Тема 13: Роль держави в економіці

План.

1. Економічні функції держави.

2. Податки та фіскальна політика держави.

3. Фінансова система та державний бюджет.

4. Монетарна політика держави.

5. Зовнішньоекономічна політика держави.

МЕТА:вивчення сутності понять: адміністративні (прямі) методи регулювання, економічні (непрямі) методи регулювання, державні закупівлі, трансфертні платежі, індикативне планування, цільові програми, метод прямого регулювання цін, витрати, прибуток, дотації, бюджет, податки, фінанси, гроші, бюджетний дефіцит, емісія грошей, облікова ставка, комерційний банк, інфляція, маржа, гранична маржа, автаркія, торгівля, контракт, торговий баланс, імпорт, експорт, митні тарифи, ліцензія, релятивна перевага, “ноу-хау”.

–1–

Держава виконує чисельні політичні, військові, економічні, правові та інші функції. Всі вони тісно взаємопов’язані та залежать від рівня розвитку економіки.

В умовах ринкових відносин роль держави у регулюванні макроекономічних процесів особливо зростає. Це пов'язано з тим, що багато питань соціально – економічного характеру ринком вирішуються погано або не вирішуються взагалі.

Все багатоманіття економічних функцій, що здійснюються державою, може бути зведене до таких:

1) перерозподіл національного доходу через одержавлення фінансів;

2) створення та розвиток соціально – економічної інфраструктури;

3) регулювання зовнішньоекономічної діяльності та охорона навколишнього середовища;

4) раціоналізація економічної структури суспільства;

5) фінансування і організація науково-дослідних та конструкторських робіт і т.ін.

Державне регулювання економіки відбувається двома методами: прямим і непрямим регулюванням. Пряме – ґрунтується на використанні адміністративних заходів і юридичних норм; виступає у вигляді директивних планів, наказів, заборон, фондування тощо. Непряме – це застосування економічних важелів впливу на господарські суб'єкти: ставок податків, мита, державних замовлень тощо. Система державного регулювання економіки в Україні, яка перебуває на перехідному етапі побудови соціальної ринкової системи, лише формується.

–2–

Податки – це обов'язкові платежі в бюджет, які здійснюють фізичні та юридичні особи. З допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень в центральний державний бюджет і більше 70% — в місцевий.

Податки сплачуються з моменту розпаду первіснообщинного ладу і виникнення держави, але їх розгалужена система сформувалася лише при капіталізмі.

Виділяють прямі і непрямі податки. Прямі поділяються на реальні та особисті. До реальних відносять податки на землю, будинки, промислові, торгові, банківські установи та грошовий капітал. До особистих—податки на доходи фізичних та юридичних осіб (подохідний, помайновий, із спадщини, дарів тощо). До непрямих зараховують митні, а також акцизи.

Як головне джерело бюджетних надходжень податки виконують фіскальну і соціально—економічну функції (стимулювання економічного зростання, структурні реформи, забезпечення оборони країни, розвитку освіти, охорони здоров'я, навколишнього середовища, пенсійного забезпечення тощо).

Основними принципами побудови податкової системи є:

а) загальність;

б) стабільність;

в) обов’язковість;

г) соціальна справедливість.

В даному контексті особливого значення набуває фіскальна політика держави. Фіскальна політика — це зміни, які вносить уряд країни у розміри та умови оподаткування, а також у розмір та порядок державних витрат з метою стабілізації економіки.

Згідно а одним із постулатів кейнсіанської теорії уряд для досягнення повної зайнятості та зниження інфляції повинен проводити цілеспрямовану фіскальну політику. В період економічного спаду проводиться стимулююча фіскальна політика, яка включає збільшення державних витрат або зниження податків, а найчастіше поєднуються обидва методи. Навпаки, якщо виникає загроза надлишкового попиту, що призводить до інфляції, то здійснюється стримуюча фіскальна політика. Вона включає скорочення державних витрат або збільшення податків.

Проведення дієвої фіскальної політики передбачає необхідність прийняття і здійснення законодавчими та виконавчими органами правильних і ефективних заходів. Стимулюючий характер фіскальної політики може бути малоефективним, якщо він послаблює інвестиційні процеси, а також коли зміна валютного курсу значно послаблює дієвість цієї політики.

–3–

Фінанси —це система економічних відносин, які складаються між державою, підприємствами і громадянами щодо привласнення частини національного доходу через механізм оподаткування та його розподілу відповідно до виконуваних державою соціально—економічних функцій.

З точки зору речового змісту фінанси е сукупністю всіх грошових коштів, їх розподілу і використання. Повніше суть фінансів розкривається через такі категорії, як податки, бюджетне фінансування, платежі, відрахування, доходи і витрати, прибуток, дотації, які характеризують конкретні види руху грошових ресурсів та економічні відносини в країні.

В соціально—орієнтованій економіці фінанси виконують різні функції, серед яких можна виділити три головних, а саме: розподільчу, регулюючу та контролюючу. Крім того фінанси держави виконують функції ефективності, справедливості і стабільності.

Фінансова система включає: державні фінанси, фінанси підприємств та фінанси населення.

Фінанси підприємств — це певна сукупність грошових фондів, що забезпечують процес виробництва та відтворення у рамках даного підприємства а також сукупність форм і методів їх утворення і їх витрачання.

Фінанси населення — це грошові фонди, що формуються з доходів громадян, отриманих на основі трудової, господарської та іншої діяльності або із спадщини.

Державні фінанси є сукупністю грошових фондів, зосереджених у руках держави і призначених для забезпечення властивих їй функцій, а також сукупність форм і методів, за допомогою яких ці функції реалізуються.

До складу державних фінансів входять: 1) бюджети різних рівнів державного управління; 2) позабюджетні фонди; 3) державний кредит. Через ці ланцюги фінансової системи держава впливає на чисельні економічні та соціальні процеси, на вирішення територіальних та галузевих проблем.

Важливу роль у складі державних фінансів відіграють бюджети державного та місцевого рівня, які в цілому утворюють єдину бюджетну систему—державний бюджет. Отже, державний бюджет — це фінансова програма діяльності уряду на певний строк (переважно рік); склад майбутніх доходів і видатків держави; кошти, які концентруються в руках держави для виконання своїх функцій.

Державний бюджет складається із двох частин: доходної і видаткової. Доходи держави формуються переважно за рахунок податків, які є головним джерелом надходжень до державного бюджету, а також надходжень від зовнішньоекономічної діяльності. Видатки держави йдуть на утримання державного апарату і здійснення ним своїх функцій (підтримання громадського порядку, оборона тощо); на фінансування заходів по соціальному захисту населення, на освіту, культуру, охорону здоров я; на забезпечення функціонування народного господарства.

Кошти державного бюджету можуть використовуватись також на урядову допомогу іншим країнам.

Часто необхідні державі видатки виявляються вищими можливих доходів. В такому випадку виникає бюджетний дефіцит. Тобто, це величина перевищення видатків бюджету над його доходами.

Світовий досвід показує, що величина бюджетного дефіциту не повинна перевищувати 2—3 % ВНП. Наявність дефіциту, що перевищує граничне можливий розмір, вимагає невідкладних заходів щодо його скорочення. Ці заходи, зокрема, включають зменшення бюджетних видатків, додаткову емісію грошових знаків та позик коштів у громадян, інших держав та міжнародних фінансових організацій, що неминуче призводить до державного боргу.

За допомогою державного бюджету здійснюється розподіл та перерозподіл валового національного продукту і національного доходу. В Україні в 1993р. через державний бюджет перерозподілялось близько 80% національного доходу.

–4–

Монетарна, або кредитно—грошова політика —це діяльність керівних кредитно—грошових установ, спрямована на протидію циклічним тенденціям у функціонуванні банкової системи шляхом регулювання розмірів емісії грошей і величини та структури грошової маси. Її мета - допомогти економіці в досягненні загального рівня виробництва, який характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Скерована на збільшення грошей під час спаду ділової активності та її обмеження під час інфляції, щоб стримати видатки.

Основними інструментами монетарної політики є:

1) операції центральних банків на відкритому ринку (купівля-продаж державних облігацій комерційним банкам та населенню); при цьому купівля цінних паперів збільшує резерви комерційних банків, продаж—зменшує;

2) зміна норми обов'язкових резервів. Зменшення резервної норми збільшує можливість кредитування з боку комерційних банків та створення ними нових грошей, а збільшення резервної норми—навпаки;

3) зміна облікової ставки. Підвищення облікової ставки процента, за яким комерційні банки отримують кредит, знижує інтерес до позик центрального банку і таким чином обмежує пропозицію грошей, і навпаки.

Додатковими засобами вибіркового контролю є гранична маржа, тобто мінімальний процент початкового внеску при купівлі акцій для запобігання спекуляції акціями або для пожвавлення ринку; регулювання розмірів споживчого кредиту і “агітаційна” робота з комерційними банками по недопущенню надмірного збільшення або скорочення кредиту.

Переваги монетарної політики полягають у її гнучкості, незалежності від політичного тиску.

–5–

Практично усі країни світу взаємодіють одна з одною в політичній, правовій, економічній сферах. Лише одиничні країни існують в умовах державної автаркії - замкнутої національної економіки.

Особливого значення набуває зовнішньоекономічна політика держави. Вона включає зовнішню торгівлю, оборот послуг, капітал, виплати та інші господарські відносини із зарубіжними країнами та їх окремими регіонами.

Ключова роль у зовнішньоекономічній діяльності країни належить зовнішній торгівлі, яка являє собою торгівлю між країнами, одну з основних форм економічних зв’язків між ними. Зовнішня торгівля значною мірою опосередковує науково – виробничу кооперацію і міжнародну спеціалізацію, відображає їх вартісну структуру. Вона здійснюється через комерційні угоди, які оформляються зовнішньоторговельними контрактами.

Зовнішня торгівля складається з вивозу (експорту) і ввозу (імпорту) товарів та послуг, співвідношення вартості яких утворює торговий баланс. Якщо експорт перевищує імпорт, тоді торговий баланс є активним, і навпаки, якщо імпорт стає більшим від експорту—торговий баланс є пасивним. З метою стимулювання або обмеження експорту та імпорту товарів держава впроваджує певну зовнішньоторговельну політику.

Інструментами зовнішньоторговельної політики є митні тарифи, ліцензування (видача державного дозволу на вивіз-ввіз товарів), контингентування (встановлення експортних та імпортних квот або контингентів), пряме і непряме субсидіювання експорту тощо.

Основними напрямами зовнішньоторговельної політики е державний протекціонізм і політика вільної торгівлі. Протекціонізм —це політика держави, спрямована на використання економічної слабкості торгових партнерів для захоплення їх ринків збуту і забезпечення закупок дешевої сировини та палива, а також на захист національної економіки від іноземної конкуренції. Для сучасного протекціонізму характерне посилення ролі гнучкіших, порівняно з митом, технічних обмежень,_ тобто вимог стосовно стандартів, нормативної документації, маркірування товарів, охорони навколишнього середовища і т. ін.

Україні вигідно спеціалізуватися на продукції, для створення якої в неї є найсприятливіші можливості і переваги, а саме на виробництві продукції важкого машинобудування, сільського господарства, металургії; вона може також зайняти гідне місце на світових ринках з патентно—ліцензійної торгівлі, “ноу-хау”, різноманітних послуг, туризму тощо.

Питання для самоконтролю.

1. Характеристика економічних функцій держави.

2. Податки та їх види.

3. Державний бюджет та його особливості.

4. Монетарне регулювання економіки

Дата добавления: 2014-11-28