною формою додаткової вартості.

Сучасна маржиналістська теорія вважає прибуток:

а) формою доходу підприємця на вложений капітал;

б) винагородою за ризик підприємницької діяльності;

в) платою за послуги підприємця;

г) винагородою за новаторство та нововведення.

Прибуток – це виражений у грошовій формі чистий дохід підприємця на вкладений капітал, який представляє собою різницю між загальною виручкою від реалізації продукту (валового доходу) і сукупними витратами фірми:

РR =ТR – ТС,

де РR — прибуток фірми;

ТR — виручка від реалізації;

ТС — сукупні витрати.

Існування двох підходів до виміру витрат фірми (бугалтерського та економічного) зумовлює застосування двох підходів до аналізу прибутку.

Бухгалтерський прибуток визначається як різниця між валовим доходом (виручкою від реалізації продукції) та бухгалтерськими (зовнішніми) витратами виробництва.

Економічний прибуток визначається як різниця між валовим доходом та економічними (зовнішніми і внутрішніми, включаючи нормальний прибуток) витратами виробництва.

Нормальний прибуток — звичайний для галузі дохід від економічних ресурсів; мінімальний дохід, який стимулює підприємця продовжувати справу, залишаючись у певній сфері бізнесу.

Оскільки нормальний прибуток є винагородою за виконання підприємницьких функцій, він входить до складу внутрішніх витрат фірми.

Економічний прибуток — це надлишок над нормальним прибутком, породжений ініціативою підприємця, його вмінням знайти найкраще застосування та комбінацію економічних ресурсів, здійснювати нововведення, ризикувати тощо.

Виникнення надлишкового прибутку спонукає підприємців спрямовувати свої капітали в певну сферу суспільного виробництва, що сприяє розширенню кола виробників та зниженню ринкових цін. Результатом останнього є зменшення економічного прибутку, його зникнення, а відтак відплив капіталів в інші сфери бізнесової діяльності. Однак зменшення кількості виробників підвищує ринкові ціни та спричиняє зростання економічного прибутку і т. ін.

Тривале існування надлишкового прибутку на довшому відрізку часу свідчить про наявність перешкод для ефективної конкуренції виробників на певному ринку внаслідок появи монополій.

Монопольний прибуток — прибуток фірми, яка займає монопольне (виключне) становище на ринку.

Засобами виміру прибутку є його маса (абсолютна грошова величина) та норма прибутку (якісний відсотковий показник).

Маса прибутку — це абсолютний розмір прибутку в грошовому вираженні. Норма прибутку характеризує ступінь прибутковості капіталу і визначається як відсоткове відношення маси прибутку (Р) до всього авансованого капіталу (С+V):

Величина норми прибутку свідчить про ефективність функціонування авансованого капіталу і залежить від багатьох факторів, що діють у сферах виробництва обігу та розподілу, у тому числі від швидкості обороту капіталу, маси прибутку, ринкових цін, структури витрат, масштабу виробництва тощо.

Соціально-економічна сутність прибутку найповніше виявляється у його функціях.

Функції прибутку:

– облікова, індикативна, що характеризує прибуток як найважливіший показник, критерій ефективності господарської діяльності фірми;

– розподільча — характеризує прибуток як основне фінансове джерело розвитку фірм та суспільства в цілому;

– стимулююча — визначає прибуток як потужний генератор економічного розвитку, здійснення інвестицій та нововведень.

Економічна роль прибутку в умовах ринку виявляється в тому, що він:

– є рушійною силою функціонування та розвитку економіки, основним спонукальним мотивом підприємницької діяльності;

– сприяє найефективнішому розподілу та використанню ресурсів, упровадженню досягнень науково-технічного прогресу, скороченню витрат, поліпшенню якості продукції та її споживчих властивостей;

– є джерелом розширення суспільного виробництва, примноження національного багатства та задоволення соціальних потреб суспільства.

Ефективність підприємств вимірюється системою показників, головними серед яких є: маса прибутку і валового доходу, рівень рентабельності, фондоємність, фондовіддача.

Для оцінки рівня ефективності роботи підприємства одержаний ним результат, тобто валовий дохід або прибуток порівнюють з витратами або з використаними ресурсами.

Зіставлення прибутку і витрат показує рентабельність або норму рентабельності – це відношення прибутку до поточних витрат виробництва, що обраховується за такою формулою:

,

де, N_рент – норма рентабельності; прибуток на одиницю продукції представлений в чисельнику як різниця між ціною на неї (Ц) і собівартістю (С), обсяг продукції – П; вартість основних виробничих фондів – Ф_осн ; вартість оборотних фондів – Ф_об.

Формула показує, що рівень рентабельності прямо пропорційний обсягу виробленої продукції та обернено пропорційний вартості використаних фондів і оборотних засобів.

Ефективність виробничої діяльності працівників характеризує показник продуктивності праці, який визначається кількістю часу, витраченого на виготовлення одиниці продукції або кількістю продукції, що вироблена за одиницю часу.

Ефективність використання основних виробничих фондів показують такі показники як фондоємність і фондовіддача. Фондоємність – це вартість основних виробничих фондів в розрахунку на одну грошову одиницю виробленої продукції. Фондовіддача – це обсяг продукції, що припадає на одну грошову одиницю діючих основних виробничих фондів.

Показником використання оборотних фондів є матеріалоємність продукції. Цей показник визначається як відношення вартості спожитих оборотних фондів (А) підприємства до вартості виробленої продукції (П):

Зниження матеріалоємності продукції дає можливість уникнути надто великих капітальних вкладень на виробництво енергії та сировини, що має виключно важливе значення для України.

Дата добавления: 2014-12-07